Українські землі 5 тисяч років тому | Віталій Отрощенко

29 січня 2022 р.

Що було на українських землях до кіммерійців та скіфів? Розповісти про бронзову добу ми запросили доктора історичних наук, професора археології Віталія Отрощенка, який дослідив понад 100 курганів у нижньому Подніпров'ї.

Як виплавляли бронзу? Хто такі "протоєвропейці"? Звідки походять бойові колісниці? Коли ямники розселилися по Європі? Що таке "харизматичний клан"? Куди мігрували після зміни клімату? Чи був демографічний бум у бронозовій добі? Та в чому успіх кіммерійців? Про це у 96 випуску програми "Без брому з Віталієм Ляскою".

– Пане Віталію, доброго дня! Дякую, що не знехтували нашим запрошенням. Нині будемо говорити про справді тектонічні зміни, які сталися на території України кілька тисяч років тому і які, певною мірою, визначають нас, – це початок доби бронзи. Коли ми говоримо про такі періоди, як кам’яна доба, мідно-кам’яна доба, бронза, то передусім зі шкільних лав знаємо, що відбулася зміна матеріалу, з якого виготовляли знаряддя і все інше. Чи справді зміна матеріалу була підставою для переходу між енеолітом і бронзою?

– Фактично, вона стала умовою для переходу, а далі маємо справу з наслідками цього. Тобто перехід від використання міді до штучного сплаву. У нас, на півдні Східної Європи, додавали ще миш’як (мишак), тому називаємо цей період добою мишакової бронзи. 

ris1.jpg

Керамічна модель саней  з розкопок поселення Майданецьке (культура Трипілля) 

Фото: iananu.kiev.ua

Втім був ще один аспект, окрім технологічного. Бронза – це один фактор, а другий – поява колісного транспорту, яка зіграла не меншу роль. Тобто з’явилося колесо. 

Трипільський світ – це сани, запряжені волами. Ми маємо керамічні статуетки, композиції зі зображенням запряженої тварини. Десь в середині IV тисячоліття до Різдва Христового, за каліброваними радіовуглецевими датами, вони нас посунули вглиб. Процеси, які ми раніше вважали, що відбувались в III тисячолітті до Р.Х., насправді сталися в IV тисячолітті. Тож Кукутень-Трипілля – це не IV-III, а V-IV тисячоліття до Р.Х.

– Тобто на тисячоліття посунулись?

– Так. Це заслуга фізиків, вони нас посунули, дещо відірвали від нашого уявлення.

– Але трипільський світ, про який ми часто говоримо, – це світ мігрантів, які сюди прийшли і звідси пішли.

– Загалом так. Те, що вони сюди прийшли, – це доконаний факт. Ми знаємо, звідки вони йшли, – з Балкан, з румунської Молдови, і заселили наш правобережний лісостеп, навіть трохи пробилися на лівий берег в районі Києва і Переяслава. 

А от питання куди вони пішли – залишається відкритим. Чому вони зникли? Є кліматичний аспект. Приблизно у 3200 році до Христа закінчився найсприятливіший період для проживання на наших правобережних лісостепових теренах, і Галичини теж це торкається. 

Далі почався період, який називають суббореальним, коли різко погіршився клімат – стало холодніше і менше вологи, опадів. Це фіксують палінологи, палеоботаніки. В таких умовах вести землеробсько-скотарський тип господарства стало нерентабельно. А, можливо, трипільці виснажили ці родючі чорноземи, вони тоді ще лише формувалися. Ця криза екологічна, кліматична призвела до модернізації.

Але вони не зникли одразу. Вважають, що у 3200 році до Христа закінчилася класична спільнота Кукутень-Трипілля. Зараз її ділять на локальні культури, хоча це складно. Але трипільське чи посттрипільське населення – це усатівська культура в степу, біля Одеси, Буджака, горецька культура північніше – вже в зоні лісостепу, києво-софійську ще виділяють культуру – вони ще не втрачають технології виготовлення посуду, чим відрізняються від сусідів дуже рішуче. Але вони також використовують найдавніші бронзові знаряддя. Вони переходять від міді до бронзи. 

Усатівці почали освоювати степ – пішли ближче до лиманів, до Чорного моря. Там ми їх фіксуємо. Або піднімалися вище, під ліс – як києво-софійська культура. Вони шукали нові екологічні ніші і освоювали їх. Але їх, мабуть, стало набагато менше. Посттрипільські культури займали менший простір, і зрештою їх асимілювали ті, хто мешкав на лівому боці Дніпра.

– Це середньостогицька культура за часів Трипілля?

