"Смерть князя Олега" у виконанні Тараса Шевченка

Історія, написана з нуля

Події Великої французької революції підірвали віру людей в сучасне — і їм захотілося більше знати про своє минуле. Цей попит дійшов і до Російської імперії. Після перемоги над Наполеоном Росія почувається наймогутнішою імперією у Європі. Проте в економічній, культурній та суспільній сфері вона відстає від модернізованих країн Заходу. Кріпацтво, самодержавство, становий поділ — все це гальмує країну. Наростають протестні настрої. Криза в суспільному житті сприяє поширенню романтизму в імперії. Романтики прагнуть створити власну картину світу, в якій вирішено проблеми сучасності. Джерелом образів для них стає російська історія та народні традиції зі своїми ідеальними героями. У європейських країн є свої античність та середньовіччя. "А чим ми гірші?", — запитували себе російські інтелектуали. 

<p>Микола Карамзін, 1818 рік</p>

Імператор Микола І розпоряджається створити нову державну ідеологію. Її формулює Міністр народного просвітництва Сергій Уваров у тріаді "Православ’я, Самодержав’я, Народність". Серед тих, хто мав втілювати ці тези, був і Микола Карамзін. 1803 року його призначили офіційним історіографом імперії. Головне завдання — написати твір, який би "відкрив національну історію для російського суспільства". Отримуючи платню 2 тисячі рублів на рік приблизно 15 тисяч доларів на сьогоднішні гроші, Карамзін взявся за "Историю государства Российского". Через 15 років вийшли друком перші томи. Вони швидко стали популярними — трьохтисячний наклад розійшовся менше, ніж за місяць.

Твір став must read для тогочасних інтелектуалів. Вони з нуля відкривали для себе історію Росії. Однією з таких сторінок стала Русь. Очевидно, Карамзін уявляв собі Київську державу у форматах тієї реальності, в якій сам жив. Тому наділив її рисами сучасних йому держав. Він же ж став одним з перших авторів тричленної моделі руської історії. Згідно неї, Київська Русь була єдиною державою, яка внаслідок внутрішніх міжусобиць розпалась на князівства і була завойована монголами. Населення нібито мало одну мову, культуру і хотіло знову об’єднатися. Після монгольської навали центр розвитку перемістився до північних земель і врешті осів у Москві.

Тематика Русі ставала все популярнішою. До неї зверталися митці, зокрема на екзаменаційних роботах в Академії мистецтв. Звертається до неї і молодий Тарас Шевченко.

Деталі й символи

Українець обрав для малюнка тему, яку раніше художники оминали увагою. Після смерті князя Святослава Ігоровича (Хороброго) в руських землях сформувався своєрідний тріумвірат: старший син Ярополк правив у Києві, середній Олег — в Овручі, молодший Володимир — у Новгороді. Одного разу під час полювання у володіння Олега вдерся син воєводи Лют Свенельдич. Князь наказав вбити порушника. Свенельд, прагнучи помститись, переконав Ярополка виступити проти брата. Військо київського князя рушило на Овруч. Дружину Олега розбили, сам овруцький князь загинув у тисняві під час відступу. Фактично твір Карамзіна став першоджерелом для молодого художника. Прочитав книгу, запам'ятав сюжет і вирішив його відобразити візуально. 

Карамзін так описує цей епізод: «Ярополк вступив у місто і хотів побачити брата: цей нещасний був розчавлений людьми і кіньми, що впали за ним з мосту. Переможець, бачачи бездушний, закривавлений труп Олега, що лежав на килимі перед його очима, забув своє торжество, слізьми виявив каяття і, вказуючи на мертвого, сказав Свенельдові: "Чи того тобі хотілося?"».

На малюнку є й деталі, відсутні в Карамзіна. Так, за спинами головних учасників, присутній натовп. Це несе певний символізм: герої діють на фоні народу, який і є головним творцем історії.

Робота початківця Шевченка не мала особливого резонансу. Тарас подарував малюнок поету Василю Жуковському, одному зі своїх "провідників у вільне життя". Його син Павло передав мистецьку збірку батька Олександру Онєгіну, одному з найбільших колекціонерів творів Олександра Пушкіна. Той заповів своє майно державі. Тож після смерті Онєгіна 1928 року малюнок потрапив спочатку в фонди Пушкінського дому, а потім — в Інститут Тараса Шевченка у Харкові. Потім він зберігався у Галереї картин Тараса Шевченка1932 рік та Центральному музеї Тараса Шевченка1940 рік. Після реорганізації музею у 1948 році малюнок перебував у Державному музеї Тараса Шевченка (нині Національний музей Тараса Шевченка).

Однак сама тема Київської Русі стане однією із ключових детанорів україно-російського протистояння. У середині ХІХ століття спалахне знаменитий історичний батл Михайла Максимовича та Михайла Погодіна про те, хто насправді спадкоємець Русі. Далі ставало все очевидніше, що українці та росіяни — окремі народи,  подальше співіснування яких в одній державі неможливе.