Вбивство фельдмаршала

11:49, 30 липня 2021

1920.jpg

Генерал-фельдмаршал Герман фон Айхгорн загинув від вибуху бомби. Вбивство головнокомандувача німецьких військ в Україні стало однією з найгучніших подій літа 1918 року – у прямому та переносному значенні. Замах готували в Москві. Аби потрапити до Києва, терористи дали хабара німецьким офіцерам

Без назви-1.jpg

Віталій Скальський

кандидат історичних наук

330px-Voneichornhermanngen.jpg
Герман фон Айхгорн Фото: wikipedia.org

"Гарні очі вояки"

"Це був поважний дід, у повному розумінні цього слова. Розумний, дуже освічений, з широким кругозором, доброзичливий. Не дарма він був онуком філософа Шеллінґа. У ньому зовсім не було тієї пихатости та зарозумілости, які інколи спостерігалися серед німецького офіцерства", – так гетьман Павло Скоропадський описував німецького генерал-фельдмаршала Германа фон Айхгорна.

Він брав участь у війнах з Австрією 1866-го і Францією 1870–1871 років. Під час Першої світової командував спочатку 10-ю армією, потім групою армій, що змагалися проти російських військ. Отримав найвищу військову нагороду Німеччини – орден "За заслуги". Навесні 1918 року "поважного діда" призначили головнокомандувачем групи німецьких військ в Україні, владу у якій повернула собі Центральна Рада. Завдання штабу Айхгорна – остаточно витіснити більшовиків, стежити за порядком на зайнятих територіях, забезпечувати постачання збіжжя та сировини до Німеччини.

5 квітня фельдмаршал прибув до Києва. На залізничному вокзалі запровадили підвищені заходи безпеки. Командира зустрічали німецький посол Альфонс фон Мумм, голова Ради народних міністрів Всеволод Голубович і військовий міністр Олександр Жуковський. Хоч подейкували, що останній на вокзал не прибуде – мовляв, боїться "підірвати повагу до себе серед народу".

Айхгорн оселився у графській кам’яниці на вулиці Катерининській. Болгарський посол Іван Шишманов переказував враження від першої зустрічі з німцем: "Високий, досить повний, веселий 70-річний дідуган, але без зморшок на добре голеному обличчі. Гарні очі вояки. Посивілі, підстрижені вуса. Живе в будинку якогось Попова. Розкішна, але важка приймальна зала. Усе, як має бути. Тут живе справжній господар".

hermann-von-eichhorn-mitte.jpg
Генерал Герман фот Айхгорн з німецькими офіцерами на східному фронті, Мінськ, 1918 рік Фото: faz.net

Землю – селянам?

Посівна кампанія того року відбувалась із величезними труднощами. Ще восени дезертири розграбували тисячі потужних сільських господарств. Багато землевласників і управителів загинуло або повтікало від наростаючої анархії. Поля "революційним порядком" ставали власністю селян. Більшовики своїм декретом "Про землю" тільки підсилили хаос.

Після утвердження влади УНР поміщики поступово поверталися до своїх маєтків. Селяни не хотіли віддавати території, яку тепер вважали своєю. Доходило до сутичок. Засівати землю ніхто не хотів – бо не було певности, кому дістанеться врожай. А німці прийшли в Україну саме через хліб. Не дарма Берестейський мирний договір у пресі називали "Хлібним миром". Продовольча безпека опинилася під загрозою.

Наступного дня після приїзду до Києва Айхгорн підписав наказ "Про засів полів". Там зокрема була обіцянка: "Хто засіває землю, тому належить і зібраний хліб, той і одержує наличні гроші за нього по відповідній ціні". Але містилося і застереження: "Селянин, який набере землі більш того, чим зможе обробити, і не зможе обробити всієї землі, буде суворо покараний".

Документ спричинив політичний скандал. Досі німці поводились як союзники. У внутрішні справи України не втручалися. Цей наказ показав поворот німецької політики. Союзники не мали наміру надалі миритись із політикою Центральної Ради, яка не давала належного економічного ефекту.

