Більше зло. Уривок із книжки Тімоті Снайдера "Чорна земля"

Айнзатцгрупи були гібридною інституцією, що підпорядковувалася державі (основна ідея якої ґрунтувалась на расових переконаннях) і виконувала нечіткі накази, що уможливлювали певну свободу дій. У самій Німеччині діяльність айнзатцгруп не виходила за межі навчальних центрів. За межами Німеччини вони вбивали і впроваджували новаторські ініціативи. "Команда Арайса" була важливим нововведенням, розробленим упродовж двох тижнів після вторгнення: організоване використання чималої кількості озброєних місцевих жителів під німецьким командуванням, щоб шукати, збирати та вбивати євреїв. До вторгнення навіть не виникало думки про озброєння місцевих для будь-якої мети; насправді Гітлер категорично це забороняв. Шталекер й інші командири швидко помітили та почали використовувати психологічні, матеріальні та політичні ресурси, що дісталися їм від радянської влади, так наблизивши Гітлеровий великий задум. Шостого серпня 1941 року Шталекер уже міг розмірковувати про "унікальну можливість" радикально розв’язати єврейське питання в Остраумі, тобто на сході.

Окрім айнзатцгруп, іншою гібридною німецькою інституцією, що діяла на сході, було вище керівництво СС і поліції. Ці люди командували і СС, і поліцією в конкретних зонах окупованого Радянського Союзу, об’єднуючи расистські та державні інституції. У Німеччині вище керівництво СС і поліції майже не мало влади, але в окупованому Радянському Союзі їхні члени стали головними підлеглими Гіммлера. Вони підпорядковувалися безпосередньо йому, так само як командири айнзатцгруп — Гайдріху. Вони також мусили вчитися, експериментувати та впроваджувати нововведення. Наприклад, Гіммлер міг сказати Фрідріхові Єккельну, вищому керівникові СС і поліції на півдні Росії (насправді в Україні), що потрібно розстріляти єврейських жінок і дітей, що, вочевидь, і зробив 12 серпня 1941 року. Як виконати наказ — вирішували на місці.

З-поміж вищих командувачів СС і поліції Єккельн вирізнявся як знаний менеджер насильства. До кінця серпня 1941 року він вирішив, що фактично всі німецькі підрозділи, чи то СС, поліція, чи то армія, можуть брати участь у масових координованих розстрілах євреїв. Єккельнові операції засвідчили, що навіть німці, які не мали спеціальної підготовки, могли брати участь у масових вбивствах.

Нововведення Єккельна стали результатом несподіваної появи бездержавних єврейських біженців із Чехословаччини в зоні радянської України, що перебувала під німецькою окупацією. Історія їхньої загибелі, що також є історією виникнення цілеспрямованого вбивства у промислових масштабах, почалася роками раніше з руйнування їхньої держави. Після ліквідації Чехословаччини у 1938–1939 роках чехословацькі євреї втратили захист своєї держави. У листопаді 1938-го після анексії Німеччиною Судетської області євреї або втекли й залишили своє майно, або опинилися в ролі громадян другого сорту в німецькому Райху. Між листопадом 1938-го і березнем 1939 року євреї все ще були громадянами нової усіченої республіки Чехословаччини. У березні 1939 року, коли Гітлер вирішив донищити Чехословаччину, ці євреї потрапили до спільнот, майбутнє яких відрізнялося. Євреї із Богемії та Моравії опинилися у Протектораті, де громадянство надавали лише німцям і де вони підпорядковувалися расистським законам Райху. Словацьких євреїв віддали на милість законодавців нової незалежної Словацької держави.

