Україна – не окраїна. З історії назви Української держави

16:16, 26 квітня 2022

Україна_ЛІД.jpg

“Україна” – це органічне прикордоння “русского міра”. Так подають цей термін промосковські пропагандисти. Мовляв, тривалий час московити іменували ним свої околиці, не прив’язуючись до конкретної території. Тільки в ХІХ столітті термін “Україна” почали вживати для самостійного суб’єкта, з якого згодом постала Українська держава. Ця версія має ще одне пояснення під впливом новітньої російсько-української війни. Але факти свідчать протилежне.

500.jpg

Віктор Брехуненко

доктор історичних наук, професор

“Україна” як околиця

Слово “україна” широко представлене в московських історичних джерелах XVI–XVIII століть. Тоді в обігу перебувало три однозвучні поняття, але різного походження – українського, московського та польського. Це створило вдячне підґрунтя для маніпуляцій у нові й новітні часи. Адже слово вживали в різних значеннях, та ще й упродовж трьох віків воно еволюціонувало в кожній із версій, особливо в українській. Оливи до вогню підливав і той факт, що в Московії XVI–XVII століть поняття “Україна” побутувало у двох принципово відмінних значеннях. Одне стосувалося території, підвладної московському царю, друге – українських земель Речі Посполитої. 

У першому випадку московське “україна” / “украйна” справді було синонімом окраїни (“окраина”). У такому значенні ним окреслювали всі терени, які перебували на периферії царських володінь, тобто на прикордонні. Цар Михайло Федорович у своїй грамоті 1614 року зазначав: “Багато міст від польських та литовських людей очистили, а від німецьких украйн Тихвин монастир та інші численні новгородські пригородки очистили”. Року 1625 царські воєводи Черкаський та Глєбов писали із Пскова про те, що українські козаки “стоять в Прусах, оберегіють ті украйни”. За аналогією до “німецької україна” використовували поняття “литовська україна”. Воно позначало землі на пограниччі з Великим князівством Литовським, які контролювала Москва. Після появи Речі Посполитої 1569 року почали вживати термін “польська україна”.

Ukraina-1556.jpg

Уривок із Пересопницького Євангелія (1556) в якому трапляється слово «україна»: «пришол в україни иудейския». У цьому фрагменті слово «україна» — край, межа, область (грецький варіант ‛όρια, латинський fines, слов'янський предѣлы)

Фото: uk.wikipedia.org

Із розширенням царських володінь землі, які мали статус “украйни”, поступово перетворювали на внутрішні регіони Московії. Натомість “українними” ставали нові землі. Однак традиція називати “украйнами” ті місцевості, які тепер опинилися вже далеко від прикордоння, вивітрювалася доволі повільно. У XVI столітті “українними містами” (“украинные города”) в московських документах названо Тулу, Каширу, Калугу, Тарусу. Найкращим доказом того, що поняттям “україна” не завжди позначали реальну “окраїну”, є розписка про царську службу за 1652 рік. У ній так нарекли навіть Серпухов, розташований за 80 км від Москви. 

Традиційно “украйною”, “государевою украйною” в Москві називали смугу незалюднених або майже незалюднених земель у широкій степовій зоні, яку цареві вдавалося так-сяк контролювати й куди поступово просувалася московська колонізація. За нею починався Степ – нічийна порожня земля, якої не контролював жодний із політичних суб’єктів. Цю “государеву украйну” трактували як окрему землю, ще не до кінця інтегровану. Приміром, 1621 року царський посланець у Криму Петро Воєйков описував співвідношення між Московською державою та її прикордонням: “А в Криму від царя кримським ратним людям є заборона, щоб кримські люди в Московську державу та на украйну не ходили й не воювали там”.

У другій половині XVII століття українські козаки-мігранти перебралися на порожні землі побіля умовного московського кордону й погодилися на царську зверхність. Відтак територію цих слобідських полків теж з часом нарекли “украйною” – Слобідською Україною.

“Україна” для українських земель

Коли в XVI столітті під зверхність царя потрапила Чернігово-Сіверщина, її теж почали позначати терміном “Україна”. На початку XVII століття частину цієї землі повернула Річ Посполита. Попри це в Московії далі називали тамтешні міста “українними”.

