Що хозари дали Київській Русі? | Олексій Комар

– Пане Олексію, доброго дня! Дякую, що ви з нами. Сьогодні будемо говорити про вашу сферу зацікавлень – етнос, народ чи плем’я (дефініцію ми ще з’ясуємо) хозар, на схилку яких постала Русь. І я відразу собі тут дозволю сміливість спитати про те, про що писав Омелян Пріцак, – про хозарську теорію походження Русі. Наскільки хозарський елемент був присутнім у творенні Русі і чи він там був релевантним із чинником варягів, приміром?

– Я думаю, що IX століття – один із дуже складних періодів для історика, археолога. Річ у тім, що немає хронік слов'янських чи давньоруських, або докладних хронік наших найближчих сусідів, які могли б описати, що саме відбувалося на території Східної Європи у IX столітті. Ми маємо справу тільки з набагато пізнішими джерелами, які вже у відголосках, у дуже віддаленій формі передають, що сталося. Маємо княжу концепцію Рюриковичів, яка побудована для того, щоб легітимізувати. Тому в ній є дуже величезний пробой у вигляді князя Олега, який нібито не князь, а воєвода, але насправді легендарний князь…

– І не Рюрикович.

– Але ми не можемо його викреслити. Однак саме він підкорив Київ, саме він створив ту організацію Русі, яку знали в X столітті, з ним пов'язують підкорення Лівобережжя України – сіверян, і Правобережжя – древлян. От ця цікава стадія утворення держави насправді дуже сильно змазана пізнішими династійними проблемами, яким чином вписати це все в історію Рюриковичів. 

Все, що ми знаємо достеменно, – що на початку IX століття значну частину території України, де проживали слов'янські племена (ми говоримо про лівобережжя Дніпра і про вузеньку частину на правобережжі, яку займає нинішній Київ, і смужку вниз до Трахтемирова, це навпроти нинішнього Переяслава), займала волинцівська культура. Ця культура дуже сильно відрізнялася від правобережної наявністю гончарного посуду, салтівської традиції, хоча салтівська культура пов'язується з Хозарським каганатом – з тією культурною традицією, яка домінувала на території Хозарського каганату. 

І от значна частина слов'ян користувалася посудом салтівської технології. Вона відрізнялася деталями – формою, декором. Видно, що слов'янські гончарі не могли вигадати цю технологію, вона має кавказьке походження, була запозичена у аланів, салтівського населення. 

На цій території були поширені, зокрема, прикраси пояса – чоловічі відзнаки, тут теж традиції Хозарського каганату. Зброя трапляється вкрай рідко, але ми знаємо, що вони користувалися і озброєнням, близьким до салтівського, і спорядженням для коня. Тобто на цій території однозначно археолог може фіксувати вплив Хозарського каганату. 

– Тобто літописна оповідь має реальне підґрунтя?

– Має реальне підґрунтя про те, що на всій цій території, яку пізніше Русь відводить цим племенам – полянам, сіверянам, радимичам і в’ятичам, – ми спостерігаємо аналогічну картину: є гончарний посуд, є прикраси салтівського кола – сережки, трапляються дзеркала тощо. Тобто речі, які не характерні для правобережжя.

– Для кола райковецької культури.

– Так. І цей гончарний посуд існує щонайменше з середини VIII ст., причому райковецький виникає не раніше IX ст. Ми бачимо, що в цей час Україна була поділена на два світи: один – традиційний, слов'янський, та інший, який перебував під впливом сусідньої держави. 

Літопис говорить, що ці племена платили данину. Вони не були власне частиною Хозарської держави, але вони були данниками. Це теж специфічна категорія. Коли малюють кордон Хозарської держави і проводять його по Києву, ми розуміємо, що, можливо, в самому Києві ніколи нога хозарина не стояла. 

Але в чому Пріцак має рацію, а в чому – ні: його ідея була побудована на трактуванні лише одного документа – “Київського листа”, який сам по собі дуже складний документ, і це я кажу як джерелознавець. Ми не кидаємося негайно на повідомлення. От є такий документ, який інтерпретований, що він написаний єврейською общиною Києва. 

Він має кілька проблем: як-от назва “Київ” схована під плямою, видно лише початок і кінець слова. Повна назва населеного пункту не є зрозуміла. Деякі історики висловлювали питання щодо граматики – чи той лист надісланий до Києва чи з Києва? Найімовірніше – з Києва. Точніше, з того населеного пункту, який затулений плямою і, можливо, є Києвом. І щодо датування: він датований винятково за палеографією, ще як доволі архаїчний, може належати до X століття. Але це добре відомий історику-джерелознавцю феномен – коли на периферії будь-якої писемності, чи грецької, чи латинської, чи давньоруської, архаїчні почерки зберігаються значно довше. Будь-яка община, яка була відірвана від центрів розвитку єврейської мови, літератури, які були, наприклад, в Іспанії, в Єгипті. А якщо ми говоримо про Київ – то це дуже-дуже відірвана община, вона мала писати архаїчним шрифтом.

– Бо вона була у вакуумі.

– Так. І тому ті джерелознавці, які спеціалізуються на гебраїстиці, кажуть, що треба бути дуже обережним. Можливо, це взагалі лист з XI століття. Таким чином, джерельна підстава ідеї Пріцака…

<p>"Київський лист" &mdash; рекомендаційний лист, виданий Мар Якову Бен Хануці хозарською юдейською громадою Києва</p>

– Але про що в цьому листі йдеться?

– У ньому йдеться про те, що один із членів цієї общини, цього міста, яке умовно називаємо Києвом, був арештований місцевим правителем за неправдивим звинуваченням, і для його викупу треба зібрати велику суму грошей, якої у цієї общини немає. Тож вони збирають з миру по нитці – допоможіть, сородичі, викупити нашого.

