09:32, 9 грудня 2021

На Донбасі відкрили меморіальну дошку міністрові внутрішніх справ Директорії УНР

Олександр Мицюк, який очолював міністро внутрішніх справ у період 1918–1919 років, був родом із Олександрівки на Донеччині.

IMG_20211208_201921.jpg
Фото: пресслужба МВС

У селищі Олександрівка Донецької області на будівлі відділення поліції № 1 встановили меморіальну дошку на честь міністра Директорії УНР Олександра Мицюка. 

Про це повідомили у пресслужбі МВС.

Олександрівка є рідним містом Олександра Мицюка, там він народився.

“Приклад Олександра Мицюка – це свідчення того, що українська душа проявляється і на Донеччині, і на Закарпатті, і в Одесі, і на території північних регіонів нашої держави. З історичних дописів ми бачимо, що ще 100 років тому він чітко усвідомлював всю сутність московського більшовицького режиму. Ми маємо знати, шанувати своїх героїв і брати приклад, тому що головна битва за незалежність ще попереду”, – зазначив перший заступник міністра внутрішніх справ України Євген Єнін.

Олександр Мицюк народився 1883 року в селищі Олександрівка на Донеччині. 

Навчався у військовому Петровському Полтавському кадетському корпусі. За організацію Селянської спілки 1905 року його відправили на заслання. Після дострокового повернення у 1906 році у зв'язку з революційними подіями 1905-1906 років Олександр Мицюк став один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. 

З 26 грудня 1918-го по 12 лютого 1919-го, за Директорії, був третім міністром внутрішніх справ. 

Після відставки уряду в лютому 1919 року Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький “Господарсоюзи” (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 року).

Одразу ж із виїздом до Чехословаччини включився в громадську роботу. З 1921 року Олександр Мицюк – дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займався науковою та просвітницькою роботою. Був професором Української господарської академії і Українського вільного університету, членом Наукового товариства імені Шевченка, правничого факультету (Українського вільного університету в Празі), а в 1938-1941 роках – його ректором. Активно співпрацював з українськими виданнями за кордоном. 

Був автором понад 60 наукових праць, серед яких підручники для вищих навчальних закладів. Залишив мемуари “Директорія УНР”. 

Помер у Празі. Похорон спаленням відбувся 11 січня 1944 року у місцевому крематорії.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що на Полтавщині  відкрили меморіальну дошку голові Ради міністрів УНР Борисові Мартосу .

Схожі матеріали

1200х600.jpg

"Переговори, які нічим не закінчилися". Огляд на книгу "Скоропадський і Крим" Сергія Громенка

Петлюра

Він не помер у Парижі. Віталій Ляска

22 серпня 1992 року президент Української Народної республіки у вигнанні Микола Плав'юк передав владні повноваження президенту України Леоніду Кравчуку

Місія зберегти Україну. Як закінчився 70-річний конфлікт УНР і УРСР (ВІДЕО)

сео петлюра

Тризуб Петлюри — для військових ЗСУ

_95580930_gettyimages-452667546

Демобілізація під час війни. Роман Пономаренко

600.jpg

“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України

Київ більшовики окупація 1200

Дні суцільного мороку. Як більшовики вперше окупували Київ

natovp

"У всякій боротьбі перемогу від поразки відокремлює мить". Фрагмент із книжки "Столиций Київ"

Makhno_group

"По своїм переконанням Махно не був Українцем". Генерал армії УНР про лідера анархістів