Голова парламенту Михайло Грушевський розкритикував розпорядження. Міністр земельних справ Микола Ковалевський подав у відставку. Отримав відмову. Найбільше обурювалася партія соціалістів-революціонерів. Айхгорн усі протести проігнорував.

Далі – гірше. Командувач видав наказ про запровадження військово-польових судів. Всеволод Голубович вимагав від Німеччини відкликати фельдмаршала. Проти ночі 30 квітня в Києві за підтримки німців відбувся переворот. Центральна Рада припинила існування. Владу перебрав Павло Скоропадський, який оголосив себе гетьманом Української Держави.

1.jpg
Приїзд Германа фон Айхгорна до Таганрога, 1918 рік Фото: wikipedia.org

Вибух у Липському провулку

Літо 1918 року тільки здавалося спокійним. На Великдень селяни знайшли на Трухановому острові покинуту більшовиками гармату й випадково вгатили по центру міста. Обійшлося без жертв. У червні загорілися і вибухнули склади зі зброєю, які майже дощенту знищили столичний район Звіринець. Колишнього міністра освіти Івана Стешенка в Полтаві застрелили невідомі. Здійснено замах на чинного тоді міністра шляхів сполучень Бориса Бутенка. У Звенигородському повіті почалися селянські заворушення. На придушення кинули військо, загинув повітовий староста Іван Машир.

30 липня накрапав дощ. Герман фон Айхгорн повертався додому з Офіцерського зібрання, де він зазвичай обідав. Це зовсім поряд, неповних 300 метрів. Генерала супроводжував його ад’ютант Вальтер фон Дреслер. На перехресті з Липським провулком перейшли дорогу. Посеред тротуару стояв чоловік у плащі та капелюсі. Військові обійшли його. Раптом услід він кинув пакунок. Пролунав вибух.

Hermann-vonEichhorn.jpg
Герман фон Айхгорн Фото: wikipedia.org

Нападник застрибнув на фаетон, що якраз повільно проїжджав вулицею. Однак коні, налякані вибухом, зупинились. Його спіймали вояки, які чатували біля резиденції. На звук прибіг і Павло Скоропадський – його палац був за кілька кварталів звідси.

"Ми застали дійсно важку картину, – описував гетьман. – Фельдмаршала перев’язували і укладали на носилки. Рядом з ним лежав на інших носилках його ад’ютант з відірваними ногами. Я підійшов до фельдмаршала. Він мене впізнав. Я потиснув йому руку. Мені було надзвичайно жаль цього поважного старика".

Обох жертв доставили до клініки професора Сергія Томашевського. Дреслер помер ще на місці. Айхгорн протримався до вечора. Через 1,5 години після замаху розпочалось засідання уряду. Прем’єр-міністр Федір Лизогуб повідомив присутнім про подію. Міністри ще встигли висловити "бажання всього українського народу і уряду, щоб високошановний Україною генерал-фельдмаршал скоро вичуняв від страждань, котрі випали на його долю".

Чорна і срібляста труни

Політики та дипломати висували різні припущення щодо мотивів вбивства. Український посол у Німеччині Федір Штайнгаль заявив, що винні опозиційні до гетьмана партії. Польська преса знову заговорила при природну анархічність українців та необхідність відновити Річ Посполиту в кордонах 1772 року. Державна варта отримала анонімку, що до замаху може бути причетний Євген Спекторський, ректор Університету святого Володимира. Його протримали в арешті дві доби, але конкретних доказів так і не знайшли.

Invalidenfriedhof,_Grabmal_von_Eichhorn,_Hermann.jpg
Надгробок на могилі фельдмаршала в Берліні Фото: wikipedia.org

Поминальну панахиду за загиблими провели в кірсі на вулиці Лютеранській. Після цього тіла перенесли до палацу на Катерининській. Ввечері 1 серпня відбувся жалобний похід до залізничного вокзалу. Айхгорна несли в чорній труні, Дреслера – в пофарбованій на срібно. Приблизно опівночі потяг вирушив до Берліна.

