Кімерійці: військова політика та спадщина | Олександр Могилов

20 травня 2024 р.

Ким були кімерійці? Звідки вони зʼявилися? Чи були кімерійці вмілими вершниками? Якою була скіфська інвазія? Що робили кімерійці в Передній Азії? Як існували скіфи та кімерійці в один час? Чи скіфи і кіммерійці були етнічно спорідненими?

Про історію кімерійців, хронологію подій розвитку їхньої культури, військової політики та матеріальної спадщини розповів Олександр Могилов – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ.

– Кімерійці перший народ з українських земель, назва якого з’явилася в історичних джерелах. Їхнє ім’я отримало нове життя у масовій культурі – письменник-фантаст Роберт Говард створив серію книг про кімерійця Конона Варвара. Ви археолог, і на власні очі бачили, що залишилося від кіммерійців. З хронологією цього народу не все так чітко і ясно, як подано в наших шкільних підручниках. Коли ж на наших теренах з'явилися кімерійці? 

– Коли археологічних матеріалів було небагато, побутувала думка, що з кімерійцями можна ототожнювати пам'ятки пізньої бронзи – зрубну культуру. Пам'ятки накопичувалися, еволюціонували й інтерпретації вчених. Зрештою археолог Олексій Тереножкін виділив культуру, яку більшість сьогодні вважає кімерійською – це культура чорногорівсько-новочеркаського типу. Вона займала степи Північного Причорномор'я і простягалася далі за Дон. Датують переважно IX–VIII століттям до н. е. Більшість дослідників київської школи поділяють цю хронологію, я теж є її прихильником. Втім деякі фахівці вважають, що кімерійці могли бути носіями навіть ранньоскіфської культури. 

– Ми знаємо, що кімерійці це прийшле населення. Хоча часом фігурують думки і щодо великої кількості автохтонів у їхньому середовищі. Звідки цей народ з’явився? 

– Кімерійська культура Степу не була однорідною в IX–VIII століттях до н.е. Нещодавні генетичні аналізихоч і з малою вибіркою із трьох поховань свідчать, що два небіжчики мають корені з Азії, їх співставляють із карасукськими мешканцями. В одному проявляються місцеві корені зрубного чи постзрубного населення. Втім, ця кількість все ще занадто мала. 

Археологічний матеріал підтверджує генетику. Матеріальна культура кімерійців, їхній поховальний обряд демонструють синтез: з одного боку, є генетична підоснова – зрубна, постзрубна культура білозерського часу. З іншого, є й привнесені елементи. Наприклад, тип поховальних споруд – яма із підбоєм або катакомба – з'являється на місцевих теренах ще в епоху бронзи, зокрема і така конструктивна деталь як кам'яний заклад на вході в цей підбій. Вочевидь, це вказує на місцеві традиції. 

Terenogkin

Олексій Тереножкін (1907-1981)

Фото: wikipedia.org

Олексій Тереножкін, який спеціально досліджував кімерійські мечі та кинджали, за формою виводить їх від азійських прототипів. Останні дослідження розвитку вузди вказують на те, що ранні зразки могли розвиватись на Північному Кавказі. Тобто, це була доволі складна, синтетична культура. Елементи кераміки знаходять аналогії в попередній епосі – в культурах Північного Причорномор'я епохи бронзи. Інші частини запозичували, мабуть, в населення лісостепу. 

Кімерійський або передскіфський світ на півдні Східної Європи був величезним і об’єднував різні культури. У степу кімерійці представлені чорногорівсько-новочеркаськими пам’ятками. У Правобережному лісостепу і на Ворсклі – це чорноліські і жаботинські племена. На Заході мешкали представники середньоєвропейської традиції– ґава-голіградська культура із проникненням у Карпати. Північніше – висоцька культура та інші. На Прикубанні – протомеотська культура, а на Північному Кавказі – кобанські племена. 

