Це новий геноцид

Із перших днів

Міжнародне гуманітарне право ґрунтується на трьох основних засадах: безумовній забороні атакувати цивільне населення та невійськові об’єкти, пропорційності застосування засобів ведення війни до поставлених завдань, дотриманні належних заходів безпеки для збереження життя і майна мирних осіб, які перебувають у зоні бойових дій. Інакше кажучи, жодній армії світу не дозволено вбивати мирних мешканців чи атакувати цивільні об’єкти, а також використовувати невибіркові засоби ураження, коли вони можуть створювати загрозу цивільному населенню. Російські війська, які вдерлися до України 24 лютого, почали порушувати міжнародне гуманітарне право вже з перших днів.

Залежно від конкретних обставин порушення цього права можна кваліфікувати як воєнні злочини, злочини проти людяності чи геноцид. Частина воєнних злочинів розцінюється у міжнародному праві водночас і як злочини проти людяності.

Звинувачення у геноциді вимагає доведення, що дії, передбачені прийнятою ООН у грудні 1948 року Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, були вчинені “з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”. 

Відомий антрополог і дослідник геноцидного насилля, директор Центру дослідження геноциду і прав людини Ратґерського університету (США) Александр Гінтон, характеризуючи у квітні 2022 року російське вторгнення до України, підкреслив, що “воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид пов’язані спільною динамікою: якщо відбуваються безкарні воєнні злочини, вони дуже часто переростають у злочини проти людяності, а ті, своєю чергою, збільшують правдоподібність здійснення геноциду”.

Злочин, якого не приховаєш

Уже з перших днів широкомасштабної агресії почали з'являтися свідчення, що дії російських окупантів можуть мати характер не лише воєнних злочинів, а й геноциду. На це вказували природа і систематичність поведінки російських військовиків.

2 березня, через кілька днів після вторгнення, Національний музей Голодомору-геноциду розмістив на своєму сайті звернення, в котрому йшлося: “Підступні плани нападу на Україну, були розроблені за тією ж адресою, що й плани Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. – Росія, Москва, Кремль. Історичні витоки ненависті до України й українців, яку випромінює сьогодні російська влада, безсумнівні… Росіяни знову прийшли убивати українців у ті самі місця, де в 1932–1933 рр. Москва вчинила геноцид”. 

Після того, як російські війська відступили з-під Києва і на деокупованих територіях виявили численні жертви, Верховна Рада схвалила заяву “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні”: 14 квітня український парламент визнав “дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу”.

Парламент у своїй заяві назвав безпосередніми актами геноциду масові убивства, викрадення, катування та зґвалтування, вчинені російськими військами в Бучі, Ірпіні, Бородянці, Гостомелі, Маріуполі та інших населених пунктах України. До геноцидних дій віднесли вмисне створення умов, які призводили до виняткових страждань цивільного населення та виникнення гуманітарної катастрофи: блокаду поселень, недопущення гуманітарної допомоги, руйнування об’єктів комунальної інфраструктури тощо.

Окремо згадувалося примусове переміщення на територію Російської Федерації українських дітей, передача їх на виховання у мовно та культурно відмінні середовища "з метою знищення їхньої самоідентифікації як українців". До того ж, законодавець висловив тривогу через підрив українського економічного потенціалу, спрямований на створення умов для поступової депопуляції України: пошкодження зерносховищ, перешкоджання посівній кампанії, блокада морських торговельних шляхів, руйнування електро- та газотранспортної інфраструктури тощо.

Реакція світу

Ознаки вчинення Росією геноциду в Україні стали настільки очевидними, що заяви з засудженням цього злочину виголосила низка лідерів, зокрема президент Польщі Анджей Дуда, президент США Джо Байден, прем’єр-міністр Великобританії Боріс Джонсон, прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, президент Колумбії Іван Дуке Маркес. 