– Така кредитна історія X ст.

– Далі справа темна. Питання в іншому. Під цим листом стоять підписи. Є кілька звичайних підписів – єврейським шрифтом, і кілька незрозумілих закарлючок. Оці закарлючки були інтерпретовані Пріцаком як рунічне письмо хозарське і навіть прочитані. 

Скажу одразу, що на території Хозарського каганату справді існувало рунічне письмо, і воно дуже загадкове, тому що має всі ознаки тюркського рунічного письма, але до цього часу не прочитане. Тому існують паралельні читання з іранських мов, мовляв, ним могли користуватися й інші племена, наприклад, алани. Кожен намагається інтерпретувати це письмо під себе. 

<p>Розетка з Плиски (Болгарія). Бронзовий артефакт, який демонструє протоболгарські руни</p>

Але ми точно знаємо, що існувало два різновиди цього письма на території Хозарського каганату: одне – так зване кубанське, пов’язане з Волзькою Булгарією і Кубанню, де залишилось булгарське населення, і інше – яке називається донським, яке поширене в курганах VIII-IX століть, поширене на території степової частини. Донське письмо, найімовірніше, було пов’язане власне з хозарами, а кубанське – з волзькими булгарами. 

Тому що ми знаємо різницю у фонетиці між чуваською мовою і огузо-кипчацькою. Там є окремі звуки, окремі позиції, які вимагали різного запису. На цій стадії це рунічне письмо, хоча воно й не прочитане. І київські знаки не можна втиснути ні в один, ні в інший різновид цього письма. Їх надто мало, це закарлючки, тож важко сказати, що це таке.

– Але Пріцак, попри це, розшифрував.

– Ну це взагалі найвища майстерність, яким чином він це зробив. Невідоме письмо розшифровується.

– На основі двох рядків.

– Але на підставі цього не можна прочитати жодного іншого. Тут же принцип, як розшифровується мова: якщо ви прочитали одне слово, чи два слова, чи речення, то автоматично має підтягнутися схема – і всі інші тексти одночасно мають стати чистими і прозорими. Цього, на жаль, наразі не зробив жоден із тюркологів, іранологів, які читали рунічні записи з території Хозарського каганату. Тому стверджувати, що під цим листом стоїть підпис тюркськими чи хозарськими рунами, я б не взявся.

– Тут йдеться про те, як він свою теорію намагався просувати?

– Він намагався там прочитати тюркський титул “тудун”. Тудун – це посада, яку надавали наміснику ще з часів першого Тюркського каганату, і так само вона дісталася в спадок Хозарському каганату, який утворився внаслідок феодального ділення першого Тюркського каганату. І от спочатку Західний тюркський каганат, потім Західний уділ Західного тюркського каганату, потім Хозарський каганат із Західного уділу... Ну це вже історія утворення самої Хозарської держави. 

Інша справа, що на території Києва не знайдено жодного салтівського не те що поховання чи житла, а навіть горщика! Є кілька міфів, коли посуд XIV-XVI століть видають за салтівський. На жаль, фігурує в роботах наших класиків одне таке фото. 

І ще одне анекдотичне посилання – що в Києві знайдені салтівські катакомби. Це взагалі нісенітниця. Тому що йдеться про дореволюційний переказ якогось журналіста, який побачив, що археологи щось копали на вулиці Прорізній, і він розгледів там урни зі спаленням у печерках.

– І на основі тих слів хтось щось вирішив.

– Насамперед треба знати методику дореволюційних розкопок. Коли археологи копали не розкопами, а траншеями. І коли вони щось знаходили, то піддовбувались під стінки. Після революції це було заборонено під страхом смертної кари. Хто таке робив з археологів, того позбавляли права на археологічні розкопки. Має бути розкоп, стратиграфія, горизонтально, а на той час це було нормально – ти піддовбався, здобув. Ідеться про оцей піддовбаний шматок траншеї, де і був якийсь горщик. І от на підставі цього (а ніхто ж не бачив горщика, не бачив документації, ніхто не знає, хто проводив ці розкопки) якимсь чином цей міф і зайшов у наукову літературу. Він циркулює, його все ще повторюють деякі люди з науковими ступенями. Це некритичне ставлення до джерела.

<p>Посуд, який знайдено у Верхньосалтівському могильнику</p>

– Але, водночас, салтівські пам’ятки і їхнє картографування показують, що якийсь певний хозарський вплив був. Наскільки цей вплив був політичним? Я хозароскептик, але мене турбує лише одне питання – чому в Іларіоновому “Слові про закон і благодать” Володимира називають каганом?

– Тут кілька абсолютно різних проблем в одному питанні. Перше. Хозари на території України були, і поховання майже під самим Києвом теж, і їх ні з чим іншим, як із похованнями кочовиків кінця VI – початку VII століття, пов’язати неможливо. Є, наприклад, поховання Журавлихи, розкопане в кургані зі стременами, з візантійським солідом другої половини VII століття. Звідки вони тут взялися? 

Є поховання, розкопане ще до революції, на жаль, зберігається в Кракові, – це курган біля села Оленівка. Це від центру Києва 40 км. Якщо міряти циркулем, то вже зовсім близько. Цей курган зроблений за обрядом кремації, тому його свого часу намагалися оголосити слов’янським. Але інвентар звідти абсолютно не слов’янський, він східний. 

Більше того, в Білоцерківському музеї зберігається унікальне стремено з інкрустацією першої половини – середини VIII століття. Навіть в салтівській культурі такого немає. Настільки східне, що аналогії ближче ніж Алтай навіть показати важко, біля Уралу такі речі трапляються. Сюди прийшло якесь східне населення в другій половині VII ст. і вчинило тут сильний погром – тому що тут знайшли величезну кількість антських скарбів, їх зберігають в українських музеях, а ще більшу кількість зараз нелегально витягують металодетекторами. Ця вся інформація зникає.

