Киянин, який створив фотосимвол Голокосту

Фабрика смерті

Нацисти зайняли польське місто Освенцим восени 1939-го. Наступного року на його околиці створили концтабір Аушвіц, який упродовж війни став найбільшим центром екстермінації європейських євреїв. Він об’єднав групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц I — адміністративний центр; Аушвіц II (Біркенау) — табір знищення; Аушвіц III (Мановіц) — трудові табори. Комплекс займав площу 40 квадратних кілометрів і мав понад 40 філій. Тут функціонувало п’ять газових камер із крематоріями, що дозволяло щоденно вбивати людей в індустріальних масштабах. У розпал депортацій в Аушвіці щодня гинуло понад 6 тисяч євреїв.

Всього через концтабірну систему Аушвіц-Біркенау пройшло близько 1,3 мільйона осіб, 1,1 мільйона з них загинули. Приблизно мільйон жертв — це євреї з різних куточків Європи, 70-75 тисяч — поляки, 21 тисяча — роми та сінті, 15 тисяч — радянські військовополонені, 10–15 тисяч — представники інших національностей, серед них і українці.

Вранці 27 січня 1945 року війська Червоної армії увійшли до Освенцима. До кінця дня їм вдалося здолати збройний спротив німецьких підрозділів і взяти під контроль усі три частини табору Аушвіц. У цих боях загинув 231 радянський солдат. На момент визволення в таборі залишалося понад 7,5 тисяч в’язнів — переважно євреїв. Серед них — 500 дітей. Солдати виявили тіла 600 розстріляних і померлих від виснаження в’язнів. 28 лютого організували урочисту поховальну церемонію. У ній узяли участь колишні ув’язнені табору, жителі Освенцима, представники польської та радянської влад, духовенство.

— Ми побачили людей, які стояли в смугастих робах, — згадував перші враження від відвідин табору радянський командир Анатолій Шапіронародився у місті Красноград Харківської області. — Просто людина й не людина — самі кістки. Вони не могли повернути голови та стояли групами. Вони не могли навіть розмовляти. Деякі торкалися руками наших шинелей, щоби пересвідчитися, що це справді Червона армія.

7 тонн людського волосся

Володимир Юдін (1906—1985) народився у Києві в родині військового лікаря. За деякими даними, мав єврейське походження. Він закінчив київську трудову школу та фізкультурний технікум у Москві. Працюючи вчителем фізкультури в рідному місті, захопився фотографією. Нову професію опанував на курсах при окружній раді профспілок. Від початку 1930-х працював фотокореспондентом у київських газетах та журналах.

Під час Другої світової війни пройшов шлях від Києва до Сталінграда і від Сталінграда до Берліна як кореспондент газети "За честь Батьківщини" 1-го Українського фронтупрацював у газеті з 1943 року. Фотографував безпосередньо на передньому краї бойових дій. У фокусі його камери опинилися найбільш знакові події нацистсько-радянського протистояння: полонені німецькі солдати й офіцери під Сталінградом, форсування Дніпра, вигнання німецьких військ із Києва, штурм Берліна. Юдін також фіксував масштабні злочини окупантів на українських теренах: місця розстрілів євреїв у Вінниці, Бердичеві, поховання в таборі для радянських військовополонених Stalag 301/Z на Хмельниччині (відомий також як "Гросс-Лазарет Славута").

Юдін був одним із перших фотокореспондентів, які прибули до Аушвіца. Він фіксував на свою камеру тіла закатованих та померлих бранців, покинуті есесівцями склади із награбованим майном та одягом убитих євреїв, руїни газових камер та крематоріїв, 7 тонн людського волосся. Водночас фотограф відобразив табірне повсякдення звільненої "фабрики смерті". Лише незначна частина вцілілих були здатні евакуюватись. Більшість були хворі та знесилені, вони ще впродовж декількох місяців продовжували жити на території табору. 4,5 тисячі колишніх бранців отримували допомогу від медичного персоналу радянських польових шпиталів та лікарні, створеної на території табору Польським Червоним Хрестом. Попри це, упродовж перших місяців після визволення в таборі померло щонайменше 500 осіб.

