Одяг та побут кримських татар 1920-х років

Експедиція на Південному березі Криму

<p>Портрет Гліба Бонч-Осмоловського</p>

Гліб Бонч-Осмоловський відомий насамперед як археолог. Він досліджував у Криму ряд печер з залишками культури палеоліту і мезоліту, зокрема відкрив у гроті Киїк-Коба поховання неандертальця і знаряддя праці та описав це у своїй тритомній науковій праці. 

Науковець також брав участь у низці етнографічних експедицій Кримом, у яких досліджував повсякдення кримських татар. Колекції речей та світлин, які йому вдалося зібрати під час поїздок, нині зберігають у Російському етнографічному музеїтулпіт РЕМ. 

Бонч-Осмоловський народився у 1890 році у маєтку Блонь, що під Мінськом. Етнографією захопився під час навчання у Санкт-Петербурзькому університеті. Серед його викладачів був Федів Вовк — відомий український антрополог, який у той час був приват-доцентом університету і науковим співробітником та зберігачем Етнографічного відділу Російського музеютулпіт ЕОРМ.

У 1915 році, не склавши останній іспит та не захистивши диплом (закінчить Ленінградський державний університет у 1923 році), Бонч-Осмоловський пішов добровольцем на фронт Першої світової війни. Через два роки демобілізувався у зв’язку з туберкульозом легень та опинився на лікуванні в Ялті. Тоді ж почав збирати матеріали з етнографії кримських татар та археології Криму. Доклався до пошуку та направлення у місцеві музеї старожитностей та предметів мистецтва.

Року 1923 прибув на Південний берег Криму з експедицією як науковий співробітник Етнографічного відділу Російського музею. Тоді науковцям вдалося зібрати зразки давнього чоловічого та жіночого одягу, що зберігся в селах навколо Судака. Найбільше артефактів походили з сіл Коккози та Ай-Серезрідне село Мустафи Джемілєва.

Під час цієї експедиції науковці багато фотографувалипід номером 4103. Усі світлини з цієї колекції зроблені в селі Ай-Серез, яке 1912 року відвідав Михайло Дубовський. Про його колекцію "Локальна історія" писала раніше. Цікаво, що це село та його мешканців фотографували з проміжком у 10 років. Деякі світлини Бонч-Осмоловського дуже подібні до фотографій Дубовського і зроблені вони, вочевидь, з тієї ж самої точки. Але на відміну від колекції Дубовського, якого цікавила переважно народна архітектура, на знімках Бонч-Осмоловського ми бачимо народні типажі, їхній одяг і заняття.

Житло

"Внутрішнє оздоблення кімнат має повсюдно той самий характер. У кожного будинку в невеликому дворику можна побачити піч для хліба — "фурун" — широке вогнище з конусною димовою трубою і біля нього невелику шафку — "амам", що замінює лазню. Вікна у старовинних будинках без скла з вертикальними паличками та віконницями. Обстановка надзвичайно проста та зручна. Глиняна підлога вистелена повстю строкатими половикамикилим", — описав інтер’єр житла кримських татар Бонч-Осмоловський.

Науковець зафіксував у своєму нарисі, що найчастіше уздовж стін лежать матраци та подушки для сидіння. Під дахом на стінах полиці заставлені мідним посудом. В спеціальній ніші кладуть складені матраци та ковдри. На балках — усілякі господарські інструменти. Біля вогнища або в бічній коморі — всі нескладні пристосування домашнього господарства: посудини для солінь, маслобійка, низенький столик для їжі "софра" та інше начиння. Перед кожним будинком в особливих ящиках біля тераси ростуть квіти.

Дещо з цього опису можна побачити на фото.

Одяг і взуття

Бонч-Осмоловський уже на початку ХХ століття зазначав, що національне вбрання кримських татар майже повністю витіснив російський традиційний одяг: «Одяг кримських татар із початку нинішнього століттяйдеться про ХХ століття з кожним роком втрачає свій національний характер. Російська сорочка, піджак та сандалі витісняють кольорові "мійтани", "чекмени" і туфлі. Лише відома кримська шапочка "халпах" залишилася у ролі єдиного національного символу. В даний час тільки в найглухіших куточках Судацького району (села Ай-Серез, Ворон і Шелень) можна зустріти кількох людей похилого віку, одягнених по-старому. У чоловіків довгі з домашньої бязібавовняна щільна тканина сорочки з дуже широкими рукавами і ще ширші штани, що стягуються вишитим поясом "учхур"». 

