"Я про гетьманство не думав". Уривки зі спогадів Павла Скоропадського про переворот у квітні 1918-го

Серед українського громадянства у Галичині панує ще, під впливом тенденційних інформацій, переконання, що перевороту доконали чинники і з мотивів, які з українством не мали нічого спільного. Зокрема, що головними пружинами перевороту були Німці до спілки з правими російськими колами та що особа головного героя в нім, П. Скоропадського, виринула наче deus ex machina. Погляд такий зовсім хибний.

Думка про конечність перевороту (спочатку в иншій формі) виринула в П. Скоропадського та його українських помічників далеко скорше — тоді, коли вони переконалися наглядно про нездібність Центральної Ради завести лад на Україні. І — незалежно від Німців та правих російських кіл. Німці і праві російські кола з инших причин не могли одушевлятися українською анархією і тому станули по боці українських ініціяторів перевороту. Ось що оповідає гетьман про генезу перевороту:

"Я одвідував багатьох людей з ріжних шарів суспільства. При цьому я зробив дивний для мене винахід, що між "свідомими" Українцями, яких я досі пізнав, існують тільки одні соціялістичні партії. Протягом десяти місяців – мав я постійне діло з діячами цих партій і переконався, наскільки, при всій щирости і бажанню щось творити у багатьох із них, вони безсилі були вивести країну на творчий шлях. Опріч того, для мене було ясно, що головною перешкодою для участи в державному будівництві більш культурної частини місцевого суспільства був український шовінізм, якому народні маси далеко не так співчували, як то здавалося тогочасним українським поводирям. Всі ці думки привели мене до свідомости, що необхідно створити народну (бо кождий Українець мусить бути народником), але не соціялістичну партію. Я думав, що в такій партії зможуть обєднатися всі власницькі елементи, без різниці відтінків, для боротьби з руйнуючими соціялістичними гаслами, за які одні, на жаль, тільки й велась доти організована пропаганда. Я був переконаний, що тільки міцна організація великих, середніх і дрібних власницьких елементів зможе поставити нашу державу на правдивий шлях розвитку, а всякий уряд у нас, опертий на соціалістичні партії, неминуче в короткий час докотиться до большевизму. Наша демократична і соціялістична інтелігенція не розуміла завдань державности і не тямила в організації влади. Не менш анархістичні поняття панували і в народних масах. Потрібні були довгі роки політичного виховання раніш, ніж ці елементи без явної школи могли-б управляти державою.

"Наша Українська Громада" — так ми назвали нашу організацію — збільшувалась швидко, але все це були люди до політичної організації не призвичаєні, а в справах партійних і зовсім несвідомі. Власне справою організації "Громади" займалися спочатку мало, а потім і зовсім нею займатися покинули, бо всі скупчили свою увагу і енергію на одній конкретній, черговій ціли: позбутися соціалізуючого всіх і все і анархізуючого країну уряду Центральної Ради.

"Мушу одверто сказати, що ще в початку березня я про гетьманство не думав. Коли в зимі перед приходом большевиків на Україну, я думав про спільну акцію 1-го корпусу і Вільного Козацтва при піддержці чехословацького і польського легіонів, то я тоді зовсім не думав про відновлення на Україні гетьманства, а тільки про дуже коротку диктатуру на час поки вдасться сформувати иншу, більше помірковану владу… Коли я став думати про те хтоби міг взяти на себе обов’язки такого диктатора, то прийшов до висновку, що з числа діячів ріжних національно активних українських груп ні один не міг би ним бути, бо всі вони для так численних на Україні кол російського напряму були занадто крайні або в своїх соціальних або в національних стремліннях".

"В мені все більше і більше змінялася думка, що коли ж не зроблю перевороту тепер, то у мене залишиться на завжди гнітюча свідомість, що я несмілива і слабодуха людина і що я ради власного спокою пропустив можливість врятувати край. Я не мав сумніву, що переворот потрібний і користний, навіть в тому випадку, колиб нова влада не змогла довго утриматися. Я вважав, що владу я подолаю взяти в свої руки, і що те, що удасться мені зробити, у всякім разі дасть відпочинок, відновить в краю порядок, а в населені силу для нової боротьби".

Як згадано вище ідея перевороту знайшла прихильний відгомін у двох чинників, які тоді представляли реальну силу на Україні: в Німців та в правих російських кол, зорганізованих в "Союзь Земельнихь Собственниковь" — в кждого з инших мотивів. "Союзь Земельнихь Собственниковь", найбільша організована сила з нереволюційного табору, був необхідний для скликання всеукраїнського хліборобського з’їзду і для організації на місцях надійної адміністрації. 

Що торкається Німців, то з ними аж до останньої майже хвилі автор не мав ближчого контакту. Щойно безпосередньо перед самим переворотом Німці звернулися до нього за виясненням його становища до них, перекладаючи зі свого боку ряд пунктів, з яких автор декілька не прийняв. Одначе покористуватися ними було необхідно.

"Богато людей критикують мій крок і злим оком дивляться на встановлення Гетьманства. Зовсім зрозуміло, чому так відносяться до цього факту вороги української державности. Оправдувати встановлення і зміцнення державної української традиції не можуть ці, що хочуть, аби не було української державности. Відповідати їм на роблені мені закиди — безцільно. Але, тим, що звуть себе Українцями, мені хочеться поки що сказати лиш одно: памятайте, що коли б не було мого виступу, Німці, кілька тижнів пізніше завели б на Україні звичайне Генерал-Губернаторство. Воно було би оперте на загальних основ окупації і нічого спільного з українством воно, розуміється, не мало-б. Тим самим не було-б Української Держави, яка реально появилась на світовій арені хоч в цьому короткому періоді Гетьманства. А це значить, що ідея української державності в очах чужих і своїх здавалосьби й досі нездійснимою утопією. Від часів Гетьманства 1918 р. державність українська стала фактом, з яким світ вже рахувався і буде рахуватись. Тепер тільки від нас самих, Українців, залежать докази, що факт цей здатний до життя".