"Якби не катастрофи ХХ століття, то на початку 1990-х в Україні жило б 84 мільйони", – демограф Олександр Гладун

12:57, 19 квітня 2022

Гладун_ЛІД.jpg

Про втрати населення України за минулі сто років і про сучасну демографічну ситуацію у нашій державі – в розмові з доктором економічних наук, членом-кореспондентом НАН України Олександром Гладуном

olga_skorohod.jpg

Ольга Скороход

журналістка

– Двадцяте століття для України позначилося низкою подій, які за короткий період спричинили величезні втрати населення. Як Ви трактуєте хвилі цих втрат?

– Ми вживаємо термін "соціальна катастрофа", яка може призводити до "демографічної катастрофи". До соціальних катастроф належать війни, голод, пандемії, масштабні екологічні чи техногенні аварії. В Україні у першій половині ХХ століття виокремлюють три демографічні катастрофи: перша охоплює 1914–1923-ті роки (Перша світова війна, революційна доба, голод); друга – 1932–1934-ті роки (Голодомор) і третя – 1937–1947-ті роки (Великий терор, Друга світова війна та голод). Сучасну ситуацію у ХХІ столітті з демографічного погляду ми також трактуємо як катастрофічну. Її особливістю є те, що вона не пов’язана із соціальними катастрофами. Під час попередніх катастроф чисельність населення скорочувалась, але після їхнього закінчення вона відновлювалась і тренд зростання продовжувався. Сьогодні стрімко скорочується чисельність населення, але перспектив щодо його відновлення не помітно.

– Перша хвиля: Світова війна, революція, голод 1920-х. Наскільки зменшилось населення на українських територіях, і як Ви це вираховуєте?

Гладун_СЕО.jpg

Олександр Гладун

Усі фото: Олексій Філіппов

– Ми в комплексі розглядаємо смертність, народжуваність і міграції, адже це неперервні і взаємопов’язані процеси, які впливають на чисельність населення. Тут важливо розуміти поняття "демографічні втрати". їх поділяють на прямі та непрямі. Прямі втрати – це зменшення чисельності населення через надсмертність (надлишкову смертність) та міграцію. Непрямі – це втрати через зниження народжуваності, яке зумовлене відкладанням народжень, зменшення ймовірності запліднення та зменшення чисельності жінок через прямі втрати. Непрямі втрати – це не реальні, а умовні втрати.

Важливо розуміти, що надсмертність – це не всі померлі за період соціальної катастрофи, а різниця між реальною кількістю померлих та їхньою очікуваною кількістю за умови відсутності катастрофи. Наприклад, якщо на якійсь території в середньому помирало за рік 100 тисяч людей, а під час соціальної катастрофи за рік померло 120 тисяч, то демографічні втрати через надсмертність становитимуть 20 тисяч. Адже щороку люди й без катастрофи помирали б, тому потрібно оцінити, скільки осіб померли понад природний у той час рівень смертності. Це дуже важливий момент для розуміння втрат.

Ще один важливий момент, коли ми говоримо про втрати в історичній ретроспективі – це зміна території країни. Протягом ХХ століття територія України змінювалась. Дані, якими ми послуговуємось, подані відповідно до сучасних кордонів України. Тобто якщо ми говоримо про втрати внаслідок першої демографічної катастрофи, то вони включають і Західну Україну, Крим, але без території сучасної Молдови. За нашими оцінками, втрати через надсмертність внаслідок Першої світової війни становили 1,5 мільйона осіб, внаслідок революційних подій – 2 мільйони, а через голод 1921–1923 рр. – ще 900 тисяч. Ті події накладалися одна на одну, ми умовно поділили їх за роками, тому що хронологічно розділити ті події неможливо, а статистика оперує переважно річними даними.

– Тобто суперечки щодо кількості померлих від Голодомору частково виникають через нерозуміння різниці між надсмертністю і кількістю усіх смертей? Ви зафіксували 3,9 мільйона надсмертності через Голодомор.

– За нашими розрахунками, демографічні втрати внаслідок Голодомору через надсмертність становлять 3,9 мільйона осіб, через дефіцит народжень – 600 тисяч. Тут йдеться лише про радянську Україну. Адже через світову економічну кризу певна надсмертність виникла і в областях, що були в той час під Польщею.