– Спочатку, за часів енеоліту, це дніпро-донецька, яка була ще неолітичною культурою. Якщо Трипілля – це вже енеоліт, то там ще – неоліт. На одному березі вже існувала прогресивніша культура, а на іншому – ще доживала стара. Якісь речі потрапляли з однієї спільноти до іншої, контакти були, але певний час вони дві так співіснували. А дніпро-донецька культура – це протоєвропейський антропологічний тип. Скажімо так, це корінне населення, яке трипільці посунули з Правобережної України на схід. 

А потім відбувся зворотний процес. Корінному населенню, зрештою, не звикати жити в екстремальних умовах. Прибульці все ж таки йшли з тепліших і зручніших для життя земель. Але щось їх штовхало сюди.

– Якась потреба.

– Так. Неоліт – це вже відтворювальне господарство, для цього потрібні ресурси. Землі, які інтенсивно використовують, виснажуються. Якщо є можливість, ніша, куди можна просунутись на договірних умовах чи силою, то, як правило, ті, хто сильніший, кого більше, той і перемагає. Трипільці, кукутенці зрештою перемогли тут. Скільки могли – використовували, потім земля виснажилась, клімат став гіршим. 

Можливо, частина цього населення відступила назад на Балкани, інша частина була асимільована протоєвропейцями – і тому ми маємо такий кардинальний зсув. 

На момент переходу від енеоліту до бронзи ці посттрипільські культури ще якось виживали, тримали якісь свої традиції, здобутки, а далі прийшли вже скотарі степу – це ямна культурна спільнота. Вони рішуче перемогли, поглинули усатівську культуру. Далі вони подолали Дунай і вийшли на угорські степи, там побудували своє. А міграція – це будівництво курганів…

– За курганами можемо простежити рух. Ви вже кілька разів сказали “протоєвропейці”. Що це за термін?

– Це термін антропологів. Це нащадки кроманьйонців, нащадки мисливців на мамонтів в Північній Україні і мисливців на бізонів в Південній Україні. 

"Протоєвропейці" - це термін антропологів. Це нащадки кроманьйонців, нащадки мисливців на мамонтів в Північній Україні і мисливців на бізонів в Південній Україні

– Це люди, які тут мешкали тисячі років?

– А, може, і десятки тисяч, які вижили звідси останніх неандертальців. Релікти фіксують в Криму паралельно з людиною розумною. Це не обговорюється, але вони певний час співіснували. Вони були розумніші завдяки низці обставин. У нас, на жаль, дуже мало антропології залишилось. І від трипільців мало, бо нам не відомий їхній поховальний обряд.

Вертеба.jpg

Печера Вертеба. Реконструкція стоянки давніх людей

Фото: uk.wikipedia.org

– Хіба з Вертеби інгумації є?

– Там просто специфічна печерна ніша. Зрештою, вони підтвердили те, про що свідчили їхні статуетки, – вони залишили на них свої портрети. Філіація чи індифузія передньосхідного населення.

За доби ранньої бронзи тут були ті, хто займався відгінним скотарством, це були ще не кочовики. В жодному разі не можна називати їх кочовиками, бо вони ще не знали верхового коня. Це припущення, що найдавніші вершники були в енеоліті.

– Це середньостогівська культура?

– Так. Вони полювали на коней і споживали їх.

– Вони доместикували коня чи ні?

– Навколо цього тривала дискусія з 1970-х по 1990-і роки. Матеріали поселень середньостогівської культури – на 80-90% це коні. Потім знайшли кістяні знаряддя праці – так звані качадики. Вважалося, що це псалії і цими псаліями була загнута вуздечка. 

Згодом долучилися палеозоологи. Марша Левін з Кембриджа приїжджала, перебрала всю Деріївку і дійшла думки, яка панує у загальноєвропейській зоології, що це таки коні, але вони були ще не одомашнені. Одомашнення фіксують, коли в похованні при людині лежить кінь, і якщо цей кінь ще й загнузданий. Або коли є набір вузди, може бути і без коня.

– І яким часом датують такі поховання?

– Десь XXI-XVIII століття за каліброваними вуглецевими датами. Це те, що нам дало відкриття синташтинської культури на Південному Уралі. Розкопки проводив Володимир Генінг. Він був етнічним німцем, професором Свердловського університету. На річці Синташта він розкопав поселення, а також великий і малий могильники. 

