Прочитати пектораль. До ювілею знахідки ХХ століття розкриваємо її секрети

<p>Борис Мозолевський тримає головну знахідку свого життя</p>

Вона чекала на нього

– За десять сантиметрів від того місця, де порпалися грабіжники, біля самого спуску в склеп, лежали непоміченими найкоштовніші парадні речі небіжчика: окутий золотом меч, золоті оздоби нагая та велика нагрудна прикраса – золота царська пектораль. Я знайшов її, розчищаючи долівку підземелля 21 червня о 14 годині 30 хвилин… Тепер, коли все позаду, легше повірити в містику, ніж у те, що грабіжники справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм лише простягти руку ще на десять сантиметрів – і пектораль для людства була б назавжди втрачена.

<p>Курган Товста Могила, 1971 рік</p>

Так Борис Мозолевський описував деталі того дня у книзі "Скіфський степ". Це були розкопки від Інституту археології АН УРСР. Мозолевський керував експедицією.  Працювали археологи на скіфському кургані Товста Могила біля міста Орджонікідзе, тепер – Покров. Ці землі на Дніпропетровщині мали розрити під кар’єри. І археологи поспішали дослідити кургани, що опинилися під загрозою знищення.

Уявіть, що більшість із курганів, які дослідив Мозолевський, були розграбовані ще в давнину. Та чи не в кожному з них він знаходив щось унікальне. "Мабуть, мені щастить", – зізнавався колегам. Або степ віддячував йому за любов до себе. У степу Мозолевський почувався як вдома.

<p>У кургані 21 червня 1971 року</p>

Того знакового дня роботи вже майже закінчили. Шахтарі, покликані на допомогу, збиралися додому. Однак археологи вирішили ще потрудитися.

– Проходження центральної гробниці ускладнювалося великими обвалами. Дно могили містилося на глибині 8,5 метра від рівня поля. У склепі по коліна стояла вода. Наше припущення про те, що курган гине внаслідок сучасної забудови, повністю підтвердилося. Розчищати дно підземелля почали 21 червня, – занотував Мозолевський.

Його колеги вже не сподівалися щось знайти, але керівник не зупинявся. Нагородою стала пектораль – виріб середини IV століття до нашої ери. Археологи вважають, що вона могла належати скіфському царю. 

– Ми зателефонували про свою знахідку (на кургані доти вже встановили телефон) у комбінат і міськком, – згадував Мозолевський. – Терпіти далі було несила. Порушуючи методику, ми підняли пектораль з долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати. Перед нами – справді небачена річ.

У Товстій Могилі була похована молода цариця. Вченим вдалося знайти численні золоті прикраси, поховання дитини, зброю, посуд. Розкішна прикраса, яку виявив Мозолевський, стала "археологічною знахідкою ХХ століття".

Назвати її пектораллю запропонував археолог Євген Черненко в момент знаходження. "Пектус" з латинської перекладають як груди. Мозолевський і більшість науковців прийняли цю назву. Проте деякі дослідники вживають визначення "нагрудник" або "гривна".

На 30 сантиметрах – 160 деталей

Коштовність виготовлено із золота 958 проби, "що має чистий сонячний колір", як описував археолог. Пектораль складається із трьох ярусів.

Борис Мозолевський докладно описав знахідку:

– У центрі нижнього ярусу – три сцени боротьби коня з двома грифонами, що напали на нього. За ними – поєдинок дикого кабана (праворуч) та оленя (ліворуч) із леопардом і левом, а також зображення гонитви собаки за зайцем… Перед зайцями, мов одвічні символи музичної тиші степу, сидять уже звернені одне до одного коники-стрибунці, самець і самиця.

Середній пояс – буяння природи. "Воно посилюється великими квітками, інкрустованими блакитною емаллю, та п’ятьма скульптурками птахів", – записав Мозолевський.

Верхній ярус – з фокусом на середню сцену. "Двоє роздягнених до пояса чоловіків шиють хутряне вбрання, розтягнувши його за рукави… Ліворуч і праворуч від центральної сцени стоять кобили й корови з телятами, за ними вміщено фігури двох юних скіфів, зайнятих доїнням овець. За вівцями – кози з козенятами… Завершується композиція зображенням птахів, що летять врізнобіч, створюючи враження викінченості задуму й водночас безмежності простору", – підсумовував дослідник.