Holodomor_2

Жертви голоду. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер

Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3,9 мільйона – це загальна демографічна оцінка втрат, спричинених самою подією Голодомору. Тобто не лише через голод, від якого пухла і вмирала більшість людей, а також від того, що людей вбивали під час хлібозаготівель, грабунків та при спробах втечі. Реально ж виокремити загиблих за причинами смерті неможливо, тому що облік померлих був неповним, частина документів – знищена, бо влада не хотіла показувати масштабів своїх злочинів. Тож причину смерті вказували неправильно або взагалі не вказували.

7–10 мільйонів втрат від Голодомору – це нереальні числа

Коли говорять про 7–10 мільйонів втрат, то це нереальні числа. Наукового обґрунтування такої кількості померлих немає. Кого туди зараховують – важко сказати. Надсмертність фізично не могла перевищувати 5 мільйонів, бо інакше кількість населення не могла б так швидко відновитися до тієї чисельності населення УРСР, яку було зафіксовано за даними перепису населення 1939 року.

– Як виникла кількість 7–10 мільйонів?

– Це вплив української діаспори. Вона багато зробила для того, щоб тема Голодомору була досліджена й вийшла на міжнародний рівень. Заокеанські українці сприяли створенню комісії при Конгресі Сполучених Штатів Америки, яку очолював Джеймс Мейс. Цей внесок важко переоцінити.

Проте в них була позиція, що українці мали би понести більші втрати, ніж євреї під час ГолокостуВнаслідок Голокосту було знищено 6 мільйонів євреїв , і тому Голодомор визнають геноцидом. Звідси 7 мільйонів. Потім кількість почала зростати до 10 мільйонів, а сьогодні іноді можна почути і про 12 мільйонів.

– Ви довіряєте перепису 1939 року?

– Щодо перепису 1939 року, то ми врахували, що там були приписки. Враховано також міграційні потоки. Вважаємо, що кількість населення 1939 року була на 900 тисяч меншою, ніж заявлено офіційно. Тобто ми вже оперуємо уточненими числами.

До 1914 року в Україні 35% усіх смертей становили немовлята

– Протягом ХІХ–ХХ століть було декілька еміграційних хвиль. Наскільки це вплинуло на кількість населення?

– На початку ХХ століття економіка України була аграрною. Густота людності на 1 км2 становила 50 осіб, а в деяких давнозаселених районах доходила до 100 осіб на 1 км2. У той період для такого типу економіки оптимальною була густота 30–35 осіб на 1 км2. Тобто було аграрне перенаселення. Земель не вистачало. Зважте і на те, що в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття була одна з найвищих народжуваностей у Європі. Тому й обсяги міграції були досить значними. Упродовж 1861—1913 років у східному напрямку переселилося понад 2,5 мільйона осіб, а із західноукраїнського регіону на американський континент — майже мільйон. До того ж була політична і примусова міграції, евакуація та реевакуація. Однак були і зворотні міграційні потоки на території України, головно – з Росії.

– Чому в українців була найвища народжуваність? Траплялися й інші нації, у яких домінувало сільське населення.

– Так, в усіх країнах до ХХ століття більшість населення жила в сільській місцевості. І в них також була висока народжуваність. Проте зі зниженням смертності почала знижуватись і народжуваність. Україна пік народжуваності пройшла наприкінці ХІХ століття, в інших європейських країнах це відбулося раніше.

Загалом такі процеси пояснює теорія демографічного переходу. У певний період змінюється режим відтворення населення, головно, через зменшення смертності. Коли людство накопичує певні знання у медицині й соціальній гігієні, відбувається зменшення смертності. А відповідно зменшується народжуваність, тому що більше дітей виживає. Адже проблема полягала в тому, що хоч народжуваність і була високою, втім і багато дітей вмирало. Наприклад, у ХVІІІ–ХІХ століттях кількість померлих немовлят у загальній кількості померлих сягала 40 %, до того ж у різних країнах це було в різні часові періоди. Першою країною, у якій наприкінці XVIII століття почався демографічний перехід, була Франція. Потім аналогічні процеси почали відбуватись в Англії, Швеції. Із розвитком науки почали масово робити щеплення від хвороб.

