Яків Гніздовський за роботою у Нью-Йорку. Фрагмент документальної стрічки

Незнайомка у ресторані

Спекотного літнього дня 1950 року Яків Гніздовський обідав у ресторані міста Сент-Пол, штат Міннесота. Емігрант із Тернопільщини лише рік як переїхав до США. Перед тим мешкав у таборі для переміщених осіб в Німеччині. У Сент-Полі митець, за спиною якого було навчання у Варшавській та Загребській академіях мистецтв, влаштувався на свою першу роботу — дизайнером у видавництво Brown & Bigelow.

Проте випадок у ресторані назавжди змінив його життя. У незнайомки за сусіднім столиком випав на підлогу аркуш паперу. Гніздовський підняв його, і як з’ясувалося, це був формуляр для графічної виставки, що незабаром мала відбутися у місцевому Інституті мистецтв. Жінка дала Якову другий формуляр, допомогла його заповнити та надіслала на конкурс разом зі своїм. Так дереворит "Кущ", створений ще 1944 року у Загребі, опинився на виставці, про яку митець кілька днів тому навіть не знав.

На відкритті виставки в Міннеапольському інституті мистецтв Яків Гніздовський несподівано побачив під своїм дереворитом червону стяжку. Це означало, що його робота отримала друге місце і увійшла до постійної збірки Інституту. Через кілька тижнів на торгово-промисловій виставці штату Міннесота митець отримав ще одну нагороду за натюрморт "Яйця".

"Відгуки на виставку були несподівані. Преса віддала мені багато місця. Мої речі показували на телевізії. У журі графічної виставки був Гіят Мейор, куратор Метрополітенського музею з Нью-Йорку, а в журі виставки олійних картин — Бюльє від «Чікаго Дейлі Нюз», як також популярний тоді маляр, японського походження, Ясуо Куніоші з Нью-Йорку", — напише згодом Яків Гніздовський у своїх нотатках, які у 1967 році вийшли окремою книгою "Пробуджена царівна".

Нагороди за роботи та увагу преси Яків Гніздовський сприйняв як знак долі. Він звільнився з роботи і з незначними заощадженнями переїхав до Нью-Йорка.  

Шлях до сплячих царівен

Восени 1950 року Яків Гніздовський винайняв кімнату на 94-ій вулиці поблизу Національного парку. Після тривалої перерви почав малювати, шукаючи власний стиль: "Я опинився в Нью-Йорку з мінімальним знанням мови, майже з повним незнанням умов і ще з меншими засобами, з самим тільки бажанням бути незалежним мистцем".

В американському мегаполісі Гніздовському доводилося нелегко. Одна за одною надсилав свої картини на виставки та отримував відмови. Через брак коштів митець брався за будь-який підробіток.

— У Нью-Йорку Гніздовський займався оформленням книжок і плакатів на замовлення української діаспори. Художник Святослав Гординський допоміг йому влаштуватися у майстерню, яку називав "фабрикою релігійного мистецтва". Там художники працювали над проєктами розписів храмів. Згодом Гординський запропонував Гніздовському ілюструвати "Слово о полку Ігоревім", — розповідає мистецтвознавиця Марія Цимбаліста. 

Гніздовський щодня приїздив автобусом до Оранжа, де працював по 8 годин в італійській малярській фірмі Ґоніппо Раджі. Однак у сакральному мистецтві він себе не бачив. 

"Я вже мав досить своїх робіт в українських церквах, а Гніздовський на полі книжкової графіки, — згадував Станіслав Гординський. — Збираючись виїхати до Парижа, він перед тим узяв собі власну більшу роботу в церкві Перт Амбой, штат Нью-Джерсі, де парохом був о. Степан Сулик, пізніше митрополит Української греко-католицької церкви у Сполучених Штатах Америки".

Яків Гніздовський перебрався у скромне помешкання у Бронксі та економив навіть на матеріалах для малювання. На околиці Нью-Йорка купив старі мішки, які замінили йому лляне полотно. Випраний мішок натягав на підрамник та малював на ньому по кілька разів: "Щоб не робити нових видатків на полотно і підрамники, я малював на тих самих картинах інші. Іноді так часто їх перемальовував, що вони робилися від багатьох шарів фарби важкі, як оливо".

У пошуках стилю митець випробував різні техніки та матеріали: живопис, кераміку, скульптуру. Малював пейзажі та натюрморти, найбільше захопився портретом. Проте коштів на натурницю не було, тому шукав моделей просто на вулиці, вдивляючись в обличчя перехожих.

— Гніздовському подобалося малювати людей, зазвичай це були його друзі та знайомі, — розповідає Марія Цимбаліста. — Якось на вулиці він побачив старшого чоловіка, який мав цікаве обличчя, вони часто ходили однією дорогою, Яків хотів з ним познайомитися. Та коли Гніздовський підійшов до незнайомця і запитав чи не хотів би той йому позувати, чоловік відсахнувся від нього.

Врешті основними мотивами творчості Гніздовського стали образи природи та побуту. Він зосередився на техніці деревориту, яку опанував у 1940-х роках під час навчання у Загребській академії мистецтв.

"По таких довгих пошуках я вкінці знайшов і мотив і, здається, також дорогу до нього (вони завжди — разом). Роками шукав за ними всюди, а знайшов у моїй власній кімнаті, у власній кухні, у власному коридорі, і на розі власної вулиці. Все це було біля мене, але немов сховане мрякою від мого зору. Це були мої сплячі царівни".

