1878 року у Парижі проходила Всесвітня виставка. Впродовж травня – листопада до французької столиці прибувало понад 13 мільйонів відвідувачів зі всього світу. Телефон Белла, алюмінієвий моноплан дю Тампля, мегафон та фонограф Томаса Едісона – це лише незначна частина того, що тоді милувало око публіці.
Не міг пропустити такого видовища й Володимир Дідушицький (зліва) – багатолітній колекціонер, організатор музейної справи і один із найбільших землевласників Галичини у XIX столітті. Поруч з ним (справа) – його вірний соратник, музейний таксидерміст Владислав Зонтаг.
Вони також мали що представити паризькій аудиторії – опудала тварин та птахів, регіональні каталоги експозицій із Природничого музею у Львові, палеонтологічні, геологічні, мінералогічні, археологічні та етнографічні експонати. Ось такими їх, в дорозі до Парижа і зафіксував у вагоні вісбаденський фотограф Карл Борнтрегер. В часі, коли граф Володимир Дідушицький вкотре віз показати світові результати однієї із ключових справ свого життя – колекціонування.
Павло Артимишин
кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"
Графи Дідушицькі виводили свою генеалогію від руських бояр Дідушичів, які починаючи з XV століття мали великі володіння в околицях Стрия і поступово полонізувалися. Крім цього, за сімейною легендою, одним із предків Дідушицьких був сам князь Василько Романович – брат короля Данила. По лінії матері предками Володимира Дідушицького були представники відомого з XV століття польського магнатського роду Дзялинських.
Шляхетне походження, земельні маєтності площею у майже 40 000 гектарів на територіях Австро-Угорської, Німецької та Російської імперій та домашня, але здобута від тодішніх відомих вчених Авґуста Бельовського, Вінцента Поля та Ернеста Шауера освіта, дозволили Володимиру Дідушицькому зробити успішну політичну кар’єру. Впродовж 1840–1870-х років він пройшов шлях від члена Центральної національної ради та польської Національної гвардії до багаторазово обраного посла до Галицького сейму та маршалка Галичини.
Та насамперед граф Дідушицький був завзятим колекціонером. Ще батько Володимира – Юзеф-Каласантій за життя зібрав у родинному маєтку в селі Поториця на Сокальщині величезну бібліотеку. Складалася вона з унікальних книг, стародруків, рукописних, пергаментних та іконографічних збірок – сукупно близько 50 тисяч одиниць. Наприкінці 1850-х Поторицьку книгозбірню уже Дідушицький-молодший переніс до Львова.
Окрім книжкової колекції він перевіз також збірки гербарію та фауни, як і палеонтологічні та геологічні пам’ятки, які згодом поповнював уже молодий граф під час регулярних мандрів до Європи.
Спочатку колекцію зберігали у палаці родини на тодішній львівській вулиці Курковій (тепер – Лисенка). Згодом у Дідушицького виникла ідея створити природничий музей. Задля цього він навіть придбав будівлю у центрі Львова на сучасній вулиці Театральний, 18.
Після впорядкування експозиції музею, 1873-го природничий музей відкрили для науковців. А через сім років – 10 вересня 1880-го – установа стала доступною для всієї громадськості. З нагоди приїзду до Львова імператора Франца-Йосифа Дідушицький подарував приміщення музею та всі його колекції місту. Але водночас продовжував щороку фінансувати його із власних прибутків з Поторицького маєтку на суму 24 тисячі австрійських корон. До початку XX століття це дало змогу сформувати одну з найбільших у тогочасній Європі музейних колекцій, що отримала офіційну назву “Природничий музей ім. Дідушицьких”.
Водночас 1886-го Дідушицький заснував природничий заповідник поруч зі своїм маєтком біля села Пеняки на Брідщині. На території у понад 20 гектарів букового пралісу замість місця для розваг тогочасної еліти створили сприятливі умови для існування унікальної флори та фауни. Нині тут національний природний парк “Північне Поділля”.