"Остання подорож міністра Пєрацького". Фрагмент із книжки "Вбити міністра"

Інформація від таємних агентів і кілька місяців спостережень у Кракові та Львові дозволили поліції скласти поважний список осіб, яких було за що заарештувати. Нічого подібного щодо українських націоналістів досі не вдавалося.

Список лежав на столі у міністра Броніслава Пєрацького. Він чекав лише підпису. Та міністр вирішив відтермінувати арешти — з 3 по 9 червня 1934 року в нього запланована поїздка до Східної Малопольщі, а один з найважливіших пунктів — зустріч у Львові з митрополитом Шептицьким. Масові арешти — не найкраще тло для подібних переговорів. Тож міністр наказав відкласти їх аж до його повернення[1].

2 червня

Варшава:

Міністр Пєрацький серйозно готувався до майбутньої поїздки. Попри те, що його охоронятимуть і на всьому маршруті буде достатньо агентів та поліцейських, він усвідомлював ризик подорожі. Замах у радянському консульстві показав, що з якогось часу ОУН могла не рахуватися з життями своїх членів. Тож охорона в таких випадках нічого не вирішувала. Зрештою, досвід польських революціонерів твердив те саме.

Передаючи папери та справи своєму заступнику, Пєрацький доручив йому й невелику скриньку. Попросив: якщо загине — віддати родині[2].

3 червня

Міністр вирушив у подорож у супроводі директора політичного департаменту Кавецького, начальника національного відділу Суханека-Сухецького, начальника безпеки Старшинського та інспектора Козельського. До інспекції приєднався й львівський воєвода Беліна-Пражмовський[3].

4 червня

Міністерський візит розпочався зі Станіславова. До інспекції входило засідання з чиновниками та представниками громадськості. З українського боку запланували зустріч із єпископом Станіславівським — владикою Хомишиним. Той мав реноме лояльного до влади, та в цей час нездужав, тож зустріч відбулася з його помічником.

"Міністр приїхав до полуднево-східних воєводств, щоби виробити собі безпосередню опінію. Полуднево-східними воєводствами міністр Пєрацький живо цікавиться. На терені тих воєводств міністр перебував ще в осені 1932 р."[4], — подала коротку інформацію агенція «Всхуд».

Того ж дня у Станіславові сталася катастрофа: несподівано впав 10-тонний міст через ріку Бистрицю. З висоти 26 метрів у воду полетіли дві фіри, технічне авто та кілька осіб. Одна з них загинула, ще четверо отримали поранення[5].

За даними "Всхуд", міністр виїхав до гірських повітів.

5 червня

Історія про мости в східних воєводствах продовжилася. Під час поїздки в провінцію з міністром стався малий інцидент — міст, через який мав їхати Пєрацький, поламався. Забрало кілька годин, щоб організувати місцевих чоловіків та полагодити моста.

Пєрацького вразило, що наступного дня Львовом кружляли чутки, що це був замах на нього.

6 червня

"ПАТ повідомляє, що в середу 6 червня ц.р. мін.Пєрацький приїхав вечором до Львова, перевівши інспекцію в Стрию, Дрогобичі та Самборі"[6] , — подало "Діло".

По лінії ОУН до Підгайного-"Бика" передали інформацію, що Пєрацький перебуває в Стрию, й  апитали, чи не можна було б там щось зробити? Про те, що Пєрацький був у Галичині, Підгайний знав з "Wiek Nowy" та дав наказ надіслати вирізку з газети до Варшави, на вулицю Кошикову, 19, на ім’я Любомира Сваричевського.

З цього приводу він зустрівся з Бандерою, та той не проявив зацікавлення: Пєрацький зі Стрия виїхав, а його подальший розпорядок невідомий[7] .

 7 червня

Цей день міністр провів у Львові. Він бачився з колишнім прем’єром, професором Казимиром Бартелем, римо-католицьким єпископом Твардовським й вірменським Теодоровичем, генералами Ромером та Поповичем. А ще мав зустрічі з представниками польської та української громад. Зустріччю з митрополитом Шептицьким залишився задоволений.

Разом з воєводою Беліна-Пражмовським міністр серед білого дня відвідав цукерню в центрі Львова.

8 червня

«Під час зворотного шляху, коли потяг наближався до Варшави, Пєрацький сказав своєму оточенню: "Ну, вдалося!", маючи на увазі, що попри напружену атмосферу у Львові, замаху не відбулося»[8] , — писав слідчий суддя Єжи Люксенбург.

"Міністр Пєрацький вернувся нині вполуднє до Варшави"[9] , — подало "Діло", посилаючись на ПАТ.