В Україні демографічний перехід розпочався наприкінці ХІХ століття і триває досі. Перед Першою світовою війною в Україні частка немовлят у загальній кількості померлих сягала 35 % (для порівняння – сьогодні менше 1 %). Тобто в сім’ї могло народитися 12 дітей, але до дорослого віку доживали одиниці.

– Тобто люди, які з ностальгією говорять "от колись жінки самі під копою народжували й одразу йшли в поле працювати", займаються самонавіюванням?

– Так говорять, бо люди не люблять пригадувати трагічні випадки. Адже була жіноча надсмертність через відсутність нормального медичного обслуговування. Через народження багатьох дітей організм швидко зношувався. Тоді жінки помирали раніше за чоловіків. Це сьогодні жінки в середньому на 10 років довше живуть. Та і загалом ще на початку ХХ століття тривалість життя переважно була до 40 років. Якщо ми згадаємо історичні твори, то там старими людьми називали тих, кому за 35–40. Тоді жінки народжували багато, але багато помирало, ми використовуємо термін "демографічне марнотратство", однак тоді було таке життя.

– Багато істориків з Вами згодні щодо кількості втрат через Голодомор. А, наприклад, історики, які досліджують сталінські депортації у 1940-х, зокрема кримських татар, вважають, що Ваші дані про цю подію занижені.

– У 2017 році за запитом Прокуратури Автономної республіки Крим ми робили експертизу щодо демографічних втрат кримських татар, вірмен, греків, болгар через депортацію з Криму 1944 року. За нашими підрахунками, надсмертність у кримських татар становить 49,2 тисячі осіб за період 1944–1956 років. Враховано і етап депортації, і надсмертність через погані умови проживання на спецпоселеннях. Проте на кінець 1950-х років вже надсмертності не було. Частина кримських татар із цим не згодні. Вони кажуть, що усі, хто помер за той період, – це втрати від депортації. Але якщо взяти усіх померлих, то наші числа зіставні.

– Суперечка полягає у нерозумінні самого поняття "надсмертність"?

– Думаю, що кримські татари це розуміють. Просто тут наявний політичний момент. Те, що робили з кримськими татарами, – жахливо. У переписі 1959 року навіть не було національності "кримський татарин". Тобто народ не тільки знищували, а й намагались викреслити з історії. Тому можна зрозуміти таку болісну реакцію кримських татар.

Gladun_statystyka_1

Реальна та гіпотетична чисельність населення, Україна, 1897-2014 (на початку року), млн. осіб. З книги О. М. Гладуна "Нариси з демографічної історії України ХХ століття"

– Після трьох демографічних катастроф як швидко відновилася динаміка населення?

– Достатньо швидко Україна виходила на свій тренд. Після соціальної катастрофи в перші кілька років відбувається так зване компенсаційне зниження смертності. Це пояснюється тим, що всі вразливі групи населення померли під час катастрофи. А через кілька років після катастрофи відбувається компенсаційне зростання народжуваності – коли народжують жінки, які відкладали народження під час катастрофи.

У першій половині ХХ століття народжуваність була ще достатньо високою, що давало можливість не тільки відновити чисельність населення, але й забезпечити його зростання.

– Чи є підрахунки, скільки було би в Україні людей, якби не ці кризи?

– Якби не було цих криз, то на початку 1990-х в Україні жило б приблизно 84 мільйони, а не 52 мільйони як було насправді. Ми не знаємо, якою була б демографічна поведінка людей. Однак припускаючи, що вона залишалася би сталою, вийшло 84 мільйони. Тобто демографічні втрати шалені.

Жінки тепер живуть довше, ніж у 1960-х роках

– Поточну тенденцію скорочення населення в Україні Ви також називаєте катастрофічною.

– В Україні відбулось катастрофічне зниження народжуваності. Економічна криза, що фактично триває від середини 1980-х, призвела до стрімкого скорочення чисельності населення. Від 1992/1993 року ми втратили приблизно 8 мільйонів населення. Із них майже 5,5 мільйона – за рахунок зменшення народжуваності, трохи більше мільйона – через підвищення смертності, а решту становили мігранти. Виїжджають переважно люди до 40 років, це репродуктивний вік. Більшість із них поки що повертається. Але якщо жити на дві країни, то народжуваність менша. Однак ці підрахунки умовні, тому що в нас уже 19 років не було перепису. До цього додалися зміни населення після 2014-го, тому точно оцінити процеси та втрати дуже складно.