<p>Частина Мартинівського скарбу на стенді у Британському музеї (Лондон). Знахідки вважають артефактами пеньківської культури, яку пов'язують з ранньослов'янським племенем антів</p>

– Тобто антські скарби з'явилися внаслідок експансії хозар?

– Так, вони поширені винятково на тій самій території, де пізніше з'являється волинцівська культура, де ми визначаємо вплив моди і технологій населення Хозарського каганату. Якщо говорити строго про межі салтівської культури, то вони відсуваються до Сіверського Дінця.

– Але впливи!

– Але впливи – ми бачимо, що в Хозарській державі є різне етнічне населення, але воно все одно включене в цю Хозарську державу. Це власне кордони Хозарської держави. І данники. 

Така сама ситуація могла бути на північ від Волзької Булгарії, де були поширені фіно-угорські племена. Ми знаємо, що хозари брали данину з частини таких племен, як буртаси, мордва, і саме в зоні, де їх локалізують письмові джерела, бачимо аналогічну картину – мода на хозарське озброєння, речі, які стосуються кінського спорядження, і пояси. Тому що пояс в цей час завжди був політичним маркером елітарності. Вони в той час імітували не візантійські пояси чи балтські, а салтівські, хозарські. Чому вони були поширені? Тому що це зона не тільки культурного, а й політичного впливу.

– Коли ми говоримо про політичний вплив: Володимир – каган. Чому нащадка Рюрика Іларіон назвав каганом? Це цікавий феномен!

– Давньоруські літописи знають Русь як державу і Русь як вузьку територію в рамках держави. Дуже добре зробив історик Арсеній Насонов, який виділив так зване ядро. За ним, тільки три князівства називались власне руською землею – Київ, Чернігів, Переяслав. Що їх пов'язує? Те, що в X столітті тільки ці міста були носіями давньоруської культури. Це звучить дуже дико, але це так. 

Тому що зона навколо Чернігівщини, освоєна в напрямку Києва, також представлена пам’ятками давньоруської культури. Переяслав найпізніший з них, він узагалі заснований, як для X століття, на порожньому місці, там не було слов’янського населення. 

А Київ був анклавом на правому березі, і далі поширювалась безкрая зона різних племен луки-райковецької культури, в яких ми бачимо відголоски давньоруського впливу – окремі прикраси, пояси. Ми бачимо політичний вплив X століття, так само як у VIII–IX столітті на прикладі хозар: у слов’ян своя культура, але вона є під хозарським впливом. 

У X столітті така ж ситуація була на території України, тільки вже із руською культурою. Вона була поширена тільки у цих трьох великих містах – навколо них було ядро, яке вже перейшло на гончарну кераміку, на обряд поховання тощо. А в тій зоні панувала кремація, було багато ліпного, ранньогончарного посуду, який все ще не був ідентичним до давньоруського. 

<p>Зразки кераміки роменської культури (культура городищ сіверян)&nbsp;</p>

А на лівому березі сіверяни взагалі зберігали свій ліпний посуд до початку XI століття і навідріз відмовлялися користуватися гончарним. Вони носили свої прикраси. Бачимо в XI столітті сплеск моди на так звані племінні прикраси. Але їх не було ще в X столітті! Це етнографічна мода, яку раніше археологи намагалися опустити в VIII-IX століття. Ні, це витвір XI століття!

– Це радше як виклик на ці реалії.

– Так, ми не хочемо носити те, що ви, руси, носите.

– Краще будемо продукувати щось своє.

– І цей регіоналізм, на якому постійно наголошував Грушевський, за що його обізвали  націоналістом: що не було швидкого утворення давньоруської народності. Ви все XI століття намагалися ці племена з'єднати в одну державу, щоб вони мали хоча б якось один вигляд культури.

– Приклад карпатських хорватів. Чи можемо їх називати просто хорватами, з їхніми городищами, начебто спаленими Володимиром? Це теж приклад племінного княжіння, яке хотіло мати свій вектор розвитку?

– Кількість спалених городищ для X століття неймовірна. Ба більше, палили і Чернігів, і округу. Наприклад, Гньоздово, попередник Смоленська, там аналогічно є скарби 50-60-х років X століття. Видно, що хтось це поселення взяв. 

Але у нас є ще один маленький міф навколо Святослава у “Повісті минулих літ”. Помирає Святослав, його сини влаштовують бійню, виграє той, хто прийшов здалеку і привів із собою варягів. 

Ярослав – та сама ситуація. Приходить з Півночі, перебиває всіх братів. Після його смерті, щоб вже не було війни, зібралися Ярославичі і домовилися: давайте якось передавати один одному – Чернігів, Переяслав, Київ. А Святослав – один-єдиний, сиротина, ніякої війни не знає, за “Повістю минулих літ”. Та археологія показує, що там були такі війни, що мало не здасться. Є відголоски у “Повісті”, але там скидають відповідальність зі Святослава на Свенельда – поганий варяг.

– Ігоря згубив.

– Свенельд там – як сірий кардинал, який тримає Русь, завойовує. А князі ні до чого, вони ж святі, засновники династії.

– Очевидно, літописець через 100-200 років мусив думати, що писати.

– Так, наратив створено набагато пізніше.

– Початок XII століття.

– Але про Володимира, Ярослава не можна було так писати. Ті часи не дуже віддалені, всі прекрасно пам’ятали, яка була бійня у князівських війнах. І X століття було таким же. Тому князь власне як титул у IX-X століттях належав місцевим, слов’янським князям. І літопис згадує князя древлян в історії з Ігорем. 

