Таїнство Різдва Христового

16:19, 6 січня 2021

Збірка молоді «Союз Українок» на Різдвяні свята, с. Верхнє Синьовидне, кінець 1930 рр.
Стаття Василя Пачовського про традиції різдвяних святкувань, опублікована у газеті "Діло" в останнє Різдво перед Другою світовою війною – 7 січня 1939 року. Оригінальний правопис тексту збережено. Статтю розшукав Павло Артимишин.
Пачовський_Василь.jpg

Василь Пачовський

Український поет, історіософ, доктор філософії з історії мистецтва. З 1900-х рр. до 1939 р. – дописувач галицької преси, зокрема й газети “Діло”.

Різдво Христове є найбільшим в році святом в противенстві до Московщини, де найвище ставиться Воскресення Христове. У Христовому Різдві проявлявся словом і ділом, словесністю та маґічними актами цілий образ багатства, щастя, миру й супокою українського світу.

Кожний господар старався у свому домі та на свому дворі заворожити це багатство і щастя на цілий найближчий рік. Тимто навечеря Різдва зветься тайною, божою святою вечерею; того дня відкривається святошна дія тої містерії вже зранку завдяки новому, чистому новорічному вогневі з дванацяти полін, призби раних за 12 днів для дванацяти страв, приладжуваних, на вечерю у Свят-Вечір.

На Гуцульщині приладжують тих страв 12, а в Самбірщині 9, всі вони представляють головніші рослини поля та огороду і мають архаїчний характер. 

Того дня все мусить бути дома, на своїм місці, всі мусять помиритися з ворогами, всі члени родини мусять бути у зборі. Свята, богата вечеря („богата кутя") стає джерелом маґічної сили, щоб утворити нове багатство в новому році, та відвернути всяку противну силу.

Під вечір господар приносить до хати сніп немолоченого збіжжя, званий „дідух" і ставить його на покуті. Сіно і солому стелить під столом і на столі, де кладе на чотири роги часник охоронне зілля від всякого зла. Сніп звязує перевеслом, або залізним ланцюгом. На стіл кладе дитина як „невинна душа" спечені хліби й колачі. 

З кожної страви набирає по 2–3 ложки господар у корито, домішує муки і соли та виносить до худоби, яку благословить хлібом, маже їй хрестик медом поміж очима та дає їй покушати святої вечері. Потім худоба дістає кращу пашу, бо в цю ніч вона бесідує з Богом, а як господар не дає їй добре їсти, вона плаче.

Потім господар сам, або з родиною з новоспеченим хлібом, медом, маком та водою обходить усе обійстя, деколи й поле, стайні, комори та обкурює їх від нечистої сили. Господиня набирає в полумиску трохи з девяти страв, ставить на верх колач, кубок з медом і кубок з водою, горіхів та яблук і передає господареві, який бере миску в одну, сокиру в другу руку і виходить на подвіря. Там він викручується з тою вечерою за сонцем і тричі кличе звірів, бурю, мороз та чарівників на вечерю потім обертається у другий бік і йде до хати, не оглядаючись на вечерю. 

Tetevchytsi_Olexandra Demchuk_032_new'.jpg
Різдвяний вертеп, с. Тетевчиці Радехівського р-ну Львівської обл., 1960-ті рр. Світлина з особистого архіву Олександри Демчук (с. Тетевчиці)

Вечеря починається так: господиня накладає до миски страви, кладе перший хліб, приліплює засвічену свічку – кладе миску на полотно і подає господареві. Він обходить з тою мискою тричі хату, за сонцем, ставить миску і молиться Богу з домашніми. Опісля бере миску і закликає стільки померших душ на тайну вечерю, скільки в полотні є дірочок. За цим словом усі засідають до вечері, не тільки родина, але й челядь та бідні сусіди, що не мають з чого зладити вечері.

Для померлих ставиться кутя й сита (розтвір меду) на вікно та лишаються немиті ложки і миски на столі, які можуть вони полизати. Сідаючи, учасники вечері продувають місця, щоб не привалити якоїсь померлої душі. Так до великого свята нового року прилучується память про покійників. 

Господар, засівши до вечері, набирає ложку пшеничної куті і тричі кидає нею до стелі, заклинаючи за першим разом ягнята словом: пора!, за другим разом телята словом: шкне!, за третім разом бджоли, які слідить ро ями по зернятках пшениці приліплених до стелі. Починаючи їсти, господар примовляє до жінки, дітей та челяди, але всі їдять вечерю мовчки.