9 червня

Офіційно завершився візит міністра до південно-східних воєводств. Броніслав Пєрацький продовжив працю в столиці.

Цього дня в одному з варшавських парків орендував стілець чоловік на ім’я Степан Калінський. Принаймні за кілька днів оплачений парковий квиток знайдуть серед його речей. Щоправда, на цей час він буде вже відомий як Володимир Ольшанський. Він приїхав зі Львова і зупинився в одному зі столичних готелів[10].

10–12 червня (точний день не встановлено)

Варшава:

Ад’ютант маршала Пілсудського Мечислав Лепецький в обідній час зустрів міністра Пєрацького в кафе готелю "Європейський". В одному з найстаріших готелів Варшави5 жовтня 1863 року в цьому готелі польські повстанці вбили шпигуна Бертольда Германі.  щоденно збиралося середовище легіонерів.

«Як і багато тогочасних чиновників, він любив приходити в кафе, щоб побачитися з колегами та друзями, — пригадував Лепецький зустріч з Пєрацьким, — Ця, на перший погляд непотрібна звичка дозволяла підтримувати безпосередній контакт з легіонерськими "низами", які охоче зустрічалися з друзями-високопосадовцями, на нейтральному ґрунті. Чиновники, що підтримували подібні контакти, користувалися популярністю та симпатією. До них належав й Броніслав Пєрацький»[11].

Попри таку демократичність, "Європейський" належав до елітних готелів. Тут містилися посольства Бельгії, Бразилії, Фінляндії, Іспанії та Литви. А в його кафе був окремий "урядовий" стіл. За ним Пєрацький переказував події останніх днів, окремо зупинившись на пригоді з мостом та чутками про замах, що після того кружляли Львовом.

— Я не дуже вірю в ці українські замахи, але ця чутка допомогла мені зрозуміти настрої, які там панують[12], — розповів він, сміючись. Поїздка була позаду, тож Пєрацький реагував на це розслаблено і з гумором.

12 червня

Начальник відділу безпеки Міністерства внутрішніх справ Станіслав Кухарський наказав наступного дня скликати засідання в адміністрації воєводства у Львові. На нього запросили представників судових органів та безпеки зі Львова і Кракова. Головне питання: підготовка до масових арештів українських націоналістів, які призначили на ранок 14 червня[13].

До Варшавського притулку на вулиці Вольській, 42, де за один злотий можна переночувати, зайшов чоловік і запитав про окрему кімнату. На той час такої не було, лише загальна. Тож незадоволений чоловік пішов ні з чим.

Увечері він повернувся й таки зупинився тут. За документами його звали Володимир Ольшанський, проживав у Львові (згодом виявилося, що зазначеної на посвідці адреси не існує), випускник гімназії. Інтелігентного вигляду, з галицьким акцентом. На око мав десь 20–23 роки. Засмаглий, спортивний, пишне темно-русяве волосся, зачесане догори. Росту вище від середнього, одягнений у світлий костюм та краватку, зеленкуватий літній плащ та дещо світліший капелюх. З речей — лише коричнева шкіряна валізка (течка).

Він заплатив 5 злотих, тож мав затриматися до 17 червня. На ніч передав управительці закладу на сховок гроші — 57 злотих 80 грошів, годинник та валізку. Хоч і заповнена, вона була неважкою. Принаймні так здалося управительці.

13 червня

Варшава:

До Польщі з державним візитом прибув міністр пропаганди Німеччини Йозеф Ґеббельс. На летовищі його зустрів міністр Броніслав Пєрацький. За кілька годин трапиться неприємний інцидент — під час прийому у вікно німецького посольства невідомий жбурнув камінь[14] . Цього ж дня Пєрацький підписав наказ про заборону газети Народно-радикального табору (ONR) "Sztafeta"[15] .

Ольшанський поснідав і, забравши кошти та годинник, покинув притулок. Повернувся ненадовго на обід близько 14.00 і знову зник аж до 23-ї.

Того дня поцікавився в адміністраторки притулку, як дійти на міст Кербедзія, й казав, що купався у Віслі. Попри її заувагу, що річка дуже зрадлива, Ольшанський похвалився, що добрий плавець і навіть якось здобув перемогу в плаванні.

Краків:

До міста приїхав заступник львівського прокурора. Ввечері господиня однієї з квартир, де жили українські студенти, конфіденційно повідомила хлопцям, що наступного дня будуть обшуки та арешти. Згадане помешкання було за 200 метрів від кімнат Карпинця чи Климишина, тож тут містився один із зв’язкових пунктів, через який проходила зброя та література.

