Жінка, що друкувала свободу: доля Ольги Гладун

Вірна національній ідеї змалку

<p>Ольга Андрущак, м. Львів, кін. 1920-х рр.</p>

Дівчину звали Ольга Андрущак. Друкарські машинки з’явилися в її домі завдяки письменниці та пропагандистці Богдані Світлик, яка очолювала Львівський крайовий провід ОУН. Саме вона переконала Ольгу долучитися до підпільної діяльності, адже на той час дівчина вже мала досвід громадської роботи.

Ольга народилася 25 квітня 1920 року у Львові в родині Василя та Анастасії Андрущаків. Батько ремісник — майстер-колодій, мав власні майстерні, де не лише працював, а й навчав молодших. Мати вела домашнє господарство і ще за часів Першої світової війни в’язала панчохи, аби підтримати родину. Ольга була наймолодшою з трьох дітей, брат Володимир та сестра Марія також згодом долучилися до національного руху.

Дівчина навчалася спершу у народній школі імені Грінченка, а потім в гімназії Кокорудзів “Рідної Школи”. Вона співала у хорі під керівництвом о. Семчишина, який щороку виступав у соборі Святого Юра на Великодній службі. Під час цих урочистих подій учениці складали присягу перед митрополитом Андреєм Шептицьким, і саме тоді Ольга відчувала, що її життя має бути присвячене чомусь більшому.

Серед тих, хто вплинув на її світогляд, була директорка гімназії Софія Олеськів-Федорчак, відома галицька педагогиня й культурно-освітня діячка. “Директор, пані Софія Федорчак, ще в Першій світовій війні була активісткою, щось там жінки робили таке, довідувалися де наші люди є. Інтерновані чи в тюрмі, передавали передачі, знаю що директорка тим займалася,— згадувала Ольга Гладун. — Моя мама її пам'ятала”. Вплив таких постатей, як Софія Федорчак і Богдана Світлик, сформував у дівчини глибоке відчуття обов’язку перед народом.

Діяльність задля громади

<p>Ольга Андрущак, 1940-ві рр.</p>

У 1933 році Ольга взяла участь у святі “Українська молодь — Христові”, а вже наступного року приєдналася до спортивних товариств “Сокіл” і “Січ”, активно беручи участь у культурному житті Львова.

“Мені “Сокіл” дуже подобався, — згадувала вона. — Ми там збиралися тільки в неділю, робили вправи вільноруч. А в тижні приходили, на гутарки (розмови) і грали в настільний теніс. Його тоді називали пінг-понг, то було для приємності. Крім того, ми готовили вправи й пізніше був виступ на сцені. Вправи вільноруч при супроводі таких гарних українських пісень. То робила “Рідна школа”. Кожного року в місяці червні всі школи львівські йшли на площу “Сокола-Батька” по вулиці Стрийській. Починали з гімну “Боже великий єдиний”.

Ольга відвідувала також читальню “Просвіти” в Богданівці, організовувала гуртки, вела культурно-освітні вечори, допомагала біженцям. Її діяльність підтримував місцевий парох отець Мирослав Харина, знаний патріот і душпастир. “Отець Харина був надзвичайний як священник, патріот і людина. Ходив до людей після Різдва свяченою водою кропити хати, то як бачив, що хата бідна, то він нічого не взяв, ще з кишені витягнув і залишив, так незамітно”, — згадувала Ольга. Саме він сприяв патріотичному вихованню парафіян і підтримував осередок ОУН на Богданівці.

<p>Перша зліва Ольга Андрущак з друзями на відпочинку в м. Криниця, дистрикт Краків, Генеральне Губернаторство</p>

У 1941 році, коли у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави, Ольга вже працювала у Червоному Хресті, допомагаючи пораненим і полоненим. Разом з нею лікували хворих інші дівчата з львівських інтелігентних родин — зокрема, Ольга Малиса, дочка хірурга, та Ганна, дочка письменника Юліяна Опільського.

Згодом вона перейшла до Делегатури Українського Допомогового Комітету, який опікувався нужденними:

“Комітет був діяльний, вів кухню безплатно для бідних. Бідні приходили і діставали півлітри зупи і кусок хліба, раз на день і в той голодний час німецького лихоліття то було добре. Там працював один студент ветеринарії, а він тепер на Заході.На святі “Просвіти”, як був з'їз, він приїхав до Львова, але я не мала можливості з ним комунікувати. А він по по-своєму нахилу був мельниківець, а я бандерівка, тоді вже трохи ділилися. Нас познайомив отець Харина”— пригадувала вона.

Паралельно Ольга брала участь у роботі “Жіночої служби України” та товариства “Просвіта”, демонструючи неабиякі організаторські здібності. Саме тоді вона познайомилася з Богданою Світлик, яка залучила її до підпільної діяльності ОУН.

Робота в підпіллі

<p>Ольга Гладун Андрущак, м. Норильськ, Красноярський край, РРФСР, поч. 1950-х рр.</p>

Відтоді життя Ольги стало небезпечним: друк націоналістичної літератури, передача коштів, допомога пораненим підпільникам.

“Було темно, в хаті увечері світло загасили, тільки лампочка горіла, знаю що при тому була Богдана Світлик. Я там ходила на сходини до них, а потім вони мені давали доручення. Доручення були такі - передавати листівки час від часу людям, людей усвідомляти якнайбільше… Як вже зачалась існувати УПА, то вже тоді зробили бофони (грошові документи УПА), то на бойовий фонд були ті талони. То треба було розповсюджувати, гроші збирати. То я мала ще такі дві помічниці, одна інтелігентна, друга трохи менше, але така щира українка і вони мені помагали…” — згадувала вона.

До організації належали також її брат Володимир і сестра Марія, яка навчила Ольгу друкувати. У 1944 році, за вказівкою керівництва ОУН, вона перейшла на нелегальне становище, а згодом влаштувалася працювати в домоуправі Академії наук, а потім — до Національного музею у Львові, яким керував Іларіон Свєнціцький. Там вона потоваришувала з його дочкою Вірою Свєнціцькою, яка теж належала до підпілля і пізніше була репресована радянською владою.

Прагнучи уникнути арешту та виселення родини, Ольга переїхала до Норильська, де працював її родич. У 1955 році вона вийшла заміж за колишнього політв’язня Михайла Гладуна. Там познайомилася з іншими репресованими львів’янами — священниками отцями Котівим, Кузичем і Фіголем.

Після повернення до Львова у 1956 році Ольга знову поринула в громадську діяльність: підтримувала дисидентів, співпрацювала з підпільною УГКЦ, допомагала родинам політв’язнів. З відновленням незалежності стала активною учасницею “Просвіти”, Союзу Українок та Ліги Українських Жінок.

Її життя було довгим і наповненим боротьбою — від юності у хорі “Рідної Школи” до років самвидаву й участі у відродженні незалежної України. Ольга Гладун померла у 2010 році у Львові, залишивши приклад мужності, самопосвяти й віри у свободу свого народу.