"Корабель сей іде в світ з маркою прокаженого". Спогади галичанина про круїз Сердземним морем (продовження)

"Alice" стояла на якорі на призначенім для Австро-Американа місці. Рух був оживлений. Заїздили фіякри з пасажирами і річами, то знов на великих тачках звозили послугачі цілі стиртикупи клунків. По обох боках корабля величезні зелізні крани з писком і скреготом ланцюхів ладували в корабель безліч споживних артикулів і всякі знадоби потрібні для дальшої подорожі; по середині, між двома великими сходами, радше драбинами з поручєм вешталися там і назад людиська, наче муравлі. На борті молодий моряк в білім одязі переглядав карти їзди, а корабельні хлопці спроваджували кождого до призначеної кабіни.

"Alice" — се величезний трансатлянтицький кольос, весь з зеліза, 126 метрів довгий. Цілий викрашений на чорно, робить на зверх понуре враження. Звичайно служить для перевозу емігрантів в иньший світ, і є обчислений на 48 пасажирів І кляси, 72 пасажирів ІІ кляси, а 1416 пасажирів ІІІ кляси; корабельна служба числить 140 людий. Вже ці цифри вистарчають, щоби виробити собі понятє про розмір такого кольоса. 

Спеціально для нашої подорожі пороблено на кораблі провізоричні адаптації. Великі спільні поміщення попереділювано лякерованими шалівками на кабіни, кожда для 4 пасажирів з 4 постелями, одна над другою по дві під кождою стіною; — шарагистояча вішалка на річи, зелізні підставки під куферкивалізи, кілька крісел, зеркало і умивальня. О великій вигоді, в такій провізоричній і тісній кабіні нема бесіди; та — більші вигоди вимагають більших гроший, менші — менших. На найвисшім помості "Alice" є дві люксусові кабіни, на одну особу кожда; уладжені з таким комфортом, якого не знайдете в ніякім перворяднім великоміськім готелі.

Освітленє на цілим кораблі — електричне. Їдальню І кляси обернено на читальню, натомість в поміщеннях ІІ кляси уладжено для всіх пасажирів одну велику спільну їдальню. Столи стало прикріплені, кождий на 10 осіб. Є окремий музичний сальон з прикріпленим до долівки фортепяном, окрема курильня, лазнички, фризієрняперукарня — загально сказавши, корабель, на сміло можна порівняти з великим плаваючим готелем. Курити на кораблі не вільно лише на палубі, де є окрема на се кімната. В курильні грають карти, шахи також продають тут алкоголічні напитки, і з сеї причини ми сю кімнату назвали кантиною. На сім помості знаходяться естрада для музики з прикріпленими пультами і піяніном — і тут найсильніше і найголовніше відбувається ціле житє корабельне. 

Відїзд "Alice" із пристані в Тресті назначений був на годину 12 в полудне, і точно так ми виїхали. Вже сам виїзд справляє для новика поважне вражінє. Ідуть сигнали, оден, другий, третій, — відпинають драбини — жінки, що випроваджують своїх мужів-моряків, прощаються з ними — защіплюють поруччя, падає команда "Anker lichten"підняти якір, скрегочуть якірні ланцюги — нараз перенизує воздух поважний рик — се грає сирена корабельна, знак, що корабель відчалює. Маєстатично, поволи посувається його чорне туловище і поволи обертається до виїзду передом.

Перші години, а радше сей перший цілий день нашої морської подорожи перейшов на формальних зносинах, взаїмнім запізнаванню товариства, загосподорованю в призначених кабінах. Слідує замітити, що харч на корабли був знаменитий, якась кухня, переважно італійська. Що харч був здоровий доказом хоч би ся одна обставина, що через три тижні люди різних станів, з ріжних країн, ріжної заможності і вимог, ріжного віку — мали оден і той самий спільний харч, — та ніхто, з сеї причини ні трішечки не занеміг. Се хіба найліпше свідоцтво. Як подають харч, зілюструю коротко. Перше сніданє подають рано між годиною 7 а 9. Подають: каву, чоколяду, чай — а до того омлет, яєшниці і біфштик. Розуміється, що щодня печуть нове печиво. Всякому лишене до вибору — чого захоче. Або й кумулятивно. Був приміром між нами один пасажир, котрий їв наперед омлєт і пив каву, опісля подавали йому 2 бефштики і дві чашки чаю. Се було його щоденне перше сніданє.

