Забутий простір. Віднайдена мапа Білопілля кінця XVIII століття

Замок на місці городища

Свою історію Білопілля веде ще з XVI століття, коли на цьому місці посеред давнього городища відбудував місто магнат Федір Тишкевич. Саме відбудував, адже  поселення на цій території існувало ще за часів князівського періоду й мало назву Бернавка. Тишкевичі були однією із найвпливовіших шляхетських родин Великого Князівства Литовського, вони володіли землями на Поділлі, Київщині й Білорусі. У той час коли власником Білопілля був Федір Тишкевич, навколишні землі часто потерпали від набігів татар, ногайців, конфліктів із сусідами та інших воєнних збурень, тому власник збудував тут деревʼяний замок: з вежами, частоколом та ровами. В описі маєтностей, що належали Тишкевичам-Логойським, який був складений у жовтні 1593 року, йдеться про  цей терен: "[… Грунти (тобто землі) Білопільські, які нещодавно опанував його милість пан Федір Тишкевич] і почав [ці землі] заселяти. На цих землях над [річкою] Гуйвою на городищі почав він будівництво замку. У цьому замку одна вежа збудована, друга вежа розпочата і незавершена, жодної зброї у замку немає, але саме городище обнесене частоколом. У цьому ж містечку оселилося 80 підданих Федора Тишкевича] однак жодних повинностей вони поки що не мають, оскільки заснування поселення розпочалося лише минулого року 1592 […]"Архів ЮЗР Ч.6 Т.1 - стор. 223-232

Невдовзі замок сплюндрував сусід Ружинський (ймовірно, що сусіднє з Білопіллям містечко Ружин свою назву отримало саме від родини Ружинських, або навпаки, родина взяла прізвище від місцевості, якою володіла). Проте Федір Тишкевич швидко повернув Білопілля під свій контроль, укріпив замок і розмістив там залогу. Містечко ставало прихистком для мешканців, базою для військових походів, місцем, де навіть у найважчі часи розвивалася торгівля й ремесла.

Згідно з переказів, у 1626 році тодішній власник містечка Антоній Тишкевич збудував тут перший деревʼяний костел святого Антонія — він стояв на високому городищі, оточеному з одного боку річкою, а з іншого — ровом. В деяких джерелах згадується, що цей костел згорів під час козацьких воєн. Інші ж джерела повідомляють, що місто не було спустошене козаками, це було радше виключенням, адже на початку Хмельниччини більшість фортець козаки палили й знищували, аби не залишати в тилу опорних пунктів ворога. Тож до кінця незрозуміло чи існував деревʼяний костел, чи ні. Достеменно відомо, що у 1814-му вже Вінцент Тишкевич спорудив на тому ж місці мурований костел святого Антонія Падуанського. Саме його намалював у 1875 році польський художник Наполеон Орда під час своїх подорожей Україною. До слова, у 1957 році комуністи знищили костел, нібито через будівництво дороги. Досі при в'їзді в село зі сторони Бердичева можна побачити пагорб, на якому колись було старе городище, замок і храм.

Торговий та економічний центр

<p>Портрет Вінсента Тишкевича</p>

У XVII столітті Білопілля разом із усім Правобережжям пережило важкі часи: війни Хмельниччини, татарські набіги, руйнування й спустошення. Але навіть у ці буремні роки містечко не зникло. І хоча замок поступово втрачав своє військове значення, Білопілля ставало дедалі важливішим економічним центром місцевості. У XVIII–XIX століттях містечко було знаним локальним торговим осередком. Його вигідне розташування на перехресті шляхів сприяло розвитку ярмаркової торгівлі. Основними товарами містечка були зерно, полотно, мед і віск, а також вироби місцевих ремісників — гончарів, шевців і кравців. Ярмарки на Правобережжі не обходилися без торгів кіньми, худобою та виробами зі шкіри, які користувалися попитом. 

Року 1781-го останній король Польщі Станіслав Август надав привілей Вінсенту Тишкевичу на проведення ярмарків у містечку Білопілля, що значно сприяло його розвитку. На ярмарок зʼїжджалися торговці з усіх околиць зі своїм крамом, місцевий люд міг продати тут збіжжя, купити потрібний реманент для господарства. Окрім великих ярмарків, що відбувалися кілька разів на рік і були привʼязані до релігійних свят, у містечку діяв постійний базар на центральній площі.

Про що свідчить креслення

На віднайдених у фондах Бібліотеки Вільнюського університету кресленнях плану Білопілля 1780 року постає великий задум власника містечка. Воно мало стати значним торгівельним центром. Центральна частина поселення має правильну прямокутну сітку вулиць, будинки розташовані рядами. На півночі — замкова гора зі старим костелом і укріпленнями, до якої від ринкової площі веде місток. Найімовірніше саме там розташовувався, ще той, давній замок Федора Тишкевича збудований 1593 року. Річка, що омиває поселення з кількох боків, творить природний захист, який доповнюється захисними ровами. У центрі — ринкова площа, довкола якої тісно зібралися майстерні та крамниці. Від ринку розходяться прямі вулиці, які ведуть до головних воріт і до переправ через річку. Така структура була зручною як для мешканців, так і для торгівлі, а щонайважливіше — для захисту. 

Варто зауважити, що не всі з позначених на карті будівлі були зведені як заплановано. В анотації до плану вказано, що вже зведені будівлі позначені лише тушшю, а споруди, які лише планували збудувати — обведені жовтим кольором. Чи були врешті всі вони побудовані — невідомо. Чимало будівель також позначені цифрами, вочевидь до мапи Білопілля 1780 року існував ще додаток, який розтлумачував деталі плану. 

Наприклад, поблизу замку Тишкевича в центрі підвищення розташовано дві будівлі схожої форми, вони позначені на мапі номерами 5 і 6. Обидві споруди мають характерні напівкруглі апсиди спрямовані на північний схід. Будівля № 6 позначена хрестом, що вказує на релігійне значення, проте ця будівля обведена жовтим кольором, а отже не була збудована на момент складання плану. Ймовірно, так позначили майбутній камʼяний костел, який у 1814 році  звів Вінсент Тишкевич. Тоді будівля №5 могла б бути руїнами спаленого за часів Хмельниччини деревʼяного костелу, збудованого Антонієм Тишкевичем.

Також варто звернути увагу на дві заплановані до побудови квадратні будівлі №7 і №8. Споруда під номером 8 мала б замінити собою іншу будівлю такого ж типу, адже на плані вона позначена тушшю і частково накладається на будівлю. Форма цих споруд може вказувати на те, що це вежі, одну з яких мали звести на місці старої вежі Білопільського замку. Водночас це могли бути і споруди храмового комплексу, наприклад дзвіниці. 

Тепер копію плану містечка Білопілля 1780 року можна побачити у місцевому Музеї Хліба.