09:32, 9 грудня 2021

На Донбасі відкрили меморіальну дошку міністрові внутрішніх справ Директорії УНР

Олександр Мицюк, який очолював міністро внутрішніх справ у період 1918–1919 років, був родом із Олександрівки на Донеччині.

IMG_20211208_201921.jpg
Фото: пресслужба МВС

У селищі Олександрівка Донецької області на будівлі відділення поліції № 1 встановили меморіальну дошку на честь міністра Директорії УНР Олександра Мицюка. 

Про це повідомили у пресслужбі МВС.

Олександрівка є рідним містом Олександра Мицюка, там він народився.

“Приклад Олександра Мицюка – це свідчення того, що українська душа проявляється і на Донеччині, і на Закарпатті, і в Одесі, і на території північних регіонів нашої держави. З історичних дописів ми бачимо, що ще 100 років тому він чітко усвідомлював всю сутність московського більшовицького режиму. Ми маємо знати, шанувати своїх героїв і брати приклад, тому що головна битва за незалежність ще попереду”, – зазначив перший заступник міністра внутрішніх справ України Євген Єнін.

Олександр Мицюк народився 1883 року в селищі Олександрівка на Донеччині. 

Навчався у військовому Петровському Полтавському кадетському корпусі. За організацію Селянської спілки 1905 року його відправили на заслання. Після дострокового повернення у 1906 році у зв'язку з революційними подіями 1905-1906 років Олександр Мицюк став один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. 

З 26 грудня 1918-го по 12 лютого 1919-го, за Директорії, був третім міністром внутрішніх справ. 

Після відставки уряду в лютому 1919 року Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький “Господарсоюзи” (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 року).

Одразу ж із виїздом до Чехословаччини включився в громадську роботу. З 1921 року Олександр Мицюк – дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займався науковою та просвітницькою роботою. Був професором Української господарської академії і Українського вільного університету, членом Наукового товариства імені Шевченка, правничого факультету (Українського вільного університету в Празі), а в 1938-1941 роках – його ректором. Активно співпрацював з українськими виданнями за кордоном. 

Був автором понад 60 наукових праць, серед яких підручники для вищих навчальних закладів. Залишив мемуари “Директорія УНР”. 

Помер у Празі. Похорон спаленням відбувся 11 січня 1944 року у місцевому крематорії.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що на Полтавщині  відкрили меморіальну дошку голові Ради міністрів УНР Борисові Мартосу .

Схожі матеріали

600.jpg

Конфлікт кольорів. Чому український прапор синьо-жовтий?

600.jpg

“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України

600-.jpg

Екранні “двійники” Петлюри

zymovyj pohid.jpg

Крізь бурю та сніг: Перший Зимовий похід Армії УНР

6006.jpg

Кримська операція Петра Болбочана: чи засвоїли ми уроки минулого?

15.JPG

Мрія, яка так і не стала реальністю

ofenzyva_tekst-5.original.jpg

“Нехай нас розсудить залізо і кров!”: Вовчухівська офензива

600.jpg

Останні дні Георгія Нарбута

kaver_zluka_1.jpg

Лонгин Цегельський: Автономія чи централізм? – Підписання умови про злуку