Це було полікультурне утворення. Мобільні кімерійці слугувалит з'єднувальним елементом, завдяки якому передові для того часу предмети озброєння, спорядження коня і дуже оригінальне мистецтво геометричного стилю поширилося на навколишні території. Ці речі з'явилися в чорнолісько-жаботинських племен, в протомеотській, кобанській культурах, у Степу і проникли навіть в Середню Європу. Завдяки цьому з'явилися гіпотези про походи кімерійців не тільки в Передню Азію, що зафіксовано у письмових джерелах, а навіть у Європу. Пригадаймо класичну монографію Яна Хохоровського "Ekspansja kimmeryjska na tereny Europy Środkowej". 

– Чим кімерійці відзначилися, що їх почали фіксувати? 

– Автори відобразили кімерійців по-різному. У Гомера це легендарний народ, який живе у країні, що знаходиться в пітьмі. В ассирійських джерелах, а це вже офіційні документи, кімерійців розглядають як безпосередню загрозу, яку потрібно вивчити і до якої треба ставитись серйозно.

Коли скіфи вдерлися в Північне Причорномор'я, у них відбувся конфлікт з кімерійцями, в результаті якого скіфи перемогли. Тут запанувала культура скіфського типу, а кімерійці почали рух до Передньої Азії, на той момент – колиски передових світових культур. Там існували такі держави як Ассирія, Урарту, Вавилонія. Кімерійці проявили себе там як суттєва сила. Із ассирійських джерел відомо, що вони нанесли поразку урартійському цареві. І далі виступили як рівна сила в суперечці цих держав. Очевидно, що вони мали свої інтереси, оскільки часом виступали і як союзник Ассирії, але переважно як супротивник. Вони вступили в протиборство з Лідією і знищили столицю Сарди. Вони загрожували навіть іонійським містам, а це захід Малої Азії.  На теренах Передньої Азії відбулося протистояння зі скіфами. Хоча передньоазійські джерела, схоже, цих кочовиків не завжди могли розрізнити. Зрештою, в Передній Азії сліди кімерійських орд і втрачаються. Можливо, відбулися асиміляційні процеси. 

У Північному Причорномор'ї частина степового кімерійського населення доєдналася до нового скіфського утворення. Чому ми так думаємо? Окремі мистецькі моделі, як-от хрестоподібні знаки на чотирьохпелюсткових бляхах, це дуже характерні вуздечні бляхи, існували і в скіфський час. Але на місці однієї з пелюсток з'явилися скіфські звірині мотиви. Це не лише образотворча традиція, адже нам відомо, що давнє мистецтво — це ще й прояв світогляду. Отже, це значно глибші явища. І на підставі таких речей ми і можемо міркувати, що частина кімерійського населення була включена у майбутнє скіфське величезне утворення. 

– Як можемо окреслити добу, коли на наших теренах з'явилися кімерійці? Це епоха важливих господарських, політичних та інших трансформацій. Доба переходу від пізньої бронзи до раннього заліза. Що саме тоді змінилося у світі?  

– Це справжня революція! Залізо увійшло в широкий вжиток і вивело матеріальну культуру і виробництво на нові горизонти. Величезна віха і злам – це перехід степових народів до кочівництва. Фінальна доба бронзи, початок доби раннього заліза – це приблизно кінець Х – початок ІХ століття до н. е. Під впливом кліматичних факторів населення, яке до цього жило осіло на величезних просторах Євразії, залишає свої поселення, городища і переходить до кочівництва. Уявляєте, наскільки складно відійти від земель предків, повністю змінити світогляд, вочевидь, і релігію. 

Доба бронза відома за широкою поселенською сіткою у степовій Україні. У цих будинках часом фіксують кам'яні фундаменти, що свідчить про високий рівень розвитку матеріальної культури. І раптом така метаморфоза – поселенські пам'ятки майже зникають, відомі лише рештки стійбищ. Залишається тільки курганна культура, представлена похованнями. Населення переходить до кочівництва із зовсім новим способом ведення господарства. Вочевидь, суттєво змінюється раціон, взаємовідносини між племенами, оскільки кочові суспільства, яким потрібно захищати своїх тварин, це завжди мілітарні суспільства. Через цю різку зміну степові племена – чорногорівсько-новочеркаські або кімерійські – стають домінуючою силою, яка просуває свій вплив на захід, північ, в лісостеп, і навіть в Передню Азію. В попередні періоди таких різких змін не було. 

