Вбивство на курорті

Шість пострілів під час грози

«Я встаю о шостій ранку і йду до "Нафтусі". Потім, якщо це купальний день, приймаю соляну купіль. Інакше йду додому на сніданок і до 11-ї читаю в ліжку книги. О другій годині — знову "Нафтуся". Потім легка овочева вечеря — і лягаю в ліжко, де знову читаю перед сном. Кожен другий день від шостої до сьомої — масаж. Життя тут більш ніж одноманітне, але мушу все це перетерпіти, тому що лікування приносить мені користь», — писав депутат польського сейму Тадеуш Голувко із Трускавця наприкінці літа 1931 року у листі до своєї другої дружини Яніни.

Вирушити на підкарпатський курорт політика спонукали неприємні обставини. Четвертого серпня несподівано помер його товариш Славомир Червінський, міністр релігійних конфесій і публічної освіти. Небіжчику було 45 років, Голувкові — 41. Тадеуш мав зайву вагу, нервів додавало нещодавнє розлучення. 

Вже 8 серпня депутат прибув до Трускавця. Попри статус, зупинився у скромному пансіонаті греко-католицьких Сестер Служебниць. Двоповерхову будівлю звели перед Першою світовою війною, вона слугувала фінансовою підтримкою черниць. Тут зупинялися і духівники, і світські особи — не обов’язково українці.  До прикладу, одночасно з Голувком мешкали директор провінційного банку й самотня варшав’янка. 

Політик планував залишити курорт 30 серпня. Напередодні відвідував сеанс масажу. Написав у книзі гостей: "Побут у пансіонаті я збережу в своїй пам’яті". Ввечері почалася сильна гроза. Голувко пішов до своєї кімнати, щоб звично почитати перед сном. Приблизно о 20:00 звідти пролунали постріли. Більшість відпочивальників сприйняли їх за удари грому. Тих кілька небайдужих, які вибігли в коридор, побачили дві постаті в плащах і кашкетах, що швидко зникли в темряві. 

Лікар констатував смерть гостя. Із його тіла витягли шість куль. Експертиза встановила, що стріляли з двох пістолетів впритул — на тілі залишилися опіки. Домовину відправили до Варшави через Львів. У столиці Польщі катафалк зустрів прем’єр-міністр Александр Пристор з урядовцями, керівники сейму та сенату, представники дипломатичного корпусу. Голувка поховали з військовими почестями у присутності тисяч осіб. 

Шукач порозуміння

— На галицькій землі трапилось не одне політичне вбивство. Але такого таємничого атентату з такими незнаними закулісовими мотивами, як убивство посла Голувка, безумовно, не було, — сказав адвокат Іван Роґуцький під час судового процесу, що відбувся через два роки після фатальної ночі. 

Голувко обрав місцем відпочинку греко-католицький пансіонат невипадково. Від початків своєї політичної кар’єри він симпатизував найбільшій національній меншині відновленої Польської Республіки. Коли після перевороту в травні 1926 року до влади прийшов його соратник Юзеф Пілсудський, то Голувко прямо писав: "Бездумна політика щодо українців і білорусів штовхає Польщу у прірву. Мільйонні маси українців і білорусів ненавиділи не лише тупу брутальну бюрократію, а й саму польську державу". 

Втім Пілсудський мав власний погляд, що робити з меншинами. Голувко від імени влади мусив шукати шляхи заспокоєння українців. Останніми роками ситуація загострилася внаслідок терактів і експропріацій, що здійснювали бойовики підпільної Української військової організації, що спочатку діяла як самостійна одиниця, а потім — бойовий підрозділ Організації українських націоналістів. Влада відповіла на це жорсткою пацифікаційною акцією, яка тільки погіршила стосунки. 

"Покійний Голувко був одним із тих нечисленних польських діячів, які бажали саме мирним шляхом найти розв’язку польсько-української проблеми в Польщі, — коментувала вбивство газета "Діло". — Він належав до тих, які на тому відтинку політики нічим не зраджувалися і все вірили в перемогу його ідеї. При тім не треба забувати, що покійний був польським патріотом і не міг до розв’язки цієї проблеми підходити з українського становища. Невже за те належалась би йому куля?".

"Без білета на небо"

Працівників у пансіонаті Сестер Служебниць було зовсім небагато. Вісімнадцятирічний Олекса Буній влаштувався щойно влітку. А пів року тому він став членом ОУН. До його бойової п’ятірки входили брати Володимир і Василь Біласи, Дмитро Данилишин і Микола Мотика. Перші троє — робітники, Мотика навчався в гімназії, усі — колишні члени "Пласту", забороненого за рік до того. Василь і Дмитро кілька місяців тому пройшли "хрещення": пограбували банк у Бориславі та пошту в Трускавці, здійснили невдалий замах на поліційного агента Якуба Буксу. 

Якось Буній у балачці з Мотикою обмовився, що в пансіонаті відпочиває високий гість. 