<p>Фрідріх Єккельн (1895 &mdash; 1946)</p>

Східна частина Чехословаччини, Підкарпатська Русь, пережила іншу історію. У жовтні та листопаді 1938 року Німеччина змусила Чехословаччину поступитися південними словацькими територіями, а також частиною Підкарпатської Русі Угорщині. У березні 1939 року, коли Чехословаччина була повністю розпущена, Угорщина отримала решту цього регіону. Євреї Підкарпатської Русі потрапили під угорське законодавство. Єврейські фахівці та ремісники мусили звертатися по ліцензії, що почасти призводило до втрати засобів на їхнє існування. Щоби стати громадянами Угорщини, євреї мусили довести, що вони або їхні родини в 1918 році були підданими Угорської корони. Насправді угорським посадовим особам доручили ставитися до євреїв як до "підозрілих елементів", незалежно від того, які документи вони приносили. Євреї докладали великих зусиль і витрачали чимало коштів, щоби підтвердити свій зв’язок із попередньою Угорською державою, але їх усе одно позбавили державного захисту. Угорщина намагалася депортувати якнайбільше євреїв та інших осіб зі своїх нових територій до Польщі та Словаччини, починаючи з березня 1939 року. Невдовзі після того як Німеччина вторглася до Радянського Союзу в червні 1941 року, Угорщина почала депортовувати населення, яке вважала небажаним, і євреїв також, але не тільки їх, на території радянської України, що перебували під німецькою окупацією.

 Угорщина позбавила євреїв громадянства, а німці їх убили. Те, що, на думку влади Будапешту, було кампанією етнічних чисток, стало для Єккельна поштовхом організувати вбивства у промислових масштабах. Двадцять шостого і двадцять сьомого серпня 1941 року Єккельн очолив масову розстрільну операцію в Кам’янці-Подільському, метою якої було знищити бездержавних євреїв, що були позбавлені захисту Чехословаччини та вилучені з Угорської держави, а також тисячі інших місцевих євреїв. Наприклад, Володимир П. походив із родини місцевих євреїв. Вони були громадянами Радянського Союзу, які впродовж двох десятиліть відчули на собі всі ризики та можливості комуністичного режиму. Його батько пережив арешт НКВС, але не зміг втекти від німців. Сам Володимир вислизнув лише тому, що знав місцевого поліціянта ще з радянських часів; усі місцеві колаборанти і всі місцеві жертви були громадянами Радянського Союзу. Володимирова сім’я була з-поміж 23 600 євреїв, яких зібрали й розстріляли. Цей епізод почався з уже звичного нацистського ототожнення комуніста з євреєм. Єккельн вибрав першого-ліпшого єврея і назвав його «Бела Кун», ім’ям засновника Угорської Радянської Республіки, яка 1919 року проіснувала лише кілька місяців.

Якщо символізм жидобільшовизму залишався однаковим і для погромів, і для масових вбивств, то масштаби та методи були новими. Єккельн переконався, що німецька поліція порядку може здійснювати масові розстріли тисяч невинних людей, яким навіть не було висунуто звинувачення у злочинах. Для майже половини офіцерів поліції порядку, які служили в Радянському Союзі, першою бездержавною зоною після 1939 року була Польща. Такі люди мали досвід різних убивств. Однак інша половина прибула в окупований СРСР безпосередньо з Німеччини. Поліціянти дуже швидко навчилися вбивати євреїв, деякі з них писали листи додому вже через кілька тижнів, у яких вбивство всіх євреїв сприймали як належне. Німці, ймовірно, не очікували такої швидкої саморадикалізації. Офіцери поліції порядку швидко почали перевищувати чисельність айнзатцгруп удесятеро: до кінця 1941 року їх було майже 33 тисячі. Поліціянти розстрілювали більше, ніж члени айнзатцгруп; жоден масовий розстріл на сході не відбувався без їхньої участі. У Кам’янці-Подільському Єккельн також продемонстрував, що Вермахт може допомагати з постачанням і координуванням. Об’єднавши СС, регулярну поліцію та солдатів, він створив тріумвірат, який упродовж усієї війни здійснював масові вбивства.

Друга велика показова акція Єккельна відбулася в Києві — від 1934-го столиці радянської України. Там приводом для вбивств у промислових масштабах стала не раптова поява бездержавних єврейських біженців, а несподівана диверсія з боку радянських сил. Радянська армія залишила бомби з таймерами в кількох великих будівлях у центрі Києва, унаслідок вибухів загинули німецькі чиновники та офіцери. Цей акт радянського опору став можливістю для німців звинуватити, а потім публічно засудити жидобільшовизм. Якщо радянці атакували німців, то відповідали за це євреї.