191856_bistrushkin66.png

Реконструкція синташтинської колісниці за В. Генінг. Загальний вигляд і положення в могильнику  

Фото: uk.wikipedia.org

Там йому вдалося зафіксувати інсіту – парні поховання запряжених коней. Небіжчик лежав у кузові колісниці, а колісниця була з колесами, які наполовину прикопані в землю. Тобто під два колеса робили лунки відповідної конфігурації. Розкопуючи ці лунки, вони розрізали заповнення вздовж, в пустотах ґрунту побачили рештки форми спиць. Це були найдавніші колеса зі спицями. 

У ямників, катакомбників доби ранньої і середньої бронзи були важкі вози, які слугували катафалками і транспортним засобом, які тягали воли. Вони були доцільні в господарстві, при перевезенні великих вантажів, але воювати на таких возах, запряжених волами, було неможливо. Віл узагалі специфічна тварина – кастрована, мирна, для війни не придатна. Такі вози не давали ні стрімкості, ні відступальності. 

У могильниках були зафіксовані рештки таких коліс і так звані дисковидні псалії з шипами – кістяні, рогові, різні варіації. Це XXI-XVIII століття до Христа, згрубша довкола дати 2000 років до Р.Х. 

Це відкриття сталося в середині 1970-х. І воно примусило відсунути дуже багато старих концепцій, гіпотез. На Південному Уралі з’явилися факти і поховальні комплекси найдавніших людей, які рухалися, воювали на бойових колісницях. Там також знайшли бронзові сокири з гаками, щоб не тільки рубати, а й чіпляти, завдавати шкоди коню. Радіовуглецеві дати, взяті з цих поховань, коли їх ще почали калібрувати, підскочили ще на 200-300 років вглиб, тобто вони виявилися чи не найдавнішими у світі.

– Тобто бойові колісниці походять, умовно, з наших теренів? З нашої культурної спільності?

– Якщо широко казати – з півдня Східної Європи, від Уралу до Дунаю. Поховання колісничних нам би хотілося знайти тут, але тут ми виявили кілька псаліїв, тобто вони теж тут були. Найкращі знахідки – на Південному Уралі, на середній Волзі, на середньому Верхньому Дону. 

Зрештою остаточно відкинули гіпотезу енеолітичних вершників. Тому що стало зрозуміло, що коней спочатку запрягли (точніше, загнуздали), але їх не використовували під верх, а в колісниці.

– А потім осідлали.

– Ми тільки на початку II тисячоліття, а осідлали на тисячу років пізніше. Що більше ми знаємо, то більше старих гіпотез відходить, тому що з'являються нові дані. 

Василь Городцов, який склав періодизацію бронзової доби, виділив три культури – ямна, катакомбна, зрубна. Ямна – це рання бронза, катакомбна – середня, зрубники – пізня. Як він бачив за типом поховальних споруд, так і називав культури. Але не всі культури він побачив і не всі епохи відчув.

Ur_chariot.jpg

Зображення воза, запряженого онаграми на шумерському "Штандарті війни і миру" (бл. 2500 до н. е.)

Фото:

– Але в добі бронзи більше як 20 культур, наскільки я розумію.

– Періодизацію Городцова за поребриком і досі вважають непорушною. Якщо брати археологію України, то виділяють п’ять періодів замість трьох. Рання – це ямна культура і синхронні їй. З'являється культура шнурової кераміки, ямна середня – з ранньої середньої бронзи. Середня бронза – це світ катакомбних культур і культур шнурової кераміки. Далі виділили поховання в дерев’яних поховальних спорудах, Городцов назвав їх зрубними. Він свою періодизацію робив на матеріалах Східної України – це наша періодизація, він поширив її до Уралу, але класичні пам’ятки всі у нас.

Проте в 1960-70-х роках українські археологи Софія Березанська та Станіслав Братченко виділили нову культуру. Березанська називала її культурою багатоваликової кераміки, Братченко уточнив назву, що це бабинська культура. А нині Роман Литвиненко веде мову про культурне коло Бабине. Його фіксують від Львова до Луганська. А тепер є навіть волго-донська бабинська культура, тобто вже аж до Волги. Це 300-400 років між катакомбними і зрубними культурами. Тобто з’явився ще один період, якого не побачив Городцов при своєму підході. Через поховальну споруду з дерева він зарахував до зрубної. Він тоді і не міг інакше означити, він піднімав цілину. І потім він не побачив останнього періоду бронзового віку, бо на сході він не виразно проглядався.

– Білозерська культура?

– Це білозерська культура, я долучився до її виділення в 80-ті роки. Це культура фінальної бронзи. Зрубні культури, сабатинівська культура, культура Ноа – це те, що ми вважаємо зараз пізньою бронзою. Після цього було ще близько 300 років до того, як Україна вступила в час своєї історії. Від кімерійців починається писемна історія України. Тому що це перший народ, який ми називаємо так, як їх називали євреї, ассирійці і греки.