У столиці Німеччини з Айхгорном прощалися у кірсі Благодаті на Інваліден-штрасе. Навколо труни швидко росла гора з квітів і вінків. Від саксонського короля поклали великий букет білих троянд. Частина присутніх мала на руках синьо-жовті пов’язки. Це була українська делегація на чолі з послом, бароном Федором фон Штайнгалем.

Орган заграв німецьку народну мелодію XVII століття часів Тридцятилітньої війни. Присутні підхопили: Kein schön’rer Tod ist in der Welt – "Немає смерті кращої на світі…". Промову виголосив головний польовий капелан Сходу доктор Отто Штраусс. По тому труну поклали на запряжений шісткою катафалк. На цвинтарі військових інвалідів під салютні залпи та спів військового скорботного маршу Айхгорна поховали.

Запрошення на страту

Чоловіком у плащі та капелюсі був Борис Донськой, 23 роки, родом з-під Рязані. Служив на Балтійському флоті. Там став членом партії соціалістів-революціонерів. Вони не гребували терором і фізичним знищенням опонентів. Наприклад, у Москві вбили німецького посла Вільгельма фон Мірбаха.

Donskoi_Borys.jpg
Борис Донськой Фото: wikimedia.org

– Я хотів, щоби мене спіймали та дізнались причину мого бажання убити Айхгорна, – начебто говорив Донськой під час слідства.

Наступного дня поліція арештувала ще одного організатора нападу – Івана Бондарчука. Ще через кілька днів влаштували засідку в конспіративній квартирі терористів у Святошині. Так спіймали Ірину Каховську. Решта після перестрілки зуміли втекти.

Kahovskaya_tarascha.jpg
Ірина Каховська Фото: wikimedia.org

Замах планували в Москві – ЦК російської партії лівих есерів. Сформовано групу з семи осіб, серед них було дві жінки. До Києва прибули потягом. Аби проїхати кордон, дали хабара німецьким офіцерам.

"Українська столиця, уся в квітах та зелені, справляє неймовірне враження, а гарна, задоволена, ніби святкова публіка, переповнені кав’ярні різко контрастують з голодною і холодною Москвою", – згадувала приїзд Ірина Каховська. 

Змовники винайняли чотири помешкання у Києві, Святошині та Боярці. Перші спроби були невдалими. То завадили діти, що пробігли надто близько до жертви. То дорогу загородив випадковий візник. У середині липня Айхгорн рушив до Криму. Вирішили вбити його на вокзалі. Час повернення дізналися з газет. Але знову невдача – фельдмаршал змінив плани і приїхав напередодні ввечері. Терористи планували знищити і Павла Скоропадського. Гетьмана хотіли підірвати під час церемонії на Лютеранській. Арешт Бондарчука змінив їхні наміри.

Бориса Донського повісили 10 серпня о 17:00 на площі перед Лук’янівською в’язницею. Про страту повідомляли розвішані містом оголошення, а державне новинне агентство УТА розіслало по часописах пресреліз.

До шибениці засудили й Ірину Каховську. Вирок оголосили в середині вересня. Однак за німецьким законодавством жінку не могли стратити без затвердження імператора. Доки відповідні документи дійшли до Берліна, закінчилася Світова війна, у країні відбулася революція. Після повалення гетьманської влади терористка вийшла на волю.

Схожі матеріали

699).jpg

Степан Шухевич “Мобілізація”

image-1-1.jpg

Андрій Чайковський: Краще смерть, чим неволя

Untitled-1 (1).jpg

Марко Черемшина: Село потерпає

Olha Basarab_1

Ольга Басараб: життя поміж утрат

600_.jpg

Приречений стати адвокатом свого народу. Історія легендарного військовика та політика Дмитра Вітовського

600.jpg

“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України

vasyl.jpg

Як австрійський ерцгерцог став українським патріотом

19_12_18 КРУТИ_64.JPG

Бій, про який говорили пошепки

5d5bdc66e9f0b.jpg

Іван Кедрин "Берестейський мир"