"Продавцями повинні бути люди добре розвинені". Поради українським підприємцями 1930-х

Коли споживча кооператива задумує відчинити крамницю (склеп), то першим питанням, що при цьому виринає буде: приміщення склепу. Вирішенням цієї, дуже важної для розвитку крамниці справи має зайнятися Управа кооперативи. Проте ініціатива (почин) має йти від продавця, але підкреслюю: від доброго продавця. Ось чому добрий продавець мусить знати теж, як і де та яке місце вибрати для крамниці та як вона взагалі має виглядати.

Найкращим місцем для крамниці в місті, чи місточку є його осередок, де відбуваються денні торги, або в крайньому випадку — місце, близьке від того осередку, і обов’язково при головній, себто найбільш рухливій вулиці.

По селах також відповідним місцем для крамниці буде осередок села де зосереджується ціле його громадське життя. Звичайно в таких місцях стоїть церков, школа, громадський уряд. Може станути склеп в селі і на роздоріжжі, якщо є таке, на площі, чи в іншім загальнодоступнім місці.

Льокалі під крамницю треба вибирати в сухих домах, а при тім зовсім чистих, старанно виправлених, високих, які в данім місці чимнебудь додатнім виріжняються зпоміж сусідніх будинків. Коли від хідника до домівки — як то часто буває — треба підходити хочби і по найменшім підвищенні (по похилім терені), то, колиб навіть і не було східців, треба дати з обох сторін бічного хідника поруччя. Це слід зробити на те, щоб літом і зимою, коли буває ковзко, можна при вході і виході зі склепу тими поруччями піддержатися і не впасти на ховзкімдеревлянів або камянім, замерзлім або мокрім хіднику.

Зовні над льокалем мусить бути шильдвивіска, але так положений, щоби кожний прохожий міг його скоро не шукаючи зауважити. Шильд повинен бути довгий на весь фронт склепового локалю. Мусимо йти за добрими власними прикладами та чужих народів, бо вони вже випробувані та дають добрі практичні наслідки. Розміри шильду, відповідно до фронту, можуть бути ріжні, але не менші, як два метри довжини, від 0.30 до 0.40 м висоти, залежно від довжини шильду: чим він довший, тим мусить бути вищий.

Засадою порядку в крамниці є товари, які належать до того самого виду і мусять знаходитися в крамниці разом. Отже треба насамперед розложити їх по різних відділах. Ці відділи будуть такі: відділ споживчий, відділ домашніх (хатніх) потреб, відділ галянтерійний, відділ паперовийдо нього належать також шкільне і канцелярське приладдя, відділ косметично-тоалетовиймила, перфуми, пудер тощо, відділ шевських приборів і додатків, відділ кравецький, відділ залізний і т.д. Давніший товар треба покласти зпереду або зверху, а новий позаду або нижче від попереднього. Це на те, щоб давніший товар продати скорше, перед свіжим або новим — щоб не зіпсувався чи не злежався.

Продавцями повинні бути люди фізично здорові і добре розвинені, без вад на лиці чи на руках, бо це на багатьох людей робить неприємне вражіння. Волосся на голові треба часто і коротко стригти, а голову часто мити, щоби не сипалася з неї біла луска скіри (парплі). Найдогіднішим одягом для продавців є плащі. При плащі відпадає парадна краватка (може бути скромніша) не нищиться убрання, а що найголовніше — завсіди удержується в чистоті. Найбільш ефектовим і приємним для ока покупця є білий плащ, менше сірий, сивий або чорний.

Необхідною частиною гардероби продавця є хустинки до уст і носа. Кожний склепар повинен мати при собі 2 чисті хустинки, яки-ми повинен витирати одною ніс, другою уста, очі і вуха; одною з них треба обов’язково прикривати уста при позіханню, кашлянню і киханю. Голими руками цього робити не можна.

