На Донбасі відкрили меморіальну дошку міністрові внутрішніх справ Директорії УНР
Олександр Мицюк, який очолював міністро внутрішніх справ у період 1918–1919 років, був родом із Олександрівки на Донеччині.
У селищі Олександрівка Донецької області на будівлі відділення поліції № 1 встановили меморіальну дошку на честь міністра Директорії УНР Олександра Мицюка.
Про це повідомили у пресслужбі МВС.
Олександрівка є рідним містом Олександра Мицюка, там він народився.
“Приклад Олександра Мицюка – це свідчення того, що українська душа проявляється і на Донеччині, і на Закарпатті, і в Одесі, і на території північних регіонів нашої держави. З історичних дописів ми бачимо, що ще 100 років тому він чітко усвідомлював всю сутність московського більшовицького режиму. Ми маємо знати, шанувати своїх героїв і брати приклад, тому що головна битва за незалежність ще попереду”, – зазначив перший заступник міністра внутрішніх справ України Євген Єнін.
Олександр Мицюк народився 1883 року в селищі Олександрівка на Донеччині.
Навчався у військовому Петровському Полтавському кадетському корпусі. За організацію Селянської спілки 1905 року його відправили на заслання. Після дострокового повернення у 1906 році у зв'язку з революційними подіями 1905-1906 років Олександр Мицюк став один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів.
З 26 грудня 1918-го по 12 лютого 1919-го, за Директорії, був третім міністром внутрішніх справ.
Після відставки уряду в лютому 1919 року Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький “Господарсоюзи” (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 року).
Одразу ж із виїздом до Чехословаччини включився в громадську роботу. З 1921 року Олександр Мицюк – дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займався науковою та просвітницькою роботою. Був професором Української господарської академії і Українського вільного університету, членом Наукового товариства імені Шевченка, правничого факультету (Українського вільного університету в Празі), а в 1938-1941 роках – його ректором. Активно співпрацював з українськими виданнями за кордоном.
Був автором понад 60 наукових праць, серед яких підручники для вищих навчальних закладів. Залишив мемуари “Директорія УНР”.
Помер у Празі. Похорон спаленням відбувся 11 січня 1944 року у місцевому крематорії.
Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що на Полтавщині відкрили меморіальну дошку голові Ради міністрів УНР Борисові Мартосу .