У квітні 1918 року, після чотирирічної перерви Михайль Семенко знову зʼявився в Києві. А якщо ти поет модерного часу, і якщо "улиця бодлерить", ти ще й завжди фланер. Отож не дивина, що Семенковими текстами можна ілюструвати атмосферу тогочасного міста та київську топографію. Серед київських адрес поета — вулиці Гоголівська, Шовковична, Підвальна, Чеховський провулок.
23 травня 1914 року саме в Києві він написав одні зі своїх найвідоміших рядків: "Що мені за діло до Києва та родичів / коли про Семенка мусять марсіяни знать?".
А 28 травня 1919 року на сторінках газети "Боротьба" вийшла його стаття "Золоті ворота". І перед нами — знову неочікуваний образ. Невластива для уїдливого критика старосвітчини турбота про історичне минуле.
Авторський правопис в основному збережено. Публікацію розшукала Олеся Омельчук, кандидат філологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.
Михайль Семенко
поет, редактор, основоположник і теоретик українського футуризму
Золоті ворота…
Яка прекрасна легенда звʼязана з цими тепер безкінечно сумними руїнами! Яка дивна казка окутує їх, ці сірі цеглини колишньої велетенської будівлі! Золоті ворота…
А чи багато киян знає про них істинну народну казку? Ні. Юрби проходять мимо цього "ветхого денми"«Ветхий денми» ‒ іконічне зображення Христа в образі древнього старця. пам’ятника і навіть не дивляться на нього.
А скільки міг би він розповісти нечуваних подій досі подій. За тисячоліття скільки їх пройшло про його очі.
Золоті ворота… колись то золоті, а тепер… сумно поглядають вони на своє окруження і, може, часами плачуть, згадуючи свою золоту добу.
Золоті ворота не повинні сумувати, їх треба оточити прекрасною феєрією дитячих ігрищ.
Дитинство — золота доба людини, хай же ці золоті ворота стануть дітям Києва навіки приємною згадкою про цю добу. Золоті ворота повинні ввести наших дітей в життя бадьорими, здоровими. А це можливо лише тоді, коли навкруги Золотих воріт буде художньо з смаком розбито плац для дитячих ігрищ, а сам сквер засіється й засадиться квітами й буйною травою, коли доріжки будуть всипані чистим піском з Дніпра.
Тоді тут, біля Золотих воріт, закладеться золотий дитячий затишок. Тут вони в ласкаючій око обстановці зможуть проводити більшу частину літнього дня.
І справді, куди діватись на літо дітям Києва? Парки й бульвари являються єдиними притулками для них. Але що то за притулки!
Скрізь пилюка від розтертого в норах піску, подекуди всихають дерева, знищені загородки, поламані лави, скрізь, де не слід, пробігають перехресні стежки, мов на вигоні, клумби витоптані і нарешті ні одної квітки з саду.
Треба, кому це належить, звернути увагу на наші бульвари, привести їх в порядок, щоб вони не мали вигляду якихсь занедбаних, кинутих напризволяще майданів.
Надавши нашим бульварам лагідний вигляд і стежачи завжди за їх чистотою, ми тим самим і дітей наших призвичаємо до порядку і научимо розуміти, а значить кохати красу.
Дітвора наша виснажена і змучена за зиму в душних та вогких камʼяницях, прагне свіжого повітря і потребує вільних рухів (гімнастики на ньому).
Добре дітям заможного класу, вони на літо покинуть столицю і подадуться десь на дачі і там спочиватимуть на дозвіллі. Але гори тим, котрих обставини примушують залишатись у Києві. Їх чекає непривітна картина міста.
Вулиці забруджені, бульвари ще гірше, а сквер коло Золотих воріт особливо. Він весь запльований, закиданий цигарками; басейн водограю уявляє великанську попільницю або попросту смітник.
Горка, на якій стоять руїни Золотих воріт, обсовується, обвалюється чобітьми досужихледар, нероба хлопчаків, тоді як вона могла б стати прекрасною клумбою для квітів, а басейн водограю міг би змінити свою ганебну роль попільниці на виблискуючий на сонці золотими рибками акваріум.
На все це не треба великих коштів, а лише потрібна любов до дітей і до рідної історії.
Золоті ворота і наші діти заслуговують, аби занедбаний, обідраний сквер перетворити в приваблюючий пахучий зільник.
Діти — наша надія, наше майбутнє. Ми мусимо вжити всі заходи, аби з їх життя зробити справжнє свято, обвіяне такою ж чарівною казкою, яка витає над руїнами Золотих воріт.
Взято з Юх.Мих. <Семенко М.> Золоті ворота // Боротьба. 1919. № 83. С.1. Газета виходила в м.Київ під егідою ЦК Української Партії Соціалістів-Революціонерів (комуністів). Редактор – Василь Елланський.