– А в чому причина таких кардинальних трансформацій, переходу від осілого до кочового способу життя?  

– Це складний процес, з'ясувати причини непросто. Ймовірно, настали кліматичні зміни, які ускладнили ведення господарства. Плюс вторгнення східних племен. Оскільки завжди є перший просувач таких змін.

– Завдяки чому кіммерійці стали каталізатором і провідником цих процесів? Ми знаємо, що кіммерійці – перші вершники, досконалі воїни. Чи саме це спричинило те, що вони вийшли на передній план? 

– Кімерійці насамперед представники кочової культури. Їх не можна називати першими вершниками, оскільки вершницька культура поширилася раніше, в добу бронзи. Ми це знаємо за знахідками предметів спорядження коня.

У кімерійців розповсюдились і колісниці. Головну роль зіграло саме мілітарне класичне кочування. У різних регіонах надзвичайно швидко поширилися предмети озброєння, спорядження коня. А вони були передовими для свого часу. Зокрема, у Середній Європі, лісостепу, на Кавказі, Закавказзі. Народи, які їх запозичували, бачили їх функціональність і великий потенціал.

Kimmerer1

Репродукція зображення кіммерійських верхових лучників із грецької вази

Фото: wikipedia.org

– Якщо ми говоримо про кіммерійців, уявляємо собі класичний кочовий народ. А чи було місце для осілості в тому часі?

– У порівнянні з іншими кочовими культурами у кімерійців вона чи не найменша. Перший період, коли виникло кочівництво, був наймобільнішим. 

Відомі знахідки в Приазов'ї, де могли бути кімерійські зимівники. Крім того, в Надпорізькій частині є кілька безкурганних поховань з кам'яними викладками, ця традиція існувала там ще з епохи бронзи. Мабуть, якась частина осілого бронзового населення тривалий час проживала в районі Надпоріжжя, змішуючись з кімерійцями та скіфами. Ми можемо це припустити на основі того, що у надпорізьких комплексах  з'являються скіфські катакомби. Але загалом ступінь осілості кімерійців саме в степу був невеликим.

– А наскільки була сильною інвазія кімерійців? Ми вже згадали про Передню Азію, а як щодо українського лісостепу, племен чорноліської культури?

– Очевидно, така інвазія була. Цій проблематиці присвячено дослідження Сергія Скорого "Кімерійці в Українському Лісостепу". За рисами поховального обряду, знахідками вузди та озброєння, автор виділив низку пам'яток з кімерійськими рисами. Вони розповсюджені від Середнього Дністра аж до Поворскля. Переважно в південній частині лісостепу. Сьогодні можна вважати доведеним, що кімерійська експансія як і пізніше скіфська, відбувалася.

– Ви вже кілька разів згадували про скіфів. На якомусь етапі кімерійці і скіфи одночасно існували у причорноморських степах? 

– Коли скіфи вдерлися, сталося протистояння з кімерійцями, але й контакт їхніх культур. Фіксуємо це за археологічними пам'ятками. У кургані №2 в Жаботині на Черкащині, на Північному Кавказі в комплексах біля Олексіївського та Станиці Махашевської знайдено бронзові знаряддя, а це головний культурний хроноіндикатор того часу. Знаряддя новочеркаського, передскіфського і скіфського типів знаходять в одних комплексах. Отже, це беззаперечно свідчить, що культури і населення певний час співіснували.

З одного боку, можемо бачити, наприклад, передскіфську вузду з двокільчатими вудилами, а з іншого, ранньоскіфський звіриний стиль. Ось конкретні археологічні приклади, що далеко не завжди вдається зафіксувати при контакті таких культур.  

– Чи скіфи і кімерійці були етнічно спорідненими?

– За даними мовознавців, скіфи і кімерійці найвірогідніше належали до іранської мовної гілки. Отже, мабуть, спорідненість була.

– В ассирійських джерелах є назви кімерійських царів. Чи можемо політично окреслити це як протидержаву?

