"Рідні сторони Федьковича". Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини

09:41, 10 серпня 2023

черемош

"Родився він у цісарській землі Буковини, де живе чимало українського народу. По Підгір'ю народ цей подібний мовою та звичаями до того, що живе у Подольскій губернії. По горах у Буковині люди живуть і говорять трохи інакше і звуться гуцулами", — писав про Юрія Федьковича наддніпрянець Михайло Драгоманов. 

"Буковинський соловій" народився у містечку Сторонець-Путилівтепер Путила на буковинській Гуцульщині. Всередині ХІХ століття Буковина, за образним висловом Марка Черемшини, "спала тихим сном, ще була недоступним закутком України". Та Федькович бачив цей край як скарбницю фольклорних коштовностей, що згодом засяяли у його творчості. В одному з листів поет писав: "Моя школа була Чорногора, а не львівська або віденська академія".

Одним із перших біографію та творчість буковинського просвітника досліджував Осип Маковей. На початку ХХ століття він об’їздив "рідні сторони" Федьковича, згадані у його творах, та описав їх на сторінках видання "Ілюстрована Україна"виходило неповних два роки у 1913–1914-му.

Оригінальний правопис залишили без змін. Публікацію розшукав Данило Кравець.

a8d2e025590ca2197b1eb6f88c0fafab.jpg

Осип Маковей

письменник

В житті і в писаннях Федьковича рідні сторони його мали велике значення. Коли йому військова служба на далекій чужині надоїла і інші життєві пригоди підорвали його здоровлє, туга за рідними гірськими сторонами вибухла у нього з великою силою. Він не мав надії побачити їх і се розжалоблювало його як молодого ученика, що тужить за родиною. Свої гори пам’ятав він з діточих і хлоп’ячих літ, потім — все ще хлопцем і молодцем — почав свою життєву мандрівку по Молдавії, Семигороді, Італії, був між тим кільканадцять місяців і на Буковині, — і з цілої сеї мандрівки виніс вражінє, що таки найкрасше у себе дома у своїм краю, та ще у Путилівських горах. Було се очевидно романтичне почутє поетичної, чутливої душі, вразливої на красу природи, скріплене ріжними розчаруваннями на чужині і безнадійностию на красшу долю.

1

Юрій Федькович (1834 — 1888)

Фото: wikipedia.org

Однак треба сказати, що рідні сторони Федьковича дійсно гарні і під жалісливу хвилю можна за ними тужити, як за тихим раєм, дарма, що вже в часах Федьковича люди внесли у сей рай богато лиха. Се є гірські околиці від містечка Вижниці аж до Сторонець-Путилівтепер Путила Чернівецької області над річками Черемошем і Путилівкою. Вони й тепер не занадто відомі любителям наших гір, бо залізниця іде тілько до Вижниці, а дальша гірська дорога не легка; в часах Федьковича, був се ще менше відомий і приступний "світ" тих самих Гуцулів, що у них потім етнографи повіднаходили стілько цікавого і цінного.

В’їзджає ся у сі гори або буковинським  містечком Вижницею або другим боком Черемоша, де є галицьке містечко Кути. Сі два містечка лежать наче у воріт гір, розділені прегарним, бистрим Черемошем, котрий у повінь часто зриває довгий, деревляний міст, який їх лучить. Федьковичам випадала дорога на Вижницю. Се містечко було здавна майже зовсім жидівське, (тепер там є 94% Жидів), тільки раніше воно було значно бідніше і брудніше, як тепер. Жили тут Жиди, що спершу були тілько звичайними купцями і торговцями.

З Вижниці їде ся понад потоком Виженкою під круту гору Німчич, високу більше, як на 500 метрів. Ся гора з правого боку Черемоша, поросла лісами, і гола, скалиста, ще вища гора Сокільський з лівого боку — се два камяні велитні, що в часи, як ще Федькович був хлопцем, дійсно замикали вхід на Гуцульщину. Тут Черемош, у своїм скаженім розгоні відколи він є, стрічає велику перепону: іменно сего велита Сокільського і лупає вже споконвіку його береги і скали так, що давно хиба у зимі тут можна було перейти берегом ріки, а й тепер дуже трудно втримати муровану дорогу; ріка скурчує ся тут могучим луком на право і б'є знову в буковинські береги, де через те й досі нема ніякої дороги. Тому то колись люди їздили в гори і з гір верхом на конях то Сокільським то Німчичем. Німчичем і досі їздять, правда далеко красшою дорогою, ніж колись була, та проте й сєгодня дуже стрімкою й небезпечною, а на високім Сокільськім тільки сліди лишили ся з тих давних втоптаних стежок-плаїв котрими Гуцули колись на силу добували ся до своїх домівок. У лиху годинунепогоду — як Гуцули кажуть — се були дороги такі, що могли хоч кого задержати на довгий час вдома, бо були дійсно небезпечні.

Kuty_Panorama_(BildID_15720424)

Панорама Кут, 1914—1918 роки

Фото: wikipedia.org

Німчича називає Федькович кровавим — може саме з причини страшної дороги, де певно без каліцтв не обійшло ся, — а Сокільського гордим, очевидно тому, що його скалиста стіна піднимає ся над Черемошем, над самим скрутом, на кількасот метрів у гору майже прямовисно. Про сего Сокільського читаємо часто у Федьковичевих поезіях; і тут він посадив давних богів і Барбаросукороля Гуцулів і Льореляй ГайногоСокільську княгиню і взагалі приклав ріжні перекази до сеї гори. Сі перекази він сам повидумував захоплений величчю гори.