— Може би з ним щось зробити? — поцікавився. 

Усе, що чули хлопці про Голувка, — був причетний до пацифікації, а тепер прагне домовленостей з українцями. На їхню думку, позиція ОУН у цьому питанні чітка: поляки — окупанти, жодних стосунків з ними бути не може. Отже, депутат — ворог. Його потрібно знищити, якщо є така нагода. 

Санкцію на "мокру справу" повинен був дати крайовий провід, зокрема бойовий референт Роман Шухевич — студент Львівської політехніки. Але чекати на його відповідь не було часу, тож місцевий провідник Михайло Гнатів взяв відповідальність на себе. Він дав хлопцям револьвери, які отримав від колишнього керівника бойової референтури Романа Барановського. 

Вирішили, що стрілятимуть Василь Білас і Дмитро Данилишин. Про алібі решти "п’ятірки" подбали: Мотика лишився вдома, на очах у відпочивальників, Буній працював на кухні пансіонату. Погода сприяла. Наступного дня Білас привітався з Мотикою доброю новиною: 

— Голувко поїхав без білета на небо! 

Не допустити спокій

"Нехай тут ніхто не твердить, що виконавцями було кілька осіб, збаламучених шалом, — коментувала вбивство Gazeta Poranna. — Їхній вчинок був цілком логічним. Він випливав із тих самих принципів, з яких з’явилося стільки політичних вбивств останнього десятиліття і з яких постала терористично-саботажна акція: за будь-яку ціну не допустити, щоб між поляками та українцями запанував спокій".

Про реальних виконавців замаху не знав навіть провідник ОУН Євген Коновалець, який перебуває за кордоном. В окремому комунікаті, призначеному для нелегального розповсюдження, він стверджував — це справа більшовиків або польських радикалів. Окремим пунктом прописав: "До приватного відома і орієнтації панів подаю, що цей акт могли виконати просто незорганізовано і на власну руку молоді запалені й одурені люди, яким доброї волі відмовити не можна, які були переконані, що виконують корисне діло, та які не визнавалися в тонкощах міжнародної політики". Аби уникнути подальших непорозумінь, порекомендував публічно не засуджувати вбивства. 

Поліція довго не могла знайти убивць. Тільки-но в березні 1932-го в Стрийському парку у Львові невідомий вбив з пістолета Еміліяна Чеховського — начальника слідчого відділу "У", що займався українськими справами. Під час розшуку нападника серед інших затримали Романа Барановського. На допитах він видав дрогобицьку "п’ятірку". Доказів бракувало. 

У листопаді того ж року оунівці здійснили напад на пошту в Городку. Кілька бойовиків загинуло, дехто втік, трьох затримали. Серед них — Біласа й Данилишина, які вже перебували "на олівці" в поліції. Влаштували "наглий" — себто короткотерміновий — суд. Аби відтягнути оголошення вироку, Білас зізнався: це він стріляв у депутата в Трускавці. На суддів це не вплинуло — обидвох стратили через кілька днів. 

Сволоч на лаві підсудних

Суд над учасниками замаху на Тадеуша Голувка відбувався у вересні-жовтні 1933 року в Самборі. Процес висвітлювали 30 польських і 4 закордонних журналістів. Адвокатами Олекси Бунія були Іван Роґуцький і Степан Шухевич. Барановського й Мотику українці боронити відмовилися — виявилося, що обидва вже кілька років співпрацювали з поліцією. 

— Розходиться про оборону Бунія, — коментував Роґуцький. — Тільки він — ідейний хлопець, а прочі — це сволоч. 

Олекса зізнався, що був причетний до вбивства. 

— Не жаль вам було посла Голувка, коли ви побачили його вбитого? — питав суддя.

— Було мені справді жаль його як людини і одразу, і ще довго потім, — відповів той. — Але ж я належав до організації, там тверда дисципліна й накази треба виконувати слухняно.

Микола Мотика отримав 6 років тюрми, Буній і Барановський — по 10. Від останнього відреклася родина, через два роки він помер у в’язниці від туберкульозу. Бунія амністували напередодні Другої світової війни, згодом він проживав у Бельгії та Аргентині. Що було далі з Мотикою, невідомо. 

Михайло Гнатів уник покарання. Подейкували, що він втік до Радянської України, де загинув від рук НКВС. Насправді ж оселився в Маньчжурії, а після Другої світової війни — в Аргентині. Подальша доля невідома. 

Присутній на процесі політичний редактор газети "Діло" Іван Кедрин майже через три десятиліття написав: "Вбивство Тадеуша Голувка було заплановане якоюсь шовіністичною польською клікою та режисероване при допомозі польської поліції з використанням її агентури в ОУН. Стовідсоткової правди не можна ствердити, бо вона зійшла в могилу з головними діючими особами тієї трагедії. А коли ще дехто з них може й живий, то напевно уста його замуровані".