А титул правителя, який для території руської землі був вищим, вони знали тільки один, віддалений. Хто був вищим за слов’янського князя? Це каган, це якийсь імператор, небожитель. І, до речі, візантійці теж визнавали, що титул каган рівний візантійському імператору. Ми знаємо випадки, що візантійці робили виняток і влаштовували династичні шлюби з хозарами, які були жахливими язичниками, починаючи з VII століття.

– Це дуже цікаво. Та повернімося до хозар. Коли вони вперше з'явилися і на якому ґрунті? Традиційно знаємо про Велике переселення народів, Волзька Булгарія, далі хозари… Але наскільки ці речі стикаються просторово і хронологічно? Чи є типова послідовність?

– Є два підходи до хозарської історії. Один був дуже поширений у ХХ столітті, коли вважали, що хозари – це один із кочових етносів. Використовували арабські джерела IX-X століть, у яких вказано, що мова хозар схожа до мови булгур. На цій базі будували уявлення про хозар як одне з племен, які проживали у Східній Європі з VI чи VII століття нашої ери.

Але коли не думати локально, а ввести хозар в систему євразійської історії, то ми бачимо такі речі: жодне з племен, які перебували під владою Тюркського каганату на території Європи, так і не насмілилося взяти титул каган. Ні в одній з держав, що утворилися на уламках Західного тюркського каганату, ні у Дунайській, ні у Волзькій Булгарії ми не бачимо характерної найвищої титулатури династії – як джабли, шад, тобто членів каганської сім’ї. У них відомі звичайні тюркські титули знаті, наприклад, тархан. У Волзькій Булгарії був титул ельтебер – це правитель, який склав свій титул хана перед каганом і тоді він називався ельтебер.

Тобто ми бачимо, що хозари – єдині з усього колись завойованого тюрками середовища якимось чином перебрали на себе статус панівної династії у Східній Європі. Була навіть ідея серед істориків, що хозари самі створили такий імідж, що вони спадкоємці Тюркського каганату. Як говорять про Росію і Радянський Союз, Росія заявила – ми правонаступники. Але ж для цього потрібно, щоб інші народи це визнали. Звідки у хозар з’явилася імперська степова ідея? 

Треба дивитися на те, як утворювався Хозарський каганат, за синхронними джерелами. Тобто коли вони фігурують, перші згадки. Ми бачимо, що перша згадка на Північному Кавказі – кінець VI століття. Це походи Тюркського каганату, тобто тюрків у союзі з Візантією. Наступний раз слово “хозари” виникає, коли брат тюркського кагана, виконуючи союзні обов’язки з візантійцями, іде в спільний похід з імператором Іраклієм, вони воюють на Кавказі проти персів. Йому навіть посилають дочку імператора Іраклія, щоб укласти перший шлюб, поріднити візантійців і на той момент тюрків. Але цю армію описують як хозар. Дуже дивна ситуація.

У VIII столітті, коли немає вже Тюркського каганату, візантійці називають землю хозар Тюркією, а самих хозар – тюрками у походах на Північний Кавказ. 

Очевидно, відбувалася та ж сама ситуація, що була з тюрками у Середній Азії. Після розпаду імперія спочатку поділилася на Східний і Західний каганати. Потім Західний каганат почав ламатися на дрібніші анклави. Частина тюркських князьків, які могли оголосити себе ханами або шадами, осіли в різних племенах або містах Середньої Азії і потім ще претендували на титул, між собою воювали.

Вони розуміли, що для підлеглого населення члени, родичі каганського кола реально були претендентами на титул кагана. Якщо на території Східної Європи під час цих війн, усобиць середини VII століття залишився реальний претендент на каганський титул (а ми знаємо, що син Джабгу, який загинув під час походів на Північному Кавказі, носив титул шад – тобто він також був прямим претендентом на каганський титул) і оголосив себе каганом під час цього сум’яття, то відбувається легітимний перехід, перетворення локального, західного уділу на окрему державу.

– І привласнення генеалогії та родової пам'яті.

– Звичайно. Якщо династія тюрки, то, відповідно, вони самі себе називали тюрками.

– Ми говоримо про час, коли утворився Хозарський каганат. Це початок VII століття?

– Хозарський каганат міг виникнути як самостійне утворення не раніше 30-х років VII століття, коли внаслідок усобиць і завоювань китайців, арабів дуже ослабився Західний тюркський каганат. Саме його західна, відокремлена частина. Ми розуміємо, що між Каспієм і Аральським морем пустеля, ходити походами і завоювати, повернути  хозар складно. І вони протягом усього VIII століття продовжували називати себе не хозарами, а тюрками. Це була Тюркська держава, держава кагана.

<p>Зображення тюрків у монгольській провінції Завхан. VI-VIII сторіччя</p>

У IX-X століттях це сильно змінилось. На перший план вийшло те, як відрізнити населення Європи від тих племен Середньої Азії, які називали себе тюрками. А в той час найчастіше називали тюрками племена огузької групи, які пізніше стали турками-сельджуками. Їхня частина прийшла й до нас і стала відома як торки. 

Тобто підтверджувати свою легітимність вже не було потрібно, треба було підтверджувати свою окремішність. Ми – не вони.

Що саме означає термін “хозари”, яким чином він став домінувати у самоідентифікації, чому це населення перестало називати себе тюрками і почало називати хозарами (або в китайських джерелах вони звучать як “коса”) – це поки що загадка. 

– Але йдеться про певний усвідомлений вибір? Ми говоримо – відмежуватися. Це еліта вирішує, що ми є інші? І ця дихотомія свій-чужий…

– Я не впевнений, що це сталося за рішенням еліти, радше оточення намагалося відмежувати хозар. А вони могли себе називати тюрками дуже довго. 

