"Мруть з голоду а трапляються вже й випадки людоїдства". Стаття з діаспорної газети про Голодомор

Нагальна колєктивізація селянських господарств, яку большевики переводять в життя безглядним способом і варварський податковий терор спричинив нечуваний хаос, який знищив ґрунтовно стару систему селянської рільної господарки, оперту на індивідуальній власности, але на її місце не дав нічого нового.

Результатом цього є страшний упадок рільничої продукції і її видатности і то мимо трьох по собі слідуючих добрих урожайних років, а наслідком цього голод, який сьогодні шириться найбільше в тих краях, які колись називалися шпихлірем [комора з харчами] Европи — це є Україна та північний Кавказ.

Правда, траплялися голодові катастрофи і за царської Росії, як от т.зв. "самарський голод" в році 1890, але це були елементарні нещастя, які можуть всюди бути так як пр. землетрясіння, повіні і т.п. Що иншого тепер діється на Україні і на Кавказі, бо там голод викликаний самою владою, як "переходовий етап до кращої майбутности".

Характеристичне, що мимо всяких нещасть людність Росії колишньої як і теперішньої, не переставала множитися і то що найменше два рази скоршим темпом чим решта Европи. Пригадаймо собі що коли за Павла І, отже з початком минувшого століття, населення Росії числило мало що понад сорок міліонів, то за Миколи ІІ, отже з початком теперішнього віку населення, цеї велетенської держави мало вже більше чим стосімдесять міліонів душ! Коли отже за сто років Европа ледви подвоїла своє населения, то натомість Росія збільшила його у четверо. Наслідком територіальних страт по світовій війні, втратила Совітська держава около 35 міліонів населення.

Світова війна, революція, горожанська війна і страшний голод в році 1921 коштували Рад. Союзу дальших около 15 міліонів людей. А тимчасом після перепису населення з року 1932, Рад. Союз, , має на своїй території знова майже стосімдесять міліонів людей, а бо то саме що мала Росія перед війною, перед революцією і перед утратою 700 тисяч квадратових кільометрів своїх західних, пропорціонально досить густо заселених провінцій.

Полуднева частина Рад. Союзу находиться тепер у голодовім положенню, котре мимо жнив і досить добрих урожаїв чим раз більше заострюється. На великих і урожайних обшарах люде вже сьогодня мруть з голоду а трапляються вже й випадки людоїдства!

<p>Дівчинка &mdash; жертва голоду. Харків, 1933 р. Фото Александра Вінербергера</p>

Причиною голоду е заколот, спричинений приспішеною і примусовою колективізацію, як також саботажу українських селян, які власне як вроджені індівідуалісти цілою душею ненавидять їм цілком незрозумілу аграрну політику.

Инакше в середущій Росії. Там лише що по реформі Столипіна в році 1908 скінчилася ера рільної спільноти, так, що селянське населення не зжилося ще до тої степени з індивідуальною господаркою, щоби колективізація большевицька стала для неї якимсь сильним психічним потрясенням. Тому в цілій етнографічній Росії, отже середущій, колективізацію переведено досить скоро, легко і за без катастрофальних наслідків.

Одначе цілком инакше виглядають операції на Україні і на північнім Кавказі, де підставою селянської господарки була від віків приватна власність і де продукційна психольогія селянина опирається цілком на його індивідуалістичній вдачі. Тут населения ставило найбільший, найрозпучливіщий опір, а наслідком цього власне це страшне спустошення, яке панує на українській "медом і молоком текучій" землі...

На темпо колективізації вказує факт, що за час двох років пятьнацять міліонів індивідуальних селянських господарств перемінено у 250 тисяч колективних господарств ("Колгоспи") яким одначе не дав уряд на означений час потрібного машинового інвентаря ані відповідної скількости сійного збіжжа, ані людей, вишколених у господарських методах, які відповідали б завданням одноцільної та раціональної управи колосальних державних дібр. Навіть найкращий селянський господар, призвичаєний до управління пятьдесять моргами старими традиційними методами, ставав безрадний в обличчі питань, получених з раціональною управою обшарів які тепер — по колективізації — по пятьдесять тисяч моргів. Того рода завдання може розвязати лише модерно образований і з належною практикою агроном. А таких фаховців не мав часу зорганізувати московський уряд.

