Ангел, що згортає небо. Фреска з Кирилівської церкви у Києві

Бо зникає світло

Сучасна людина, яка бачить це зображення вперше, моментально впізнає янгола. "Крилаті вісники" міцно вкорінені навіть у поп-культурі, тож їхній зв’язок із катастрофою згадується майже автоматично. Щоправда, радше в якості заступника від катастрофи, аніж її провісника.

Не так просто із предметом, котрий тримає у руках печальний янгол, схиливши голову ніби під ваготою рами фрескового зображення. Цей вихор аж надто подібний на полотно, вибілену ряднину, простирадло, котрі тріпають і згортають, щоби покласти на тривале зберігання. Лише після того, як у храмі придивитися на зображення пророків із такими ж — але розгорнутими вертикально — сувоями, стає зрозуміло, якою незвичною була композиційна інтуїція анонімного київського митця ХІІ століття.

Пояснення дії уміщене під крутою волютою, що так стрімко завертається проти руху сонця по небу. Літери напису АНГАЛЪСВТ...Н..Ш...НБО ніби осипаються донизу, майже впритул до того місця, де штукатурка тріснула, відслоїлася, відпала. Пронизливо-теракотовий німб навколо голови янгола також виходить за межі тісного обрамлення. Його ноги спрямовані вище понад лінією краю композиції й додають постаті й невагомості, і майже фізичного відчуття опору силі вітру, що бушує у бганках його блакитного плаща. З цього небесного торнадо власне й починається Страшний Суд. І янгол є вісником Апокаліпсису, кінця світу.

Але чому сувій — то небо?

Бо зникає світло. Колись Творець почав буття, відділивши його від тьми. Тож у фіналі Пантократор розкриє Книгу, де записані думки і дії кожної людини, для того, щоб їх найсуворіше розглянути: що було у цих думках, а не у всесвіті, добром (світлим, райським), а що — злом (темним, пекельним).

Глядач цієї композиції бачить "закінчення світу" подвійно: і як динаміку янгольського зусилля, і як специфічне вицвітання зображення, перетворення блакитного у сіре. Сам час додає страху, що ми бачимо янгола, свиток і літери востаннє – лиш кліпни оком, і все це вмить зникне. Хоча найдавнішому із давньоруських зображень цієї сцени майже дев’ятсот років, і той, хто його умістив на пілоні південного стовпа входу/виходу храму, про цей ефект навряд чи думав. Його додав містичним чином сам час...

Хрестові походи

Іконографія "Страшного суду" почала поширюватись у відповідь на есхатологічні настрої християн ХІ століття. Після "міленіуму тисячного року" потрібно було пояснити, чому друге пришестя Ісуса відсувається у позаісторичну далечінь.

За версією і православних, і католиків — які розділили юрисдикції "двох Римів" після 1054 року — Христос судитиме всіх людей, включно з іновірцями. Перший хрестовий похід Папа Урбан ІІ оголосив 1095 року на прохання візантійського імператора Олексія І Комніна, щоб допомогти у боротьбі проти вторгнення сельджуків і звільнити від ісламського панування Єрусалим. Усе ХІІ століття було часом хрестових походів на схід. Відповідно, і у київській традиції таке серйозне "урухомлення світу" відображалось як у літературі (згадаймо "Слово про Ігорів похід"), так і у введенні нових іконографічних схем до системи розпису храмів.

Кирилівська церква

Фундатором церкви був чернігівський князь Всеволод ІІ Ольгович. Він почав будувати храм під час свого  київського князювання (1139—1146) і присвятив його пам’яті святого Кирила Александрійського.

Святий Кирило вважається одним із Отців Церкви. Він був запеклим борцем проти єресей. Першим запровадив культ Діви Марії, назвавши її "Богородицею", і відстояв цей титул на Ефеському Соборі 431 року. Людина буйної вдачі, Кирило особисто організував найперше вигнання євреїв з християнського міста, закликав до нищення Александрійської бібліотеки і вбивства її директорки, знаменитої математика і філософа-неоплатоніка Гіпатії.

Сувій до Венеції

Зажурений янгол у ледь рожевій сорочці на колись темно-синьому тлі стовпа Кирилівського храму значно менший, ніж строгий янгол із сувоєм, на якому ще є космічні зірки. Той ідеально зберігся на велетенській мозаїчній стіні, що обрамлює вхід/вихід у базиліці Santa Maria Assunta на острові Торчелло біля Венеції. Колись там було велике місто — а зараз біля храму живе двадцятеро людей, щоб обслуговувати зацікавлених туристів.

Чи пов'язані ці "дзеркальні" композиції, обидві датовані ХІІ століттям, спільною генезою? Можливо й справді міг мандрувати із Константинополя до Торчелло і Венеції, а потім до Чернігова і Києва (або навпаки) якийсь рукопис, де до вірша Мт. 24:31 — "І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його" — на коштовному пергаменті була намальована мініатюра-першозразок. Її втрачено. Та щось оберігає давні образи янголів з сувоями у катастрофічному вирі вітрів світу.