Михайль Семенко про руїни Золотих воріт 1919 року

Золоті ворота…

Яка прекрасна легенда звʼязана з цими тепер безкінечно сумними руїнами! Яка дивна казка окутує їх, ці сірі цеглини колишньої велетенської будівлі! Золоті ворота…

А чи багато киян знає про них істинну народну казку? Ні. Юрби проходять мимо цього "ветхого денми"«Ветхий денми» ‒ іконічне зображення Христа в образі древнього старця.  пам’ятника і навіть не дивляться на нього.

А скільки міг би він розповісти нечуваних подій досі подій. За тисячоліття скільки їх пройшло про його очі.

Золоті ворота… колись то золоті, а тепер… сумно поглядають вони на своє окруження і, може, часами плачуть, згадуючи свою золоту добу.

Золоті ворота не повинні сумувати, їх треба оточити прекрасною феєрією дитячих ігрищ.

Дитинство — золота доба людини, хай же ці золоті ворота стануть дітям Києва навіки приємною згадкою про цю добу. Золоті ворота повинні ввести наших дітей в життя бадьорими, здоровими. А це можливо лише тоді, коли навкруги Золотих воріт буде художньо з смаком розбито плац для дитячих ігрищ, а сам сквер засіється й засадиться квітами  й буйною травою, коли доріжки будуть всипані  чистим піском з Дніпра.

Тоді тут, біля Золотих воріт, закладеться золотий дитячий затишок. Тут вони в ласкаючій око обстановці зможуть проводити більшу частину літнього дня. 

І справді, куди діватись на літо дітям Києва? Парки й бульвари являються єдиними притулками для них. Але що то за притулки!

Скрізь пилюка від розтертого в норах піску, подекуди всихають дерева, знищені загородки, поламані  лави, скрізь, де не слід, пробігають перехресні стежки, мов на вигоні, клумби витоптані і нарешті ні одної квітки з саду. 

Треба, кому це належить, звернути увагу на наші бульвари, привести їх в порядок, щоб вони не мали вигляду якихсь занедбаних, кинутих напризволяще майданів.

Надавши нашим бульварам лагідний вигляд і стежачи  завжди за їх чистотою, ми тим самим і дітей наших призвичаємо до порядку і научимо розуміти, а значить кохати красу.

Дітвора наша виснажена і змучена за зиму в душних та вогких камʼяницях, прагне свіжого повітря і потребує  вільних рухів (гімнастики на ньому).

Добре дітям заможного класу, вони на літо покинуть столицю і подадуться десь на дачі і там спочиватимуть на дозвіллі. Але гори тим, котрих обставини примушують залишатись у Києві. Їх чекає непривітна картина міста.

Вулиці забруджені, бульвари ще гірше, а сквер коло Золотих воріт особливо. Він весь запльований, закиданий цигарками; басейн водограю уявляє великанську попільницю або попросту смітник.

Горка, на якій стоять руїни Золотих воріт, обсовується, обвалюється чобітьми досужихледар, нероба хлопчаків, тоді як вона могла б стати прекрасною клумбою для квітів, а басейн водограю міг би змінити свою ганебну роль попільниці на виблискуючий на сонці золотими рибками акваріум.

На все це не треба великих коштів, а лише потрібна любов до дітей і до рідної історії.

Золоті ворота і наші діти заслуговують, аби занедбаний, обідраний сквер перетворити в приваблюючий пахучий зільник.

Діти — наша надія, наше майбутнє. Ми мусимо вжити всі заходи, аби з їх життя зробити справжнє свято, обвіяне такою ж чарівною казкою, яка витає над руїнами Золотих воріт.