Багатоликий, але вже впізнаваний Іван Мазепа

Мазепа з Лаври

<p>Невідомий художник, "Іван Мазепа". Стінопис Успенського собору Києво-Печерської лаври, XVІІІ століття, нині втрачений</p>

Зображення Івана Мазепи колись прикрашало автентичний Успенський собор Києво-Печерської лаври. Всередині була ціла галерея вінценосних меценатів — руських і литовських князів, московських царів та українських гетьманів. І сам Мазепа, і його матір Марія Магдалина вклали чимало коштів та предметів церковного вжитку до головного храму Лаври. Тож ктиторський портрет гетьмана посідав у соборі вельми заслужене місце.

Ми не знаємо, хто саме з майстрів лаврської іконописної майстерні долучився до створення цієї роботи. Нам невідомо, чи позував при цьому гетьман малярові. Скоріше за все — ні. Однак головні, впізнавані риси Мазепи мали бути показані в портреті для того, щоб віряни одразу могли ідентифікувати гетьмана та покровителя церкви.

Французький дипломат Жан де Балюз писав, що "замолоду бачив пана Мазепу, гарного й стрункого". Інші сучасники додавали, що він був середнього зросту та худорлявої статури.

Вадою лаврського портрета було те, що чоловік на зображенні був занадто молодим. Мазепа став гетьманом 48-річним, лавру почав щедро обдаровувати ще пізніше. А отже він мав постати у галереї меценатів у більш поважному віці.

Це не єдина складність із визначенням достовірності малюнка. Стінопис із Мазепою явно поновлювався. У 1887 році з того зображення зробили фото й оприлюднили на сторінках часопису "Киевская старина". Нині зробити докладні дослідження оригіналу неможливо: автентичний собор разом із настінним розписом було знищено 1941 року. Портрет Мазепи у сучасному храмовому стінописі цілком хибний. Він є плодом творчої уяви майстрів, які не спиралися на перевірені прижиттєві зображення гетьмана.

Мазепа з Літопису Величка

Тривалий час джерелом для іконографії Івана Мазепи було зображення з Літопису Самійла Величка. Автор завершив писати цей твір 1728 року. Портретами історичних постатей із цього рукопису довгий час ніхто не займався, їх узагальнено датували 1720-ми роками. Уточнення датування самого Літопису дозволяє нинішнім дослідникам прискіпливіше поставитись і до ілюстрацій.

Малюнки були зроблені на аркушах більш раннього часу, ніж ті, на яких написано текст. Отож стало очевидним, що рисунок померлого 1709 року Івана Мазепи теж міг створюватися раніше. Незалежно від того, чи малюнок виконано за прижиттєвою замальовкою, чи згідно з відомим тогочасним портретом, чи з пам’яті людини, яка бачила гетьмана за життя, його можна датувати кінцем XVII або початком XVIII століття.

Сам Величко, який довгий час служив у складі Генеральної військової канцелярії при Мазепі і неодноразово бачив його в обличчя, міг виступати гарантією правдивості образу. Літописець не залишив нам інформації про те, хто був автором ілюстрацій. Вірогідно, малюнок створив сучасник гетьмана, який мав стосунок або до інтелектуальних кіл Києво-Могилянської академії, або до мистецького кола київської іконописної малярні, що містилася в Лаврі.

Через два роки після обрання на гетьманство Івана Мазепу бачив дипломатичний агент французького короля Фуа Беє де ла Невілль. Він зазначив, що український гетьман "з обличчя негарний, але людина дуже освічена". Року 1705 шведський історіограф Густав Адлерфельт описував зовнішність Мазепи: «Очі в нього бистрі і зберегли весь свій вогонь і всю їх жвавість, вуса має на польську моду».

Цікавим доповненням до візуального образу Мазепи став текст донесення російського резидента у Речі Посполитій у квітні 1700 року. Повідомлялося, що Мазепа після прибуття з Москви був "у французькому уборі" — тобто носив французький костюм, за тогочасною європейською модою. Крім того, він на виконання царського указу про гоління борід московськими боярами і сам скористав з послуг цирульника. Це означає, що вдома, у Гетьманщині, Мазепа міг носити і вуса, і бороду, періодично змінюючи свій імідж.

