"Карпатська Україна тримається довше, ніж очікувалось". Репортаж The New York Times 1939 року

22:20, 14 березня 2023

1

Весною 1939-го Карпатську Україну відвідала американська журналістка Енн Маккормік(1880—1954), іноземна кореспондентка газети The New York Times. За два роки до того вона стала першою жінкою, яка отримала Пулітцерівську премію.

Перед початком Другої світової війни Маккормік взяла інтерв'ю у Муссоліні, Гітлера, Сталіна, Черчилля, Рузвельта. Карпатська Україна стала однією із 13 країн, яку відвідала американка 1939 року, коли криза в Європі посилювалася. Журналістка описала перебування на Закарпатті у доленосні дні з 13 до 15 березня 1939-го, коли українці проголосили незалежну державу. У її тексті відчитуємо подив і захоплення народом, який вірить, "що мусить боронити свою землю до останнього".

Подаємо переклад статті Енн Маккормік, що вийшов у газеті "Народна Воля" у Скрентоні (США). Оригінальний правопис тексту зберегли. Публікацію відшукав Данило Кравець, кандидат історичних наук, співробітник Львівської наукової бібліотеки.

18xp-ohare-slide-D89N-videoSixteenByNineJumbo1600

Енн О'Хара Маккормік

американська журналістка, іноземна кореспондентка газети The New York Times

Вчорашній ньюйоркський "Таймс" помістив під заголовком "Карпатська Україна (в оригіналі: Рутінія) окупована мадярами, але її громадяни гинуть у бою. Члени республіки, що жила один день у мріях про Велику Україну, ставлять опір, поки їх не перемогли" саттю відомої кореспондентки Ени О’Гер МакКормик з описом подій у Хусті.

McCormick-1937-cropped

Енн О'Хара МакКормік (1880—1954)

Фото: wams.nyhistory.org

Американську журналістку заскочили події в Хусті і через чотири дні вона була свідком кривавих боїв, що закінчились окупацією Карпатської України мадярами. Цей опис є рідким документом того трагічного непорозуміння, обманених надій, зради і дійсного геройства, з яким перейде в історію Карпатська Україна як частина Чехо-Словако-Української Федерації.

Тут передаємо нашим читачам в українськім перекладі важніші місця того, що каже американська журналістка. — Ред.

З усіх неймовірних подій — каже Ена О’Гер МакКормик — при розпаді Чехо-Словаччини, що сталось на протязі останніх трьох днів, найбільш фантастичні події діялись на Карпатській Україні.

У вівторок ця найменша з трьох частин чеської держави билася з чехами. Того ж дня вночі вона проголосила незалежну державу. В середу зранку чеські прапори були зняті, чеське військо пішло в розтіч, а українські прапори повівали з кожного вікна столиці, Хусту. А в середу пополудні мадярський триколіровий прапор заняв у сотнях сіл місце українського жовто-блакитного, коли мадярська армія рушила на столицю.

7

Стаття Енн О’Хара Маккормік про Карпатську Україну в The New York Times

Фото: надав Данило Кравець

Так Карпатська Україна на протязі — 27 годин була під трьома прапорами. В трьох днях перебула дві війни — першу, щоб прогнати чехів, і другу, щоб здержати мадярів. Найбільша битва у тих ваговитих днях була розіграна не в Празі і не в Братиславі, у Словаччині, тільки в Хусті, у вівторок між чеським військом і Січею, українською національною гвардією, зложеного з карпатських хлопців, вдягнених у сиві однострої.

(УВАГА: Американка не знала ще в той час про властиві найбільші бої, що розігрались пізніше, коли українці і чехи покинули нещасне непорозуміння і почалася битва з мадярамиПримітка редакції "Народна Воля").

Тепер комісія з Хусту переговорює в Будапешті з мадярським урядом. Але цілий день мадярські інвазійні війська поступають вперед і цілий день січовики під новим командантом, капітаном Білимйдеться про сотника Юрка Білея — що вчора був начальником поліції — відмовляються припинити безнадійну битву.