– У Передній Азії це був радше рух кочових племен з освоєнням земель. У Північному Причорномор'ї простежуємо певну консолідацію. Але не можемо говорити про єдину державу. Є згадки про вождів, єдність матеріальної культури. Та й характер кочового суспільства передбачає централізацію. Тож якісь утворення були. Але детальніше сказати складно. 

– Про кімерійців ми знаємо головно з поховального обряду та курганів? 

– Насамперед з поховального обряду. Археолог Сергій Махортих у своїй монографії оперував приблизно 210–220 похованнями. Даних про зимівники, один з яких є в Приазов'ї, дуже мало. Часто це захоронення впускні в кургани ранішого часу, що свідчить про освоєння новими етносами цієї території. Поховання різноманітні і за статусом, і за набором інвентаря, що свідчить про соціальну диференціацію, виділення знаті. Чи це були вожді, чи царі – невідомо.

– Як виглядав типовий поховальний обряд кімерійців за археологічною реконструкцією?

– Це підкурганні поховання. Ґрунтових, без насипів відомо небагато. Тип поховальної конструкції – яма, іноді підбій. Іноді використовували дерево, кам'яні заслони, подекуди є кам'яні обкладки стін. Переважно це інгумація або трупопокладенння. 

Небіжчика клали по-різному. Є так звані скорчені поховання або ж випростані. Олексій Тереножкін наголошував, що для ранішого, чорногорівського етапу переважають скорчені поховання, у пізніший, новочеркаський час – витягнуті поховання. Так простежуємо еволюцію поховального обряду від доби бронзи із класичними зібганими похованнями до ранньоскіфського часу із випростаними похованнями в степу .

Набір інвентаря різниться залежно від соціального статусу – від одного горщика до цілого комплекту озброєня, вузди, посуду.

– Чи трапляються групові поховання? 

– Переважно ховали одного небіжчика. У низці випадків є декілька. 

– У похованнях дуже часто фіксують супровідний інвентар. З цього можна скласти уявлення про матеріальну культуру кімерійців, яка їх вирізнила з-поміж іншого населення. Що можемо назвати атрибутивними речами цього народу? 

– Насамперед це озброєння – мечі кімерійського типу із грибоподібним навершям, хрестоподібним перехрестям, іноді – з трикутними опущеними краями. У давніших зразках руків'я бронзові, але із залізним клинком. Руків'я прикрашали цікавим круговим орнаментом. 

Також це наконечники стріл. У чорногорівській культурі ранішого часу це так звані кілеподібні, листоподібні наконечники, переважно дволопатеві. Пізніше з'явилися стріли новочеркаського типу з характерною полум’євидною голівкою і витягнутою втулкою. Наконечники стріл – один з основних атрибутів кімерійської кінної культури, оскільки вони, як і скіфи, в значній мірі були лучниками.

NMHU047

Кістяні та бронзові наконечники кімерійських стріл

Фото: Національний музей історії України

Луки трапляються дуже рідко, оскільки деревина не зберігається. А також тому, що луки цінували більше, ніж стріли і, мабуть, рідше клали в поховання. Відомий лук із поховання в Зимогір'ї. За цими знахідками, а також за небагатьма зображеннями, ми можемо стверджувати, що кімерійці користувались так званими складними луками, коли кибитьдревко склеювали з кількох шарів дерева. Посилювали його роговими накладками. Це надавало вигнутої форми, збільшувало пружність та дальнобійність.

Знаходили також списи і захисну зброю. Вона цікава тим, що свідчить про проникнення передньоазійських елементів у Північне Причорномор'я. За знахідками на Північному Кавказі нам відомі зразки лускатого панциря із окремих пластин. Тоді це була передньоазійська традиція. Вочевидь, кімерійці під впливом високорозвинутих культур запозичили собі такий елемент. Шоломи, які трапляються на Північному Кавказі, теж схожі з ассирійськими шоломами. 

– Що робили кімерійці в Передній Азії? Ми вже говорили про розбійницькі, загарбницькі походи, але чи вони були політичною силою?