За описом Бонч-Осмоловського, зазвичай чоловіки одягали поверх сорочки яскраво-червоний атласний "мійтан"різновид жилетки з рукавами до ліктя, на голову — "халпах", на ноги — в'язані з білої шерсті шкарпетки, поверх них шкіряні туфлі "хатир" або "хоривля", що легко знімаються. При вході в будинок взуття, за східним звичаєм, залишали на терасі. Під час роботи замість "мійтана" одягали "ксха-чекмен" — коротку, до талії, куртку з бавовни. У дорогу брали "узун-чекмен" — широку шинель із товстої матерії з капюшоном та дуже довгими рукавами. Узун-чекмен добре захищав від негоди, тому був поширений у чабанському побуті. Дорожнє взуття "чарих" — шкіряні постоли чудово витримували кам'янистий ґрунт кримських доріг. Взимку до цього одягу додавали "узун" і "ксха-ені курк" — баранячий кожух та хутряну куртку з короткими рукавами. 

"Мійтан" науковець придбав до колекції музею. Також цей елемент чоловічого одягу бачимо на фото.

Цікавим є опис жіночого кримськотатарського вбрання: «Жіночий одяг був ще мальовничішим. Ті ж самі, трохи довші, білі сорочки з широкими рукавами, широкі й довгі до щиколотки шаровари — "туман", які виглядають з-під верхнього одягу обов'язково червоними кінцями, що називаються "балак". Поверх сорочки надягають "зубун" — рід халата, стягнутий у талії з двома складками позаду. Рукави у нього або короткі до ліктя, або вузькі довгі, з відігнутим кутом і вишитими обшлагами (тулпіт: відворот). Розріз "зубуна" на грудях закривається вишитим сріблом або прикрашеним монетами фартухом, так званим "гокслюк"».

На шиї носили пов'язку "герданлик", яку також оздоблювали срібними нитками. Ззаду з талії спускали вниз кутом вовняну в'язану хустку "хііх", спереду — тканий фартух "пешкир".

Крім подібного до чоловічого взуття, жінки носили вовняні строкаті шкарпетки та вишиті сріблом туфлі "бабуч". Для непролазного сільського бруду існували своєрідні пристосування: високі (до трьох вершків) дерев'яні котурни "табал-дрих".

На голову одягали м’які та вишиті шапочки "фес". Їх виготовляли з чорного оксамиту, прикрашали спереду золотими монетами, а зверху — срібною філігранною або карбованою бляхою ("теплик"). Поверх "феса" накидали вишиту шаль "марама", що вільно спускалася ззаду. Бонч-Осмоловський зауважив, що у селах жінки не закривали обличчя, вважав, що цей суто міський звичай, запозичений у турків.

«Замкнуті у вузькому колі свого сімейного життя, майже не спілкуючись із зовнішнім світом, татарки знаходили втіху у своєму одязі. Їхні скрині наповнені вишивками і сукнями, що ніколи не одягали. Срібний пояс, набір золотих монет на "фес" та "гоксулюк" та кілька пар сережок ще недавно були у кожної заміжньої жінки», — написав у нарисі Бонч-Осмоловський.

Один з таких жіночих нагрудників "гокслюк" дослідник придбав для музею в селі Ай-Серез. На ньому бачимо вишивку золотими та шовковими нитками, канітеллю по оксамиту. Орнамент — стилізована ваза і напів місяці. Схоже, що такий же нагрудник, прикрашений монетами, бачимо на жінці зліва.

Тканини та орнаменти

Бонч-Осмоловський зазначив, що з прикладних мистецтв найбільше значення для кримських татар мали вишивки та виготовлення тканин. 

«Своєрідні візерунки, що ніколи не повторюються, тонкість і витонченість роботи здавна привернули увагу колекціонерів. Ці вишивки та тканини, відомі під неправильною назвою "чадр", поділяються за своїм призначенням. Довгий, вузький, суцільно затканий візерунком "софра-пешкир" у будні прикрашає полиці у парадній кімнаті, а у свято подається гостям для втирання рук; широкі вишиті на кінцях "марама" для покривання голови; невеликі ткані "юз-бези" та "ях-бези" (кибризи), рушники для обличчя та рук; весільні багато вишиті рушники "тюз-без", "едек" та "ємен яулик", що використовують при фарбуванні рук нареченого "хною" і маленькі хусточки, вишиті по краях "іємені"».

Бонч-Осмоловський звертає увагу на те, що орнамент на текстильних виробах залежить від техніки його виконання: "Орнаментальні мотиви на тканих рушниках завжди геометричні. На вишитих рушниках вони переважно рослинні або архітектурні, іноді з вишитими написами".

Вартий уваги ще один цікавий артефакт з домашнього побуту, який дослідник придбав у селі Коккози. Йдеться про так звані прихватки для знімання казана з вогню. Вони були пошиті з тканини і вишиті золотими металізованими нитками.

У колекції з цієї експедиції також є жіночі сережки з села Ай-Серез. Їхній дизайн нагадує українські дукачі з бантами та сережки, які носили жінки на Лівобережній Україні. В цьому випадку замість банта — ажурна філігранна розетка, а замість монети Російської імперії — монета Османської імперії.