Мозолевський стверджував, що пектораль відбиває уявлення скіфів про світобудову. Три сфери це – надра землі, астрально-космічна та сфера, населена тваринами й людьми.

Науковиця Любов Клочко вважає прикрасу етнографічною – настільки реалістично показані картини побуту скіфів. Пані Клочко є завідувачкою відділу історії ювелірного мистецтва Музею історичних коштовностей України,  філії Національного музею історії України. Саме там зберігають пектораль. Майже 40 років вона працює у Музеї і ретельно вивчила прикрасу. Любов Клочко розгледіла на пекторалі навіть деталі крою одягу. Завдяки цьому вона розкрила секрет, як скіфи підгинали тканину і вставляли всередину шнур, щоб закріпити штани на талії.

"Скіфи вміли прясти вовну, – додає дослідниця. – На примітивних верстатах, бо так було зручно в кочових умовах, ткали тканину різної якости. Як прядиво використовували й козячий пух. І кози на пекторалі – пухові". Науковці також визначили, що корови на верхньому фризі належать до м’ясної та робочої порід. А вівці – цигайські.

Любов Клочко була у трьох експедиціях Бориса Мозолевського в районі Чортомлика. Вона показує світлини зі своєї польової практики. Про вчителя згадує тепло: "Борис Миколайович чітко все планував, завчасно забезпечував і про всіх дбав. “Дітки, вставайте, до могилок пора”, – таким було його знамените звертання, яким вранці, пів на шосту, він будив нас до праці".

У її пам’яті закарбувалися й години відпочинку – зоряні вечори в степу біля річки. "Мозолевський любив читати свої вірші. Гарно співав, знав багато пісень, був душею товариства. Любив степ, любив життя, любив людей", – ділиться пані Клочко.

Здогадайтеся, скільки було варіантів визначення центральних персонажів верхнього ярусу – двох напів оголених чоловіків? Відомо аж 23 точки зору!

На пекторалі ці чоловіки відклали свої горити – футляри для луків і стріл. І мало кому відомо, що на горитах є мініатюрні зображення. Роздивитися їх можна, тільки збільшивши. Там відтворено сцену двобою з фантастичним звіром, який має верхню частину чоловіка і нижню – змії. Найвірогідніше, такі сцени скіфи сприймали як відтворення одного з головних мітів – про перемогу Героя над Чудовиськом.

"Міт про змієборство був відомий усім індо-європейським народам. Індоарії вбачали в герої бога Індру, скандинави – Тора, греки – Зевсового сина Геракла. Для іранських народів, якими були і скіфи, цей міт став підґрунтям святкування Нового Року – Наврузу. Відзначають його в день весняного рівнодення", – розповідає  скіфолог Юрій Полідович, провідний науковий співробітник Музею коштовностей.

Загалом пектораль насичена мітологічними образами й алегоріями. "Звернімо увагу, що заєць, прудко втікаючи від собаки, розриває смертоносне коло. У ньому коні, олень і кабан уже є жертвами грифонів та левів. А завершують сцену коники, які співають шлюбну пісню, наповнюючи світ торжеством життя", – пояснює пан Полідович. 

Ще один цікавий момент, який вдалося розгледіти завдяки збільшенню, – це кінь ліворуч на верхньому ярусі пекторалі. Виявляється, це кобила! "Спочатку фігуру відлили без будь-яких ознак статі, – продовжує дослідник. – Щоб уточнити стать, окремо відлили вим’я, яке закріпили під животом за допомогою невеликого стрижня. Круглий отвір нижче ануса мав імітувати статеву щілину кобили".

За словами науковця, ці деталі практично не видимі для глядача, але вони надзвичайно важливі для загальної символіки образів.

Греки з походження, скіфи в  душі

Зображення людей і тварин – горельєфні. Тобто майже на всіх на звороті є плавна заглибина. А каркас виробу складено з порожнистих трубок. Зроблено це, ймовірно, щоб зекономити золото або полегшити прикраси.