(Ре)конструюючи історію

Два місяці в Аушвіці працювала радянська Надзвичайна державна комісія зі встановлення та розслідування нацистських злочинів. До неї долучили операторів, які мали фіксувати роботу судмедекспертів. Вони відзняли 2,5 кілометри плівки. Кінокадри увійшли до пропагандистських документальних фільмів "Освенцим" і "Кінодокументи про звірства німецько-фашистських загарбників". Останній представили під час Нюрнберзького процесу в лютому 1946 року як доказ нацистських злочинів. Під час зйомки, яку вели оператори 1-го Українського фронту, Володимир Юдін зробив свою найвідомішу світлину, що стала символом Голокосту.

Дослідникам музею Аушвіц-Біркенау вдалося ідентифікувати ім’я хлопчика, зображеного на фото. Це Їржі Штайнер, 14-річний єврей з Праги. Разом зі своїм братом Зденеком та батьками він був депортований до гетто в Терезієнштадті у вересні 1943 року. Звідти їх відправили до так званого сімейного табору в Аушвіц-Біркенау. У березні 1944 року більшість в’язнів терезінського транспорту були вбиті в газових камерах Аушвіца. Серед них — батьки хлопчиків та ще 13 членів їхньої родини. Їржі та Зденек вижили, бо були близнюками та стали об’єктами псевдомедичних експериментів доктора Менгеле, відомого серед в’язнів як "Ангел смерті". Після звільнення та лікування в табірному шпиталі брати повернулися до Праги. Ім’я і подальша доля старшого чоловіка зі світлини — невідомі.

Схожі сюжети спостерігаємо на кадрах, знятих під час визволення радянськими військами концтабору Майданек. Камера так само рухається вздовж колючого дроту і фільмує нерухомих в’язнів. А задля більшого драматизму — почергово фіксує крупні плани на виснажених обличчях нещасних. Ані в цих фільмах, ані в радянській пресі загалом євреї не фігурували як основна переслідувана група нацистського геноциду. Расовий характер злочинів замовчували в ім'я універсалізації жертв гітлерівського варварства.

Серед найбільш розтиражованих світлин Юдіна з Аушвіца — ті, які начебто демонструють момент відкриття брами концтабору радянськими військами та радісну зустріч в’язнів зі своїми визволителями. Ці кадри Юдін зробив під час постановних зйомок радянського пропагандистського ролика. 

Оператори отримали завдання зафільмувати сцену тріумфального визволення табору. До масовки залучили півсотні колишніх бранців, які встигли набратися сил. На відео чоловіки, жінки та діти дивляться крізь ворота табору із сумнозвісним написом "Праця робить вільним". У кадр входять солдати Червоної армії, піднімають шлагбаум і відчиняють ворота. В’язні радісно вливаються у відчинену браму, розмахують кашкетами та обіймають своїх визволителів. Ці кадри опублікували лише через 40 років, 1986-го, у документальному фільмі "Звільнення Аушвіца" німецької режисерки Ірмгард фон цур Мюлен. Окрім радянської кінохроніки до стрічки увійшли уривки інтерв’ю з Олександром Воронцовим — оператором, який фільмував визволений концтабір. 

Після падіння Третього Райху Аушвіц і далі виконував функції концтабору — вже під радянським контролем. НКВС та органи держбезпеки комуністичної Польщі створили там три транзитні табори для німецьких військовополонених і польських громадян, яких підозрювали у ворожості до нового режиму. Частина з них проіснувала до весни 1946 року. Через них пройшло 25 тисяч осіб, півтори сотні загинули. 1947-го на місці колишнього нацистського концтабору почали створення музею. Володимир Юдін повернувся до Києва. Довгий час він працював фотокореспондентом РАТАУнині — інформагентство "Укрінформ". Мав понад 50 персональних виставок. Після смерті Юдіна видали альбом його фото "Від Волги до Ельби".