– Безперечно, щонайменше через масштабність цих походів. Не можна зводити їх лише до грабіжництва. Кімерійцям цілком ймовірно могло вдатись налагодити широкий спектр взаємодії, як-от підданські відносини. Захоплення, вбивство – це одномоментний акт. А брати данину – це стабільніше для власної орди та етносу, а також здатність тривалий час забезпечувати високий рівень матеріальних благ.  

Кімерійці були серйозною військовою силою, вершницькою культурою. Ми вже говорили про зброю, ще згадаємо про вузду. Однак спорядження – це ще не все. Найважливішими є навики, про які ми знаємо небагато, але очевидно, що вони були найпередовішими для того часу. Не випадково царі Ассирії так прискіпливо спостерігали за кімерійцями і зверталися за допомогою до оракула. 

– Ви згадали про елементи кінської упряжі, про те, що кімерійці були вправними вершниками. Чи є матеріальні сліди, які підтверджують цю тезу?

– Ці сліди надзвичайно представницькі. У вжиток масово увійшли бронзові деталі вузди. Насамперед, це вудила і псалії. Вудила вкладали у рот коня для управління, а обабіч розташовували видовжені псалії. Вони потрібні для того, щоб вудила не ковзали в роті, також до них під’єднували систему оголів'я. Звичайно, були й інші елементи, як різноманітні бляхи, оздоби, пряжки, сідла, ремінна система. Але саме типологія вудил і псаліїв є головною ознакою хронологічної градації чорногорівсько-новочеркаських пам'яток. 

– Масове використання коня, припускаю, також було революцією, бо до того ми знаємо – час колісниць.  

– Так. Поширені у Передній Азії – пам'ятаємо класичну ассирійську чи урартійську колісницю, а до цього – єгипетську. Але ж у кімерійців також виявили колісниці! У курганах Уашхіту і Ашхіту-2 на Прикубанні знайшли двоколісні колісниці із системою вузди і характерними кільцями з муфтами. Коліснична культура, яку ми за цими кільцями з підвісами фіксуємо, розповсюдилася не тільки в степу, такі знахідки є і в лісостеповій Україні, і в Середній Європі. Тобто це, якщо хочете, такий колісничий бум! 

– Використання колісниць і коня робило з кімерійців дуже вправних воїнів. Що знаємо про навики їхнього бою, чи військову політику?

– За результатами, які вони досягли в Передній Азії, це була дуже серйозна сила. Є небагато зображень із воїнами на конях. Мабуть, їм були знайомі складні прийоми бою, як стрільба з луку позаду себе. Врахуйте, що стремен тоді ще не існувало, працювати мечем і списом було непросто. Промовистим є контекст розповсюдження знарядь на величезній території. Окрім того, відомі так звані новочеркаські пекторалі, які могли захищати коней. Кімерійський вершник у панцирі, озброєний і захищений кінь – це катафрактарій. Поряд ще й колісниці – головні ударні сили, фактично танки того періоду.  

History_of_Egypt,_Chaldea,_Syria,_Babylonia_and_Assyria_(1903)_(14783417153)

Картина із зображенням кіммерійських воїнів із Клазоменського саркофага

Фото: wikipedia.org

– Військове здобичництво – це одна з основ кімерійської економіки. З чого жили кімерійці поза війною та військом?

– Тримали стада з класичним набором тварин: мала рогата худоба, велика рогата худоба – бик, корова, та коні. Свині як менш мобільні тварини у степу не такі поширені. Скотарство забезпечувало кімерійців молочними та м'ясними продуктами. Щодо приготування їжі, нам відомо декілька казанів чорногорівсько-новочеркаського типув скіфський час їх значно більше, з'являються цільнолиті казани.

Навколо бронзового казана можна було розкладати вогнище. Це не лише пристрій, щоб приготувати їжу. За величиною казана можна визначити, наскільки великою була сім'я чи плем'я. А хазяїн роду чи вождь – утримувач цього казана. Ми мало про це думаємо, але можливо це й атрибут влади. 

– Ви вже кілька разів згадували про бронзу. І тут треба подолати стереотип, що кімерійці не повсюдно використовували залізо. Для чого ж вони його використовували?