– Наскільки Закарпаття відрізнялося в добі бронзи від масиву українського? 

– Відрізнялося. Карпатський басейн – це окрема історія, зокрема й через клімат. На півдні Балкани підпирали, на заході – культури Австрії, Німеччини, на півночі – шнурові культури. Він був своєрідним. З одного боку – суто європейським. 

Чим відрізняється Карпатський басейн – там є великий шматок степу, це лівобережне середнє Подунав’я. І зараз найкращий клімат в Україні – це Ужгород, Підкарпаття, Закарпаття. Найбільше золота в Трансильванських горах було там. Його знайшли давно і використовували. Найкомфортніші умови життя для населення були по той бік Карпат. 

Оскільки там були поля для випасу худоби, степовики намагалися туди просочитися. Першими фіксуються ямники – вони побудували до тисячі курганів на середньому Дунаї. Там знайшли поховання ямників – на спині, з піднятими догори колінами. І з кам’яними стелами, це специфічний наш український продукт.

– “На експорт”.

– Так, ми його експортували на південний схід, на Кубань і далі в Азербайджані аж до східної Туреччини фіксують традиції таких стел. А з'явилися вони в Болгарії, в Румунії і в Угорщині.

– Наскільки я розумію, ми говоримо про ямну культуру як генетичну основу, з якої протоєвропейці почали розселятися від Індостану аж до Британії?

NMHU021.jpg

Посуд, знайдений в похованнях, що відносять до ямної культурно-історичної спільноти (Національний музей історії України)

Фото: uk.wikipedia.org

– Загалом так. Зараз це говорять не археологи, а генетики. Оскільки ямна культура залишила нам понад 10 тисяч виявлених і розкопаних поховань, і найбільше з них концентрується на території України – на Дніпрі, на Південному Бузі, до Дунаю. Прекрасний матеріал для генетичних, тому що у нас зберігаються антропологічні фондИ, а це матеріал, який дозволяє брати для аналізів. В Україні поки що немає ресурсів це проводити, але роблять лабораторії в Європі, в Америці, в Японії. Зараз сходяться на тому, що генетичних предків індоєвропейців треба шукати в ямній спільноті. А ямна спільнота від Уралу до Дунаю, Угорщини, Болгарії – вони заполонили пояс степів. Вони поширювалися і на схід.

– До Індостану.

– Там складніше. Як вони туди потрапили, треба простежувати. Але вони досягли Західного Сибіру. З'явилася афанасіївська культура, синхронна ямній, біля річки Єнісей. Головне, що вони туди прийшли і принесли свої черепи. Тобто після них залишалась антропологія, і це були європеоїди. Бо там же світ людей, ви знаєте, з яким розрізом очей і відповідною антропологією. Потім була зворотна реакція, відчули це в XIII столітті н. е.

– Монголи.

– До них ще гуни були, авари, десятки різних племен прийшли. Але то вже інша історія.

– Добра бронзи – це також великий демографічний бум, кількість населення збільшується. Чому?

– Доба бронзи – це 2000 з гаком років – від XXXII до IX століття до Р.Х.

– Тобто ми не можемо в загальному говорити.

– Це як від нас до Ісуса Христа. Відчуйте ці дві тисячі років! Стільки ж між останніми трипільцями і скіфами…

– Чи кімерійцями.

– Так. Скажімо, у нас є політолог Валерій Бебик, який чомусь вважає, що нібито можна прочитати 200 книг і стати істориком. Це своя професія, яка вимагає все ж таки спеціальної освіти. Один з його “винаходів” – скіфо-трипільська чи трипільсько-скіфська цивілізація. Не можна об’єднати в одну цивілізацію людей, між якими 2000 років прірви!

– Цей хіатос вирішує.

– За цей час же змінилися десятки племен, культур, народів. І це треба поступово від і до вивчати.

– Ви згадали про Бебика, а я згадаю про Бориса Рибакова, який виводив слов’янський етногенез із кола лужицької, тшинецько-комарівської культури. І авторитет Рибакова беззаперечний як академічного дослідника.

– Авторитет Рибакова все ж вельми дискусійний.

KAM60.jpg

Тшинецькі прикраси (Київський археологічний музей)

Фото: uk.wikipedia.org

– Але в тому часі, в Радянському Союзі…

– То була тоталітарна система. Що Радянський Союз, що нацистська Німеччина – тоталітарні режими. Там був націонал-соціалізм, а тут був інтернаціоналсоціалізм. Але і ті, і інші хотіли світового панування. Мета була однакова. А Рибаков – історик російської археології, про нього книжки писали, як-от “Воевода советской археологии”. І тому він вдирався і в Трипілля, і про скіфів написав книжку, не будучи фахівцем. Всюди потоптався, але…

– І всюди шукав слов’ян.