Двадцять восьмого вересня 1941 року німецька армія надрукувала та розвішала оголошення про те, що наступного дня євреї мають прийти до визначеного перехрестя в західній частині Києва з документами та цінними речами. Євреї, які перебували в Києві, здебільшого виконали наказ. Люди зібралися рано-вранці, ще до світанку, думаючи, що зможуть зайняти найкращі місця в поїздах. Старші жінки мали на шиях в’язки цибулі — їжу в дорогу. Все відбувалося напередодні Йом Кіпура — дня спокути; люди переконували себе, що нічого поганого не станеться. На пропускному пункті на перехресті неєвреям, які супроводжували свої родини чи друзів, наказали повернутися додому, що більшість і зробила. Далі євреї, оточені конвоєм німецьких поліцаїв та собак, ішли до Бабиного Яру, де німецька армія підготувала рови для масових розстрілів. Над ними німці, з допомогою місцевих колаборантів, розстріляли 33 761 єврея. Деяких молодих єврейок вони відводили вбік, щоб спершу зґвалтувати. Єккельн удосконалював свою техніку вбивства. Тоді він використовував новий метод, який називав «методом сардин». Перед розстрілом людей змушували лягти рівними рядами в рові. Наступну групу змушували лягати прямо на пласт трупів, і так далі. Коли яма заповнювалася, німецький солдат ступав по мертвих тілах, шукаючи ознаки життя, і стріляв у тих, хто лежав. Ця форма вбивства у промислових масштабах, що давала змогу розстрілювати понад 10 тисяч людей за один день, була особистим винаходом Єккельна. Після успішного випробування в Бабиному Яру він запросив офіцерів поліції порядку, які допомагали в підготовці розстрілу, ввечері випити, де пояснив політичну логіку вбивства.

Багато старих та немічних київських євреїв не змогли прийти до місця, вказаного в оголошеннях німців. Після вбивства їхніх родин і друзів вони залишилися самі, безпорадні, у своїх квартирах із власним майном. Декого згодом вбили їхні сусіди, донедавна — їхні співгромадяни Радянського Союзу, і забрали собі їхнє майно. За радянських умов кілька родин часто юрмилися в одній квартирі, тому існувала велика потреба в житлі. Деякі з київських погромників були громадянами Радянського Союзу, які постраждали під час сталінізму і звинувачували в усьому євреїв. Цілком імовірно, що інші були людьми, які використовували ідею жидобільшовизму як виправдання для вчиненого грабежу. У всій Європі вбивство євреїв створювало умови для грабунку і призводило до того, що злочинці почали шукати моральні виправдання своїм діям.

Наприкінці 1941-го всі вбивчі нововведення об’єднали. У листопаді 1941 року Гіммлер перевів Єккельна з України на посаду вищого керівника СС та поліції в райхскомісаріаті Остланд, до складу якого входила Латвія. За наказом Гіммлера вбити решту євреїв Риги, Єккельн об’єднав свою техніку масових розстрілів із технікою Шталекера з вербування місцевих жителів. Німці стріляли, «команда Арайса» допомагала і так 30 листопада 1941 року Єккельн убив приблизно 14 тисяч ризьких євреїв у ямах Летбарського лісу на околиці міста. Цю операцію повторили 8 грудня 1941 року. Продемонстровану технологію вбивства нацистські менеджери насильства розробили вже після вторгнення у зоні послідовної окупації.

У тилу, на землях, які раніше називали радянськими, розстріляно сотні тисяч єврейських дітей, жінок і чоловіків, поки німецька армія вела бої із Червоною армією. Метод вбивства вдосконалили наприкінці 1941 року, коли німецький напад на нібито єврейську державу призупинили. У війні з євреями німці досягали успіхів, тоді як у війні з СРСР — невдач. Есесівці, руйнівники держав, могли твердити, що вони добре впоралися там, де решта зазнала поразки.