По вечері розносять страви по рідних, кумах та до баби-повитухи. Ранком привозять до хати якусь худобу на щастя. 

Увечір першого, або другого дня починають свій обхід колядники, який тягнеться місцями до Водохрищ, а їх завданням є “розвеселити дім”. В основі їх обряду було поздоровлення і звеличання старого господарського ладу перед розселенням, та до нього прилучилися запозичення з балкан.-романських сатурналій і новорічних свят римського походження, де відбувалися обходи маскованих, танці, співи і поздоровлення. На це вказує назва начальника колядників “береза"; по румунськи “бреза", болгарському “брезня” – маска. Румунський бреза має дійсно маску кози, вовка, птаха. Наш “береза” не маскується, але виступає у виверненім назверх кожусі як “коза”, що танцює під музику, потішаючи публику незручністю.

На ці балканські впливи надягли пізніше впливи професійних скоморохів, себто весельчаків із княжих часів, які грали, співали, показували штуки вчених звірів, давали мімічні і маріонеткові вистави. Так утворили в нас колядницькі “табори” веселих людей, які підготовлялися довгою практикою з року в рік і творили дружини по 12 людей, де крім “берези” виступає виборець (скарбник), трембітарник (трубач), скрипник і кінь (міхоноша). Декуди ці колядники ходять з вертепом. що є з ляльковим театром (виводить історію Ірода, звязаного з різдвом Христа) або зі звіздою. 

5. Cokolya_Teodoziy Semeniv_new+1.jpg
Вертеп у с. Соколя Буського р-ну Львівської обл., поч. 1950-х рр. Світлина з особистого архіву Теодозія Семеніва (с. Соколя)

Обхід зачинається коло церкви, від дому священника. Попереду йдуть плясаки церемоніяльним плясом (танцем), парами по два з бардками (сокирками), що дзвонять дзвінками при їх підскоках на одній то другій нозі серед пісень. Коли їх не збудуть з вікна датком, але просять до хати, вони там співають, танцюють із домашніми, жартують – потім сідають за стіл і співають коляди господареві, господині, їх дітям і покійним батькам, кінчаючи поздоровленням і побажаннями.

Вкінці підскакують “плясом” до кожного з членів родини, поки не дістануть від кожного даток у шапку, тоді з поклонами виходять назад плечима на подвіря, де танцюють колесом, короводом “кругляка” з веселою піснею на устах для розвеселення ґаздів, що їх частують горівкою. 

Цей “кругляк” був сакральним, ритуальним танком, проти якого дуже воювала церква за княжих часів. Цікавий є обряд колядників у пасіці. Там вони колесом упадають на коліна, складають бардками топірці до середини, ставлять шапки наче рій бжіл і ґаздиня насипає їм у них пшеницю. Колядники беруться за руки і крутять ся за сонцем в один бік, “аби рої не втікали”, співаючи веселу пісню для бжіл.

Це на Різдво, а обрядовість Нового Року і Водохрища (Йордану), тільки мотивами щедрівок продовжують коляду, обходом на Щедрий вечір на Василя та у “голодну кутю” під Йордан. На новий рік малі хлопці ходять від хати до хати і засівають збіжжям з “рукавиці” і хату. На Йордан освячують воду, вирубуючи грецький хрест, давній символ сонця, з леду і посвяченою водою хрестять хати, худобу, бджоли і грядки. 

Щедрівки на Знесінні
Щедрівки на Знесінні (світлина зроблена біля читальні «Просвіти»), Знесіння, Львів, 1932 р. У нижньому ряді зліва направо: перший Володимир Лемішка (з гітарою), Володимира Чорній (у заміжжі Шуст, довголітній секретар Союзу українок). У другому ряді четверта Катерина Лотоцька (голова Союзу українок). У третьому ряді четверта Дарія Лотоцька (у заміжжі Базарник, диригент жіночого хору, з папіросою). Світлина з особистого архіву Віри Білевич (Львів)

Теми розведені в колядках і щедрівках звернули увагу всіх дослідників своєю оригінальністю, бо вони єдині у свому роді у слявянському і світовому фолькльорі. Найстарші мотиви сягають ще індійської прабатьківщини про світове дерево і три птахи, символи святої Трійці, що творить небо і землю та виносять з моря пожитки потрібні для життя. Вони збереглися в горах на консервативній Лемківщииі. Тих трьох птахів заступають пізніше брати товариші: сонце, місяць і дощик, а їх згодом заступають св. Микола, Юрій та Петро або сам Господь. 

Друге наверствування мотивів має дуалістичний характер, – оспівує сотворення світу двома володарями світу, що символізують два елементи: доброго і злого. Бог і сатана боряться за владу над світом.

Ці мотиви виводяться від перської реліґії Заратустри про боротьбу Ормузда та Аримана, світлого і темного елєменту в природі, а прийшли вони через Балкан або Малу Азію до нас і збереглися на Гуцульщині та на Поділлі. 

Lviv_Znesinnia_img019+12.jpg
Щедрівки на Знесінні, Львів, 19 січня 1933 р. У першому ряді знизу зліва направо: Ольга Лоза, Ольга Мокрицька, Володимира Чорній. У другому ряді: Слава (/Ґєня) Дикас (у заміжжі Смішко), Марія (прізвище невідоме), Катерина Лотоцька (голова Союзу українок Знесіння), Іванна Ткач, Емілія Чайковська (у заміжжі Лотоцька). У третьому ряді: Мирда (ім’я невідоме) / Євгенія Струк, Ліна (прізвище невідоме, вихователька захоронки), Дарія Лотоцька (у заміжжі Базарник, диригент жіночого хору), невідома, Стефанія Гуменецька (у заміжжі Чура), Слава Ганаковська (у заміжжі Повалінська). У четвертому ряді: Володимира (прізвище невідоме), Юзефа (прізвище невідоме), Добрянська (ім’я невідоме), Стефанія Попадин (у заміжжі Білевич), Ірина Мокрицька. Світлина з особистого архіву Віри Білевич (Львів)

Третє наверствування мотивів узяте з Христольоґії, обіймає Христове Рождество і хрещення, де оспівують Різдвяний свят-вечір і Тайну вечерю, мотив трьох царів, втечі до Єгипту, поклін дерев Христові, шукання Христа та його хрещення.

Всі ці мотиви виявляють віртуозність збірної творчости, що звязує зручно христіянські мотиви зі старими обрядовими, та старі мотиви пристосовує до нового світогляду.

Супроти тої давньої народньої коляди, що походила з дохристіянської доби і стала складовою частиною побуту православного світу виступила нова церковна коляда, витворена церковниками XVII і XVIII вв., коли унія привела з собою чимало перемін в обряді і побуті. Боротьба між обома родами коляд, між давніми і новими скінчилася прийняттям дрібних мотивів з церковного стиха, як; “Господь кличе господара на пораду, оре його ниву, а Богородиця їсти носить, або пере ризи біля криниці, а святі для господаря служать службу”. 

Та для досвідченого берези церковні мотиви колядок і щедрівок є тільки заспівом до важного змісту до господарсько-родинної поведінки. Як він дійде до побажанної частини колядки, то вяже без кінця ланцюг образів для того, кому співає колядку. Ось зразки мотивів того ланцюгового вязання: 

1) Три товариші – місяць, сонце і дощ; святий Микола, Юрій і сам Бог або Ілля; три пастухи з трубами мідяною, роговою й золотою; церква з трьома верхами, віконцями, дверима та престолами; гостина господаря за трьома столами; три кубки на столі – кудрявого пива, солодкого червоного меду і шумної горівки. 

2) Три дари для господині від святої Пятниці: тонке прядиво, біле полотно, доброє сукно; три реміснички за столом у господині – шевчик, кравчик, кушнірчик; три дари від господаря милого для господині. 

3) Три дари окупу молодцеві-витязеві: кінь, миска червоних (або срібла) і царівна-королівна, панна молода; три загадки дівчині, три дари милій з війни, з дороги, з чужини: три зазульки в молодця: батенько, матенька, миленька. 

4) Три дари дівчини риболовцям, козаченькам, сватам: хустка шовкова, золотий перстень, сама молода, як ягода; дівчина шинкарка і три гості: волох, козак і чумак. 

5) Три ступні вінчання молодця або дівчини – з царенком (з царівною), короленком (з королівною), отецьким сином – з батьковою донею. 

Tetevchytsi_Olexandra Demchuk_033_new1+1.jpg
Різдвяний вертеп, с. Тетевчиці Радехівського р-ну Львівської обл., 1970-ті рр. Світлина з особистого архіву Олександри Демчук, с. Тетевчиці Радехівського району Львівської області

У висліді мотив, побажання і подробиці лучаться в одноцілу індивідуально пристосовану історію, оповідання, новелю. Ці тематичні мотиви скрізь одні: господарям передовсім хозяйські, молодцям – юнацькі з конем, стадом, військом, милою; жонам – з подарками від милого подруга і дівчатам – свати, молодці, вінок від любого.