Гетьманське весілля

Під загрозою екскомунії

Наприкінці 1918 року, після організованого Директорією повстання, гетьман України Павло Скоропадський зрікся влади й виїхав на Захід. Він оселився у Ванзеє поблизу Берліна. Разом з ним замешкала його дружина Олександра Скоропадськау дівоцтві Дурново, 1878–1951. У подружжя було шестеро дітей: три доньки і троє синів. 

Старша донька Марія 1922 року склала медичний іспит у Лозанні й влаштувалася асистенткою професора Вірхова у клініці Шаріте у Берліні. 1927-го вона вийшла заміж за Адама Монтрезора. Обранець гетьманівни походив з французького аристократичного роду. Його далекий пращур був учасником Фронди у дівоцтві Дурново, 1878–1951 й мусив рятуватися від переслідувань утечею до Польщі. Прадід Адама брав участь у поході Наполеона в Росію. По тому рід осів на Поділлі, від кінця ХІХ століття його представники брали участь в українському русі. 

Монтрезори були католиками, а Скоропадські — православними, що ускладнювало обряд вінчання. Всі спроби розвʼязати цю проблему закінчилася невдачею. Пригадує Олена Отт-Скоропадська, молодша донька гетьмана, котрій у той момент було 8 років: «За нашим садом стояла ванзейська католицька церква. Геть наївно вигадали собі дуже гарний план: після православного вінчання у нас вдома все весільне товариство піде святковим походом через сад до задньої садової хвіртки, а тоді через спортивний майдан до католицької церкви, де мало відбутися друге, католицьке, вінчання. Але коли про це сказали місцевому священникові, він не лише сказав категоричне "ні" щодо другого вінчання, а й пояснив, що для шлюбу з некатоличкою потрібно мати спеціальний дозвіл і що майбутні діти обовʼязково повинні стати католиками. За недотримання цього правила Адамові загрожувала екскомуніяВідлучення від церкви. Саме тільки католицьке вінчання через українські політичні причини взагалі не обговорювалося». 

Компроміс таки знайшли — пару повінчав греко-католицький священник. Щодо решти, це було традиційне весілля. Як пише Олена: «Цілком святкове, зі священником, співом хору і дружбами, які тримали весільні корони над молодою парою. Я була в ролі "хлопчика з іконою" і приглядалася до всієї церемонії з величезною цікавістю».

Шановні гості

На весільній світлині бачимо провідних діячів гетьманського руху. Більшість із них були професорами Українського наукового інституту у БерлініУНІ-Б, створеного менш як за рік до церемонії. 

Тут є В’ячеслав Липинський1882–1931 — громадсько-політичний діяч, історик, філософ і публіцист. Походив з польської шляхетської родини на Волині. 1912 року ініціював створення Українського інформаційного комітету, завданням якого було пропагувати за кордоном ідею створення незалежної України. Був одним з організаторів Українсько-демократично-хліборобської партії, очолював посольство Української Держави та УНР у Відні. В еміграції стане головним ідеологом гетьманського руху. 

Перший голова УНІ-Б Дмитро Дорошенко1882–1951 — нащадок козацько-дворянського роду, історик. Про свою участь у революційних подіях він писав: «Революція 1917 року вскрила всю підсвідому, органічну "нереволюційність" моєї вдачи, моєї психики. Спочатку непомітно для інших я в революції грав уже здержуючу роль, був фактично контрреволюціонером і всі свої високі посади в новій пореволюційній ієрархії використовував не для “углубленія революції"». Опинившись у вигнанні, працюватиме професором українських вищих шкіл у Чехословаччині, Німеччині, Австрії, Польщі, очолюватиме Вільну українську академію наук у США.

На весілля була запрошена і родина Мірчуків. Історик і філософ Іван Мірчук1891–1961 викладав в Українському вільному університеті у Празі. 1930 року стане директором УНІ-Б — як згодом виявиться, останнім. Буде одним з ініціаторів створення Організації галицької гетьмансько-монархічної інтелігенції. Його дружина Марія Мірчукуроджена Голомбек, 1886–1963 писала нариси й новели, перекладала українських авторів німецькою мовою. Донька Іванна Ратич викладатиме германістику у Рутгерському університеті в США, братиме активну участь у міжнародному жіночому русі. 

Дорога родина

До знімку стали й члени родини Павла Скоропадського. Донька Єлизавета Скоропадська-Кужім1899–1976 отримала ім’я на честь батькової тітки Єлизавети Милорадович, меценатки освітнього руху, фундаторки Наукового товариства імені Тараса Шевченка. 1929 року вона очолить доброчинне товариство "Комітет допомоги голодуючим в Україні". Вестиме широке листування, намагаючись залучити якомога більше людей до збирання коштів для українців напередодні та під час Голодомору 1932—1933 років. 1959-го перебере керівництво гетьманським рухом. 

Гордістю родини був Данило Скоропадський1904–1957, названий на честь гетьмана Данила Апостола. Він вивчиться на інженера у Вищій технічній школі у Шарлотенбурзі. Виконуватиме доручення батька з внутрішньої та зовнішньої політики. Для цього відвідуватиме США, Велику Британію та інші держави. 1948-го очолить верховний провід Союзу гетьманців-державниківСГД, наступного року буде обраний почесним головою Союзу українців Великої Британії. Помре за нез’ясованих обставин. 

Цитована вище Олена Отт-Скоропадська1919–2014 народилася, коли родина вже перебувала на чужині. Вона доживе до здобуття Україною незалежності 1991-го й відтоді майже кожні два роки відвідуватиме батьківщину предків. Братиме участь у наукових конференціях, передасть цінні експонати й документи в українські музеї та архіви. 

Зниклий у перші дні війни

<p>Марія Скоропадська з чоловіком графом Адамом Монтрезором. Варшава, 1928 рік</p> <p>&nbsp;</p>

Взявши шлюб, Адам і Марія оселяться у Варшаві. Він деякий час працюватиме у газеті. Марія влаштується в невелику соціальну лікарню. Паралельно даватиме приватні уроки англійської та французької мов родинам польських дипломатів, котрі виїжджають за кордон. 

На початку Другої світової війни Монтрезор отримає поранення і потрапить у радянський полон. Подруга Марії пригадуватиме: "Майже щодня вона ходила до мосту через Віслу й годинами чекала зі східного напрямку в надії його побачити. Жахливо було дивитися, як вона страждала. Краще було б знати, що сталося найстрашніше і прийняти це, аніж гадати, що могло трапитися". Його подальша доля дотепер невідома. 

До кінця війни Марія допомагатиме польському руху Опору. Переховуватиме у своєму помешканні, лікуватиме та відправлятиме у сільську місцевість єврейських дітей, яких вдасться вивести з Варшавського гетто. Після окупації Польщі радянською армією виїде до батьків у Німеччину, решту свого життя мешкатиме в Оберстдорфі, Баварія. Після смерті Данила Скоропадського, згідно з "Актами про дідичність Гетьманської влади та порядок правопреємства в нашому Роді на принципі старшинства", Марія перебере провід Союзом гетьманців-державників. Однак помре через два роки.