“Так, я назвав це геноцидом. Стає дедалі зрозумілішим, що Путін просто намагається знищити саму ідею бути – бути українцем”, – заявив Байден. Джонсон назвав масові розстріли в Бучі вбивствами, що “виглядають дуже близько до геноциду”. “Цей злочин має ознаки геноциду, особливо якщо подивитися на контекст різних розмов, які велися… Мета цього вторгнення – просто знищити українську націю”, – говорив Дуда.

Парламенти низки країн прийняли ухвали, в яких визначили дії росіян в Україні як прояви геноциду – Польщі, Естонії, Латвії, Канади, Литви.

“Зважаючи на значну кількість явних свідчень систематичних і численних воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених проти українців збройними силами РФ за вказівкою президента Володимира Путіна та членів російського парламенту... РФ чинить геноцид проти народу України”, – заявив парламент Канади. Литовські депутати звинуватили росіян у тому, що ті поставили собі за мету “цілковите чи часткове знищення української нації, її духу шляхом убивства її членів цілими родинами, у тому числі дітей, викрадення їх, тортур, зґвалтувань, у тому числі й неповнолітніх, знущань над тілами вбитих та закатованих”.

Водночас, окремі західні політики та фахівці поставили під сумнів можливість кваліфікувати дії Росії в Україні як геноцид. Вони покликалися на брак інформації та необхідність проведення додаткового розслідування. Про це говорив, зокрема, президент Франції Еммануель Макрон.

Геноцид у російській версії

Російська Федерація у своїх злочинних намірах тривалий час діяла на випередження. Із 2014 року Росія проводила проти України інформаційну війну і намагалася дезорієнтувати міжнародне співтовариство з приводу подій у тимчасово окупованій росіянами частині Донбасі. Елементом цієї брудної кампанії були фейкові звинувачення Української держави у “геноциді народу Донбасу”. 

Необхідністю запобігти цьому мітичному “геноциду” Володимир. Путін намагався виправдати військове вторгнення до України. У зверненні 24 лютого 2022 року “про проведення спеціальної воєнної операції” президент РФ оголосив, що росіянам “необхідно було негайно припинити цей кошмар – геноцид щодо мільйонів людей”, які мешкають в Україні і “сподіваються тільки на Росію”.

Висунуті Росією проти Української держави звинувачення у “геноциді народу Донбасу” були голослівними й абсолютно безпідставними. 27 лютого 2022 року Україна подала до Міжнародного суду ООН в Гаазі позов проти Росії “за спотворення значення терміну геноцид для виправдання агресії”. Визнавши, що доказів учинення Україною геноциду на своїй території немає, 16 березня Міжнародний суд ООН прийняв рішення застосувати у справі за позовом України тимчасові заходи – зобов’язати Росію зупинити бойові дії, які вона розпочала в Україні. За це рішення проголосувало тринадцять суддів, і лише двоє виступило проти – представники Росії та Китаю. Виконувати судове рішення Москва відмовилася. Остаточний розгляд справи у Гаазі за позовом України проти Росії має відбутися у 2023 році.

На російську агресію проти України відреагувала ще один міжнародний судовий орган, розташований у Гаазі, – Міжнародний кримінальний суд. Протягом першого тижня війни 39 країн звернулися до цього суду із офіційними заявами про необхідність розслідувати події, котрі відбуваються в Україні. У відповідь на ці звернення прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Ахмад Хан оголосив про початок розслідування усіх воєнних злочинів, злочинів проти людяності та випадків геноциду, які могли трапитися в Україні у період після 21 листопада 2013 року. Ані Україна, ані Росія не підписали Римського статуту, на основі якого діє Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, проте Київ погодився визнати юрисдикцію цього судового органу щодо злочинів, котрі були вчинені на українській території незалежно від громадянства винуватців. 

Намір – знищити

Об’єктивний склад злочину геноциду в Україні є достатньо очевидним: більшість жертв на окупованих росіянами територіях були цивільними і не могли становити загрози для життя російських окупантів. 