Є ще один парадокс: мадяри, абсолютно угромовне населення фіно-угорської мовної сім'ї, яке дуже сильно відрізнялося і за антропологією, і за мовою від тюрків, і взагалі від усього кола племен, які називалися тюркомовними племенами. Чомусь візантійці, які знали, хто такі тюрки, в кінці IX – у X столітті почали їх називати тюрками. І це є дуже цікава історія. Чому? Тому що в середині IX століття в рамках Хозарського каганату сталася якась громадянська війна, внаслідок якої перемогла партія не каганська, а партія одного з опозиційних племен. Внаслідок цього в Хозарському каганаті зробили небачену світоглядну реформу. Вони прийняли іудаїзм. І прийняв його не каган, а бек. 

Бек – це тюркський титул звичайного вождя роду, голови роду. Навіть не князівський, це не хан. 

– Така революція знизу. 

– Що таке іудаїзм? Це рівність. Там не має бути жодного вождя, окрім першосвященника. Це була дуже цікава ситуація, яка народила багато історичних моделей. 

<p>Джеймс Джордж Фрейзер (1854-1941) &mdash; представник школи англійської соціальної антропології. Зробив значний внесок у вивчення тотемізму, магії і трансформації релігійних вірувань протягом історії людства&nbsp;</p>

Наприклад, першим звернув увагу на хозарського кагана відомий західний дослідник Джеймс Джордж Фрейзер. Він досліджував світоглядні системи і на підставі саме цієї моделі описав, що таке сакральний цар. Це фіктивний цар. Він знайшов аналогії у різних племен Океанії, Латинської Америки, де обирали царя, який не мав насправді реальної влади. Але якщо щось трапляється в країні – голод, війна…

– Він має мудрим рішенням або словом допомогти?

– Ні. Його можна принести в жертву богам і замінити на нового кагана. Якщо у нього щось сталося з тілом, то кажуть – подивіться, він втратив свою чоловічу силу. Чи ще щось таке.

– Сакральна жертва за життя.

– Смішно, що це все відбувалося паралельно з тим, що бек, який називався арабським титулом “малік”, відрізнявся від кагана, фактично це був цар. 

Тому правильніше буде відрізняти два періоди в історії хозар: Хозарський каганат до середини IX століття – звичайна кочівницька імперія, яка вписується в моделі у поведінці, у звичаях та всьому іншому. І після цього загадковий період Хозарського царства, де існує якийсь каган, але він виборний. Як описували арабські автори, ледве не зробили каганом хлопця-мусульманина.

– Це дуже сюрреалістичні речі, як на IX століття.

– Цікава ситуація, що робили в цей час мадяри, які проживали тоді, в середині IX століття, на території України. Мадяри, як ми знаємо, до того були союзниками і ударною силою хозар. Але до них приєднується партія, яка програла у війні і називалася кабари. Етимологія слова “кабар” – це пишний, гордий, надмірний, це все, що є негативне, наприклад, пухлина, все, що пов’язане зі словом “надуватися”.

Чому кабари, якщо вони були партією, яка програла, називаються пишними іменами? Боюсь, що саме кабари були тією партією кагана, яка програла. Вони втратили владу, але довгий час контролювали територію України, поки хозари, які були на той момент їхніми ворогами, не придумали переселити сюди печенігів. 

Тобто ідея переселення печенігів у Північне Причорномор’я, щоб викинути звідси мадяр, – це була хитра політична комбінація хозар. Тому що їх пропустили через Хозарський каганат, їм відкрили ворота. Причому вони зробили це обережно – розділили печенігів на дві частини. Одну частину залишили за Волгою, щоб їх не було надто багато і вони не стали небезпечними, а іншу частину пустили. І тих печенігів, які перейшли територію хозар і опинилися на території України, араби називали хозарськими печенігами. А тих, які залишилися за Волгою, називали тюркськими печенігами.

– А як Хозарський каганат комунікував з Руссю, яка почала зростати? Я не говорю про перших міфологізованих київських князів, але принаймні від славнозвісної дати 882 року – все ж тут утворюється державна інституція. Є хозари, і є Русь, і є простір лівобережжя, який є незрозуміло під ким.

– Я не хочу лізти поперед батька в пекло. Але останніми роками, завдяки археологічним даним, ми, здається, почали більше розуміти, що ж відбувалося саме в цей період сум’яття і незрозумілості. 

Річ у тім, що на території проживання сіверян знайшли кілька пунктів, звідки походять речі престижної культури вже не хозарського, а мадярського кола. Це городища, не рядові поселення. Поки що йдеться про одиничні пункти, однак вони раптово змінюють наші уявлення про те, хто ж у другій половині IX століття був взірцем принаймні для сіверян – хозари чи мадяри? І виявляється, що якщо були мадяри – а це партія каганська, вони визнавали тільки одного володаря – кагана. І руси, які прийшли на ці території і зайняли місце тих, хто знімав данину, – вони стали автоматично, – це якийсь інший каган. Вони намагалися сказати, що у нас конунг, але не вийшло. Каган то каган. 

Це жарти. Ми не знаємо, як це насправді відбувалося. Але факт залишається фактом – щоб втовкмачити місцевому населенню, що цей конунг є легітимним, йому довелося теж назватися каганом, а ще йому довелося принаймні перемогти мадяр. Я думаю, що слов'яни в лісах не знали, що там відбувається у степах. І що насправді не руси перемогли цих мадяр, а хозари.

– Я думаю, що наші глядачі теж не до кінця розуміють. Давайте так: мадяри – це теж хозари, але інші?

– Мадяри – це частина Хозарського каганату, які мультиетнічні.

– Це ті, що йшли в ПанноніюПаннонія — прикордонна провінція Римської імперії, створена в першій половині I століття нашої ери, що була обмежена з півночі й сходу Дунаєм, на заході межувала з Нориком і верхньою Італією, з півдня — з Далмацією і верхньою Мезією. Паннонія розташовувалась на території сучасної західної частини Угорщини, частини Австрії, Хорватії, Сербії, Словенії, Словаччини та Боснії і Герцеговини., але не дійшли?

