Великі проблеми навколо великого герба

Що таке "великий герб"

Герби виникли в епоху хрестових походів. Первісно це був набір фігур чи інших зображень на щитах. Поступово геральдична атрибутика поповнювалася новими деталями, символам стало "тісно" у щиті. Тоді з’явилися додаткові позащитові елементи, які давали більше інформації про власника герба, підкреслювали його статус. Це привело до використання як простих малих гербів, так і великих.

Особливо така практика прижилася для символів великих імперій. У їхніх великих гербах відображали всі складові частини та нові територіальні здобутки. Щит часто увінчувала так звана "корона гідності", що вказувала на юридичний статус держави – імперію, королівство, герцогство, князівство тощо.

Після Першої світової війни на руїнах імперій виникли нові незалежні країни. Деякі з них перебрали практику великих і малих гербів. Великі герби цих країн формували за різними принципами. Так, в Естонії та Латвії зображення на щитах залишалося незмінним, а герб доповнювався позащитовими елементами – рослинними вінками чи щитотримачами. Натомість у Чехословаччині змінювався і щит – в ньому збільшувалася кількість полів, на яких з’являлися символи земель. Варто зазначити, що у великих гербах згаданих країн над щитами не бачимо жодних корон – бо ж усі вони були республіками.

Більшість сучасних держав обходиться лише одним гербом. Геральдично він може будуватися за принципами малого чи великого герба. Зрештою, не всі країни мають герби. У деяких держав цю роль виконує державна печатка чи емблема. Так, Франція та Італія – країни з тривалими геральдичними традиціями – використовують не герби, а емблеми. Цим вони підкреслюють свою республіканську форму правління.

Окремі великі та малі герби мають передовсім держави з монархічним устроєм: Швеція, Нідерланди, Люксембург та інші. Їхні функції зазвичай чітко розділені. Великий герб тут вважають символом панівного монарха. Неодмінним його елементом є вже згадана корона гідності. Решта державних інституцій використовують малий герб.

У кінці ХХ століття низка постсоціалістичних держав також запровадила великі й малі герби. Повернули собі цю практику Литва, Естонія та Чехія. Також більше одного герба ухвалили Грузія та Сербія. Цікава ситуація в Болгарії: там конституція і закон про державний символ фіксують по одному гербу, проте їхні описи відрізняються. Як правило, великі герби тут також використовують тільки глави держав.

На гербах деяких постсоціалістичних країн з’явилися корони, хоч монархіями вони не стали. Так, в Польщі, Румунії та Росії вінці містяться на головах орлів у полі щита, тому не відіграють ролі корон гідності. Натомість у Сербії чи Грузії корона розташована над щитом, що суперечить геральдичним нормам. Такий підхід там намагаються обґрунтувати "історичною спадковістю".

Спроби для УНР та в діаспорі

Питання української символіки постало після проголошення незалежності Української Народної Республіки. 25 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради у Коростені – Київ на той момент займали більшовики – затверджено: "Гербом УНР приймається знак Київської Держави часiв Володимира Святого". Цей закон мав лише текстову частину, без графічних додатків.

<p>Герб Української Народної Республіки, 1918 рік</p>

Роботу продовжили навесні, коли українська влада повернулася до столиці. У перевиданні "Ілюстрованої історії України" 1918-го Михайло Грушевський повідомляє: 22 березня того року Центральна Рада схвалила великий і малий герби УНР, розроблені архітектором Василем Кричевським. Тут же подано їхні зображення.

<p>Проєкт Василя Кричевського, названий Михайлом Грушевським "великим гербом УНР", 1918 рік</p>

Насправді юридичного затвердження таких гербів не було. На обох проєктах Тризуба оточує стилізований оливковий вiнок, що мав вiдображати мирну полiтику УНР. Композиційно вони зовсім не відрізняються. 

Очевидно, Кричевський запропонував на розгляд Ради два проєкти без наміру надавати їм різний статус. Зрештою, саме один із них і було видано на кольоровому плакаті як герб УНР, без визначення – малий він чи великий. Повідомлення Грушевського про два герби не мало de jure жодного підтвердження.

<p>Проєкт герба Української держави Георгія Нарбута, 1918 рік</p>

Відомий графік Георгій Нарбут виконував влітку-восени 1918 року проєкт герба для Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Герб був один, але справа до затвердження не дійшла.

Після злуки ЗУНР та УНР на початку 1919 року над великим гербом УНР також працював Нарбут. Планували поєднати символи двох частин об’єднаної держави: щит розтятий, у золотому полі козак з рушницею в синій одежі, у синьому полі – золотий лев, посередині – синій щиток зі золотим знаком князя Володимира, у нашоломнику – летить голуб з галузкою оливи, а замість намету – картуш у стилі українського бароко. При обговоренні пропонували також додати туди герби Буковини, Слобожанщини та інших земель. Однак і цей проєкт не було реалізовано.