Через чотири дні я була замурована в Хусті. "Замурована" — це властиве слово, бо мала столиця однодневної карпато-української республіки є одним з найбільше недоступних місць в Европі. Ще в понеділок Хуст був у повнім розгарі будучих планів. Відколи він став столицею Карпатської України п’ять місяців тому — більші міста її були признані віденським рішенням Угорщині — його населення збільшилось з 20 до 30 тисяч і він став центром національних аспірацій українців з різних частин світа. З самої Америки напливали щоденно малі пожертви у сумі від 500 до 1,000 доларів. Місто було переповнене повернувшими емігрантами з українського роду планами, як розвинути нову Україну.

В понеділок я мала розмову з премієром, Августином Волошином, звичайним парохом греко-католицького обряду, що довший час був провідником українського руху, а також з генералом Львом Прхалею, чеським членом уряду, якого прислала Прага, для вдержання порядку і для заряду фінансами Карпатської України.

Премієр самовпевнений

Прем’єр був трохи збентежений подіями в Словаччині. Коли словаки зірвали з чехами, то українці, відрізані від Праги, були примушені зробити те саме. Але його думки більше відносились до майбутнього цієї невеликої держави. Того дня він не сумнівався, що її існування запевнене. Генерал Прхала був певний, що чехи опанують ситуацію в Словаччині і що це врятує й Карпатську Україну. Прага, він сказав, мусить роззброїти Січ і зреорганізувати її, не вживаючи сили. Тої самої ночі пізніше (вівторок) премієр Волошин дав наказ чеській жандармерії видати зброю Січи, щоб скріпити нею прикордонну сторожу. Коли генерал Прхала довідався про цей наказ, приказав жандармам назад відібрати зброю. Почався бій у бараках. Військо окружило державні будинки і почалась битва. Премієр телеграфував до Гітлера, повідомляючи його, що він хоче проголосити незалежність Карпатської України і прохати німецького протекторату.

2

Августин Волошин ( 1874 — 1945)

Фото: 1939.in.ua

У вівторок зранку в 6:15 місто було збуджене револьверними вистрілами, а далі загриміли гармати і затарахкотіли кулемети. Жінки, що на торзі розміщували свій невеликий крам, покидали кошики і порозбігались шукати охорони. Селянські вози затарахкотіли, втікаючи назад в гори по брукованих вулицях.

Військо бомбардувало готель "Коруна", що поміщений в центрі міста і був головною кватирою Січи, а також німецького консула. Зеркало консула було прострілене кулею, як він голився, так що він мало не став одинокою німецькою жертвою в цій "війні". Битва тривала п’ять годин. Готель "Коруна" і багато будинків були зруйновані і вкінці в Хусті було шістьдесять вбитих, а ще багато більше в сусідніх селах.

Американський хлопець убитий

Поміж жертвами був 19-літній американець, Петро Лисюк, бувший студент в Пікскіл Мілітарі Академі, гарний хлопчина, що приїхав до Хуста з батьком, бувшим козацьким офіцером, який вибрався з Нью Йорку знімати фільму. Вони обоє були зайняті зніманням фільми з нової України. Всупереч приказам батька цей молодий чоловік вперся вийти на вулицю. Кілька годин пізніше його тіло найдено на окрузі міста — він був пострілений в серце.

лисюк

Петро Лисюк (з фотоапаратом) на вулиці в Хусті, 14 березня 1939 рік

Фото: istpravda.com.ua

(УВАГА: Ця трагічна подія між чехами і січовиками відбувалася в час, як ворог вже перейшов границю, є ярким доказом затруєної чужими інтригами атмосфери в Хусті, що мотивувала всю ненависть супроти чехів і доводила до постійних непорозумінь і врешті до безтолкового кривавого боюПримітка редакції "Народна Воля").

В сьомій годині премієр Волошин проголосив про повну незалежність Карпатської України і скликав на другу годину пополудні в середу засідання парламенту. У передачі на радіо не було вже мови про німецький протекторат з причини, що телеграма до Гітлера лишилася без відповіди. І це найкращий доказ, що  ГІТЛЕР КИНУВ ОСТАННІЙ ШМАТОК ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ ПОЛЯКАМ І МАДЯРАМ. Поляки тепер в немилій ситості, бо мають 1,200 миль спільного фронту з Німеччиною.