– З середини IX століття, коли програла каганська партія, до них приєдналось хозарське плем’я кабар. І вони стали ще одним племенем мадяр й разом із ними пересунулися в Паннонію, в Карпатську котловину.

– Але впродовж певного часу вони фіксуються в Україні?

– Так, вони проживали тут щонайменше з 30-х до 90-х років IX століття. На цій території виявлені рідкісні, але яскраві поховання. І з кожним роком ми починаємо знаходити все більше і більше таких поховань або виділяти їх серед раніше знайдених, але тоді правильно не оцінених. При тому, що кількість цих поховань все ще залишається невеликою – менше як 50, ми все ж розуміємо, що це власне культура мадяр періоду міграції. І ми знаємо, яке озброєння, яку моду на художню культуру вони в цей час спричинили на нашій території. 

Після цього виокремлення ми зрозуміли, що вони впливали принаймні на сіверян, і будемо активно досліджувати це питання далі.

– Як, наприклад, вони впливали на полян?

– Теоретично, мали впливати і на полян, тому що знайдене найпівнічніше поховання мадярського кола біля села Бабичі. Це Поросся.

– Близько вже.

– Ми розуміємо, що це та сама зона, де раніше були рідкісні поховання хозар кінця VII – початку VIII століття. Цей коридор використовували для того, щоб підніматися далеко на Північ.

– Якщо говоримо про Хозарський каганат і підоснову для його успіху, то йдеться передовсім про торгівлю?

– Ще один дуже сильний міф. У хозарознавстві це довго підтверджували археологи, намагаючись зберегти реноме, мовляв, оскільки історики на підставі арабських джерел бачать, що тут була торгівля, то ми аналогічно знаходимо, що це була торгівля. 

<p>Куфічні дирхеми VIII ст.&nbsp;</p>

Що відображає цю торгівлю? Перш за все – ісламські монети дирхеми. Але коли ми розкладемо по роках чеканки ці ісламські монети, які знайшли в хозарських похованнях VIII-IX століть, то виявимо цікаву закономірність: монети VIII століття, особливо його початку і середини, є тільки у похованнях IX століття.

– Тобто на століття пізніше.

– Так, із дуже великим запізненням. А в ранніх похованнях їх немає. 

Другий момент – не пізніше 30-х років IX століття відбувається жахлива перерва, після якої ісламські монети не надходять в хозарську державу аж до середини X століття. При цьому за цей час булгари налагоджують не те що величезну торгівлю, а фальшування дирхема. Вони починають самі чеканити дирхеми, що імітують ісламські написи. У великій кількості ці дирхеми знайшли і на території Русі, тобто вони надходили до Києва, до слов'янського населення лівобережжя. Ці ісламські псевдодирхеми йшли далеко на Захід і знайдені в скарбах навіть на півночі Європи. 

У хозар в другій половині IX століття – першій половині X століття майже нічого немає. Тобто у X столітті торгівля по Волзі відбувалася в обхід Хозарського каганату. Це ставить новий виклик перед істориками і археологами – пояснити це.

– Хозарський каганат як кочова імперія. Ми знаємо кілька хозарських міст. Наскільки це була, в ранньосередньовічному сенсі, державність?

– Згідно з сучасною класифікацією, правильно називати це вождівством.

 – Військова демократія?

– Ні, це не військова демократія. Вона відрізняється від звичайної родової аристократії тим, що каган, як правило, об’єднував під імперією дуже рихлі утворення, які могли легко відпадати. Що таке ознака стаціонарної імперії – це бюрократія. Ми розуміємо, що таке Китай, Візантія, Персія.

– Класичні взірці.

– І ми розуміємо, що таке монголи, чим вони відрізнялися від усіх попередніх хвиль – половців, печенігів, які не мали ні одноначалля, ні системи збору данини. Навіть монголи, які прийшли в середині XIII століття, запозичили китайську систему десятини, перепису населення для оподаткування, вони розуміли, що це таке. Були чиновники, які відповідали за комунікацію, знаємо баскаків, які приїжджали. 

Тюркський каганат намагався запозичити систему адміністрування за допомогою призначення тудунів. Вони відправляли їх до підлеглих осілих і кочових племен. Ті мали збирати данину. Але є цікава фраза щодо походу хозарського чи тюркського Джабгу на Північний Кавказ, коли вони були союзниками візантійського царя Іраклія. В цей час Джабгу розіслав своїх тудунів провести аналіз, де були які копальні, і зробити перепис населення, щоб обкласти його податками за звичкою персів. 

Тобто вже в той момент вони розуміли, що перська система обкладання податком на цій території має бути збережена, повинні бути чиновники, вони були як баскаки пізніших монголів, хоч і не зовсім усвідомлювали, але тюрки володіли примітивним адміністративним апаратом. Каганат VII століття відрізнявся від простого вождівства спробою створити протоадміністративний апарат.

– Ви вже згадували про те, що хозари впустили в Північне Причорномор'я печенігів. Для чого?

– Вони це зробили раніше з мадярами, вони переселили мадяр.

– Але печеніги з'являються тоді, коли ми вже маємо Київ, Русь, перших Рюриковичів. Перша літописна згадка про печенігів – 915 рік. Не знаю, наскільки вона релевантна з точки зору археології.

– Візантійські джерела говорять, що печеніги з'явилися тут не пізніше 90-х років IX століття. Перші згадки в інших джерелах раніші.

– Все ж кінець IX століття, печеніги з'являються за допомоги хозар. Чому?

