Життя у втечі: Навіщо художник Іван Мозалевський переїхав із Франції до СРСР

"Декадент", який сподобався Реріху

Іван Мозалевський народився 12 березня 1890 року в місті Бреслау, теперішньому Вроцлаві, у сім’ї військового лікаря. Давній козацький рід Мозалевських походив із Чернігівщини. І саме там Іван формувався як особистість, коли його сім’я повернулася до рідних країв.

Матір Мозалевського була освіченою жінкою — закінчила престижні Бестужевські курси в Петербурзі, співала, грала на фортепіано, виступала в аматорських виставах, малювала.

Родина часто змінювала місце проживання через батькову роботу — військову справу. У гімназію хлопець вступив в Ізмаїлі, далі вчився у Тифлісі, теперішньому Тбілісі, а після цього — в Єревані. 

Року 1908 Мозалевський вступив до Київського художнього училища на живопис. Однак пристрасть до рисунка підштовхувала його змінити спеціальність, і 1909-го він поїхав у Петербург до малювальної школи Імператорського товариства заохочення мистецтв. Перший візит був невдалим. Роботи юнака оцінили як декадентські й порадили забути про кар’єру художника. Тоді Іванові трапилося зустріти доброзичливця. Той пояснив, що абітурієнт прийшов у невдалий день, коли у приймальній комісії засідали художники-ортодокси. 

Наступна поїздка була успішнішою. У комісії чергували молоді Іван Білібін, Микола Реріх, Аркадій Рилов. Вони зарахували хлопця до класу орнаменту.

До речі, орнамент цікавив Мозалевського упродовж життя. Одна з перших його робіт у мистецтвознавстві називалася "Досвід генезису української народної орнаментики". Написав її 22-річним.

У майстерні з Нарбутом

Року 1913 Мозалевський закінчив навчання у малювальній школі. Іван Білібін дав юнакові рекомендаційного листа до редактора культового журналу "Аполлон" із проханням опублікувати гравюру "Білі пави". А також запросив до себе на роботу. 

У Білібіна була традиція — брати найкращого учня на кілька років, щоб спільно виконувати замовлення. Помічником майстра за рік до Мозалевського був Георгій Нарбут. 

Мозалевський згадував про Нарбута: 

Рисувати він умів розмовляючи, за чаєм, обідом, вечерею — словом, коли завгодно, і умів це робити з разючою невимушеністю та легкістю. Хоча він, як і я, був білібінський вихованець, але після навчання і в європейській школі він поєднав все отримане в Білібіна з європейською діловитістю та вмінням поспішати, не на шкоду якості рисунку". 

Мозалевський допомагав Білібіну працювати над ескізами костюмів і декорацій до опер "Садко", "Руслан і Людмила" та інших. Коли роботу над ескізами закінчили, Іван Якович попросив учня зробити копії, щоб театральні миші гризли дублікати, а не малюнки. Жартуючи, запропонував парі, що навіть із п’яти метрів відрізнить свій оригінал від копії. Але заклад виграв Мозалевський.

Дві тисячі гривень

На початку 1917 року Іван Мозалевський перебрався до Києва. У столиці очолив мистецько-гравірувальний відділ Експедиції заготовок державних паперів, котра діяла при уряді Української Центральної Ради. Розробляв проєкти грошових знаків, державних гербів тощо. Зокрема, створив ескіз купюри найбільшого номіналу — 2000 гривень.

Стилістика продукції значною мірою формувалася підо впливом голови Центральної ради УНР Михайла Грушевського. Через двадцять років, уже в еміграції у Франції, Мозалевський написав статтю про першого українського президента, у якій відзначив його особисту роль у відродженні графічного мистецтва: "Українська графіка постала, мов фенікс-птиця з попелу, і розвиток її йде швидкими кроками вперед та вперед".

Київський період Мозалевського був плідним, але коротким. Урядові структури УНР покинули столицю під натиском більшовиків, і 1919 року графік переїхав до Кам’янця-Подільського. Перед самим від’їздом одружився зі своєю ученицею Валентиною Розовою, яка супроводжувала його упродовж життя.