Паралельно “Україною” нарекли території, які ніколи не перебували у складі Московії, а тому в жодному випадку не могли уявлятися її прикордонням. Року 1625 путивльські воєводи написали: “Як він, Микитка, їхав з Києва до Путивля, і чув на Україні в литовському місті Прилуках”. Тобто коли йшлося про “Україну”, то розуміли, що це терени щонайменше від Києва до Прилук і далі до кордону. В іншому документі читаємо: "Гетьман Конецпольський із Самбора пішов після Великодня на другому тижні нинішнього 1625 року в українські міста до Білої Церкви, в Корсунь, у Хвастів, у Київ". 

Карта Радзивіла.jpg

Карта Радзивіла — перше картографічне джерело, де використана назва «Україна». Перше видання карти було здійснене Віллемом Блау в 1613 році

Фото: uk.wikipedia.org

Траплялося, що "під одним дахом" московити без проблем вміщували територіально різні "україни", разюче віддалені одна від одної. Скажімо, 1634 року у відписці путивльського воєводи спершу фігурує фраза "прийшов до нього з Украйни із-за Путивля". А через рядок зазначено, що "гетьман Конецпольський стоїть в Польщі, на Україні". Відомо, що на той час Конецпольський перебував у Бродах та Олиці, пізніше вирушив до Бара. Отже, "Україна" в уяві воєводи простягалася щонайменше до Поділля.

Отже, термін "Україна" в московських документах покривав величезну територію від Сіверщини через Лівобережжя та Південну Київщину до Поділля включно. Ним називали й далекі від Московії землі. Тут не йшлося ні про яку "окраїну". Навпаки, чітко простежуємо тенденцію називати "Україною" весь масив властиво українських земель Речі Посполитої.

"Україна" під наглядом гетьмана

Року 1648 Богдан Хмельницький із козацьким військом розпочав визвольну війну. Гетьман прагнув перетворити поняття "Україна" на еквівалент Руси як самоназви українського світу. Це тільки посилило викладену вище тенденцію в Московії. Щобільше, тамтешня верхівка все частіше називала "Україною" Гетьманщину та її населення. Це зводило додаткову ідеологічну перешкоду на шляху розмивання суверенітету ранньомодерної Української держави. Тим паче показовими є нехтування подібними ускладненнями. Наскільки ж потужним мав бути тиск зовнішніх обставин, щоб зважитись на це! 

У 1654 році московити й козаки уклали Березневі статті, які мали регламентувати стосунки між двома народами. Одна зі статей проголошувала: "Щоб найманого люду по рубежу від ляхів для всякого безстрашшя із 3000 чи, як воля царської величности буде, хоча б і більше. Царської величности ратні люди завжди на рубежі для оберігання України є і надалі почнуть стояти". Тут могло йтися тільки про Гетьманщину як суб’єкт документа, а не про якусь її частину чи якесь прикордоння. 

Tartaria_D_Europa_ouro_Piccola_Tartaria (1).jpg

Карта "Європейської Татарії або Малої Татарії" італійця Джакомо Кантеллі да Віньола (1684). Наддніпрянщина показана як "Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de Cossachi di Zaporowa)". На схід від неї вказана "Україна або край донських козаків, залежних від Московії (Vkraina ouero Paese de Cossachi Tanaiti Soggetti al Moscouita)"

Фото: uk.wikipedia.org

Через 2 роки, під час укладання між Московією та Річчю Посполитою Віленського перемир’я, московські посланці знову трактували Гетьманщину як Україну. У їхній пропозиції йшлося про те, що Річ Посполита залишається у старих кордонах, "крім України, яка у нашого великого государя, його царської величности в підданстві учинилася, гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорозьким з містами і з землями".