– Шукав. Так, як всі, як і ми. Ви думаєте, співробітники мого відділу – не шукають? Щодо тшинецької культури (або, як тепер називають, тшинецьке культурне коло; це європейська термінологія, вона акуратніша). Про це висловлювалася корифей української археології Софія Стефанівна Березанська, вона досі жива. Їй вже 97 років. Вона ще тоді про це казала, скромно як гіпотезу. А Рибаков просто взяв це.

Зрештою, ареал Тшинця і найдавніших слов’ян – в принципі, можна, ідучи ретроспективно.

– Але чи населення не змінювалося до VIII-IX, нехай до V століття?

– Я ж кажу, що у нас було п’ять періодів бронзового віку. І нам треба розібратись, від якого періоду – раннього чи пізнішого – просто змінювалась культура, але залишалось населення, а де була міграція. В часи катакомбних культур була міграція з Північного Кавказу. 

У нас була потужна Інгульська катакомбна культура. Ці інгульці все робили не так, як попередники. І антропологічно вони дещо відрізнялися. Був вплив, така врізка. Потім зрештою основне населення, протоєвропейська лінія подолала цю інвазію. 

В часи колобабиної і зрубної культури відбулося те, що називають “ямний ренесанс”. Відкинули ідею поховання в катакомбах, повернулися до поховань в ямах, абсолютну більшість населення ховали в ямах, крім цієї катакомбної “врізки”. 

Зміна культур не завжди була зміною населення. Були якісь інші культурні вкраплення, ідеї, внески.

– А коли ці ямники розселилися по території Європи? Ми можемо хронологічно визначити?

– Користуючись каліброваними датами – так. Це розселення відбувалося впродовж першої половини III тисячоліття до Христа, коли вже остаточно на межі III-II тисячоліть останні посттрипільські традиції притлумилися, зникав рецепт виготовлення трипільського посуду…

NMHU029.jpg

Тшинецькі фібули та шпильки (Національний музей історії України)

Фото: uk.wikipedia.org

– … і вже не знайшовся?

– Так, у тому-то й справа. Це означає, що асиміляція закінчувалася.

– Арії – це доба якої бронзи?

– Арії – це культурне коло Бабино, синтакшинська культура, це перехід від середньої до пізньої. Ці, умовно скажемо, арії запрягли коней у колісниці. Це клан аріїв, чи, як Омелян Пріцак запропонував, харизматичні клани. Він вивів цю концепцію, аналізуючи писемні джерела, а археологи знайшли цих найдавніших аріїв. Зокрема, Генінг на Південному Уралі археологічно підтвердив. 

– Харизматичний клан – археологічно це що? 

– А це якраз поховання із запряженими кіньми, з рештками колісниць, з озброєнням, велетенські, потужні, фізично розвинені, під два метри зросту люди, які там лежать. От у них і вбачають аріїв. 

Лев Гумільов, російський історик, географ, називав їх пасіонаріями. Мені більше подобаються “харизматичні клани”, концепція Пріцака. Він першим показував саме на цих воїнів колісниць. Це ми їх знайшли археологічно на Південному Уралі. А історично вони вдерлися в давню історію…

– Хетське царство, гіксоси в Єгипті…

– Так, правильно кажете. І всі вони були на колісницях.

– І всі вони походили з територій між Уралом і Доном?

– Це осередок від Дону до Уралу, далі вони пішли на схід до Китаю, колісниці туди потяглися, і на південь в бік Індостану. Ці відкриття матеріалізували Пріцакову концепцію. 

Очолювали ці суспільства колісничних харизматичні лідери, от вони й були носіями влади. Вони прийшли в державу Мітанні і запропонували їм свою правлячу династію. Їх було небагато, але у них був проєкт.

– Але в чому був секрет успіху цих гігантів на колісницях?

– Зброя. Проти них на віслюках запряжених чи волах не повоюєш. І мали харизму. 

Вони ж не тільки туди донесли, а далі – спадкоємці цих традицій синтакшинських, зрубних, андроновських, все це виливається в кімерійців і скіфів. І далі вже Геродот розказує, що скіфський народ поділявся на різні племена. А керувало цим всім одне плем’я – скіфи царські.

92673290_2790193191015944_2665096467810615296_o1.jpg

Скіфський меч-акінак з Товстої Могили 

Фото: nmiu.org

– Той же харизматичний клан.

