Врятований пектораллю

09:08, 13 вересня 2021

1920.jpg

Українець Борис Мозолевський увійшов до історії як археолог, який подарував світові скіфську пектораль – знахідку століття. У пограбованих у давнину курганах він щоразу знаходив щось унікальне. Йому заздрили і вважали щасливцем. Однак сам Мозолевський наголошував на своїй непростій долі: "Всі кулі світу ідуть крізь мене".

kliashtorna.jpg

Наталя Кляшторна

журналістка

З мамою.jpg
Борис Мозолевський з мамою, кінець 1950-х років Усі фото надала авторка

Кочегарські університети

"Було нам по вісім років, коли ми з худесенькими нашими мамами, підтягнувши розпухлі від макухи і висівок животи, запряглися в плуга. Дитинства у нас не було – ми жили горем свого великого народу", – це спогади Мозолевського про роки, коли людина дивиться на світ широко розплющеними очима й побачене назавжди відбивається на сітківці.

Народився 4 лютого 1936 року під знаком курйозної тавтології. У селі Миколаївка на Миколаївщині, син Миколи. Але особливого заступництва святого угодника з ранніх літ не відчував. Батько, селянин, загинув у Другій світовій. І мати виховувала сина сама.

У 15 років Борис закінчив сільську семирічку і вступив до Одеської спецшколи військово-повітряних сил. Потім навчався у Єйському вищому військово-авіаційному училищі. Однак 20-річним раптом "вилетів" з авіації: у СРСР тоді було перше велике скорочення збройних сил, а медкомісія вирішила, що Борисове здоров’я не надто міцне для польотів.

"На двадцятому році я зробив розворот, й повела мене доля в народ, в кочегари", – згадував молоді роки майбутній вчений. Часу для рефлексій нова робота у тресті "Укрторгобуду" надавала достатньо. Задумався про "розбіжність між громогласними гаслами і реальним життям", проштудіював марксизм і дійшов висновку: комунізм був утопією. Молодий Мозолевський зосередився на написанні віршів, у яких критикував радянський устрій. Він навіть наважувався декламувати свої твори серед ширшої авдиторії.

Працю в кочегарці хлопець поєднував із навчанням на заочному відділенні. У 1964 році закінчив історико-філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Навчання перепліталося з експедиціями Інституту археології. Там він ближче познайомився із зачинателем українського скіфознавства Олексієм Тереножкіним. Мозолевський захопився скіфською минувшиною українських степів.

Новий фах був продовженням дитячих захоплень. "Степ починався відразу ж під нашим вікном", – згадував він. У степу Мозолевський почувався як вдома.

Але тут доля знову зробила розворот. Пропрацювавши три роки у видавництві "Наукова думка", 1968-го його звільнили. Причина – редагував книжку Олени Опанович "Збройні сили України". Видання визнали "буржуазно-націоналістичним". Довелося 32-річному Мозолевському повернутися в кочегарку. Але щоліта, на договірних засадах, він брав участь в експедиціях Інституту археології.

ХАТА.jpg
Батьківська хата в селі Миколаївці Одеської області

"Коли зашморг вже мав зійтися навколо шиї"

Насправді радянські спецслужби ніколи не випускали з поля зору вільнодумного Мозолевського. У 1968 році його призначили заступником начальника Північно-Рогачицької експедиції, яку очолював професор Олексій Тереножкін. І на Тереножкіна відразу написали донос, що пригрів "антирадянськи налаштовану людину Мозолевського". Професора навіть виключили з Компартії – той насмілився захищати свого учня. Але авторитету Тереножкіна вистачило, щоби його членство у партії відновили, а справу прикрили.

Тоді наприкінці 1960-х на півночі Дніпропетровщини якраз почали будувати нові кар’єри. У місті Орджонікідзе, тепер Покров, археологи мали дослідити кургани, які опинилися під загрозою знищення. Мозолевський невдовзі знову став у пригоді. Влітку 1969 року його запросили працювати заступником начальника експедиції, якою керував відомий археолог Василь Бідзіля. У 1970 році створили постійну Орджонікідзевську експедицію Інституту археології на чолі з Борисом Мозолевським.

Григорій Середа, директор ОГЗК і археолог Борис Мозолевський, 1971 р..jpg
Григорій Середа, директор ОГЗК і археолог Борис Мозолевський, 1971 рік

Найбільше Мозолевського вабила Товста могила. Однак її вважали неперспективною для розкопок. Археологічні проби дали негативний результат. Але Мозолевський вперто наполягав на своєму. Вірив, що там – скарби, адже біля цього кургану йому вчувався "стукіт кінських копит".