<p>Проєкт великого герба України Миколи Битинського, 1939 рік</p>

Колишній сотник Армії УНР Микола Битинський розробляв проєкти державних клейнодів у 1930-х, коли проживав у Празі. Його великий герб апелював до композиції великого герба Російської імперії ХІХ століття: синій щит із золотим Тризубом накладено на ланцюг Ордена Симона Петлюри, нижче покладені навхрест бунчук і золота хоругва з хрестом. Щит підтримують Архангел Михаїл і золотий коронований лев. Навколо них на вінку з лаврового і дубового листя розміщено п’ять щитів з 29 земельними гербами. Перший щит мав уособлювати Правобережжя, другий – Лівобережну Україну, третій – Західну Україну, четвертий – Закарпаття, а п’ятий – Кубань. Логіка такої композиції диктувалася розділенням цих територій на той момент між різними державними утвореннями: Українською РСР, Польщею, Румунією, Чехословаччиною та Російською РФСР. Битинський комбінував їх на власний розсуд, не завжди вдало та відповідно до історичних реалій. Також він створив середній герб, у якому відчувається вплив тодішнього герба Чехословаччини.

Варто додати, що Українська РСР використовувала один герб, який за побудовою має характер великого. Це був червоний щит з серпом, молотом і сонцем, що сходить, охоплений вінком з пшеничного колосся, перевитим червоною стрічкою, над щитом розміщено п’ятипроменеву зірку.

Тридцять років тяганини

1 липня 1991 року розпочався відкритий конкурс на створення Державного герба України. Протягом трьох місяців надійшло понад 200 проєктів. Деякі учасники пропонували затвердити великий та малий Державний герб України. Так, переможці конкурсу Андрій Гречило та Іван Турецький створили малий герб на основі герба УНР 1918-го, чим трактували Акт про незалежність як відновлення перерваної державності. У їхньому проєкті великого герба фiгурували щитотримачi: давньоруський воїн зi списом і козак з мушкетом, знизу – гiлки калини, перев’язанi синьо-жовтою стрiчкою. Цим закладалася iдея вiдобразити етапи становлення української державностi, її спадкоємність по Київській Русі, Гетьманщині та державах ХХ століття.

Автор іншого проєкту Олексій Кохан пропонував як малий герб – у синьому полi трикутного щита золотий Тризуб у формi плетiнки. Великий – iз щитотримачами: коронованим левом і Архангелом Михаїлом. Це уособлювало iдею єдностi Захiдної та Схiдної України.

Депутатська комісія вирішила, що необхідно затвердити тільки один герб. Його створила авторська група, до якої увійшли троє згаданих вище авторів. Верховна Рада розглянула їхній проєкт 19 лютого 1992 року – в час, коли більшість пострадянських республік вже давно узгодили свої символи. Питання викликало сильний опiр комуністів – вони ніяк не могли погодитися на те, що гербом стане "буржуазно-націоналістичний" знак. Тож як компроміс в остаточній постанові "Про Державний герб України" прописали пункт про Тризуб як "малий герб, вважаючи його головним елементом великого герба України". Вже у великому гербі, який буде ухвалений у майбутньому, комуністична більшість парламенту хотіла відобразити всі "досягнення радянського періоду".

Затверджений герб повноцінно виконував свою функцію, то й особливої потреби у великому гербі вже не було. Напруга знову піднялася під час обговорення Конституції 1996 року. Конституційна комісія врахувала пропозицію фахівців, у кінцевому проєкті фігурував лише один Державний герб. Проте під час голосування знову довелося йти на поступки комуністам. Один з них вдався до маніпуляцій, вимагаючи внести до герба червоний колір – начебто як данину "малиновим прапорам та гербу Війська Запорізького".

На голосування питання герба ставили разом зі статтями про статус Криму. Після тривалого обговорення цей пакет нарешті підтримали 302 депутати. У кінцевому варіанті стаття про символи отримала таке формулювання: "Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)".

Опис великого Державного герба з геральдичного погляду є невдалим. Також у статті зовсім не визначена роль герба Війська Запорізького: чи козак з мушкетом повинен бути гербовою фігурою у щиті, чи виконувати роль щитотримача, чи фігурувати у клейноді, чи виконувати іншу функцію.

Надалі уряд двічі оголошував конкурси на великий Державний герб – у 1996 та 2007 роках. Вони супроводжувалися численними порушеннями та скандалами. Це позначилося і на результатах. Переміг проєкт, який мав декілька геральдичних помилок і значний політичний недолік – над щитом з’явилася "корона гідності". Але ж Україна не має глибоких монархічних традицій. Не менш дивним був один із "допрацьованих" варіантів. У ньому в козака неприродньо вивернута рука.

Замість епілогу

Скандали навколо конкурсів провокують закономірне питання: а чи потрібен Україні великий герб взагалі? Досі немає закону, який розділяв би сфери використання малого і великого гербів. Цілком закономірно виникли ідеї внести зміни в чинне законодавство та зафіксувати лише один Державний герб, який функціонує ще з 1992 року, знявши з нього ярлик "малий".

Українське геральдичне товариство вже неодноразово пропонувало провести круглий стіл чи узгоджувальну конференцію серед спеціалістів для напрацювання єдиної концепції великого герба, яка відповідатиме геральдичним нормам і не буде викликати зауважень. Далі – конкурс на графічні проєкти, з яких Верховна Рада нарешті зможе вибрати остаточний варіант великого герба.

Щодо фунції великого герба, то є сенс обмежитися його використанням лише на атрибутах Президента України – штандарті, печатці, ланцюзі-коларі. Якщо ж законодавці додумаються, наприклад, розмістити цей герб на паспортах, то можна лише уявити сплеск незадоволення серед громадян, з кишень яких доведеться покривати ці новації.