– І всі інші скіфи визнавали їх своїми царями. Тобто царів з цієї лінії призначали. А як звали скіфських царів? Аріапаф, Аріадн... Вони вже стали вершниками, вже доба колісниць минула, пройшло майже півтори тисячі років з того часу. А імена залишились, і ці харизматичні клани. 

Зрештою ці клани стали харизматичними кланами тюркських племен. І, власне кажучи, право на владу – якщо у тебе є відповідна кров, то ти маєш право.

– Такі собі варяги бронзового часу.

– Так. Одне з відгалужень перетнуло величезні гірські масиви і врешті вийшло в долину річки Інд. Їх можна локалізувати.

– Ми говоримо умовно – від Уралу до Дунаю.

– Там же ж подолати треба було пустелі Центральної Азії. Можливо, кілька разів в процесі міграції багато що змінювалося.

– А скільки цей час міграції зайняв? Від Дону до Індостану?

– Тут дуже важко. Ми знаємо про міграцію гунів і їхнього правителя Аттілу. Ну, 200 років вони йшли від Великої китайської стіни, перетнули Боспор Кімерійський…

– Але залишилися гунами, матеріально і культурно.

– Вони залишалися кочівниками. Тобто їхній спосіб виробництва, господарювання, економіка залишалися кочівницькими. Аж тут десь на середньому Дунаї Аттіла почав будувати своє дерев’яне місто. Бо фактично він уже розбудовував державу. А будувати державу в шатрах, може, й зручно, але, щоб утвердитись, треба ставити фортеці. 

Так-от, харизматичні клани, про що писав і наголошував Пріцак, перейшли від бронзи через скіфський період і в Середньовіччя, в Русь. Зрештою, поки сюди, на Київський пагорб, не прийшов якийсь харизмат, починаючи з Кия, і не запропонував свій проєкт. 

Хан Аспарух – це один з очільників розбитої хозарами Великої Булгарії. Він прийшов на Балкани – там було сім слов'янських племен, але порядку не було.

Eugene_Ferdinand_Victor_Delacroix_Attila_fragment.jpg

Аттіла. Фрагмент фрески Ежена Делакруа, бл. 1843 - 1847 рр.

Фото: uk.wikipedia.org

– І він навів порядок.

– Його оголосили царем Болгарії, він заснував Перше Болгарське царство.

– Такий собі суспільний договір.

– А це якраз харизматичний клан Дуло, клан Аттіли. Тобто спочатку були гуни основною етнічною силою, на чолі з цим кланом Дуло. А потім набрали сили болгари, це загалом тюркська, іранська, у них складне походження. Але головне, що це плем’я, яке набирало сили, його очолював представник попереднього харизматичного клану.

– Все ж таки доба бронзи в територіальному аспекті є доволі строката. Землероби були? 

– Сама географія Євразії дуже строката.

– А якщо ми говоримо про територію України?

– Якщо про територію України – у нас є горяни, є гори – від Кримських до Карпатських, у нас є поліщуки, у нас є проміжним лісостеп і є степ. Якщо ти живеш в лісі, то створюється одна культура чи субкультура…

– Я до чого веду – часто нам кажуть, що в добу бронзи зародився перший суспільний поділ праці.

– Та ні. Це в неоліті ще. Тваринництво, землеробство. Трипілля це закріпило. Бронза була вже наступним етапом. 

– А в добі бронзи ці процеси поглибилися?

– Вони продовжилися, але з ухилом в скотарство. Все-таки доба бронзи – це доба скотарів. Якщо Кукутень-Трипілля – це землеробство, а тут це відгінне скотарство з елементами осілості. Кожна культура доби бронзи залишала ознаки осілості, такого шатрового періоду. От кімерійці не залишили нам жодних ознак осілості. А скіфи вже почали осідати потроху.

– Коли ми говоримо про поступовий такий, з нашої точки зору, занепад доби бронзи, ми говоримо про білозерську культуру і про фінальну бронзу. Чим ця фінальна бронза відрізнялася від середньої бронзи?

– Від розвиненої чи пізньої бронзи?

– Від класичного варіанту бронзи.

– Класична бронза – це доба пізньої бронзи. І в Європі теж.

– Такий золотий вік бронзи.

– Умовно “золотий”. Хоча золото в цей час вже було. У 3200 роках до Р.Х. була сувора кліматична зміна, і далі перед культурами бойових колісниць знову сталося велике кліматичне зрушення в інший бік. Коли з’являється криза – починається проблема. Кожна криза вимагає її вирішення, мобілізує людей, бо людям треба виживати – і вони роблять стрибок. 

