"Доля гробниці нещасного гетьмана". Ілько Борщак про могилу Івана Мазепи

<p>Іван Мазепа на гравюрі XVII-XVIII ст.</p>

Після втечі Карла ХІІ з під Полтави на турецьку землю Мазепа помер у таборі шведського короля біля Бендер, у селі Варниці. Місце, де його похоронили, довго було невідоме. Бантиш-Каменський, що подрібно описав похорони Мазепи на основі відомостий, які добув ЕнгельЙоганн Християн Енґель 1770−1814) − німецько-австрійський історик зі шведських джерел, висказав здогад про місце, де його похоронили, в надто певній формі, твердячи, що "тіло Мазепи зложили в землю у Варниці недалеко Бендер". Вістку сю повторив Микола Маркевич у своїй "Исторіи Малороссіи" ще в більш певній формі: описавши похорони на основі Бантиш-Каменського, Маркевич закінчує оповідання словами: "Він лежить у Варниці недалеко Бендер".

М. І. Костомаров у першім виданню своєї монографії про Мазепу повторив думку Бантиш-Каменського про похорони у Варниці, але, найшовши в шведських жерелах помилкову відомість про перенесення тіла гетьмана до Яс, намагався помирити обі вістки. Наслідком того він каже: "Його (Мазепу) зложили, в землю недалеко від королівського табору у Варниці, недалеко Бендер, але незабаром перевезли його домовину до Яс і там уладнали урочисті похорони". Відтак йде подрібний опис похоронів на основі вісток Енгеля, Бантиша і шведських мемуарів. Між тим думка, яку висловив Бантиш, помало поширилася між публикою. Туристи заїзджали від часу до часу до Варниці і пошукували за могилою Мазепи — могилою сею признали старий, передхристіянський, на половину осунений курган на березі Дністра і на нім роздумували про долю Мазепи і про суєту величі на землі.

Помилка Бантиша вперше була відкрита в "Кіевскій Старині" 1883 року. Тут був надрукований допит, зроблений з одним із визначнійших сторонників Мазепи — Григорієм Павловичом Герциком, який в 5 точці своєї відповіди зізнав, що по смерти Мазепи свояк останнього Войнаровський, посилав Герцика з двома "челядниками" провожати тіло Мазепи з Бендер до Галацу "где тамошним митрополитам тот труп тамо похоронений". Супроти цієї вістки М. І. Костомаров у другім виданню "Мазепи" з властивою йому науковою добросовісністю відкинув думку Бантиша про погребання у Варниці та шведські вістки про похоронні урочистости в Ясах і признав Галац місцем, де похоронили покійного гетьмана.

Таким чином сконстатовано факт, що гетьман Мазепа погребаний Галаці. Далеко більш подрібне оповідання про сей факт та про дальшу долю могили Мазепи ми знайшли недавно в румунських жерелах. Майор КагальничаноМихаїл Коґелнічану (1817−1891) − румунський державний і політичний діяч, історик видав в 1845 р. в Ясах у французькому перекладі декілька відривків із молдавських літописів, чи точніше мемуарів, що відносяться до історії першої четвертини XVIII ст. під заголовком : "Відривки з молдавських і волоських хронік"[“Fragments tires des chroniques Moldaves te Valaques”, Ясси, 1845. В другім із відривків, що поміщені в сім виданню, знаходимо отсі інтересні відомости про смерть і погребання Мазепи:

"18 марта 1710 року помер в Бендерах гетьман Мазепа. Похоронний обряд відбувся в приходській церкві села Варниці біля Бендер, відтак його тіло вислано до Галацу, де його поховали в монастирі св. Георгія. Але навіть у могилі Мазепа не знайшов спокою якого не зазнав за життя. Декілька місяців після похоронів, під час прутської кампанії, що мала місце за господаря Дмитра Кантемира, Турки заняли і розграбили місто Галац. Вони викопали тіло Мазепи, сподіючись найти в його могилі великі скарби і, як кажуть, викинули його кости на берег Дунаю. Твердять, що після його смерти в нього знайшли суму 160.000 золотих червінців і, понадто значну скількість срібної монети; але з того 40.000 червінців взяв Карло ХІІ, решта ж майна дісталася його своякови Войнаровському".

