Ай-Серез, рідне село Мустафи Джемілєва, 110 років тому

Завдяки фотоматеріалу, який у 1912 році зробив Михайло Дубровський у Криму, можемо побачити побут кримських татар у селищі Ай-Серез. Експедицію туди організував Етнографічний відділ Російського музею саме для фотографування народного житла. Для Дубровського це була вже друга етнографічна експедиція на півострів.

Року 1914 у Сімферополі за підтримки Кримського товариства дослідників та любителів природи вийшла його невелика праця "Житло кримських гірських татар", що мала стати першим випуском збірника "Крим".

Матеріал ілюстрували фотографії, які Дубровський зробив у 1912 році, а також у 1908-му (про цю його фотоколекцію читайте у наступному матеріалі). Окрім житла Дубровський фотографував також народні типажі та одяг кримських татар.

Фотоколекцію зберігають у Російському етнографічному музеїРЕМ, номер 3322.

Житло 

Ай-Серез з усіх сторін оточують гори. До села було важко дістатися, тому тут на тривалий збереглася традиційна забудова. Дубровський зазначав, що всі будівлі села розташовувалися терасоподібно на двох схилах ущелини.

Як правило, плаский земляний дах нижньої будівлі слугував подвір'ям для верхньої.

Вулиці були досить вузькими і кривими, тому фотографа дивувало, як киримли могли пересуватися ними на своїх мажарах — важких і довгих возах. Сусідні помешкання з'єднували круті сходи.

Будинок, де фотографував Дубровський, належав кримському татарину з середнім статком Бекіру Аджи-Селімову, який проживав там з родиною з шести осіб. Мешканці достеменно не знали який вік будинку, але припустили, що йому не менше ста років. Ймовірно, будівлю звели на початку XIX століття.

Дубровський описав, що будинок розташований на схилі гори таким чином, що плоский дах лежить на одному рівні з дорогою, а з боку чільного фасаду споруда має два поверхи. Кімнати нижнього поверху і задня кімната верхнього наполовину заглиблені у гірський схил. 

Бічні стіни виведені з грубо обтесаних жовтувато-сірих кам'яних блоків, скріплених глиною. Товщина стін близько 60 см. Всередині будинку стіни покриті глиною і частково побілені. В багатьох місцях у житлових та господарських приміщеннях зроблено "дулап" — поглиблення, що використовували як вбудовані меблі, де зберігали різні речі.

Стіни житла обрамлювали веранди. Їхня конструкція складалася з колон і балок. Кожна колона зверху мала короткий брус своєрідної форми — "каптель" (тобто капітель). 

Печі

Будинок мав п'ять печей: три внутрішні ("очтахъ") — для обігріву та приготування їжі, і дві зовнішні — для випічки хліба.

Внутрішня піч виглядала як камін (так звана піч з відкритим вогнищем), її облаштували у кам'яній стіні.

Іноді піч нижнього поверху не мала димаря, тоді як піч верхнього поверху завжди з димарем.

Зовсім іншу конструкцію мали зовнішні печі. Вони повністю викладені з каменю і глини, мали куполоподібну форму і дещо нагадували українські курні печі.

Вікна

На світлинах бачимо цікаво облаштовані вікна. Незасклені, замість рам — вертикальні дерев'яні колонки завтовшки 3 см, які утворюють своєрідні ґрати. Влітку їх залишали відчиненими і це створювало ефект жалюзі, а на зиму закривали з внутрішньої сторони заскленими рамами або дерев'яними щитами.

В кімнатах другого поверху також були зовнішні віконниці, влаштовані таким чином: зверху і знизу віконного отвору прибиті довгі тонкі дерев'яні жолоби, по яких пересуваються дерев'яні щити-віконниці.

Меблі

В інтер'єрах можна побачити досить обмежений асортимент умеблювання. Окремою окрасою слугували завішані на балки стелі різноманітні текстильні декоровані вироби. Також привертає увагу частина підлоги під стінами з великою кількістю подушок — місце для сидіння і сну.

На земляних підлогах покладені циновки або ткані хідники. Як відомо, перед входом в житло в мусульманській культурі прийнято знімати взуття. Пригадується вірш Тамари Коломієць: "Гарний звичай мусульмани мають \ До сусіда ставши на поріг \ Перед входом в житло залишають \ Черевики з порохом доріг".