– Для того, щоб викинути опозиційну партію – кабарів. Ще цікавий факт – хозари втратили в цей час не тільки слов’янську північ, а й Крим.

– На користь кого?

– Візантії. Їм потрібно було відновлювати свій вплив, і будемо умовно їх називати “Хозарське царство”, яке було слабше, ніж каганат, мало боротися за свої західні землі. І вони знайшли союзників у вигляді огузів, або ми їх знаємо як торки. Огузи були ворогами печенігів. Печеніги насідали на хозар зі сходу і теж їм заважали зайнятися західними територіями. Тож вони зробили військовий союз з торками, з огузами. Разом з ними перемогли печенігів, поділили їх на дві частини і запропонували контракт. Мовляв, ми даємо вам велику гарну степову зону, але ви маєте звідти вибити мадяр. І печеніги цей контракт успішно виконали.

– Бо мадяри пішли. Але, водночас, я тут веду до хозарсько-руського протистояння, гіпотетичного. Але чи воно було? Є Хозарський каганат – величезна держава від Волги до Криму, а є Русь, яка зароджується, з певними державними амбіціями. Наскільки ці два державні організми стикалися?

– Я думаю, що, перш за все, Русь скористалася ситуацією безхозності – печеніги могли завоювати степи, але вони не могли піти на Північ і щось там зробити зі слов'янами й утверджувати там хозарську владу. На першому етапі мова йде не про протистояння Русі і хозар, а про протистояння Русі і слов'ян, які визнавали владу хозар. Літопис хоче, щоб все було красиво і по-християнськи, але…

– Тобто волинцівська група горить.

– Так, вони всі горять. На початку IX століття – і це теж загадка. Чому саме тоді? Потім замість волинцівської культури на цій території постає ранньороменська культура, яка вже без гончарного посуду, примітивніша на вигляд. 

<p>Схема-реконструкція Новотроїцького городища</p>

Потім горять городища – Новотроїцьке, Михайлівка. Це зміщення насправді явно не хозарами і не мадярами. Мирно визнали владу якихось незрозумілих приходнів, які говорили незрозумілою скандинавською мовою через перекладача. 

Що там було реально, ніхто не знає. На жаль, князівська династія має бути святою і цивілізованою в історію. Я думаю, що археологи з часом знайдуть ще більше слідів саме другої половини і кінця IX століття, про те, що це підкорення було насправді збройним.

– Це було завоювання слов'янських племен Руссю.

– Хозари як держава в це навіть втиснутись не могли. 

Більше того, салтівська культура, яка займала велику територію на нинішніх Луганщині, Донеччині, Харківщині, в X столітті дуже скорочується в ареалі до степової частини. Алани, які займали разом з якимось мішаним тюркським населенням лісостепову частину Сіверського Дінця, зникають. Натомість вони всі раптом постають на Північному Кавказі. І такі сильні, що можуть прийняти християнство і воювати з хозарами, яким довелось їх збройно придушувати в 10-х роках X століття. 

У нас вони емігрують кудись, зникають. Лишається тільки степова частина. Очевидно, що експансія молодої зубатої Русі була настільки сильною, наскільки колись була сильною експансія молодих зубатих хозар. Але для X століття хозари були вже старою державою, яка не здатна була захищати свої кордони. І в X столітті від них відвалюються всі – волзькі булгари, значна частина Кавказу, печеніги, які вже не слухалися хозар. 

А Русь робила навпаки – агресивні походи проти хозар.

– Ці походи оповиті міфами, передовсім похід Святослава проти хозар. З одного боку, є надмірна апологетизація, мовляв, Святослав пішов, розбив, приєднав. А з іншого боку, є теза, яка не витримує критики, про те, що завдяки Святославу і зникненню Хозарського каганату ми отримали тут відкриту браму, куди всі ринулися. Тобто Хозарський каганат як забороло, яке захищало Русь, – це правдиво чи ні?

– Я б цю історію розказав трошки інакше, з точки зору сучасної археології.

– Так, бо я говорю штампами зі шкільних підручників, якими ми користуємося.

– Станом на першу половину X століття печеніги ділилися на дві групи – одна проживала тут, інша – за Волгою, під владою огузів, на той момент союзників хозар. В СаркеліБіла Вежа або Саркел — фортеця, збудована у 834-837 рр. в районі теперішнього Цимлянська візантійськими інженерами на чолі з Петроною Каматиром на прохання уряду Хозарії — для боротьби проти кочівників-угорців. на Дону стояла прикордонна фортеця, яка дивилася спочатку в сторону мадяр, потім в сторону печенігів. Залога її складалася з огузів. На території цитаделі археологічно знайдено примітивний ліпний посуд, зроблений огузами, там дуже незвична ситуація. 

<p>Реконструкція кочового могильника Саркела&nbsp;</p>

В могильнику Саркела знайдено доволі багато поховань огузо-печенізького кола. Там значну роль грали кочівники, які були все-таки прийшлі. Хозари для X століття були винятково міською нацією, затиснутою в невеличкі міста. Вони вже не кочували. Інших кочівників, яких би можна було ототожнити з хозарами, немає десь із середини IX століття. Тобто це вже були осілі люди, вони вже не мали того запалу, військового ресурсу, яким оперували в часи власної кочової імперії. Вони воювали переважно чужими руками – мадярами, печенігами, огузами, на півночі – булгарами, на Кавказі – аланами. Загрібати жар чужими руками довго не можна було. Як тільки ці люди починали вірити в себе, вони утворювали національні протодержавки і відпадали.

Тобто оцінити військовий стан хозар на другу половину X століття я навіть не берусь, не знаю, з чого його зібрати. Питання було в тому, хто ще по старій пам'яті визнавав їхню владу і готовий був допомогти за них воювати. Таких охочих було все менше і менше. 