Мешканці Хусту стояли в розпачі перед розбитим будинком уряду і слухали проголошення своєї незалежности, співали подібний до похоронної пісні український гимн свободи. Сцена була дивна, подібна до похоронного обряду. Товпи розходились містом серед снігу в жахливий мороз. Хоча на другий день свято і місто було прикрашене прапорами в національних кольорах, ніщо не надавало вигляду святочности. Справа була програшна заки її переведено і найдалекіший мешканець знав про це.

Місто в переполоху

Саме місто було в переполоху. Дороги були завалені селянськими возами, напакованими жовнірами, їхніми родинами, домашнім добром, що намагалися дістатися до границі, але тепер вже не було Чехословаччини і вони не мали інтересу воювати ні проти українців ні проти мадярів. Вони взагалі не цікавились нічим. Чехи не мали де вертатися.

Два американці, англієць і поляк роздобули старе авто щоб вибратися з міста. Оскільки в Хусті надійшла звістка про те, що мадярські війська припинили наступ, ми вирішили спробувати вийти на угорський кордон як на найближчий вихід. Але лише приблизно за дванадцять миль вниз по головній дорозі, ми виявили, що останній чеський офіцер виїжджав, а угорці були просто за містом. Вони стріляли вперед, і черги шрапнелі свистіли з інтервалами між деревами за будинками на головній вулиці.

5

Колона карпатських січовиків марширує в Хусті, 14-15 березня 1939 рік

Фото: istpravda.com.ua

За дві години, поки ми чекали, стерли кордон. Зараз ми були в Угорщині, і до ночі було легко знайти іншу машину, щоб відвезла нас до Берегово. Там чомусь було відключення світла. Було зовсім темно, і ми, спотикаючись, потяглися до ліжка при світлі однієї палючої свічки. Сьогоднішня подорож до Будапешта була схожа на подорож через зону бойових дій. Нас затримували потяг за потягом із військами та боєприпасами, що рухалися у протилежному напрямку. Тут, у столиці, мобілізують коней, як на справжній бій. Карпатська Україна тримається довше, ніж очікувалося.

Хлопці в Хусті все ще чинять запеклий опір окупації. Капітан Белей, людина великої підприємливості та енергії, мобілізував і озброїв 10 000 членів Січі та захопив кожен транспорт до останнього велосипеда в окрузі. Звичайно, все це марно. Хуст піде шляхом решти Чехо-Словаччини.

Чому Карпатська Україна, найменший і найслабший шматок Чехословаччини, впала останньою? Нині Хуст окупований угорцями, але навколо міста, в горах "січові стрільці" продовжують боротьбу. Немає сумніву, що ці гарячі верховинці люблять боротися задля самої боротьби. Цей  народ вірить, що мусить боронити свою землю до останнього… В цей час вони вже знали, що Гітлер віддав їх мадярам. І це властиво робить завзятий опір Січи таким загадковим. Коли Гітлер опустив їх, чому Січ продовжує таку безнадійну боротьбу? Чому мадярська армія натрапляє на стільки перешкод у здобутті території, яку обороняють вояки-аматори.

Завтра Хуст знову стане містечком яким воно було до того, як стало символом великої України. У кафе, де учасники Січі збиралися щовечора, щоб будувати плани, більше не буде ажіотажу.

Взято з Американка про події в Хусті. Народна Воля, Скрентон. 1939. 18 березня. С. 2.

Схожі матеріали

7

Життєпис Євгена Коновальця від Олега Ольжича. Книжка 1941 року

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

10.jpg

Анатоль Курдидик "Їду до Черча!". Стаття з газети "Діло" за 1934 рік

Читанка_СЕО_1.jpg

Репресії набирали обертів. Володимир Шухевич про окупацію Львова росіянами у 1914 році. Частина 3

Рашизм 1200

"Рашизм: Звір з безодні". Уривок з книжки Лариси Якубової

Підлюте

Спогади про похід в Карпати 1931 року

2

"Виглядали як трупи". Спогади про першу радянську окупацію Станіславова

крим сео

"У Севастополі наші хлопці вже мають окремий клюб". Українське культурне життя в Криму у 1920-х

Makhno_group

"По своїм переконанням Махно не був Українцем". Генерал армії УНР про лідера анархістів