Кілька років тому в партері будинку на вулиці Краківській, 9 у центрі Львова взялися облаштовувати кав'ярню. Коли зі стін збили радянську штукатурку, там виявили давні розписи. На щастя, свідомі замовники вирішили зберегти й відреставрувати малюнки. Тепер вони тішать око відвідувачів закладу. Можливо, мистецька й історична цінність цих розписів не така вже й велика. Однак це — єдиний збережений артефакт, що нагадує про цікаву сторінку історії кам'яниці, коли в ній діяли ресторан-винарня і готель з екзотичною назвою "Під трьома муринами".
Денис Мандзюк
журналіст, випусковий редактор журналу "Локальна історія"
Людвіґ Штадтмюллер, родом з Баварії, 1847 року відкрив у Львові винний склад. Підприємець мав двох синів і трьох доньок. Старший син Карл перебрався до Кракова, де викладав у Вищій промисловій школі, його вважають одним з батьків польської технічної мови. Молодший син, також Людвіґ, 1886 року придбав старий двоповерховий будинок готелю "Вікторія" — так звану Коломийську кам’яницю. Він оновив будівлю: добудував один поверх за проєктом Альфреда Каменобродського, поставив на фасаді фігурки трьох муринів і барвисто розмалював інтер’єри: на стінах з’явилися рослинні орнаменти, морські пейзажі та путті, що тримають античні амфори, пляшки, келихи та виноградні грона.
В партері розмістився склад вин і ресторан "Під трьома муринами". Решту поверхів зайняв однойменний готель. Серед іншого пропонували chambres séparées — "окремі кабінети". Неважко здогадатися, що приховувалося за такою романтичною вивіскою. Клієнтів не бракувало. Але і конкуренти не байдикували. Штадтмюллер мусив публікувати в часописах застереження: "Дуже часто трапляється, що подорожні, прибуваючи на залізничний вокзал і бажаючи дістатися до мого готелю, отримують від візників відповідь, начебто готель Штадтмюллера повністю зайнятий гостями, і пораду їхати до іншого готелю. Оскільки це суперечить правді, прошу шановних гостей занотовувати номери таких візників. Раз це проходить повз увагу покликаних до цього публічних органів, буду змушений діяти сам".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
1912 року Коломийську кам’яницю придбав Соломон Фрідман. Преса повідомляла: «Тепер готель "Під трьома муринами" перейшов до рук людей, які довгий час працювали в тому напрямку і поставили його на справді європейський рівень. А саме: безоглядна чистота, гігієна, просторий вестибюль і гарно уряджені покої від першого враження дають зрозуміти, що готель прибрав шати першорядного. Близькість славного ресторану та середмістя доповнюють вигоди».
Фрідман також привласнив весь запас вин, меду і коньяків з підвалів ресторану "Під трьома муринами". За це додатково заплатив 180 тис. крон. Людвіґ Штадтмюллер пообіцяв, що не буде відкривати жодних винних закладів у найближчих околицях. Але баварець перехитрив єврея — незабаром на Ринку запрацював склад вин Ріхарда Штадтмюллера, сина Людвіґа.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Спецпроєкт "Кримінальні історії цісарського Львова"
Після Світової війни готель за символічну суму орендував Макс Туртельтауб, співвласник Театральної кав’ярні. 1920 року Dziennik Ludowy опублікував замітку "Так званий готель". Йшлося про те, що орендар готелю "Під трьома муринами" вимагає від постояльців по 120 марок за ніч, при цьому селить їх по 10—11 осіб у покоях, призначених на дві особи. Туртельтауб надіслав спростування: ціни в його підприємстві цілком нормальні. Припускав, що це повідомлення — наклеп зі сторони власника кам’яниці, який хоче передчасно розірвати договір оренди.
«Перед війною я врятував збанкрутілого Соломона Фрідмана, надавши йому потрійний кредит, — стверджував орендар. — Тепер цей пан, отримавши колосальний капітал на віллах, придбаних перед війною за казково низьку ціну і проданих стократ дорожче, а також на провадженому в Румунії гендлі вина, хоче відібрати у мене готель, але не може це зробити легальним шляхом. Застерігаю всіх, щоб жодних пропозицій щодо готелю "Під трьома муринами" не сприймали всерйоз, бо цей готель я винайняв до кінця 1924 року».
Історія отримала трагічний розвиток. 1923 року поліція арештувала Макса Туртельтауба за підозрою, що в його кав’ярні збираються шанувальники азартних ігор. У слідчій в’язниці він перерізав собі ножем вени на руках і помер від втрати крові. Його вдова погодилася розірвати договір оренди. Та коли Соломон Фрідман в адвокатській канцелярії підписував документи, в нього стався серцевий напад — і він упав трупом просто з пером в руках.
Далі кам’яницею опікувалася донька Соломона Берта Фрідман і якась Ґізеля Юпітер. Вони повернули готелю назву "Вікторія". Під час "перших совітів" тут влаштували виборчу дільницю. До "винних" фресок додалися нові — агітаційні, які закликали громадян явитися на голосування та підтримати нову владу.
Цей текст — це уривок з книжки випускового редактора журналу "Локальна історія" Дениса Мандзюка "Готелі старого Львова. Власники, постояльці, авантюри", що нещодавно вийшла друком у видавництві "Твоя підпільна гуманітарка". Щоб придбати примірник, звертайтеся до автора. Також рекомендуємо підписатися на патреон-сторінку Дениса "Нецікавий Львів".