– У Європі населення старіє. Наскільки ситуація в Україні відрізняється від того, що відбувається в інших країнах?

– Щоб чисельність населення не скорочувалася за рахунок природного чинника, то треба, щоб 10 жінок народжували 22 дитини. Сьогодні в Україні 10 жінок народжує 12–13 дітей. Ще кілька років тому цей показник становив 15 дітей. А 2001-го було 11 дітей. Такі коливання залежать від демографічних хвиль, які є наслідком соціальних катастроф. Але загальна тенденція йде до зменшення. Також відбулася дуже стрімка зміна репродуктивної поведінки. Підвищився вік, у якому народжує жінка. Чисельність жінок репродуктивного віку зменшується. Як вийти з цієї кризи – не зрозуміло...

У Європі в середньому нині 10 жінок народжують 15–16 дітей. Тобто в більшості європейських країн також не відбувається природного заміщення населення. Вони цю проблему вирішують за рахунок міграції. Зокрема Німеччина ще після Другої світової війни це вирішувала за рахунок залучення турків. Велика Британія заявила, що всі народи, які були у британській співдружності, мають право на британське громадянство.

Це світова тенденція. В Індії народжується 30–40 дітей на 10 жінок, хоча раніше було значно більше. У В’єтнамі та Китаї – менше. Тепер "вибухнули" країни Африки, але потім і вони "заспокояться".

Що стосується смертності, то вона в Україні вища, ніж у Європі. І тривалість життя нижча – у чоловіків 67 років, на 14 років менша, ніж у середньому по Європі. У жінок – 77 років, це значно ближче до показників Заходу. У нас велика надсмертність чоловіків працездатного віку через комплекс причин: поведінкові нюанси, екологія, спосіб життя. У середині 1960-х років в Україні тривалість життя була така сама, як у Європі. У 1968 році тривалість життя чоловіків становила 68 років, сьогодні ми ще не досягли цього рівня. А жінки, навпаки, тепер живуть довше, ніж у 1960-х роках.

– За Вашими дослідженнями, на заході України народжуваність найвища. Чому?

– Порівнюючи регіональні відмінності, в демографії використовують розрахунки на тисячу населення. На заході країни більше сільського населення, більше цінують релігійні настанови і традиції. На сході України завжди народжуваність була нижчою. До того ж впливає вікова структура. Якщо в Чернігівській області старе населення, то хто ж буде народжувати?

– То які перспективи?

– За соціологічними дослідженнями, в Україні молоді сім’ї налаштовані на дводітну сім’ю. На заваді цьому стають економічні чинники, проблеми з житлом і відсутність належної соціальної інфраструктури. На динаміку народжуваності впливає і кількість садочків та гнучкість графіку їхньої роботи. Водночас впливу не мають соціальні виплати по догляду за дитиною. І так в усіх державах. Після чергового підвищення рік-два триває невелике зростання, потім люди звикають і ситуація відновлюється. Тому надбавки при народженні дитини не варто розглядати як стимулювання народжуваності, а радше як економічну підтримку сім’ї. І це правильно, тому що народження дитини підвищує ризик бідності. Ніде немає якоїсь окремої демографічної політики, є соціально-економічна політика, яка зрушує демографічні процеси.

– Тобто якщо економічні чинники покращаться, то теоретично в середньому українські сім’ї матимуть по дві дитини?

– Будуть умови, щоб це реалізувати. Однак варто пам’ятати, що 10 жінок, які хочуть 20 дітей, не завжди можуть це зробити фізично. До того ж збільшилась частка цивільних шлюбів, а в них народжуваність завжди нижча. Існує, хоч і не дуже впливова, філософія свідомої бездітності (childfree) – прожити життя, не народжуючи дітей. Тому за таких умов для того, щоб вийти з кризи, потрібно, щоб 10 жінок, які можуть і хочуть народжувати, народили 30 дітей.