Попри позірну масивність виробу, його вага – всього 1150 грамів. Загалом на пекторалі – понад 160 окремих деталей. Із них 48 – це образи людей, свійських і диких тварин, птахів і мітичних істот. Їхні розміри – від половини сантиметра до шести. Усі деталі були виготовлені окремо, а потім з’єднані.

<p>Борис Мозолевський, 1980-і роки</p>

Питання про те, хто створив пектораль, досі викликає дискусії. Науковці Музею вважають, що пектораль виготовили грецькі майстри на замовлення скіфів. Центром впливу греків на скіфську культуру була Боспорська держава зі столицею Пантікапеєм, тепер територія сучасної Керчі.

"На користь грецьких майстрів найперше свідчить технологія виготовлення, якою скіфи не володіли, – зауважує Юрій Полідович. – Наприклад, вони не знали про виготовлення порожнистих джгутів і золотих дротинок, лиття дрібної пластики, шарнірне з'єднання та інше".

Але Борис Мозолевський усе ж виокремлював значення скіфів у створенні пекторалі. "Коли навіть буде остаточно доведено, що подібні витвори належать тільки грекам, це ніякою мірою не зможе принизити високих естетичних ідеалів степовиків, здатних замовити, а потім і належно поцінувати такі шедеври людського генія, як пектораль. Що ж до майстрів, які їх виготовляли, то греками вони були лише з походження, душею ж давно вже стали скіфами", – писав дослідник.

Варто нагадати, що скіфські племена з’явилися у причорноморських степах у VІІ столітті до нашо ери. На думку археологів, вони були різного етнічного походження. Про їхню присутність на півдні України свідчить безліч могил під високими насипами – курганами. Поява скіфів збігається з грецькою колонізацією того регіону.

Чому нам показують гальванокопію

Але пектораль не дійшла до нас недоторканною. Нею користувалися, внаслідок чого було втрачено деякі деталі. "На лівій частині виробу є деякі пошкодження та сліди ремонту, – розказує Юрій Полідович. – Можливо, було втрачено, а потім повторно відлито одну з фігурок зайця. Також інструменти в правих руках чоловіків із центральної сцени верхнього ярусу не збереглися. А блакитна емаль на пелюстках квітів значно потьмяніла та вилущилася".

<p>Олександр Мінжулін працює над реставрацією пекторалі в Німеччині, 1991 рік</p>

Пектораль двічі була на реставрації. Вперше – на початку 1972 року в реставраційно-художніх майстернях Ленінграда. Тоді ж було виготовлено кілька гальванокопій пекторалі. Вдруге – 1991 року в реставраційному центрі Романо-Германського центрального музею міста Майнц. Тоді над нею працювали відомий український реставратор і мистецтвознавець Олександр Мінжулін та його німецька колега Майке-Ангеліка Фехт.

Також усього двічі пектораль вивозили з київського музею. Вперше – 1975 року. Тоді пам’ятку представили на виставках у Метрополітен-музеї та Луврі. Дорогою додому її завезли до Москви та Варшави. Вдруге дорогоцінність вивезли 30 років тому в музей міста Шлезвіг. Щоправда, тільки на 10 днів, бо потім її передали на реставрацію у Майнц.

На міжнародні та вітчизняні виставки возять гальванокопію пекторалі. Її ж бачать і відвідувачі Музею коштовностей. Оригінальна пам’ятка зберігається у фондосховищі.

А чи знаєте ви, що пектораль цілком могла би стати окрасою Ермітажу? Адже до 1963 року Україна не мала спеціалізованої музейної установи, де зберігали би коштовні знахідки. Усі цінні артефакти, знайдені в українській землі, відправляли до Росії.

Українські вчені виправили ситуацію наприкінці 1960-х. Національна скарбниця, Музей історичних коштовностей України, відкрила свої двері 1969 року на території Києво-Печерського заповідника. Пектораль надійшла до нього у травні 1972 року.

У ювілейний рік дослідження Товстої Могили 30 липня Музей відкриє виставку  "Пектораль – знахідка століття". Більшість представлених на ній предметів ніколи раніше не експонували. Навігацією слугуватимуть цитати із щоденника та звіту Бориса Мозолевського. Таким чином відвідувачі зможуть відчути незабутні миті, коли курган крок за кроком відкривав свої таємниці.