Українські корені американської Квітки

“Я так плакала в церкві”

<p>Квітка Цісик</p>

Квітці Цісик лише одного разу вдалося побувати в Україні – 1983 року вона відвідала рідні землі разом із мамою. В інтерв’ю, яке 1991 року записав для Національного радіо український музикант Кирило Стеценко, співачка розповіла, що під час цієї поїздки постійно плакала від зворушення.

“Було дуже цікаво, бо ми були в соборі Святого Юри у Львові, де моя бабця і дядьо взяли шлюб. Коли вуйко мій вродився, то там було і хрещення. Дуже гарна історія нашої родини. І всі тоді мені казали, що як гарно, що ти з мамкою їдеш, бо татка мого вже не стало. Мені тоді всі казали, що я буду така підпора мамі в мандрівці, що мамці може буде прикро поїхати назад, побачити ті місця, де вони з татком ходили, жили, зустрічалися. Ми пішли до церкви Святого Юри, і там люди співали. Я так плакала в церкві, тому що моя мама була страшно щаслива, що могла повернутися. Я була страшенно зворушена і всюди плакала, бо то є місто, де був мій тато, моя мама, моя бабця. Я тільки очима пам’ятаю ті місця. Дуже багато маю родини в Україні. Але є моя тітка Віра, що мешкає у Львові, є ще такі Цісики, які мешкають в Коломиї. То велика родина була”, – пригадувала вона.

<p>Софія Нагірна</p>

Лев і бабця у Карпатах

Матір співачки, Іванна Нагірна (1923–1994),  народилася у Празі 8 липня 1923 року. Її мама, Квітчина бабуся, Софія Нагірна була донькою Василя Нагірного.

Софія Нагірна (1896–1984) була наймолодшою з чотирьох дітей у сім’ї. Навчалася у школі сестер Василіянок, пізніше – на факультеті філософії Львівського університету..

Під час навчання Софія познайомилася зі студентом Іваном Кандяком, майбутнім інженером-хіміком. Він активно займався громадською діяльністю, у студентські роки був заступником голови товариства українських студентів-політехніків “Основа”, секретарем товариства “Руська академічна поміч”. Згодом сприяв створенню комісії з вивчення технічно-промислових можливостей краю при Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ), видав низку наукових статей. 

<p>Василь Лев</p>

Молоді люди закохалися й одружилися. Невдовзі в подружжя народилася дочка Іванна – Квітчина матір. Втім згодом молода сім’я розпалася.

Через деякий час Софія Нагірна зустріла того, хто став для неї люблячим чоловіком, а для доньки Іванни – дбайливим батьком, – Василя Лева (1903–1991). Іванка добре ставилася до вітчима й  до заміжжя мала його прізвище.

Український мовознавець Василь Лев був шанованою на Галичині людиною. Належав до “Просвіти” та НТШ. Митрополит Андрей Шептицький запросив його працювати в Міжєпархіальній комісії, яка уточнювала та обговорювала релігійні тексти. Також він займався викладацькою діяльністю, видав чимало наукових праць. В одній зі статей дослідник писав:

Василь Лев любив подорожувати, а особливо –  українські Карпати. Він познайомився зі Софією Нагірною під час викладацької роботи – молода вчителька інколи приєднувалася до мандрівок.

Будівничий із Вінтертура й Цюриха

На окрему увагу заслуговує постать прадідуся Квітки Цісик по маминій лінії – Василя Нагірного (1848–1921). Його життя – це історія шаленої наполегливости. Ще юнаком Василь залишився сиротою. Був змушений заробляти сам, але збирав кошти не лише на прожиття, а й на здобуття освіти. Роки навчання, коли не вистачало ані їжі, ані одягу, Нагірний згадував як найприкріші в його житті. 

<p>Василь Нагірний</p>

Василь Нагірний вчився у Цюриху, на будівельному відділі Політехніки. Відтак працював міським архітектором Вінтертура й Цюриха. Захоплювався працьовитістю, ощадністю та ввічливістю швейцарців. “Чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія”, – мріяв архітектор.

Василь Нагірний і сам працював на розбудову України. За його проєктами на Галичині впродовж майже 40 років звели понад 200 церков! Одні з найгарніших храмів – у Перегінську на Франківщині, у місті Яворів, у селах Равське, Лівчиці на Львівщині, у селах Дубровиця та Новий Люблинець на Закерзонні.

Спадщина Нагірного – це також каплиці, парафіяльні будинки, громадські та приватні будівлі, проєкти іконостасів. “Локальна історія” бачила його витвори під час польових експедицій у селах Надітичі, Вербляни, Перегноїв, Черниця на Львівщині.

Василь Нагірний стояв біля витоків багатьох товариств, серед яких “Славія”, “Народна торгівля”, “Сокіл”, “Зоря”, “Сила”, “Дністер”, “Народна гостиниця”, “Товариство для розвою руської штуки”. Був головним редактором газети “Батьківщина”. Видав “Порадник для крамниць”, у якому описав, як відкрити власну крамницю. Це суттєво вплинуло на становлення галицької кооперації.