Останній кліматичний оптимум був десь 1700-1200 років до Р.Х. І це якраз те, що ми називаємо за нашою періодикою – доба пізньої бронзи. Це доба максимальної осілості. Ми маємо тисячі відкритих поселень.

– Тобто скотарі були осілими, не мандрівними?

– Відгінне скотарство було. А тут вони вже масово сідали на землю, тому що було достатньо волого і тепло. В цей час якраз землеробство тут, і навіть в степовій зоні – сабатинівська культура, культура Ноа. Знову з'являється дрібна пластика, зернові ями. Може, навіть приторговували зерном, але це важко довести. Проте знаємо, що зерно зберігали, сушили. 

В цей час був демографічний вибух. Тому що до того ямники, катакомбники мали десятки поселень, а тут вже сотні тисяч у добі пізньої бронзи. І тут вже, якщо брати культуру з заходу на схід, – вони заселяли межиріччя степові. Люди завжди тислися до води, до джерел: Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дон, Донець. 

А тут вони виходили в степ, отже, дозволяли умови, опановували вже. А потім було чергове кліматичне зрушення близько 1300-1200 років до Р.Х. Фатальний рубіж XIII-XII століть до Р.Х. І знову стало холодно й посуха. Народ вкотре шуганув зі степу. 

– А куди?

– Куди можна було пробитися. На території Ірану з’явилися іраноарії. Раніше була міграція індоаріїв, які пішли в Індію. А це друга хвиля міграції.

Сьогодні назва Іран – це дослівно “країна аріїв”. Але це не корінне населення.

– Згрубша кажучи, це нащадки тих, що переселилися трішки раніше.

– Це назва тих, які переселялися, починаючи з доби фінальної бронзи. Вони почали шукати, завойовувати. На Іранському нагір’ї теж була своя потужна культура, але прийшли скотарські племена і зрештою не тільки її завоювали, а й дали цій країні її сучасну назву.

– А що творилося в тому часі в лісостепу України, коли фінальна бронза добігала кінця?

Ґава-Голіграда.png

Артефакти ґава-голіградської культури 

Фото: esu.com.ua

– У нас спостерігається міграція з того ж Карпатського басейну сюди. Ґава-голіградська культура подолала карпатські перевали і поширилася на Наддністрянщину. В цей час з’явилися перші фортеці. Була Михайлівська фортеця на Дніпрі. Але ще в часи бойових колісниць вели будівництво фортець: Левенцівська фортеця в гирлі Дону, інша скеля Кременчук… 

Ситуація нестабільності настає за доби фінальної бронзи. І одним із найбільших відкриттів української археології є укріплене поселення Дикий Сад в центрі Миколаєва, неподалік Миколаївської міської ради, на тому місці, де Інгул зливається з Південним Бугом. На такому мисі вже 30 років миколаївські археологи копають це укріплене поселення.

– В чому унікальність цього поселення?

– По-перше, тому що воно укріплене. Доба пізньої бронзи – це була доба абсолютної безпеки. Цією добою я і займався найбільше, докторська і кандидатська дисертації мої присвячені зарубникам. Та культура, яка була поширена від Волги до Дніпра, бережнівсько-маївська зрубна, – для неї характерна відсутність поховань зі зброєю, воїнських поховань, маємо тисячі черепів – жодних ознак насильницької смерті.

– Цікаво. А як це співвідноситься з войовничими харизматичними кланами?

– Була пауза. Клани ж відходили: пішли в Індію, на Близький Схід, передньоазійська міграція. Наші степові терени Євразії ще не дозріли тоді до цивілізації. І потенціал цих кланів – свинопасами чи погоничами корів їм бути не хотілося. Їм хотілося більшого, і вони свій ресурс спрямували туди. Зрештою там засвітилися, принесли туди свою мову, нав’язали багатомільйонному населенню Індії чи іранського нагір’я своїх богів. Хоча в пантеон увійшли там і місцеві боги. Це політеїзм.

– Така історія успіху.

– В чому проблема археології – це наука, яка досліджує фрагменти минулого. Ми щось весь час повинні реконструйовувати, домальовувати, здогадуватися. Але поки що так на сьогоднішній день виглядає картина.

За доби фінальної бронзи був великий відплив населення. Якщо для сабатинівської культури десь 1500 поселень, то для білозерської відомо приблизно 150. 

– Тобто більшість мігрувала все ж таки?

– Або внаслідок кліматичних катаклізмів вмерти тут з голоду, або піти і вибити собі шматочок щастя за горами.