Вночі хлопці винесли з хати всі підозрілі речі. Поліція пізніше ствердить, що це було кілька пачок літератури, коробка з написом "К. С. Сведен", наповнена пікриновою кислотою — вибуховою речовиною. А ще друкарські шрифти та 10 гранат. Все це поліція відшукала на березі Вісли. Ще за десять днів в комишах знайдуть валізку з 48 примірниками "Розбудови Нації" та 794 чисел "Українського Націоналіста"[16] .

Одного з хлопців відправили попередити Климишина та Карпинця. Та він лише покрутився надворі і ні з чим вернувся назад — підозрював, що все це поліцейська провокація, спрямована на виявлення зв’язку між підпільниками.

Тієї ночі Климишин не спав — готувався до останнього іспиту, який наступного дня мав скласти в професора Богдана Лепкого. Заздалегідь попередив господиню, що після іспиту поїде додому, в Галичину. Це його остання ніч у помешканні.

Львів:

Степан Бандера запланував наступного ранку з кількома друзями піти на тенісний корт неподалік від Академічного дому[17]. Того вечора він залишився ночувати в Акабуді.

14 червня

Краків:

«Чотирнадцятого червня я встала, як і звичайно, відчинила вікно і побачила, що у браму зайшов поліцай, — пригадувала Олена Недзвецька. Її вікна виходили на краківський замок Вавель. — Відразу пригадала собі, що вчора Микола забрав усі компромітуючі матеріали, але можна було б сховати і деякі фото… Але дзвінок у двері на те не залишив часу. Я відчинила двері і до помешкання з окриком "Поліція! Ревізія!" вскочило декілька поліціантів. На той крик всі навколо збудилися. Довго все обшукували, потім зібрали все, що їм видалось підозрілим, і наказали нам з Марією Лисою, моєю співмешканкою, збиратись: "Ви арештовані!"»[18]

О 5-й ранку арештували Климишина та Карпинця. У першого виявили зашифровані записки, три посвідки Татранського товариства, підручник про автомати, пістолет "бресія" з вісьмома набоями, 18 порожніх корпусів гранат, його вірш на революційну тему та різну нелегальну літературу в невеликій кількості. У Карпинця знайшли масу хімікатів, форму для відливу ручних гранат і частини механізмів, які при з’єднанні могли бути цілком робочою гранатою. Також різну підпільну літературу, мапу околиць Кракова та розклади потягів навколо Цешина. Кілька посвідчень на ім’я Климишина і одне з фото Карпинця, але оформлене на фальшиве ім’я. А ще клопотання про дозвіл на створення радіостанції[19].

Місцевий "кур’єрок" інформував[20], що цього ранку в місті затримали близько 30 українських студентів. У них виявили вибухові та пропагандистські матеріали. Операцією особисто керував комісар Казимир Білевич.

Львів:

Про події 14 червня у Львові "Діло" повідомило, посилаючись на державну агенцію ПАТ: "Від якогось часу влада безпеки запримітила, що кілька осіб, яких підозріває у приналежності до ОУН, виїжджали у невідомій цілі до Кракова і привозили зі собою таємні клунки. В кількох випадках стверджено, що в клунках були вибухові матеріали і нелегальна література ОУН. На основі тих обсервацій прокуратура наказала перевести численні ревізії та арештування на просторі львівського воєвідства. Під час ревізії викрито більшу кількість вибухових і пропагандивних матеріалів, лабораторію і низку нотаток, які вказують на ведення таємної діяльності. За цю діяльність придержано низку осіб. З огляду на слідство влада держить в тайні прізвища арештованих і подробиці ревізії"[21].

Богдана Підгайного поліція затримала в крамниці, куди він зайшов до знайомого. При ньому виявили книгу "Інструкція саперська" та чотири набої до "штейра": один калібру 8 мм і три — 9 мм[22].

Варшава:

Газета "Діло" інформувала: "У четвер, 14 червня ц. р. розпочався дводенний з’їзд воєводів у Варшаві під проводом міністра Пєрацького. На відкритті нарад був прем’єр Козловський. Темою нарад політичні і господарські справи"[23].

Ольшанський вранці покинув притулок. Повернувся до нього о 20-й на вечерю. Випадковий співмешканець пропонував разом розвіятись, та він відмовився — сказав, що познайомився з панною, з якою йде в театр. Тож незабаром зник, повернувшись близько опівночі. Як і в попередні дні, питав про кімнату для одного — тоді б почувався зручніше. Та така досі не звільнилася.