Зацікавлений тою вісткою видавець відривків, п. Калгальничано, вмисне поїхав до Галацу, щоби вістку сю провірити на місци та зібрати відомости про сучасний йому стан могили Мазепи. Отсе цікаві і подрібні відомости, які йому вдалося зібрати в Галаці про дальшу долю гробниці нещасного гетьмана:

"Монастир св. Георгія в Галаці — старинний будинок, положений у прегарній місцевости на березі Дунаю. Сам будинок побудували генуезці ще перед повстанням молдавського господарства. Гетьмана Мазепу похоронили в нім на самій середині церкви в склепі, збудованім із цегли. Над ним у підлозі церкви була покладена нагробна плита із написом і гербом Мазепи, на якім, між иншими емблемами, був представлений одноголовий орел. Правдоподібно після того як Турки опустили Галац, прихильники гетьмана відбудували його гробницю. Бо, нагробна плита, хоч розбита, ще донедавна находилася посеред церкви. Напис згодом затерся від ходження по нім, але фігуру на гербі можна було виразно розпізнати. В 1835 році грецькі монахи не знали вже імені особи, що похована в їх церкві. В тім році вони хотіли похоронити посеред церкви бояра, що називався сердар Дмитро Дерекчі баша, який тоді помер. Приготовляючи для нього могилу, вони наткнулися на звід склепу Мазепи і відкрили його. Внутрі показався череп і скелет гетьмана. Монахи відсунули на бік невідомі їм останки і в тім же склепі поклали тіло згаданого вище бояра. Декілька літ опісля молдавський уряд видав наказ, що забороняв хоронити покійників внутрі церковних будівель. Тоді свояки Дерекчі-баші відкрили його гробницю, виняли його останки разом з кістками Мазепи і, відправивши панахиду, перенесли їх до нової гробниці, приготованої біля церкви на право від входу. Тодіж зняли і стару розбиту нагробну плиту та як історичний памятник подарували Михайлови Гіці, братові бувшого молдавського господаря, що збирав історичний музей. Правдоподібно вона находиться по нинішній день в його палаті серед великої скількости камінів з написами і різьбами, які він збирав на просторі цілого молдавського князівства. 

А що на старій нагробній плиті виразно можна було відмітити орла, то свояки Дерекчі-баші замовили нову плиту з білого мармору та казали на ній спомин особи, що припадком знайшлась у спільній могилі з їх близьким чоловіком, вирізати таку саму фігуру. Але різьбар, не дбаючи про геральдичну точність, представив замість попереднього — двоголового австрійського орла. Плиту цю можна бачити по нинішній день по правій стороні від входу в церкву. Я її оглядав в теперішнім році (1845), коли їздив до Галацу з метою зробити на місци досліди відносно останків Мазепи".

Таким чином, завдяки науковому зацікавленню п. Кагальничано, зібрані на місці відомости про долю гробниці мазепи до 1845 р. Ми не знаємо, яка доля постигла музей Михайла Гіки і плиту, що зберігалася в нім. Не знаємо також, чи є в церковних книгах монастиря св. Георгія сучасний події запис про похорони Мазепи. Але завдяки точним відомостям, що їх зібрав п. Кагальничано, думаємо, що кождий подорожник, який цікавиться українською старовиною, дуже легко може зібрати в Ясах і Галаці відомости, що нам бракують.

Вістку, що гетьман Мазепа похоронений в Галацу, потверджує також його небіж А. Войнаровський. Він у своїм заповіті, який склав у Швеції, а який у 1909 р. опублікував шведський історик А. Єнсен у "Записках наукового товариства ім. Шевченка", пише: "Монастиреві Галата у Волохії, де поховане тіло Його Ясновельможности блаженної памяти гетьмана запорожського Мазепи, мого дядька і добродія, заповідаю тисячу талярів"Стаття шведського історика Альфреда Єнсена ‘Родина Войнаровських у Швеції’ була опублікована у Записках Наукового товариства ім. Шевечнка», 1909, кн. 6.