Знаменита вівця

Влітку 1956-го Яків Гніздовський подався у Париж, там він мав кілька успішних виставок. Митець подорожував Європою уже не як переміщена особа, а громадянин США. У листопаді 1954 року йому видали американський паспорт. 

"За американською паспортною традицією, в цьому документі вказується колір шкіри (білий), очей (сіро-голубі), волосся (темно-коричневе), зріст (5 футів 9 інчівприблизно 175 см), вага (166 футівприблизно 75 кг), сімейний стан (неодружений), країна народження (Україна)", — описує документ мистецтвознавець Дмитро Степовик у книзі "Яків Гніздовський. Життя і творчість".

Восени у Франції на одній із зустрічей української діаспори Яків Гніздовський познайомився з майбутньою дружиною Стефанією Кузан, родина якої емігрувала до Франції ще під час Першої світової війни.

— Стефанія кокетливо до нього звернулася: "Зараз ти в Парижі, то будеш Жаком". Так Гніздовський і залишився Жаком не тільки у Франції. Натомість він називав дружину Фанні, — переповідає родинні спогади Марія Цимбаліста.

Через два роки Жак Гніздовський повернувся до Нью-Йорка з дружиною. У січні 1959-го у них народилася донька Марія-Марта.

Набивши кишені олівцями, Гніздовський мало не щодня ходив у ботанічний сад та зоопарк неподалік дому у Бронксі. Він розглядав рослини та спостерігав за тваринами, замальовуючи їх у блокноті. Згодом ці численні начерки стануть основою сюжетів його знаменитих дереворитів. У 1961 році Жак Гніздовський вирізав у дереві кліше вівці, схожої на кулю, яка принесла йому славу і визнання. Ця робота здобула премію на Бостонській щорічній виставці графіків. Увесь її тираж — 30 примірників, викупила англійська галерея.

— Донька Гніздовського розповідала, що вони з батьком часто їздили на ферми. Його цікавили вівці як персонажі, їхній характер та особлива зовнішність. Ці тварини дуже різні і це можна побачити на роботах Якова Гніздовського, — зауважила Марія Цимбаліста.

Незабаром сім’я Гніздовського придбала власний будинок, де митець міг творити у просторій майстерні. Після сніданку він читав книги, а пообіді працював, гучно увімкнувши улюблену класику або ж японську музику.

— Рідні Якова Гніздовського згадували, що бувало Стефанія поставить на столі мисочку з яблуками чи вазу з квітами, а за півгодини предмети зникали. Це означало, що Яків потягнув їх у свою майстерню, і вже чарує над новими "моделями", — розповіла мистецтвознавиця. — Гніздовський любив працювати при прямому сонячному освітленні. Тому більше живописних робіт та ескізів він робив влітку, а темними зимовими вечорами займався вирізанням кліше для своїх дереворитів.

Гравюра під музику

Року 1970 у своїй майстерні Жак Гніздовський малював ескіз майбутнього деревориту. Спочатку на папері, а згодом на дошці з’явилися обриси двох баранів, які впираються рогами. Процес творення гравюри у десятихвилинному документальному фільмі зафіксував кінорежисер Славко Новицький.

— Створення ескізів у Гніздовського було досить хаотичним процесом, він робив їх дуже багато, розкладав на підлозі, на столі, довго вдосконалював, потім переносив на чистовик — чистий аркуш паперу того розміру, якого буде кліше. Пізніше переводив на дошку всі лінії, удосконалюючи малюнок за допомогою різця, — описує процес роботи над дереворитом Марія Цимбаліста.

Режисер фільму "Вівці з дерева" Славко Новицький родом із Волині, емігрував з родиною до Польщі у 1940-му, а звідти до Австрії, Німеччини та Франції. Врешті 1950-го опинився у Канаді. Навчався на кіномистецькому факультеті Колумбійського університету у Нью-Йорку. Новицький працював на канадському телебаченні, а на початку 1970-х заснував компанію Filmart Productions. Створював переважно документальні стрічки. З 1993 року Славко Новицький працював в українській службі "Голосу Америки", був телеведучим програми "Вікно в Америку". На початку 2000-х в Україні відбувся прем’єрний показ його документального фільму "Між Гітлером і Сталіном — Україна в II Світовій війні". Помер кінорежисер 2019 року у Міннеаполісі.

Документальний фільм Новицького про Жака Гніздовського "Вівці з дерева" доповнює музика, яка додає напруги та динаміки. У титрах вказано, що її написав композитор Мар'ян Кузан, брат дружини Гніздовського. 

— Мар'ян Кузан був успішним композитором і музикантом, хоч він працював у Франції, вважав себе українцем. Під враженням від творів Гніздовського Кузан написав окремий музичний твір під назвою "Дивний світ Якова Гніздовського", платівку до якого проілюстрували дереворитом 1967 року "Конструктор", — зазначила Марія Цимбаліста.

За життя Яків Гніздовський створив близько 250 дереворитів. Його твори зберігають у приватних колекціях, Конгресовій бібліотеці, університетах і музеях США, Лондона, Парижа та Японії. Однак на Батьківщині роботи видатного художника побачили лише у 1990-х роках. Після смерті Гніздовського родина митця передала колекцію його робіт українським музеям.