За Німчичем і Сокільським сходить ся на широку долину над Черемошем з живописними гуцульськими селами по обох боках ріки. Се вже сторони добре відомі Федьковичеви, бо він тут усюди бував. Як подивити ся зпід Німчича в право, видко напротив Сокільського церкву в Підзахаричу і деякі хати, порозкидані по обох боках гори; а на ліво, трохи подальше село Розтоки (бо волоськім і по лядськім себто по буковинськім і по галицькім боці), назване так від того, що тут Черемош розтікає ся широко кількома раменами по долині. Панорама на всі боки гарна.

1280px-Pozdrowienie_z_Kut,_góra_Sokólskie_koło_Kut_(5375000)

Гора Сокільське коло, 1905 рік

Фото: wikipedia.org

У Розтоках бував Федькович і за молоду, бо тут жили його свояки, а по 1863-ім році перебував тут нераз цілими тижнями і дуже хвалив собі се село. В оповіданню "Опришок" згадане село Р… — се Розтоки: "село, велике, пишне — описує Федькович. — Все сади, все горіхи волоські, та вишні, та черешні. По-через плоти понадвисала червона калина". Дійcно село гарне і вражає найбільше своїми садами, котрі тут не переводять ся через те, що стоять у затишку, заслонені горами.

Сусіднє село се Петраші, по галицькім боці Білоберезка і далі Бервінкова. Долина Черемошу у погоду тут чудова; ріка хоч і пливе швидко, але не страшна, однак у повінь вона покриває усі острівці. За Петрашами село Мариничі, далі Устє Путилови. Всюди овочеві дерева, як і в Розтоках. Боками гори, а понад ріку на берегах сади, які саме через те сусідство гір дуже дивують зайшлого з долів чоловіка. Село Устє Путилови називає ся так тому, бо тут річка ПутиловаПутилівка вливає ся до Черемоша. Понад сею Путилівкою вузькою дорогою серед гір веде дорога у Сторонець-Путилів. Недалеко за Устєм Путиловим є потік і ціле пасмо гір, що зве ся Бісків.

Тут — як каже Федькович в оповіданю "Штефан Славич" — "уздриш на березі страшний великий камінь, мов монастир який заклятий, або замок який, що до половини засунув ся у землю. І хто зна, чи се справді не є який заклятий замок… у нас тому назвали той камінь Бісків (бо ніби біс там грає)". Казку про скрипника на Біскові читаємо і в німецькій та українській поезії Федьковича п.з. "Бісків"Biskof.

csm_1936_9418615bc3-_1_

Церква в Усть-Путилі, 1936 рік

Фото: castles.com.ua

Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні.

Родинна хата Федьковича стояла внизу над Путилівкою, з краю великої левади, яка належала колись до його матери, а потім до нього. Маленька церква, яку Федькович описує в "Любі згубі", не стояла там де теперішня стоїть, тільки позаду теперішньої — дзвінниця була також в иншім  місці, так що перед церквою справді було "базарисько страх велике" — і тут могло помістити ся богато Гуцулів, що сходили ся на храм та на розривку. Однак околиці його родинного села вбили ся йому сильно в пам'ять. Се Підгірє звеличав він потім у поезіях "Сонні мари" і "Вечір на Підгірю", а взагалі про гори сказав у "Штефані Славичу": "Най каже, що хто хоче, я все своєї: нема й нема кращого світа понад гуцульські  гори. Небо над ними чисте як дорогий камінь, смеречина зеленіє, як в зимі так літі, пташка не втихає, а хрещатий барвінок стелить ся по шовкових травах". Так писав Федькович 1863 року, але на таку думку про гори склали ся у нього вражіння  і з хлопчачих літ, гірська природа була його першою учителькою поезії.

В 1863-ім році Федькович осів наново у своїх горах, поетична його туга була заспокоєна. Він звидів і подальші гірські околиці (підписи його рубані в камени є і на "Писанім" і на Довбушевім камени). Але прозаїчне житє і очевидний занепад його земляків Гуцулів, упоминало ся у поета не о поезії і мрії, тільки о реальну поміч і ми бачимо як сей фантаст старає ся о економічне і просвітне піднесення.

Тепер у Путилівщині мало хто й знає того Федьковича і мало хто згадує його. Перше мусить до краю знівечені Гуцули опамятати ся із свого занепаду, а там колись і прийде час, що нагадають собі свого земляка-поета.

Взято з Маковей О. Рідні сторони Федьковича. Ілюстрована Україна. 1913, Ч. 5. С.6-8.

Схожі матеріали

Makhno_group

"По своїм переконанням Махно не був Українцем". Генерал армії УНР про лідера анархістів

3

"Культ російського імперіалізму". Уривок із книги про Михайла Демковича-Добрянського

7

Життєпис Євгена Коновальця від Олега Ольжича. Книжка 1941 року

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

5

"Війна сколихнула Черемшину взяти перо". Уривок з книги про письменника

10.jpg

Анатоль Курдидик "Їду до Черча!". Стаття з газети "Діло" за 1934 рік

Читанка_СЕО_1.jpg

Репресії набирали обертів. Володимир Шухевич про окупацію Львова росіянами у 1914 році. Частина 3

Рашизм 1200

"Рашизм: Звір з безодні". Уривок з книжки Лариси Якубової

image

І знову геноцид. Уривок книжки Тімоті Ґартон Еша "Рідні землі"