На малюнку з Літопису Величка відтворені всі згадані особливості зовнішності гетьмана. Цей портрет є одним із правдивих образів Івана Мазепи.

Мазепа на гравюрі Бернігерота

До кінця ХІХ століття ніхто гадки не мав про існування прижиттєвого портрета очільника Гетьманщини роботи німецького гравера Мартіна Бернігерота. Спочатку на очі тогочасним дослідникам потрапила гравюра Самуеля Фалька та Даніеля Бейєля 1796 року. Оскільки вона була створена майже через 90 років після смерті Мазепи, цю роботу не визнали автентичною. Інформація ж про те, що цей твір є дзеркальним зображенням образу, виконаного рукою Бернігерота у 1706-му, зʼявилася пізніше.

Згодом, завдяки дослідженням Володимира Січинського та Теодора Мацьківа, виявилося, що первісна гравюра двічі публікувалася у лейпцизькому виданні Die Europaeische Fama ще за життя гетьмана, і одного разу — вже після його смерті. Це видання було присвячене тогочасним знаменитостям, Бернігерот був його багаторічним ілюстратором. Отже, на початку XVIII століття Західна Європа знала українського гетьмана саме за цим гравійованим портретом.

Напевне, комусь цей образ видається не дуже пафосним та репрезентативним. Утім він цілком узгоджується і з описами зовнішності Мазепи, і з зображеннями, які на той час побутували у Гетьманщині.

Найбільшу кількість описів Мазепи від 1705 до 1708 року залишили нам вояки армії Карла XII. Їх вразила постать нового союзника шведського монарха. Король, який вперше побачив гетьмана у своїй ставці неподалік від українського села Гірки наприкінці жовтня 1708 року, зауважив чоловіка, "котрого кожен крок і кожний рух свідчили про дуже високу культуру і про незвичайно вироблені товариські форми".

Принц Вюртемберг-Виннетальський Максимилян Емануїл залишив свої враження від спілкування з гетьманом: "Мазепа не робив своєю особою жадного вигляду, був на тіло худорлявий, невисокий, а на голові повно кучерів або польських кіс, проте він у своєму віці (тоді йому було понад 60 років) виказував також іще вогненний дух та добрий розум".

Портрет, який виконав Бернігерот, відповідає цим описам.

Портрет невідомого майстра

Року 1905 на XIII археологічному з’їзді у Катеринославі представили виставку археологічних, етнографічних та мистецьких колекцій. Вони були основою експозиції щойно відкритого міського музею імені Олександра Поля. Серед експонатів був і портрет Івана Мазепи з Андріївською стрічкою.

На жаль, через втрату довоєнних інвентарних книг музею не вдається встановити точного походження цього твору. Єдине, що відоме, — портрет уперше був представлений публіці з ініціативи дослідника українського козацтва Дмитра Яворницького.

Тривалий час точилися дискусії й про час створення портрета, і про відповідність зображення зовнішності Мазепи. Багато інформації дали наукові експертизи. Аналіз ґрунту, хімічного складу фарб та пігментів, ступінь висихання олії дозволили визначити вік твору — його створено між 1725 та 1750 роками. Смола, виявлена у складі зв’язувального елементу фарб, веде до висновку, що автором образу був західноєвропейський майстер. Бо традиційно смолу використовували саме фламандські та голландські живописці XVI‒XVIII століть. Варто мати на увазі: на той момент у Європі ще побутувала гравюра Бернігерота, а у полтавській Диканьці до 1728 року працював над своїм твором Величко.

Фахівці з судово-криміналістичної експертизи Національної академії СБУ Ірина Гора та Віталій Колесник зіставили зображення з німецької гравюри та олійного портрета й перевірили збіг основних параметрів на обличчі портретованого. Вони дійшли до висновку, що обидва твори, попри різну техніку виконання, зображують одну й ту саму людину!

Вразило й те, що завдяки кольоровому портрету стало можливим унаочнити ще одну згадку про зовнішність Івана Мазепи — він мав руде волосся. У 1739 році проводилося слідство через зображення кількох гетьманів на іконі Успіння Пресвятої Богородиці. Один з очевидців на прохання засвідчити присутність Мазепи на образі, повідомив, що той був "…волосом рудав, долголик и с бородою".