– Тобто цей демографічний бум доби фінальної бронзи не був тільки внутрішнім, а й назовні більше спрямований?

– Назовні пішов, а ті, що залишилися, зібралися навколо лиманів. Білозерська культура – це поселення на березі Білозерського лиману. Білозерка – малесенька степова річечка біля Кам’янки-Дніпровської, там тягнеться степ на 60-70 кілометрів. Також біля лиманів буджацького степу між Дунаєм і Бугом, між Бугом і Дніпром. Там українська пустеля, на цих видувах піщаних, на кучугурах Олешківських – там вони концентрувалися. А степові межиріччя знову спорожніли. Одиничні поховання знаходимо. І починали в цей час будувати укріплені фортеці.

– Тобто вони відчували якусь загрозу, але з боку кого?

– З боку Заходу могли бути якісь фракійські племена. Зі Сходу, зрештою, звідки й пришли – кімерійські були імпульси. Біля Ольвії з'явилася скульптура на подобі Оленячих каменів.

– З Далекого Сходу вони прийшли.

– З глибин Азії – Монголія, Алтай.

– В чому кімерійці були успішніші за жителів фінальної бронзи? Ми говоримо про злам епох – бронза і раннє залізо.

– Вони вже стали іншими. Зокрема у військовій справі – вони осідлали коня.

– Ті запрягли, а ці осідлали.

– Так, якщо арії запрягли, то кімерійці осідлали. З'явилися загони кінних вершників, озброєних мечами. Криза виснаження джерел мідної руди як сировини змусила шукати вихід. І вихід був знайдений – болотні руди, ресурси великі. Почався кривавий залізний вік. У білозерській культурі почали серійне виробництво речей – ножі, кинджальчики…

Найдавніше залізо з’явилося в Малій Азії ще за доби пізньої бронзи.

– Але до білозерців дійшли ці тенденції.

– Так. А в білозерський час з'явилися серійні вироби. Метеоритне залізо ще було в похованнях катакомбних культур. Навіть серед ямників на Південному Уралі були окремі залізні речі. Але вони ще не робили погоди.

– Тут цікава річ: кімерійці, умовно кажучи, – мігранти, які прийшли сюди і завоювали. Але в лісостепу населення залишається постбронзове?

– У лісостепу все ж таки трималося. Чим закінчується доба фінальної бронзи – вздовж південного кордону лісостепу виростає система городищ.

– Те ж Суботівське…

– Їх там 14 чи 15. Вони почали будувати оці змієві вали…

– Супроти кімерійців. 

– Супроти степовиків. І цей процес набуває обертів саме у цей час. Дикий Сад – городище в Миколаєві. Ця загроза нависала. Порядок старий – все, бронзовий вік зникав.

– Епоха стабільності минула.

– Фінальну бронзову добу ще називають перехідною до залізного віку, але вона ще бронза. Оскільки дослідники фінальної бронзи мені підпорядковані, а не відділу скіфів, то будемо так називати. Відділ раннього заліза починають з кімерійців. Це рубіж історичний.

– І це рубіж між праісторією і історією писемною.

– Власне кажучи, історія України починається 3000 років тому. Не сперечатися – 862-й чи ще щось… А з кімерійців! Тут у нас і скіфи влаштували якусь державність, і сармати. Ну, сармати, знову так, трохи назад. І готи тут проєкт свій державний мали.

– Це тема не однієї розмови.

– Там все в динаміці і все пов'язується. Це не була механічна зміна, не було так, що прийшли нові – і все старе забуте. Щось лишається в генетичному коді, навіть з трипільської спадщини. Генетики якісь відсотки III-IV тисячоліть ловлять.

– Пане Віталію, дуже вам дякую за такий цікавий екскурс в добу бронзи, добу доволі заплутану. Але, сподіваюся, завдяки нашій розмові трішки це все розплутається і морок розсіється.

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Kowalewska.jpg

Портрети гетьманів | Ольга Ковалевська

800x500-Kylchuckuj.jpg

Чому відбувся Голодомор | Станіслав Кульчицький

800x500 obkladunka Yaremenko.jpg

Історія Києво-Могилянки | Максим Яременко

800x500 obkaldunka Okarunskuy.jpg

Як неформали вплинули на українську історію | Володимир Окаринський

800x500 obkladunka Lupoweckuy.jpg

Міжвоєнна Галичина | Святослав Липовецький

800x500 obkladunka Kebyladze.jpg

Спадок гомо совєтікуса | Вахтанг Кебуладзе

800x500 obkladunka Kwit.jpg

Українська мрія Дмитра Донцова | Сергій Квіт

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна