Таємний суп. Уривок з книжки Юрія Скіри "Солід. Взуттєва фабрика життя"

Грудневі події, що призвели до арештів студитів і блокування євреїв на фабриці "Солід", яку опечатала СД, змусили координаційну групу на Святоюрській горі задуматися над питаннями посилення безпеки. Для Трибунальської, 16тепер вулиця Шевська це означало розпорошення людей по різних укриттях. Після згаданих подій вирішили в одному приміщенні розмістити невелику групу євреїв, яку можна було б легко перевести в інше місце. І незабаром перейменована фабрика Петерса — "Студіон" — мала нових мешканців з незвичною історією порятунку. 

<p>Вид на вулицю Шевську у Львові</p>

Племінниця схимонаха ТеодораЯськіва Павліна, яка часто відвідувала дядька на "Соліді", під час окупації мешкала у своєї родини на вулиці Святого Антонія Тепер вулиця М. Заньковецької. У ті важкі часи її прихистила Пелагія Потимко. Її чоловік — Григорій Потимко — був членом ОУН, якого німці арештували й через півроку він помер у тюрмі на вулиці Лонцького. По собі він залишив вагітну дружину та старшого сина.

У Львові дівчинка ходила до школи і вчилася в одному класі з Анною Фінк1930 року народження. Відвідуючи свого дядька, вона б ніколи не могла уявити, що він разом із співбратами переховує родину її однокласниці.

Фінки разом із львівськими євреями пережили всі жахіття облав і акцій. Невідомо, як би склалася їхня подальша доля, якби вони не відновили давнього знайомства з технічним директором "Соліду" Володимиром Качмарським. І в цій історії провід у порятунку належав Анниній матері — Файзі Фінк. Вольовій жінці, яка у критичні моменти неабияк ризикувала, щоб урятувати свого чоловіка та дітей.

Файга Фінк народилася доволі далеко від Львова, у м. Добромилітепер місто Самбірського району Львівської області, 1903 року в родині Давида Мойсея та Хаї Роснерів. Вона була найстаршою, але водночас єдиною дочкою серед чотирьох синів, які народилися після неї. Батько працював у місті на тартаку, досить поширеному промислі в цій лісистій місцевості.

У 1927 році Файга Роснер вийшла заміж за львів’янина Абрама Фінка. І відтоді розпочалося її життя у столиці Галичини на вулиці Л. Сапіги, 81тепер вулиця С. Бандери. Абрам Фінк за фахом був висококваліфікованим чоботарем-шевцем. Він належав до самостійних міських ремісників, які працювали самі на себе вдома, деколи залучаючи до праці одну людину або більше. Бізнес Абрама Фінка був досить успішним через затребуваність ринку. Він мав багату клієнтуру. Тому родина жила в одній із найкращих частин міста. Серед його покупців було багато українців, з якими він мав приязні стосунки. Одним із таких клієнтів і був згаданий Володимир Качмарський, який на цій самій вулиці Л. Сапіги мав свою взуттєву крамницю.

Файга Фінк у своїх спогадах змальовує Володимира Качмарського як інтелігентного чоловіка з вищою освітою. Початково з Абрамом Фінком співпрацював Володимирів батько. Коли ж він помер, родинну справу продовжив син. Тож контакт із Фінками перейшов до нього.

Володимир Качмарський народився 21 лютого 1904 року у Львові. У 1918–1939 роках проживав на вулиці Вишневецьких, 2тепер вулиця Русових. Його родина була досить великою. Він мав найстаршу сестру Марію і братів Євгена, Романа, Мирона та Омеляна. Він, сестра Марія та Євген належали до ОУН. Саме через це Володимир був вимушений залишити навчання у Львівському університеті. Щоб утримувати родину, він продовжив батькову справу й зайнявся крамницею. Співпраця з Качмарським була дуже вигідна Фінкам — він приносив їм добрі доходи. Так тривало до вересня 1939 року.

Події радянської окупації 1939–1941 років не надто змінили життя Фінків. Абрам почав працювати в кооперативі, проте шив черевики і вдома. Тож родина жила у відносному достатку. 

З приходом німців життя Фінків кардинально змінилося. Вони були далекоглядними людьми, тому почали розмірковувати, у якій частині міста німці створять гетто. У своїх роздумах родина дійшла висновку, що це має бути найгірша дільниця у місті. А такою була північна околиця. Саме там мешкав молодший брат Файги, який на той час був уже радянським військовополоненим. Тож Файга попросила прихистку в його дружини. Та погодилася, і Фінки вибралися зі своєї квартири на вулиці Л. Сапіги, 81 ще до того, як німці таки створили гетто.

Приблизно тоді ж Абрам Фінк зустрів Володимира Качмарського. Він прибув до Львова з німцями. При першій зустрічі з Фінками він розповів їм про свавілля німців. Це справило дуже гнітюче враження на них. І ця перша зустріч 1941 року була справді для них доленосною. Адже Володимир Качмарський почав їм допомагати. У цьому було дійсно щось неймовірне, бо сама Файга потім визнала, що до 1939 року вважала Володимира недоброю і гострою людиною. Але вже на момент тієї зустрічі він змінився. Вона не могла повірити, що він є таким шляхетним.

Для Володимира Качмарського останні два роки були справді переломними. У 1939 році він одружився з Ольгою Красінською, родом зі Стрия. Під час радянської окупації родина була вимушена залишити своє помешкання на вулиці Вишневецьких, 2 і на рік переїхати на вул. Мурарську, 52Тепер вулиця С. Єфремова. Року 1941 у Качмарських народився первісток Орест.

На початку німецької окупації Володимир Качмарський вступив до лав Української допоміжної поліції. Окрім нього, з родини туди пішов служити і його рідний брат Євген. Після роботи Володимир часто відвідував Фінків у мундирі свого підрозділу. Одного разу прийшов до них, а сусіди дуже перелякалися, бо подумали, що Фінків забирають на смерть. Тому коли він пішов, мешканці будинку прибігли подивитися, чи ті живі. Файга заспокоїла людей, але не розповіла їм, що це їхній приятель. Про це її попросив сам Качмарський. Наступного разу при зустрічі розповіла йому, що його поліційний мундир дуже лякає людей. Після цього Володимир приходив до них тільки в цивільному одязі.

Проте Качмарський служив недовго. Фінкам він пояснив, що не може там залишатися, бо ця праця вимагає участі у вбивствах євреїв. А він має багато знайомих євреїв, які приходять і просять його врятувати їх. Тому для себе він вирішив звільнитися. І незабаром справді це зробив.

Після звільнення з поліції зв’язок Фінків із Качмарським обірвався. Через деякий час Абрам Фінк зустрів Володимира, і той розповів йому про свій намір придбати взуттєву крамницю на вулиці М. Коперника. Місце було вдале, бо перед тим там працювала фірмова взуттєва крамниця Amster. За задумом Качмарського, вона мала обслуговувати німців, а Абрам був потрібний йому як кваліфікований майстер. Але проблема була в тому, що Качмарський погодився забрати на цю роботу-переховування тільки Абрама. А той не міг залишити своєї родини.

Однак вихід несподівано знайшли. Невдовзі Качмарський повідомив про неможливість реалізувати цей план, бо влаштувався на посаду директора взуттєвої фабрики. Цим підприємством власне і став "Солід". Справи до того часу в нього очевидно пішли вгору, бо від листопада 1941 року і аж до кінця німецької окупації він жив в елітному районі Львова — на вулиці 29 Листопадатепер вулиця Є. Коновальця. Від імені "Соліду" замовляв в Абрама роботу та платив за неї і грішми, і, що найважливіше в умовах голодного гетто, харчами. При цьому поводився дуже розсудливо: запитував Фінків, яких харчів вони найбільше потребують.

Згодом ситуація змінилася. "Солід" почав отримувати більше замовлень, і Качмарський запропонував Абраму офіційно працювати на фабриці. Це було для Фінків великим щастям — бо глава їхньої сім’ї отримав документи, які засвідчували, що він працює на підприємстві, що постачає продукцію Вермахту. Під час згаданих подій Фінки вже так голодували, що Абраму навіть спухли ноги.

Аж раптом одного дня з фабрики Абрам приніс додому дуже смачний суп. Файга запитала, звідки він його взяв. Той відповів, що йому його дав невідомий чоловік. Через деякий час він знову приніс таку саму порцію супу. Файга поставилася до нього з недовірою. Бо посуд, у який наливали страву, був військовим. Вона запідозрила, що Абрамові його міг дати якийсь німець, щоб їх отруїти. Проте голод був такий, що Файга скуштувала суп. Це був смачний квасолевий суп зі шматками м’яса — неймовірна розкіш для голодного гетто 1942 року. Файга загріла води й розбавила його, щоб усі могли покуштувати. Наступного дня Абрам повернув "підозрілий" посуд.

Проте ці промінці світла та надії не могли зарадити Фінкам. Абрамові все більше пухли ноги, і одного дня він більше не зміг піти на площу Трибунальську, 16. Тоді до них прийшов Качмарський і запитав — у чому річ. Файга запропонувала давати Абрамові роботу додому, як колись. Володимир погодився, сказав Файзі прийти на фабрику й забрати матеріал. Щоб дорогою її ніхто не пограбував, він погодився провести її назад до гетто.

Так і сталося. Файга вперше потрапила на площу Трибунальську, 16. Після закінчення праці й того, як усі робітники покинули будинок, комірник видав їй 50 пар чобіт, які вона ледве донесла додому. А ще вона завела розмову з ним і дізналася, що ця фабрика є у владі митрополита Андрея Шептицького. Комірник також сказав їй, що є монахом. Майстер над робітниками теж є ченцем, а от усі інші люди є світськими. І тоді вона зрозуміла походження супу. Її здогадки також підтвердив комірник. Він сказав, що цю страву видав схимонах Лазар (Шиян). Проте вона навіть не могла подумати, що від кінця літа 1942 року страви схимонаха Лазаря (Шияна) матимуть великі таємниці. Їх готували та передавали в системі, яка була покликана допомогти євреям, які таємно оселилися на фабриці "Солід".