– Є проблема з датуванням початку раннього залізного віку. Адже залізні речі відомі ще з доби бронзи. Можемо пригадати ножі із, як гадають, метеоритного заліза в гробниці Тутанхамона. Це класична доба бронзи. Дослідники кажуть, що ранній залізний вік можна виділяти з часу, коли залізними стали основні функціональні елементи, наприклад, мечі і кинджали, ножі. При цьому інші предмети, скажімо, прикраси могли і надалі бути бронзовими. Перехід не був миттєвим. Вузда і псалії залишалися бронзовими аж до скіфського часу. 

– Кімерійці – мобільні кочовики і використовують залізні предмети. Де і як вони виробляли залізо? 

– Це складне питання взаємодії кочівницької та навколишніх осілих культур. Звичайно, що кочовикам важко налагодити масовий видобуток заліза, а згодом й виготовлення залізних речей. Вони запозичували у сусідніх осілих народів не тільки залізо, але й бронзу. Кочовики мали своїх ремісників. Однак значна частина металу, так само як і господарські інструменти, певні типи керамічного посуду надходили від навколишніх осілих племен. 

Величезний центр мідної бронзової металургії був на Кавказі, інший осередок – у регіон Карпат. Могли виробляти мідь і у нашому лісостепу, судячи з останніх археологічних знахідок, оскільки там є мідяні піски. Але це мідь нижчого ґатунку, а виробництво поки мало вивчене. 

– Мабуть, населення лісостепу було не в захваті від вершників з Півдня і низка городищ у нас свідчить про певну систему захисту?

– М’яко кажучи не в захваті. Це була агресивна сила, яка несла щонайменше деструктив, а щонайбільше смерть і руйнацію.

Система чорноліських городищ на південній межі українського лісостепу виникла в час появи кімерійців. Місцеве осіле населення було вимушене захищатись. Традиція будівництва городищ поруч із кочовим степом тривала і надалі. У скіфський час таких городищ побільшало, вони стали значно масштабнішими за розмірами. Традиція протистояння осілого лісостепу і кочового степу тривала аж до руського часу. 

Водночас ми не можемо спрощувати вплив кочівників як виключно агресію і грабунки. Комплекси, виділені Сергієм Скорим, свідчать, що частина кімерійців тут проживала. Можемо припускати данницькі відносини, що було практичніше з далекосяжного погляду.

– Чи відомі у лісостепу, зокрема чорноліській культурі, кімерійські поховання? 

– Так. Іноді в цих комплексах поруч з кімерійськими речами проглядаються лісостепові риси, наприклад, обряд трупоспалення. У більшій мірі це стосується скіфського періоду. Можливо, почався процес злиття, принаймні на рівні еліт. Зв'язок, який міг бути вигідний обом сторонам. У скіфський час, оскільки вони були експансивніші, це видно краще. 

– Ми ще не згадали про елемент, який вирізняє кімерійців – це кімерійські стели. Що це, звідки вони відомі і де збережені?

– Це кам'яні скульптури з унікальними зображеннями. Вважають, що ці стели, так само як і скіфські, можуть бути культурною ознакою степових кімерійців. Вони розташовані в степу на Північному Кавказі, є знахідки в Болгарії. Чому науковці вважають, що ці скульптури можуть бути етнокультурним атрибутом? Це певний релігійний образ, образ першопредка або божества. Етнокультурний маркер, в який давні племена вкладали релігійну суть. Для них ці статуї мали такий сакральний сенс, як для нас сьогодні ікони в церквах. Це невід'ємний атрибут їхньої релігії, світогляду, це щось рідне, більше, ніж кам'яна скульптура.

tiritaka-kimmerian-idols

Кіммерійські антропоморфні стелли у вигляді чоловіка та жінки (зліва). Тірітака, Крим

Фото: spadok.org.ua

– І ці кам'яні скульптури ставили на верхівках курганів?