Ще зрозуміліше в політично-територіальному значенні вживав поняття «Україна» Петро I. Порівняймо два його документи, писані протягом місяця:  

"Король шведський, бажаючи випередити наше військо, увійшовши в Малоросійський край за закликом зрадника Мазепи…, щоб потім усю Малоросійську землю після виснаження віддати під польське іго і в рабування Лещинському… якому він обіцяв в укладеному з ним союзі, щоб замість Курляндії та Жмуді, та Ліфляндії польських, якими Лещинський шведу поступитися обіцяв, йому цей Малоросійський край, завоювавши, віддати, а зрадника Мазепу в Украйні самовладним князем над вами поставити".

Маніфест Петра І до населення України, 6 листопада 1708 року.

"А злодій та зрадник Мазепа зрадив нам, великому государю , і перейшов до шведського короля за договором з ним і з таким своїм злим безбожним задумом, щоб [як згадано вище] церкви й монастирі святі православні обернути в римську та уніатську віру, а самому бути самовладним князем над усією Малоросійською землею під обороною Станіслава…".

Лист Петра І до кошового отамана Костя Гордієнка, 2 листопада 1708 року.

Як видно, "Україна" в маніфесті поставлена в тому самому смисловому місці, де в листі значиться "вся Малоросійська земля". Перший документ був призначений для перетягування на бік Петра I українського суспільства, передовсім козацтва та духівництва. Тому змістовно й термінологічно він мав не суперечити уявленням, притаманним тоді бодай еліті Гетьманщини. Відповідно і співвідношення понять "Україна" та "Мала Росія" мусило відбивати стереотипне мислення старшини. Останнє ж ототожнювало Україну з Малою Руссю, територіально розуміючи під обома увесь ареал етнічних українських земель. Проте поняття "Україна" й "Мала Русь" побутували й у вужчому практичному значенні, позначаючи лише Гетьманщину. При цьому під гетьманську булаву належало підвести решту українських земель і наповнити обидва імені їхнім природним територіальним змістом. В обставинах, коли Петрові I йшлося про підтримку з українського боку, йому було вигідно вжити найширшу версію і "України", і "Малої Руси". Це лестило б старшині, узгоджуючись із її переконаннями.

Гетьманщину періодично іменували Україною

Протягом всього існування Гетьманщини її періодично іменували терміном "Україна". Київський генерал-губернатор Дмитро Ґоліцин 1710 року писав: "Для нашої безпеки на Україні слід насамперед посіяти незгоду між полковниками та гетьманом". Ще чіткіше про це читаємо у грамоті Єлизавети Петрівни 1747 року, якою вона проголошувала відновлення гетьманства: "Оскільки під час перебування нашого в Україні тамтешня старшина, громадяни іменем всього нашого підданого малоросійського народу нам все піддано били чолом про визначення, як бувало, гетьмана". 

Ukraina-Severia-Podolia.png

Карта Східної Європи німця Матіуса Зойттера (1730). Словом UCRANIA (Україна) позначено Надніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і SEVERIA (Сіверщина). На схід від них, в районі Рязані знаходиться OGRANIA (Огранія)

Фото: uk.wikipedia.org

Отже, відновивши Українську державу у формі Гетьманщини, Москва пішла на те, щоб вживати поняття "Україна" як політично-територіальне. І цей факт остаточно знищує спекулятивну версію про "Україну" як ім’я для природної окраїни "русского міра".

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Grucak.jpg

Як і коли з’явилась назва “Україна” | Ярослав Грицак

СЕО_600х400.jpg

Ігор Юхновський: “Найскладніші задачі я розв’язував українською мовою”

800x500 obkladunka Birchak.jpg

Як і коли виникла УПА | Володимир Бірчак

800x500 obkladunka Kazakewuch.jpg

Кельти в Україні | Геннадій Казакевич

800x500 obkladunka Yurkowa.jpg

Хто такий Грушевський? | Оксана Юркова

Ivan Sych 600.jpg

Іван Сич-"Касіян": "Такої партизанки, як наша українська, світ не знав"

Бандера_СЕО.jpg

7 фактів про життя Степана Бандери

Сисин колаж.jpg

Велике інтерв’ю Франка Сисина: Річ Посполита, Хмельниччина та українське націєтворення

shkola 1200.jpg

Що не так з уроками історії у школі? Пояснюють історики