Ким був на той час Мозолевський? Невідомий широкому загалу науковець, який навіть не перебував у штаті Інституту археології. Ще й із репутацією ідеологічно неблагонадійного. Та все ж він володів дивовижним даром захоплювати. Про це говорять усі, хто хоча б раз спілкувався з ним. Одним із тих, хто піддався харизмі Мозолевського, був директор гірничо-збагачувального комбінату в Орджонікідзе Георгій Середа. Археолог переконав його, що в Товстій могилі можна знайти "щось дуже велике й блискуче". Тому Середа зробив усе можливе, щоб організувати розкопки. Він виділив кошти та техніку: грейдери, потужні землерийно-транспортні машини. А коли обвали заважали дістатися до поховальної камери, направив ще й досвідчених гірників-прохідників.

Мозолевський постійно відчував, що за ним стежать спецслужби. Пізніше він зізнався: "І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР".

курган Товста Могила, 1971 р. .tif
Курган Товста Могила, 1971 рік

Товста могила явила скарби

Товста могила дійсно виявилася щедрою. Спочатку розкопали поховання скіфської цариці та її дитини. Знайшли масивну золоту гривну та підвіски, дротяні сережки, золоті браслети і персні, намисто, бронзове дзеркальце, коштовний посуд. А ще – священні для скіфів срібний ритон, круглу чашу й ритуальний глечик. Навіть вщент пограбоване поховання царя дало кілька знахідок: лускоподібний залізний панцир, бойовий пояс, залишки поховальної колісниці, сагайдаки та золоті пластини.

21 червня о 14:30 Борис Мозолевський знайшов пектораль, датовану серединою ІV століття до нашої ери. Її назвали археологічною знахідкою століття. Досі достеменно не з’ясовано, чому розкішна нагрудна прикраса скіфського можновладця лежала в дромосі — триметровому коридорі, який вів від спуску в поховальні катакомби до головної камери.

МСозолевський тримає головну знахідку свого життя.tif
Мозолевський тримає головну знахідку свого життя

Уже ввечері 21 червня про знахідку доповіли Леонідові Брежнєву. Наступного  дня до Товстої могили приїхав Олексій Тереножкін. Перше інтерв’ю про пектораль Борис Мозолевський дав 22 червня журналістці обласної газети "Индустриальное Запорожье" Майї Мурзіній.

У липні Інститут археології представив пектораль громадськості. Захопленню не було меж. Радянська преса писала про пектораль кілька місяців поспіль. Успіх Мозолевського спровокував ажіотаж довкола фаху археолога: він конкурував із космонавтом.

Олексій Тереножкін і Борис Мозалевський під час експедиції.png
Борис Мозалевський і Олексій Тереножкін під час експедиції

Скіфологиня Любов Клочко працює в Музеї історичних коштовностей, де зберігають знахідку Мозолевського, майже 40 років. Зізнається, що саме біля вітрини з пектораллю відвідувачі затримуються найдовше. 

"У 1974 році наш музей відвідав Томас Говінґ – відомий американський учений, тогочасний директор Метрополітен-музею в Нью-Йорку, – розповідає пані Любов. – Біля пекторалі він стояв більше години. От наче вже відходить від неї, а потім враз знову повертається".

Борис Мозолевський із ранніх літ захоплювався поезією. Був членом Спілки письменників. Іван Дзюба писав про вірші Мозолевського: "Він "тремтить" над чистотою своєї правди". Три перші збірки написані російською. Та згодом Мозолевський усвідомив, що варто писати тією, якої навчила мати.  

"Останньою краплею, що спричинилася до мовного мого перевороту, – зізнався сам, – стали події серпня 1968-го, коли іменем російського народу було розчавлено чехословацьку весну". Відтоді поступово перейшов на українську.

Відгула Інгульцями й Інгулами
Наша слава та й вбралася в креп.
Як річки, нашу пам'ять замулено,
Ще й заорано поспіль, як степ.  

"Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах"

Віднайдення пекторалі стало тріумфом науковця в опалі. Його взяли до штату Інституту археології, оформили молодшим науковим співробітником. Дали премію 500 карбованців і призначили місячну ставку 200 карбованців. Від Академії наук Мозолевський отримав трикімнатну квартиру на проспекті Науки. До цього він жив на околиці столиці в тісній однокімнатній "хрущовці" біля аеропорту "Жуляни".

Борис Мозолевський, 1980-і рр.jpg
Борис Мозолевський, 1980-і роки

Кандидатську дисертацію Мозолевський готував до захисту, звісно ж, за матеріалами з Товстої могили. У радянські часи право захищати дисертацію мовою тієї чи іншої республіки надавали спеціалізованим рішенням вченої ради на прохання самого дисертанта. Мозолевський заявив: "Вважаю принизливим для людської гідності у себе на батьківщині просити у будь-кого дозволу говорити рідною мовою".

ТОвста могила.jpg
Обкладинка книги Бориса Мозолевського "Товста Могила"

У 1980 році він став кандидатом історичних наук. А 1986-го – завідувачем відділу в Інституті археології. Його також призначили головою виставкового комітету. Але на міжнародні виставки не пускали. Мозолевський готував виставку, а за кордоном її представляли інші вчені, благонадійніші.