Продавець, що постійно, весь день зустрічається з людьми-покупцями, мусить бути з ними щиро привітний, вічливий, охочий до обслуги. Продавець не сміє мати на лиці вигляду захмуреного, бурмиловатого, надутого, зате мусить бути привітний, якщо не веселий. Але у ціх рисах треба знати міру і не переборщувати, щоби не стати штучним, солодкавим. Стриманість у своїх приватних, особистих чи родинних справах — це також одна з добрих прикмет продавця.

Продавець, коли хоче бути людиною, що є зовсім на свому місці, мусить старатися опанувати матеріал, з яким має до діла. Цей матеріал — то товари, якими він орудує. Опанувати їх можна тільки тоді коли знаємо їх. І продавець також мусить їх всебічно пізнати. Треба йому познайомитися з походженням кожного товару, себто зі способами його приладження чи фабрикаціївиробу. Потім треба буде пізнати його прикмети (чому він добрий чи лихий) та його ужиткову вартість, різниці в сортах товарів.

По малих містечках і селах продавець (крамар) є звичайно "генеральним секретарем" населення. До нього звертаються з проханням написати листи, подання і в ріжних інших випадках, як адресувати коперти, перекази і т.п. Поза фаховою самоосвітою повинен кожний продавець цікавитися біжучими справами і подіями, а тому не повинен оминати щоденного або хоч тижневого часопису. Тільки озброєний знанням свого діла продавець зможе успішно вести свою крамницю та видержати боротьбу з усякого роду конкурентами чи ворогами кооперації.

З хвилини, коли покупець переступить поріг склепу, він стає гостем, гостем найбільш у склепі бажаним, а продавець — господарем склепу. Перше слово привітання — (як рівнож і прощання) — обов’язково повинно впасти від продавця. Яким словом треба витати покупця — це залежить від віку як продавця, так і покупця, від стану покупця, а крім того від загально принятого звичаю. Коли продавець занятий обслугою одного якогось покупця, а навіть тоді, коли передтим увійшло до склепу більше гостей — не сміє продавець поминути своєю увагою кожного нового покупця, або удавати, що його не бачив. Виміна двох-трох слів на привіт вистарчає, щоб гість зрозумів, що продавець також і ним цікавиться. При поручуванні товарів треба вистерігатися утертих, часто вуличних фраз, як "дуже добре" або "перша кляса" і т.п. Не слід говорити при кожнім товарі все одно і то саме, бо тоді продавець виявляє своє незнання товару і тільки осмішує себе та викликає у покупця цілком оправдане до себе недовіря. Не мушу підкреслювати, що всі такі загальники, як вищезгадані, є зовсім безвартісні, нікого не переконують і цілком зайві, бо їм однаково ніхто не вірить. У соліднім склепі та на устах солідного продавця (крамаря) їм не місце.

Звичайно ділянка пакування товарів в наших кооперативних склепах стоїть найгірше. Зовсім не доцінюється значіння, яке вона має для зєднування покупців, щоби вони звикали постійно купувати в кооперативнім склепі та привязувалися до нього. І скажіть — мій Боже — як можна вимагати від покупців прихильности і привязання до такої крамниці, де вам так запакують товар, що поки прийдете до дому і розпакуєте пакунок, а вже всі товари: пісковий чи мучний цукор, мука, крупи, риж рис, — все перемішалося між собою? Чи може хочете, щоб покупець був задоволений вашою обслугою, коли ви йому завинете масло або смалець у газету, а за хвилину він принесе їх до дому висмарованими друкарською, дуже шкідливою фарбою і він змушений буде частину товару зовсім викинути?

Для спопуляризування фірми (склепу) надаються особливо дарунки малих, дешевих предметів щоденного вжитку. Приміром: малі кишенкові зеркальця, календарці, дешеві папіросниці або запальнички, також ножики, цигорнички, олівці, ручки до писання, шпильки — та багато інших тим подібних предметів. Про рекламу у нас часто забувають, а той просто не доцінюють її ваги. А проте треба знати і пам’ятати що в теперішніх часах при навалі реклами — виробниче чи торгівельне підприємство не вийде в світ широкий, але згубиться і пропаде в забутті.