Стіна плачу з Сатанова

Через річку по скарби

Наприкінці 1960-х у Городку, де я мешкав, під час демонтування старого будинку знайшли "жидівський скарб" — бляшанку з кількома десятками царських "п’яток" і червінців. Хто такі ті "жиди", я тоді не знав. Для мене — якісь незрозумілі люди, які ховали по кутках скарби. А ще на горизонті, одразу за річкою Смотрич, був горб, на якому проглядалася огорожа з дикого каміння, за якою сторчки стояли загадкові каменюки. 

"Це жидівське окописько" — так пояснили старші хлопці. «Так от де всі діжки та скрині з "жидівським золотом" під кожним кущем стоять!» — подумав я. 

Нагода вирватися з-під бабусиного контролю в експедицію по скарби з’явилася через рік. Для цього довелося прогуляти першотравневий парад. Це була дивовижна, сповнена смертельних небезпек пригода. На жаль, на цвинтарній горі жодних скринь зі скарбами не виявив. Натомість мені відкрився новий світ. Вишикувані тісними рядами стели, незрозумілі й небачені до того літери-закарлюки, дивовижні барельєфи з левами, ведмедями, оленями та грифонами. Все було цікаво й абсолютно незрозуміло. 

Можливо, саме з цієї першої самостійної краєзнавчої експедиції згодом і виник мій інтерес до історії та культури євреїв Поділля. Пізніше я з’ясував, що отой весь кам’яний бестіарій — не просто так, для краси. Всі звірята і пташки мають приховані сенси, що коренями сягають текстів Тори й Талмуду. 

Найдавніші поховання на єврейському цвинтарі у Сатанові датують другою половиною XVI століття. Мацева, яка нас найбільше цікавить, дещо пізніша — з XVII, можливо, початку XVIII століття. Оздоблення тут досить архаїчне, дуже пошкоджене часом. Проте воно унікальне. Дослідити це мені допоміг професор Сергій Кравцов із Центру єврейського мистецтва Єврейського університету в Єрусалимі, якому я надіслав фото надгробка.

Пелікан, баран, орел і багато диму

Текст епітафії на цій мацеви, на жаль, втрачений, датування — дуже пошкоджене. Уцілів лише барельєф з рідкісним для цвинтарів сюжетом, що ілюструє епізод Старого Завіту — жертвоприношення Ісаака. Нагадаємо: Бог побажав випробувати Авраамову силу віри і повелів йому принести в жертву свого улюбленого сина. Авраам, не вагаючись, послухався. Останньої миті його зупинив ангел. Замість Ісаака жертвою для Бога став баран.

Юдейська традиція забороняє зображувати людей. Різьбяр замінив дійових осіб на тварин. Авраама уособлює пелікан, символ самопожертви. На автентичного пелікана птах із сатанівської мацеви не схожий — звідки на Поділлі могли знати, який він має вигляд? Але птах, який роздирає дзьобом груди, — то завше пелікан. Ліворуч — жертовне вогнище, з якого здіймається дим. На вогнищі лежить щось копитне, олень чи баран, — Ісаак. У верхньому кутку праворуч серед хмар — орел, який уособлює Бога. Сцену пояснює напис праворуч: "Пам’ятай завіт Аврагама".

Гору, на якій відбулися згадані події, назвали Ієгова-іре"Господь побачить". Пізніше цар Соломон збудував на ній Єрусалимський храм, від якого на момент створення надгробка залишилася лише Стіна плачу, місце паломництва вірян з усього світу. Її вирізьблено під сценою жертвоприношення. Можемо припустити, що виявлена в Сатанові мацева — найдавніше зображення Стіни плачу не лише в Україні, а й у Європі.