Репресований зошит Лавра Нечипоренка

Мемуари Лавро почав писати в середині 1960-х. Твір назвав "33-й рік". Оповідає про жахи Голодомору в його рідному селі Єрчики Житомирської області та околицях: 

"В’їхали у Жидовці. Багато сімей обох наших сіл породичалось, на кожному кроці можна було зустріти когось з рідні чи знайомих. Зараз зустрічались окремі постаті, але пізнати когось не було можливості: опухлі та змарнілі обличчя спотворювали людей. Обшарпані хати, обскубані стріхи світили голими ребрами кроков та лат, повалені плоти, бур’янами порослі вулиці, забуті стежки до криниць. Подекуди тиняються згорблені постаті, попідтинню копошаться купками замурзані пухлі дітки, лазять навкарчки, а то просто на животі шукають калачиків на поживу і, найшовши, квапливо кладуть в ротики. А голосу не чути. Не чути ні людського, ні якоїсь скотини, ні домашньої птиці, ні собак. Тиша, страшна тиша". 

Нечипоренко передав рукопис вчителю іноземних мов Іванові Коваленку1919–2001. Той писав українські патріотичні вірші, які друкували в Чехословаччині та Канаді. Хотів, щоб він відредагував текст і набрав на друкарській машинці для подальшого розповсюдження. Але 1972 року Коваленка арештували. Обшук у його помешканні тривав 8 годин. Вилучили 50 рукописів і друкованих матеріалів, зокрема твори В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза, Михайла Осадчого. Конфіскували й зошит Нечипоренка. 

Коваленко відбув 5 років у Пермському концтаборі. Повернувся інвалідом ІІ групи. Лавра Нечипоренка допитували в цій справі як свідка. Його врятувало те, що "33-й рік" так і не був розтиражований. Допомогло й минуле — під час Другої світової війни був на фронті, втратив руку, отримав медаль "За відвагу". 

Року 1996 СБУ повернула Іванові Коваленку матеріали з його справи. Того ж року його донька Марія передала рукопис "33-й рік" Олександру, синові автора спогадів. А той подарував артефакт Музею Голодомору.