Так отже гнали большевики силою українських селян до колективів. Хто опирався цьому, того прикручувала сильніше податкова шруба. Конфіскати маєтків і примусові виселення т.зв. "кулаків" найбільших і найзаможніших селянських господарів разом з родинами це була відповідь уряду на негодування з нового ладу: За час зими з 1931 на 1932 рік виселено в такий спосіб майже два міліони найзаможніших господарів! Рівночасно забрано їм їх цілий рухомий і нерухомий маєток, вислано головно на північ до найтяжчих лісових робіт та розсіяно їх по пустих середньоазійських та сибірських степах. Це була цілком дика господарка найдорощою частиною національного маєтку, бо найліпшого і найбільше випробуваною продукційною силою. 

Як знаємо, то "кулаки"— це є заможні господарі, які до свого добробуту дійшли завдяки своїй невсипущій працьовитости, своїй великій продукційній здібности. І власне около 2 міліони таких добрих господарів знищила сталіновська колєктивізація, позбавивши селянську масу її найбільше активного та розвиненого елементу.

І не лише заможний "кулак", але й "середняк", бачучи страшні наслідки своєї запопадливости коло рілі і хову худоби, нарочно занедбував свої ниви, нестаранно їх управляв, а крім цього вирізував свій там живий інвентар. Аж коли все нищив і зголошувався з родиною до "колхозу" (колективне хозяйство) на хліб і державне удержания. Це й не дивно бо український селянин знав що коли сам своєї худобини не зїсть, то він з цього матиме дулю!

Але який наслідок був того загального нищения?

Зі 72 міліонів штук великої худоби, яких начислено ще в році 1930 в році 1932 було вже ка тільки 32 міліони! Отже більше чим половину селяне убили і зїли, не хотячи передавати їх чи то в місто чи то на село до ненависних їм колгоспів, до котрих звичайний сільський лінюх входив на тих самих правах, що найліпший, найпильніший і до вчера ще найзаможніший господар.

Сталіновська господарка поставила отже перед людською вдачею завдання, які цілком переходили і здібности. Насильне перероблювання селянина і його психіки індивідуального робітника земельного на "соціально високовідчуваючого" робітника мусіло дати дуже сумні наслідки Тим більше ця "перерібка" селянина відбувалася страшними середниками, за посередництвом державних органів.

Серед умовин того пекла, в яке перемінилось українське село, прийшла дослівна руїна селянської управи рілі та хову худоби. Сколектизовані, а передовсім захитані у своїх дотеперішних поняттях про господарку, селяне входили до колгоспів не на те, щоби вчитись нових, їм ненависних метод, але щоби їх нищити. Селянин, не дбав про рільничу машину, а впрочім не було фаховців до неї. Як зіпсулася, не було кому її направити. Як дісталася якась худобина до колгоспу часто пропадала; не було кому нею піклуватись, бо вона — державна.

Українські землі, серед добрих кліматичних условій дають прекрасні урожаї, але тоді коли засіви ані один тиждень не будуть без опіки і надзору. Земля іменно не робить жадної ріжниці і так як уміє родити гарні збіжжа, так само потрафить ви давати широченні лопухи і всякі непотрібні і шкідливі рослини. Вистарчить не досить старанно зорати землю, а великий урожай заміниться у недобір збіжевий, а то й голод.

Колективні господарства не вміють ходити коло землі так як поодинокий, селянин коло своєї прадідньої земельки. Колгоспи не мають власне цеї запопадливости, пильности, яку має кожний селянин, працюючи на своїм господарстві. Тому над такою Кубаню ще тому два роки першої якости филювалась пшениця, а сьогодня бачимо там високі трави і лопухи так, що чоловік на кони легко може в них сховатися...

Такі отже висліди тогорічної збіжевої кампанії є головно на українських землях катастрофальні. Після обчислення совітських властий вистарчить збіжжа для тих країв лише до Нового Року. А що буде потім? Потім прийде нова хвиля голоду; а ним пошести, нужда, ще більша чий до тепер.

Так карається Україна у кігтях кровожадного ворога за свою легковірність у демагогічні кличі агентів московських, й які несвідомий нарід заманювали солодкими обіцянками в московську неволю. Та хвиля освободження прийде, бо правда мусить побідити брехню московських наїздників.