Єдине, що заважало деяким дослідникам визнати зображення Івана Мазепи на цьому портреті, – це вік героя. Гетьман був представлений молодим, гарним, рожевощоким. І водночас — з орденом Андрія Первозваного, отриманим уже на схилі життя. Дослідникам доводилося не лише зіставляти вік Мазепи із часом удостоєння нагороди, а й узгоджувати це з тим, як реально мав виглядати літній і хворий правитель.

Попри певні неузгодженості, які й нині часто зустрічаються у творах на історичну тематику, можна констатувати: цей парадний портрет дійсно представляє Мазепу. Нехай навіть занадто ідеального та витонченого.

Портрет зі збірки Бутовичів

Більшість людей не має навичок ідентифікації осіб на різнопланових зображеннях. На полотнах, які зберігаються в різних музеях, написаних окремими художниками, з неоднаковою майстерною якістю та в різний час, може фігурувати одна й та ж постать. Тому не варто відкидати образ, якщо його схожість з іншими неочевидна. До того ж один з імовірних портретів Мазепи ще у ХІХ столітті зазнав дуже недолугого підмальовування.

Ідеться про портрет, який нині зберігається в Національному музеї історії України. Його часто використовують як ілюстрацію до видань, присвячених Мазепі. Автор цього твору невідомий. Як визначила низка техніко-технологічних експертиз, він написав його у проміжку між 1730 і 1760 роками. Утім у ХІХ столітті власник картини — Володимир Бутович, нащадок колишнього генерального осавула часів Мазепи Григорія Бутовича, вирішив поновити образ і довірив це завдання якомусь доморослому маляру. Той явно перестарався і домалював зайвого.

Пізніше, в середині XX століття, фахівці здійснили наукову реставрацію експонату. Адже в багатьох місцях із поверхні картини осипалася фарба. Внаслідок двох зовнішніх втручань обличчя гетьмана вийшло занадто вгодованим. Воно ніяк не відповідало жодному з тогочасних описів зовнішності Мазепи.

Експертиза підтвердила попередні висновки істориків — портрет з історичного музею зображує гетьмана Мазепу, щоправда, у дещо спотвореному вигляді.

Сучасний портрет на науковій основі

2016 року мені вдалося реалізувати своєрідний науковий експеримент із переліченими вище зображеннями у співпраці з фахівцями Національної академії МВС України Юрієм Шатайлом та Андрієм Переїденком. Зі всіх творів було відібрано ті риси обличчя, які збігаються або повторюються хоча б на двох із них. Таким чином вдалося створити історичну реконструкцію, своєрідний "фоторобот", яка узагальнила основні елементи зовнішності та одягу портретованого персонажа. Також долучили традиційні складові елементи тогочасних портретів козацької еліти — герб, нагороди, додаткові написи.

Паралельно з науковцями над пошуком власного образу працювала художниця Наталія Павлусенко. Перший варіант гетьманського портрета мисткиня створила ще 2007 року. Коли у 2017-му порівняли її картину з історичною реконструкцією, обидві роботи виявилися дуже подібними. Отже, незалежні пошуки істориків, мистецтвознавців та художників привели до однакового візуального результату.

Згодом Наталія Павлусенко розпочала роботу над сучасним образом очільника тогочасної України. У 2019-му завдяки встановленню найбільш правдивих зображень Мазепи, узгодженню їх з описами зовнішності гетьмана, реконструкції його одягу постав новий портрет правителя Гетьманщини. Художниця врахувала згадки очевидців про суровий погляд гетьмана, його елегантність, витонченість манер, людську гідність. Додала величі, підкріпленої досягненнями Мазепи у різноманітних сферах.

На портреті Мазепа представлений у віці 48 років, коли його обрали на гетьманський уряд. Він має русяве волосся, невеличку бороду та вуса. Погляд зосереджений і пронизливий. Високе чоло порізане зморшками. Позаду домінує Києво-Печерська Лавра. Єдиною історичною помилкою є зображення дзвіниці, якої за часів Мазепи ще було — хоч гроші на неї він вже виділив.

Зображення виконане на тлі традиційного для портретів кінця XVII століття драпірування та пейзажу. Образ вийшов гідним тогочасного володаря булави ‒ гетьмана Івана Мазепи.