Ситуація з походом Святослава нічим не пов’язана з цією силою чи не силою хозар. Ми пам’ятаємо, що війська Святослава в цей момент були задіяні в Болгарії і печеніги організували набіг на Київ. Ми навіть знайшли сліди горілих укріплень того часу при дослідженні Десятинної церкви. В рові були залишки горілих об’єктів. Після цього фортеця була сильно перебудована, створено новий рів. А письмові джерела кажуть, що тут ледве врятувалась від печенігів мати Святослава Ольга з його синами. Потім йому дорікала, що якби не прийшли війська з Чернігова, то було б погано Києву, можливо, печеніги його і взяли б. 

Але Святослав повернувся до Києва, взявся за відбудову укріплень і направив війська куди? Він вважав, що печеніги не могли діяти самостійно…

– Це хозари намовили.

– Зробили похід на Саркел. З одного боку, це була частина натури Святослава і його концепції держави. Він захоплював чужі території, в цей час для нього це було  нормою. Це була молода експансивна держава, яка намагалась і пограбувати когось, тобто прогодувати свою дружину шляхом грабунку, і захопити щось територіальне, зробити надбання. Саркел став після цього давньоруським містом, яке протрималося в степу невеликим анклавом до XII століття, коли його довелося евакуювати.

– Тобто Русь захопила, не просто пограбувала. Це певна колонізація.

–  Анатолій Новосельцев писав, опираючись на арабські джерела, що руська залога залишилась в ІтиліМісто Ітиль (недалеко сучасної Астрахані) було важливим центром міжнародної торгівлі між Сходом і Заходом, у ньому були й окремі слов'янські квартали. до часів Володимира. Тобто вони ще й намагалися утримати ці міста, не просто відімстити нерозумним хозарам. 

Але суть в іншому. Внаслідок розгрому хозар відбулось переселення другої частини печенігів з-за Волги. І кількість печенігів на території України стала такою, що руси пожалкували, а Святослав перший, він за це поплатився головою. 

Володимиру довелося докласти неймовірних зусиль, він збудував величезні укріплені лінії валів, він зводив городища, щоб ставити там залоги. Тому що Русь на якийсь момент стала беззахисною. Не те що без можливості експансії, тут би хоч самому відбитися, – і це була розплата за нерозумну експансію. Тому що виявилося, що дати об'єднатися печенігам – це була помилка. Але чи стримували б хозари цих печенігів і скільки б вони могли їх стримувати? Я не певний, що це тривало б довго.

– А що сталося на постхозарському ґрунті? Одна держава зникла, що далі?

– На території Поволжя колишні хозарські землі зайняли огузи, яких підпирали на той момент половці. Тому вони радісно посіли ці території і на деякий час, принаймні до середини XI століття, стали там панівною нацією.

– Але огузи не конфліктували з Руссю?

– Ні. Вони жили далеко, їм це не було потрібно, вони радісно кочували у своїх степах. 

Русь утримала за собою Тамань, колишні візантійські землі Керч і Боспор. 

– Відомі потім як Тмутаракань.

– Це якраз у давньоруських джерелах почали називати Тмутараканню, це була версія хозарської назви Таматарха. Її кривляли, звучало як Тмутаракань. І вони її тримали досить довго й успішно, як для таких віддалених земель. Можемо говорити, що принаймні все XI століття Русь тримала ці землі якимось чином. Туди посилали князів із Чернігівської династії, яких треба було прибрати подалі. Заслати в Тмутаракань – це як в Сибір, на Колиму. 

Але там були зовсім інші стосунки. Рештки хозарського населення, яке згадується в джерелах як хозари, – це, можливо, були не власне хозари, а змішане населення, яке дісталося хозарам ще від Візантійської імперії. Це були дуже віддалені візантійські міста, де дві третини населення було варварами, і самим візантійцям здавалося, що це кошмар.

– Але, бачте, хозари зникли, попри те, маємо в ранньомодерному часі несподівану репліку – хозарську теорію походження козаків. От козацькі літописці, які реконструювали цей міф, – чому саме хозари? Це схожість назв чи способу життя?

– Це частина гербоманії епохи XVI-XVII століть. В той час було дуже поширено шукати собі предків. Після Люблінської унії, коли частину українського боярства було визнано у правах як шляхту, за європейською традицією, їм потрібно було утворити шляхетські ознаки – герб, генеалогію. Дуже мало хто з наших предків XVI століття мав документи, які б підтверджували цю генеалогію. Чесні свідки, які скажуть, що ти шляхтич, що ти боярин, – усе, що було для цього потрібно. Але для того, щоб утворити герб і генеалогію, українські боярські роди почали вдаватися до послуг польських писак, які народжували на коліні найкращу генеалогію. Хочете бути нащадком Нестора – прекрасно, полководця Аттіли – ми вам впишемо будь-яких предків. 

Але також це народило цікавість до давніх джерел. Бо вони почали шукати, кого ж можна до цього легітимно приписати? Хто жив на цій терарії? Жили сармати, роксолани, мабуть, вони мали щось спільне з русами. Так народилася сарматська теорія походження Русі. Але козаки відрізняються. А сусідами в степу були хозари. Козаки – козари. Це все будувалося винятково на подібності назв. Вся ця історія не має ніякого стосунку до реалій. Але вона дуже цікаво характеризує пошуки історичної пам'яті. Коли Україна здобула незалежність, була така ж хвиля – пошуки козацької ідентичності, козацької пам'яті. Це вже частина введення історичної пам'яті в нову політичну парадигму.

– І творення національного міфу. Пане Олексію, дякую за цікаву розмову про етнос чи державу, про які ми в підручниках знаємо буквально із двох рядків і головно прив’язано до Святослава. Надіюсь, що ми глядачам розширили виднокіл і показали непросту історію степу. Дякую вам!