Гуцульське мистецтво килимарства. Стаття з газети “Неділя” за 1932 рік

У десятиліття виробництва “Гуцульське мистецтво”

Бути в Косові й не відвідати одного з найкращих наших виробництв “Гуцульське Мистецтво”, славного виробу килимів, вишивок та мистецької кераміки – це щонайменше втратити нагоду бачити найцікавіше в цій околиці. З цим фактом рахуються усі, хто тільки прибуває до Косова, не виключаючи й найвищих польських державних достойників. Очевидно, мусів це зробити й я.

Домівка “Гуцульського Мистецтва”, що офіціяльно має ще підназву “спілка з обм. порукою в Косові”, прегарний великий будинок, що й є власністю цього виробництва, в великому садку і з широких блакитно-жовтим шильдом впоперек вулиці, находиться при Санітарній вул., і хто йде головною вулицею Косова, бачить його зразу. В ньому 6 великих кімнат та помешкання дир. Михайла КороленкаНасправді директора спілки “Гуцульське Мистецтво” звали Михайло Куриленко.

З сіней входимо до канцелярії виробництва, широкої соняшної кімнати, у якій багато килимів на долівці, прегарних кілька на стінах, а в одному куті стоїть стояк, на якому повно керамічних гуцульських виробів. Витаємося з обома: дир. Короленком й управителем діловодства – дир. Павлом Романюком, інформуємося коротко про сучасний стан виробництва і йдемо оглядати варстати.

Серед розгару праці.

У трьох кімнатах домівки “Г. М.” стоїть 26 варстатів та 6 великих, окремих. За кожним вбільшості по дві робітниці, що перетикують сіру основу кольоровими нитками. У всіх обличчя здорові, веселі, і як ми входимо, вони вривають якусь пісню, втихають. Крім цих варстатів має “Г. М.” ще 6 варстатів поза містом, що беруть від виробництва вовну й постачають йому готові килими, побираючи гроші за роботу. Мінімально працює у фабриці 40 душ, але робота “Г. М.” не обмежується до варстатів у власній домівці: воно гуртує біля себе цілу низку Гуцулів, яким дає працю. І так працюють для нього гончарі Бришкевич у Кутах і Кошак Петро в Пістині, що роблять всі ці мистецькими взорами писані флякони, горнятка, збанки, вази й попельнички, працює теж справжній мистець – інкрустант Юрко Корпанюк з Яворова; я бачив зроблений руками цього останнього постумент під годинник; викладаний перламутром, мосяжом і кораликами, справжній архитвіршедевр народнього мистецтва, такий чудовий, що просто годі було відірвати очі від нього.

Але крім цих одиниць “Гуцульське Мистецтво” дає масово працю цілим селам. Село Соколівка і Яворів прядуть для нього вовну, яку відважують прядільницям домів і платять за роботу, а села Бабин, Річка, Соколівка ще й вишивають вишивки – чим завідує зручно і вміло дружина дир. Короленка. Отак сповняє це виробництво поважну місію. Дає заробіток десяткам своїх людей і гуртує їх сирівець та їх самих біля себе. Які вдячні Гуцули за те виробництву, важко сказати.

Як проходить робота?

“Гуцульське Мистецтво” стоїть на становищі, що килими повинні виробляти Гуцули, а тому приймає до “школи” кожного гуцулика. Вже тепер працює в домівці їх 4-ох, слідуючі, навіть з далекого Тюдева та Ясенова, зголошуються. Наука на варстаті триває для такого “новика” 6 місяців; опісля він дістає від виробництва варстат у дарунку і йде домів з тим, що залишається постійним доставцем виробництва. Йому дають крашену вовну, кажуть: “Роби, як уважаєш!” – і приймають усі його килими, виплачуючи за роботу. З таких варстатів, яких по селах виробництво поставило вже кілька, приходять, як вияснив нам дир. Короленко, найкращі на народніх мотивах базовані килими: Той, хто робить їх, приймає зразки свого села, уваги знайомих, перетравлює це все, і з цього твориться дійсний архитвір народнього мистецтва.

Кличеві: Варстат на село! придає дирекція велику увагу і восени передасть на села знов кільканадцять варстатів, збільшуючи отак прибутки села та затримуючи в ньому варстати його типового виробництва – килиму.

Робітниці, що працюють у домівці “Гуцульського Мистецтва”, дістають культ-освітню підготовку. Цього нпр. року викладався для них курс гигієни (др. Штефурак, др. Савочка), домашнього господарства (дир. Короленко) та ощадностево-кооперативний (інж. Микуляк). Курсами опікується місцевий кружок Р[ідної] Школи. Крім цього, передплачують учениці “Неділю” й дістають з дирекції “Новий Час” та “Нар. Справу”, а на зиму цього року дирекція задумує влаштувати для них окремий клюб-читальню з бібліотекою, бо всі робітниці цікавляться дуже друкованим словом.

Платять робітницям, залежно від взору та величини килиму, від метра, по 7.50–25 з.

Одна учениця може виробити, залежно від взору, 10 цм2 до 1 м2 килима денно.

10-ліття великої праці.

З розмови з директорами довідалися ми, що восени цього року обходитиме “Гуцульське Мистецтво” велике свято 10-ліття свого існування. З тієї нагоди підготовляє воно ювілейну виставу у Львові, на яку підуть килими на народні, на вистилізовані народні мотиви та модерні.

За той час “Гуцульське Мистецтво” розрослося з маленької, початкової установи у величезну фірму, що обертає десятками тисяч золотих, добула своїми першорядної якости виробами головніші польські ринки, висилає закордон українські килими, заложила свою філію у Варшаві та Катовицях, а найголовніше, виконує велику культурно-національну роботу, плекаючи національне мистецтво, традицію українського килиму й даючи заробіток десяткам українських рук.

Цифри з білянсів виробництва за ці роки – як на наші умови – величезні. До них, як також до способу виробу килимів, зразків до них і т. д. – повернемо в одному з найближчих чисел.