– Так. В низці випадків ми можемо стверджувати, що вони знаходились на верхів'ях курганів, отже, були пов'язані із культом предків. Можливо, і з культом першопредка, бо вони ж в давніх культурах тісно були пов'язані із божественним. У скіфів також були схожі скульптури, які були релігійним, культурним атрибутом.

– Ще одна складна проблема, про яку ми вже згадували – кімерійці і скіфи. Напевно, у більшості наших глядачів є уявлення про поступальний хід історії: були кімерійці, прийшли скіфи. Геродот в "Мельпомені", описуючи їхні стосунки, зазначив, що кімерійці просто зібралися з краю Причорномор'ям і кудись помандрували. Як цей клубок етнокультурного плавильного котла вирішити? Як відбулася скіфська інвазія, як кімерійці пішли, чи все було трішки складніше?

– Чи може народ, який понад два століття панував на цих теренах, освоював площу, просто кинути все і піти? Навряд чи. Мабуть, сталося серйозне військове протистояння, предметні конфлікти, які археологічно вловити непросто. Вочевидь, частина населення підкорилась новим завойовникам і залишилась. Про це свідчить включення кімерійських елементів в майбутню скіфську культуру. Частина покинула територію і пішла в Передню Азію. Ймовірно, ці шляхи були проторені ще з передскіфських часів – з VIII століття до н.е. 

Ситуація була надзвичайно складною. Орда і система племен – це неоднорідне явище. Як показують дослідження, пізніші кочові суспільства хоч і були доволі різнобарвними, але їх об’єднувала панівна орда.

– Плем'я-гегемон. 

– Перемога іншого племені над племенем-гегемоном могла б переформатувати всю ситуацію. А зовсім не обов'язково мало бути знищення всього попереднього етносу і поява нового. Але ж у нас все ще надзвичайно мало даних, щоб про це говорити. Ми знаємо буквально краплі і піщинки. Втім є сподівання, що із розвитком генетичних досліджень, давні племена будуть розкривати свої таємниці. 

– Насамкінець, чи можемо хронологічно окреслити зіткнення кімерійців та скіфів другою половиною VIII століття до н.е.?

– Ранньоскіфська хронологія досі дискусійна. Нам відомо, що десь в 670-х роках до н.е. скіфи в Передній Азії вже були. Тобто, можливо, до цього часу вони з'явились в Північному Причорномор'ї. Але чи це був початок VII чи може кінець VIII? Точно сказати важко. Думки дослідників різняться. Є такі, які вважають, що скіфська культура – це друга половина VIIІ століття до н.е. Інші вважають, що скіфська культура лише з кінця VII століття до н.е. 

– Дехто вважає кімерійців мало не предками булгар. Чи можемо простежити долю цього народу по їхньому розчиненню? 

– Дуже важко це робити. Ми бачимо за окремими рисами, що якась частина в скіфський етнос влилась. Інша – асимілювалася в передній Азії. Але ж і скіфський етнос підходить до своїх історичних меж. І надалі всі деталі фіксувати дуже важко. У нас є перспективи щодо цього, але потрібні генетичні аналізи. Я думаю, що якісь "краплини кімерійської крові" і надалі будуть фіксувати. Але поки що можемо говорити лише те, що якась їхня частина, мабуть, влилася у скіфський етнос. 

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

рух2 800x500

Коли українці зрозуміли, хто вони? | Олексій Сухий

800x500 obkladunka Pagiria.jpg

Карпатська Україна | Олександр Пагіря

obkladunka Sydun 800x500.jpg

Як зростав російський імперіалізм | Данило Судин

obkladunka Galajchyk 800x500.jpg

Упирі, русалки, відьми та інші українські демони | Володимир Галайчук

800x500 obkladunka Kebyladze.jpg

Спадок гомо совєтікуса | Вахтанг Кебуладзе

bez_b 800x500_2 (1).jpg

Історичні відносини між Україною та Польщею | Леонід Зашкільняк

Савчук 800x500

Чи була Україна колонією Російської імперії? | Іван Савчук

Ірина Тимар 800

Половці і Русь | Ірина Тимар

Література 1920-их | Ярина Цимбал

Література 1920-их | Ярина Цимбал