О годині 10 перед полуднем подають т.зв. Erfrischungосвіжаючі напої се є чай, лимонад. О годині 1 пополудні "люнч". З чого менше більше такий люнч складається наведу для приміру люнч з дня 3 серпня — бо до кождої їди кладуть "menu". Було отже того дня "різотто" на лад італійський, ростбіф по англійськи, дрібптиця з салатою, сири і овочіфрукти (яблука, грушки, сливки, мореліабрикос, виноград) найліпшої якости, всі свіжі, бо в кождій пристані корабель сі артикули свіжо запровіантовує. До того чорна кава і ½ літра червоного вина.

О годині 6 вечером обідdiner. Такий обід се прямо обжирство. Приміром "menu" обіду з 10 серпня: приставка (того дня були свіжі гумариомари відтак зупа, озор з яриноюязик з овочами — шинка, печений каплунпівень, сири, овочі, чорна кава і вино. Пиво і води мінеральні, хто хоче мусить собі купити. Пиво пільзненське все свіже і не дороге½ літра 50 сотиків. При столах товариство групується хто кому милий, хто з ким знакомий. Звичай такий, що де хто першого дня перед першою їдою покладе свій білєт чи картку зі своїм назвиськом, там вже і сидить до кінця подорожі. Я случайно попав на дуже милого товариша подорожи і краяна дра Б. з Золочева. Ми швидко познакомилися і його милому товариству дотепній бесіді завдячував я відтак не одну веселу годинку. 

Одно, що можна сказати дуже доскулює там на полудни в літніх місяцях, се спека. І не так доскулить ся спека днем – як парнота нічю. Кабіна невеличка, віконце округле і мале, що й голову трудно через нього вихилити, — зелізні стіни корабля розпечені через день сонцем тримають жару ледви цілу ніч; можна собі уявити, що така кабіна — се прямо мала парня. Першої ночі я ні ока не зімкнув доки не стало свитати. 

Першим етапом нашої подорожи був острів Бусі. Перед годиною 8 станула "Alice" біля острова на морю. Тут мали ми вже дожидати човнів, щоби нас перевезли. Тимчасом знайшли ми навкруги пустку: ні одного човна. Спричинив се жовтий стяг, який вивішено по середині між обома щоглами — та кілько сей стяг накоїв нам лиха.

Всідаючи в Тресті на корабель, і в гадку нікого не йшло, що корабель сей іде в світ з маркою "прокаженого"; однак згодом судилось нам о тім наглядно переконатися. Чекали ми так доброї ½ години доки — і то по довгих переговорах з корабельним лікарем – із сусіднього острова Комісса приїхала на корабель санітарна комісія — лікар і двоє урядників і заявили, що нас не пустять на сушу, бо ми "холєричні"! А то в корабельнім "патенті", який кождий корабель отримує від своєї портової власти стояло, що в Тресті під ту пору було кілька случаїв холєри. Се було нашим прокльоном. По довгих нарадах і переговорах позволено нам остаточно оглянути Бусі, але виключно самі тільки печери; на сушу висідати не дозволено.

Чим же нас надив сей маленький островчик?

Славний він своїми синіми печерами. Пяти човнами, що навертали до корабля по два рази, доїздили ми до острова. Наближаючись до в’їзду у печери, спостерегли ми, що на стрімких загибах скалистих рухаються якісь єства. Із далеко годі було впізнати, що це таке. Підпливаємо ближче — се люди. Молоді хлопці наче пінгвіни обсіли скрізь скалу на таких заломах, що годі зрозуміти як вони туди могли дістатися. Сливе всі вони були в одежі, в якім їх мати на світ привела, а лиш треба було кинути котрому корону у воду — то стрілою прямо із скали кидався у воду і добував корону із дна. По низькому в’їзді у печери — иньша країна. Країна прямо мрій і чудес. Синє царство зачарованої царівни. Бо все тут синє. Ми, що зі сміхом і шумом сюди в’їздили, відразу заніміли. Одна тільки між нами, пані Італійка в несвідомім себе захопленю, півголосом до себе раз у раз повторяла "O che bella… o che bella""о яка краса ". І просторі ті печери, коли рівночасно заїхало туди чотири лоди по 20 людий.

Побувши в сих печерах і налюбовавшись ними якої пів години — вернули ми на корабель і сейчас пустилися у дальшу дорогу програмову до Корфу.