Попри все, Мозолевський був плідним науковцем і літератором. Написав приблизно 60 досліджень, зокрема, монографії "Товста Могила" (1979), "Скіфський степ" (1983), "Исследование Чертомлыка" (1983), "Мелітопольський курган" (1988). Видав вісім збірок поезій.

Яким рідні, друзі та колеги запам’ятали пана Бориса?

Дружина Мозолевського, пані Віра, згадує: "У нього було особливе відчуття й уміння зацікавити. І коли в очах слухачів він бачив цей відгук, то ніби перевтілювався, ставав надзвичайно привабливим, світився зсередини".

Літературознавець Володимир Панченко познайомився з Борисом Миколайовичем 1987-го на конференції в пам’ять Олексія Тереножкіна. "Запам’яталася його відкритість: такі люди притягують до себе від першої хвилини", – згадував він.

Археолог Юрій Полідович мав лише одну ділову зустріч з Борисом Мозолевським, майбутнім науковим керівником його кандидатської зі скіфського мистецтва. "Мозолевський хотів залишити після себе учнів. Щедро давав поради, обіцяв підтримку. Вмів надихати, наче заряджав енергією", – проте учитель скоро помер.

Шашлик від Мозолевського під час експедиції в Чортомлику.jpg
Шашлик від Мозолевського під час експедиції в Чортомлику

У трьох експедиціях у районі Чортомлика разом із Мозолевським була і скіфологиня Любов Клочко. Згадує Мозолевського тепло: "Борис Миколайович був добрим організатором наших експедицій. Він чітко все планував, завчасно забезпечував і про всіх дбав". 

"Дітки, вставайте, до могилок пора", – таким було його знамените звертання, яким вранці, пів на шосту, він будив до праці.

Після робочого дня гарно було відпочити під зоряним небом біля річки. "Мозолевський любив читати свої вірші. Гарно співав, знав багато пісень, був душею товариства. Любив степ, любив життя, любив людей", – ділиться пані Любов. Багато творів Мозолевського зі скіфської тематики вона знає напам’ять і декламує під час екскурсій. Наприклад, "Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах, і стугонять століття по мені".

Степ.JPG
Борис Мозолевський дуже любив степ

"Скоро я, хлопці, помру"

Мозолевський плідно працював у 1980-х роках. Оглядав десятки курганів у степових областях України і виявив понад 20 царських. Колегам розповідав, що хоче знайти веретено – хоча раніше їх у скіфських похованнях не знаходили.

Упродовж двох років Борис Мозолевський керував розкопками у Соболевій могилі, що неподалік Покрова. Року 1991 таки знайшов при вході до поховання рідкісне веретено й сагайдака. Це веретено вважав атрибутом скіфського жерця.

Мирослав Жуковський, учень Мозолевського, а нині – заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею, працював із ним на розкопках Соболевої могили. Він згадує, як по закінченні археологічних робіт Мозолевський промовив: "Такі могили просто так не даються. Скоро, хлопці, я помру...". Тоді ніхто в таке не хотів вірити.

Однак невдовзі стало відомо, що Борис Мозолевський змагається з онкологічною хворобою. З останньої експедиції 1992 року він повернувся виснаженим. Взимку працював над докторською дисертацією про етнічну географію Скіфії. Надрукував майже 200 сторінок, та закінчити роботи не встиг. "Доля подарувала Борису 20 років для розкопок, пошуків і віднайдення скарбів. Та пошкодувала часу для осмислення та систематизації багатої інформації, яку несли ці шедеври", – підсумовує Віра Мозолевська.

Борис Мозолевський помер 13 вересня 1993 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. У рідному селі на Миколаївщині на його честь встановили пам’ятний знак, основним мотивом якого є золота пектораль – найцінніша знахідка їхнього земляка.

парк Мозолевського в м.Покров на Дніпропетровщині.jpg
Парк Мозолевського в місті Покров на Дніпропетровщині

Схожі матеріали

navareks_800-500.jpg

Античний вітрильник “Зміїний-Патрокл”

600.jpg

Бобри, черепахи та молюски: що їли люди в кам’яну добу

Храм сатанів

На Хмельниччині виявили залишки давнього храму, зруйнованого більшовиками

пост 11б.jpg

На Львівщині науковці планують звести слов'янську хижу за автентичними технологіями

4_arheologi_pixabay_com_1_650x410.jpg

На Луганщині у скіфському кургані знайшли вівтар для жертвоприношень

076baee1071875d2d2188da9b672bdc8-1024x538.jpeg

На Луганщині знайшли поховання племені з видовженими головами

600.jpg

Прочитати пектораль. До ювілею знахідки ХХ століття розкриваємо її секрети

IMG_20210623_125241.jpg

На Дніпропетровщині перепоховали останки скіфського воїна

600.jpg

Нове життя давніх артефактів