У Кам’янці-Подільському Мозалевський заснував Художньо-промислову школу. Однак вже 1920-го мусив вирушити закордон. Подружжя деякий час перебувало у Відні, потім оселилося у Берліні, а 1923-го перебралося у Прагу. Там Іван Іванович викладав графіку в Українській студії пластичних мистецтв. І врешті 1925 року Мозалевські оселилися у Парижі. 

Жан Алле і його наїв

У Парижі подружжя Мозалевських прожило 22 роки.

Однією з найяскравіших творчих сторінок життя Івана Мозалевського стала робота в газеті "Українські вісті", котра виходила у Франції у 1926—1929 роках під керівництвом Ілька Борщака. Мозалевський писав статті на теми культури, документував життя художників еміграції.

У рецензії на виставку в галереї "Кампань-Прем’єр" Мозалевський вихваляв творчість художника Миколи Глущенка, який емігрував після військової служби в армії Денікіна:

Мозалевський працював у газетах "Парижский вестник", "Наш союз", "Батьківщина". Розробляв дизайн меблів, тканин, килимів, афіш. У 1932 році створив ліногравюри до останнього вірша Едгара По "Аннабель Лі". Захопився наївним мистецтвом і під псевдонімом Жан Алле (Jean Alle) написав кілька картин, які демонстрували на виставках. 

Особливо визначною роботою Мозалевського у Франції став альбом "Міжнародна виставка у Парижі 1937 року"Виставку 1937 року відкрили в Парижі у травні. Інтригою експо стала запекла конкуренція радянського і німецького павільйонів. СРСР встановив на берегах Сени скульптуру "Робітник і колгоспниця", відому всім глядачам совєцького кінематографа завдяки кадрам із заставки "Мосфільму". Нацисти дізналися про ескіз радянців заздалегідь і поставили навпроти потужну високу колону, з котрої на трударів зверхньо позирав орел зі свастикою.. Мозалевський на невеликих аркушах паперу зобразив усі павільйони виставки та представлені в них експозиції.

"Страшенно каються, що переїхали у СРСР"

Року 1947 подружжя Мозалевських разом із 29-річним сином і його тещею перебралися до СРСР. Спершу оселилися в Києві, потім переїхали до Москви. Мозалевський-молодший десять років служив у французькій армії, здобув нагороди, мав звання сержанта, на війні був поранений.

Обставини повернення Івана Мозалевського до кінця не з’ясовані. Декотрі подробиці розкрилися лише тепер, через 70 років, після розсекречення агентурної справи Миколи Глущенка, французького приятеля Мозалевського. Глущенка радянські спецслужби завербували в 1931 році, і він перебрався до Москви ще 1936-го. Мав агентурне прізвище "Ярема". 

Із агентурної справи випливає, що Мозалевського планували використати в антизахідній пропаганді.

Глущенко додав, що в Мозалевського у Києві є кілька старих знайомих — Антін Середа, Василь Касіян, Максим Рильський, Петро Панч. 

Втім із наступного звіту "Яреми", написаного через рік, випливає, що Мозалевські розчарувалися. Зокрема, син художника дратувався через заяву батька про відмову від французького громадянства.

<p>Обкладинка спогадів Івана Мозалевського</p>

Родина Мозалевських голодувала. Іван Іванович обмірковував варіант нелегального перетину кордону: з Ленінграда до Фінляндії.

Попри все, родина залишилася у СРСР. Року 1950 вийшла невелика книжка Мозалевського "Современное положение художников во Франции". У ній він описував, як сильно митці залежать від маршанів, засуджував капіталістичну систему. Створив плакати "Іван Федоров" (1950) і “Кожному колгоспу — рибне господарство!” (1952) у співавторстві з дружиною Валентиною. Підробляв художником на Коростенському порцеляновому заводі. 

У 1953 році родина переїхала до Сімферополя. Там Мозалевський пропрацював у тамтешньому художньому музеї — але менше року. Його усунули від роботи, бо емігрант не повинен розповідати про радянське мистецтво. 

Після смерти Івана Івановича 1975 року саме цьому музею у Сімферополі вдова передала частину творчої спадщини чоловіка. Тепер цей доробок недоступний українським дослідникам через окупацію півострова. Майже двісті робіт Мозалевського зберігають у Національному художньому музеї в Києві. Частина архіву перебуває у Третьяковській галереї у Росії. Творчість Мозалевського — і художня, і мистецтвознавча — досі малодосліджена.