Загадка життя і смерти Леся Лозовського

Шалені 1920-ті

Найяскравіші роки життя Леся Лозовського припали на найфеєричніший період в історії України, окремі сторінки якого й досі не досліджено. Ідеться про 1917–1921 роки – час революцій, час змін. Час встановлення радянської влади.

<p>Лесь Лозовський, 1916 рік</p>

Київ був ареною боротьби за незалежність України, містом, яке розвивалося всупереч руйнуванням і воєнним діям. Усе це проявлялося і в мистецькому житті. З’явилося багато різних театрів – вар’єте, кабаре, ресторани з естрадою для концертів, газети з політичними памфлетами та сатирою. У політичних частівках було модно вживати слова "совнарком", "совдеп", "розстріл", "чрезвичайка". Із російських міст, які зайняли більшовики, до Києва в повному складі приїжджали театральні колективи.

У листопаді 1917 року в Києві відкрили Українську академію мистецтв. Нині вона відома як Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Одним із співзасновників був Михайло Грушевський. Викладали Георгій Нарбут, Михайло Бойчук, Лев Крамаренко, Василь Кричевський, Вадим Меллер, Олександр Мурашко та інші.

У ті роки в мистецькій академії навчався і Лесь Лозовський. Він став учнем Нарбута, який саме повернувся зі студій у Санкт-Петербурзі і вражав колег майстерністю своєї графіки. У 1920 році, після смерти Нарбута, Лозовський навчався у Михайла Бойчука. Втім відданим бойчукістом так і не став.

У тодішньому Києві розвивалося багато різних мистецьких напрямів. Наприклад, у місті працювала авангардистка Олександра Екстер. Вона навчалася живопису у Фернана Леже в Парижі, дружила з Пабло Пікассо та Казимиром Малевичем. Лозовський брав уроки в Екстер у Майстерні живопису й декоративного мистецтва, яку Олександра відкрила в Києві у березні 1918 року. Творча атмосфера Києва давала імпульс для розвитку молодого митця. Втім його життя несподівано трагічно обірвалося.

<p>Георгій Нарбут</p>

Хто такий Лозовський?

Олександр або Лесь Лозовський народився у Києві 1900 року. Його батько був молочарем, матір – акторкою. Хлопець зростав разом із молодшим братом у родичів в селі неподалік Бердичева.

Лозовський майже не розповідав про своїх батьків і своє походження. У 15 років вступив до Київського художнього училища. Його вчителем був Михайло Козик. Продовжив навчання у Москві у Строганівському училищі. А восени 1917 року став одним із перших учнів новоствореної Української академії мистецтв.

Шлях Лозовського частково нагадує той, яким ішов його вчитель Георгій Нарбут. Видатний графік теж вчився у Росії. А коли оселився у Києві 1917-го, почав одягатися виключно в український національний одяг, і шарівся, коли йому нагадували, що раніше підписував свої роботи іменем "Єгор". Лозовський на початку навчання в академії розмовляв російською, але швидко українізувався.

Лесь узяв від своїх учителів найкраще. Найбільше він зблизився із Нарбутом. Той нібито відкрив своєму найкращому учневі секрет особливої темпери.

Згідно зі спогадами сучасників, Лозовський виділявся на тлі більшості учнів. Наприклад, Оксана Павленко, Іван Падалка стали послідовниками Михайла Бойчука. Натомість Лесь тяжів до самостійности, прогресивности.

Тичина, Ленін, Сковорода

Найбільша кількість збережених робіт Леся Лозовського – це книжкова графіка: обкладинки восьми книг і семи нот.

Лозовський створив обкладинки трьох поетичних збірок Павла Тичини: "Соняшні кларнети" (дебют Тичини), "Замість сонетів та октав", "Плуг". Книжки видали в 1919–1920 роках у Києві.

Мистецтвознавець Лев Дінцес писав 1922-го в журналі "Шляхи мистецтва":

Одна з найоригінальніших обкладинок авторства Лозовського – книга "Французьке мистецтво XIX століття" мистецтвознавця Якова Тугендгольда, видана 1921 року.

Лозовський працював над оформленням твору Михайля Семенка "Тов. Сонце". Утім не встиг закінчити роботи.

<p>"Портрет моєї душі"</p>

Видання з обкладинками Лозовського нині є бібліографічною рідкістю.

<p>"Портрет футуриста"</p>

Живописних робіт є лише п’ять. Одна зберігається у приватній колекції у Києві. Дві – у Російському державному архіві літератури й мистецтва. І дві акварелі з рукописного журналу "Елеас" – "Портрет моєї душі" та "Портрет футуриста" — у фондах Національного художнього музею України.

З описів відомо про дві інші роботи Лозовського. Лесь створив їх у 1920–1921 роках темперою на дошці. Вони не збереглися. Це портрети антиподів української історії – Григорія Сковороди та Володимира Леніна.

В описі згадано, що Леніна він виставив "у героїчному образі".

Танок смерти

В історії України ХХ століття було багато провокацій, замовчувань, фальсифікацій. Дивує збіг: за кілька років київського періоду Лозовського пішли в засвіти Тимофій Бойчук, Костянтин Піскорський, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут. Бойчук і Піскорський померли від тифу – як і композитор Кирило Стеценко. Мурашка застрелили; обставини вбивства не з’ясовано. Нарбуту нібито помер після невдалої операції. Хоча є й інформація, що він міг отруїтися в гостях у Бойчука на київській Татарці.

<p>"Діва Марія"</p>

Загадковою є і смерть Леся Лозовського.

Художниця-бойчукістка Оксана Павленко випадково зустріла хлопця на вулиці за кілька днів до загибелі. Пригадувала, що він поводився дивно, знервовано.

Згідно з офіційною версією, Лозовський загинув під час грабунку. Водночас розповідали, що навколо голови мерця були розкладені коштовності. Це ставить під сумнів версію про грабіж і може вказувати на політичний характер вбивства.

Втім популярність містичних практик у 1920-х роках і місце, де вбивство сталося, – Вознесенський узвіз, – натякають на інші причини. На цій вулиці колись були язичницька пустка та Копирів кінець. За княжої доби більшість мешканців цієї місцини були етнічними хазарами.

Зберегти пам’ять про Леся Лозовського допомогли історик Сергій Білокінь та колекціонер Ігор Диченко. У 1980-х вони опублікували статті про художника. А в колекції Диченка зберігалася "Діва Марія" Лозовського – нині вона у приватній колекції в Києві.

Прогулянка Вознесенським узвозом

…Ввечері того дня я спускалася на Поділ Вознесенським узвозом. На цій вулиці збереглося кілька одноповерхових будиночків початку ХХ століття. Панувала атмосфера таємничости. Мені стало цікаво: хто був мешканцем цього закапелка – крім Олександра Богомазова, на честь якого там встановлено меморіальну таблицю. Тоді я й дізналася про Леся Лозовського.

Наступного ранку я пішла в бібліотеку за журналом зі статтею про митця. Почала досліджувати той час – читала все, що лише можна було знайти. Згодом я взялася за роман "22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві".

Століття тому надзвичайно популярними були містичні практики: хіромантія, гіпноз, спіритичні сеанси. Це знайшло відображення і в моїй книзі – експериментальній біографії, у якій Лозовський ніби є екскурсоводом по минулому.

У моєму романі діє майже два десятки персонажів – усі вони реальні, невигадані. Утім я й уявити не можу, скількох митців таки поглинув час. Але про багатьох ми ще можемо дізнатися, якщо будемо уважніше роздивлятися навколо.