Число жертв геноциду, котре можуть встановити після завершення розслідування, з юридичної точки зору не має значення. Злочином геноциду може бути визнане зумисне винищення навіть порівняно невеликої

кількості людей, якщо єдиним мотивом їх ліквідації стала приналежність до певної групи. Хоча є вагомі підстави вважати, що геноцид, влаштований Росією в Україні, має на меті винищення українців як національної групи – представників української політичної нації.

Модель поведінки російських військових під час учинення масових убивств в Україні вказує на те, що злочинці зовсім не остерігалися покарання за свої дії, хоча діюче російське законодавства і забороняє убивати, ґвалтувати чи грабувати. Такі обставини вчинення злочину можуть пояснюватися тим, що російські військовики не розглядали свої дії як незаконні, оскільки були переконані, що їх санкціонувала Російська держава. Убивства українців з точки зору російських окупантів були виконанням “денацифікації” – очищенням України від “шкідливих” та “ворожих щодо Росії елементів”. 18 квітня 2022 року Володимир Путін надав 64-й окремій мотострілецькій бригаді, особовий склад котрої учиняв масові убивства в Бучі, почесне звання “гвардійська”, і тим цілком підтвердив таку інтерпретацію подій.

Іще перед початком російського вторгнення до України у медіа-просторі з'явилися повідомлення про плани Кремля вдатися до селективного винищення представників українського політикуму, культури та освіти через те, що вони, згідно з логікою агресора, були відповідальні за зростання національної свідомості в Україні та, відповідно, “посилення антиросійських настроїв”. На початку квітня 2022 року керівник британської таємної служби розвідки МІ6 Річард Мур засвідчив, що Лондон вже давніше володів інформацією про те, що російська армія та спецслужби планували здійснювати на окупованих українських територіях позасудові страти. 

Докази наміру вчинити геноцид містяться у політичних заявах самого Володимира Путіна, а також у численних російських пропагандистських матеріалах. Путін публічно заперечував існування українського народу, наполягаючи на тому, що “росіяни та українці – один народ” із “єдиним історичним і духовним простором”. У найбільш концентрованій формі він виклав свою позицію у великій статті “Про історичну єдність росіян та українців”, опублікованій 12 липня 2021 року. Варто звернути увагу на той факт, що вже 15 липня, міністр оборони Росії Сергій Шойгу наказав включити цю статтю як обов’язкову для вивчення на заняттях з військово-політичної підготовки військовослужбовців російських збройних сил.

Вже після початку вторгнення російська пропаганда видавала публікації, в котрих прямо й публічно підбурювала до вчинення геноциду. У статті Тимофія Сєргєйцева “Що Росії робити із Україною?”, опублікованій 3 квітня на сайті державного інформаційного агентства “РІА Новості”, містився прямий заклик здійснити ліквідацію українців як окремої нації. Автор пояснював, що “денацифікація” означає “деукраїнізацію”. Цілком зрозуміло, що така публікація в умовах цензури воєнного часу не могла з’явитися на сайті центрального урядового медіаресурсу без санкції вищого політичного керівництва.

Британський соціолог, дослідник геноцидного насилля та збройних конфліктів Мартін Шоу звернув увагу на важливий момент, що винищення представників людської групи під час геноциду має більш далекосяжну мету, ніж проста різанина – це знищення певного способу життя, “ліквідація соціальних впливів групи у економічному, політичному та культурному сенсі”. Саме таку мету й переслідує путінський режим: зруйнувати основи існування українців як політичної нації та знищити українську національну групу. Частину українців Кремль хотів би убити, усіх інших – залякати настільки, аби вони погодилися визнати себе частиною російського народу.

Путін санкціонував геноцид в Україні і демонстративно порушив міжнародне гуманітарне право. Його вчинок варто сприймати як сигнал-попередження для цілого світу загалом. Адекватною відповіддю на цей виклик має бути повний демонтаж тоталітарної системи у Росії і покарання організаторів та виконавців цього геноциду.