Найдавніша західноукраїнська ікона

На відміну від Києва, відповідний процес на західноукраїнському ґрунті засвідчено значно скромніше й щойно новіші дослідження дали й тут конкретні приклади візантійської гравітації мистецької культури. До найпоказовіших належить найдавніша ідентифікована західноукраїнська ікона – із зображенням вибраних святих, збережена в церкві святого Миколая у селі Явора Турківського р-ну Львівської облНаціональний музей у Львові імені [митрополита] Андрея [(]Шептицького[)], далі – НМЛ. Сільська церква не була її первісним місцем призначення: у храмі вціліло чимало ікон різного походження, які мусили потрапити сюди вже за новіших часів. 

Окрім того, в другій половині XV ст. анонімний перемишльський маляр використав давню дошку, намалювавши на звороті святого Іоана Златоуста для молитовного ряду.
Яворська ікона збереглася фрагментарно, обрізаною з правої сторони, давнє малярство вціліло тільки в горішній половині. Збережений фрагмент пропонує два ряди зображених на повний зріст мініатюрних фігур святих і є частиною якогось більшого їх зіставлення, склад якого розгадати не вдалося. Він пригадує вцілілі тільки в монастирі святої Катерини Александрійської на Синаї візантійські календарні ікони XII–XIII ст., проте само зіставлення не календарне.

У горішньому ряді зображені святі архидиякон і первомученик Стефан, святі воїни-мученики Георгій і Микита та святий Миколай (його постать праворуч зрізана). У другому ряді вміщено чотирьох євангелістів – Луку, Марка, Матвія, Іоана, а також частину лівої сторони не ідентифікованої втраченої постаті без виразніших індивідуальних ознак. Вибір святих горішнього ряду здатний вказати на вірогідність симетричного зіставлення з втраченої сторони, серед якого мали б, очевидно, знаходитися архидиякон Лаврентій та святий Дмитрій Солунський. Однак винесення у долішньому ряді ліворуч чотирьох євангелістів й п’ята втрачена постать праворуч від них задають нерозгадану проблему. Окрім того, вціліле зіставлення, подаючи мучеників над євангелістами пропонує очевидне порушення звичної ієрархії.

Трактування тонких, підкреслено видовжених постатей з невеликими головами вказує на продовження напряму, у західноукраїнському малярстві знаного від мініатюр святих Іоана Златоуста й Василія Великого в Архиєрейському Служебнику першого перемишльського єпископа Антонія з 1220–1225 ррМосква, Державний історичний музей. Проте само виконання значно пластичніше, повинно бути віднесене щойно до середини століття.

Яворська ікона разом з перемишльськими мініатюрами вказують на важливішу роль відповідного стилістичного напряму в мистецькій культурі західноукраїнських земель. Серед скромного найдавнішого місцевого доробку цю стилістику репрезентують також: найдавніша західноукраїнська ікона Покрову Богородиці – з церкви святої великомучениці Параскеви в селі Малнів Мостиського р-ну Львівської обл.Київ, Національний художній музей України та святої великомучениці Параскеви з чотирма сценами історії – з церкви архангела Михаїла в селі Ісаї Турківського р-ну Львівської облНМЛ. Перша з них виявилася реплікою оригіналу, опрацьованого в середині століття у Холмі часів короля Данила Романовича. Друга пропонує одинокий з-перед кінця XV ст. унікального характеру приклад ранніх запозичень із західної традиції. Разом усі вони доводять активний розвиток відповідного малярського напряму на місцевому ґрунті.

У цьому скромному колі яворський фрагмент важливий як найдавніше винятково яскраве автентичне свідчення історичної генетичної візантійської залежності релігійної мистецької культури західноукраїнських земель найдавнішого періоду її побутування.