Талановиті й безталанні

Історія батькового роду теж непересічна. Володимир Цісик (1913–1971) народився у багатодітній сім’ї – мав п’ятеро братів і одну сестру. Всі вони з часом роз’їхалися світом.

Його батьки, Олександр Цісик (1865–1943) і Марія Пеньковська (1870–1939), походили зі села Різдвяни, що за 35 кілометрів від Тернополя. Квітчин дідусь вчився на “колійовця” – залізничника. Сім’я переїхала до села Ліски на Коломийщині. Олександр Цісик (по-сільському Олекса) працював на станції в селі Коршів, що неподалік Лісок. На власному господарстві тримав пасіку, підпрацьовував кравцем.

Олександр із дружиною намагалися дати всім своїм дітям гідну освіту та виховати їх патріотами своєї держави. До того ж в самому селі, де проживала родина, було чимало культурних та освітніх організацій, серед яких “Просвіта”, “Союз українок”, “Сільський господар”, “Рідна школа” та інші. Також був великий хор, танцювальний і театральний гуртки, до яких належала значна частина молоді.

Війна зруйнувала життя родини. Року 1939 померла Марія Цісик (її могила збереглася в Лісках). А самого Олексу Цісика наприкінці 1939-го виселили до Казахстану за звинуваченням у “куркульстві”, де він і загинув у 1943 році.

Квітчин дядько, Микола Цісик, очолював сільську “Просвіту”, долучився до культурного розвитку села. “Микола вчителював, керував шкільним драматичним гуртком… Його арештували червонопагонники під час уроку у школі. Останні Миколині слова до дітей: “Будьте чемні і любіть Україну”, – розповів місцевий дослідник роду, поет Ярослав Ясінський.

За підозрою у зв’язках із Українським національно-демократичним об’єднанням (УНДО)Найбільша і найвпливовіша українська політична партія в Польській республіці міжвоєнного періоду ХХ ст. Партія виступала за здобуття конституційної автономії у складі польської держави для українців. Мала представництво в польському парламенті. Миколу Цісика заарештували. Спочатку відвезли до Станіславської в’язниці на допити, а згодом відправили до Києва. Після арешту додому він вже не повернувся.

У Лісках Миколі Цісику та ще двом активістам громади спорудили пам’ятник.

<p>Пам'ятник Івану Ісаїву, Онисиму Кочію та Миколі Цісику на "циганському горбі" в с. Ліски</p>

Старший син Ізидор з дружиною і дітьми 1944-го втекли на Захід, але загинув у Словаччині. Його дружині згодом вдалося емігрувати до США. Брат Корнель виїхав до Аргентини. Зенон Цісик був мобілізований до польського війська. Згодом потрапив у полон до німців, а відтак зміг втекти до США. Єдина дочка Цісиків, Іванна, виїхала до Польщі, де жила до смерти. В Україні залишився тільки син Євген. Помер 1956 року.

Володимир Цісик був наймолодшим серед дітей у сім’ї. Ще до війни набув слави віртуозного скрипаля. Освіту здобув у Вищому музичному інституті імені Лисенка та Консерваторії у Львові. У роки війни був концертмейстером Львівського оперного театру. У 1944 року емігрував на захід. До США прибув 1949-го.

“Мій татко був скрипаль, він дуже все займався українською музикою. І тут, в Америці, коли мої родичі приїхали до Нью-Йорку, тато заснував український музичний інститут. Він все був дуже зайнятий і зацікавлений українською справою. Дуже багато працював. І я також була скрипалька, вчилась у нього. То був дуже гарний чоловік. Дуже ніжний і добрий. Навчив мене любити музику. Я йому дуже вдячна. Він виступав тут з концертами для наших українців у різних академіях, його просили. Він був як соліст. Грав класичну і українську музику”, – розповідала Квітка Цісик.

Рід Цісиків мав талант до музики. Брат Володимира Цісика, Євген, був диригентом та композитором, навчався у Празькій консерваторії, виступав у театрах. Микола – керував сільським театром. Іванна – працювала викладачкою музики в Польщі. Також музикантом був Зенон Цісик.

У наші дні в Лісках на так званому “циганському горбі”  щороку проводять літературно-мистецький фестиваль імені Квітки Цісик. Відвідали фестиваль і родичі співачки – Дарія Висоцька із Варшави, дочка сестри Володимира Цісика, Іванни, та двоюрідна сестра співачки зі США, Любов Цісик-Павлик. Квітка часто гостювала у її домі та проводила час із її синами, своїми однолітками.  

Втеча

Знайомство Володимира Цісика та Іванни Кандяк-Лев припало на неспокійний час – вони зустрілися під час Другої світової війни.

Львів був окупований нацистами. Університет закрили, вітчим Іванни, Василь Лев, втратив роботу й замислився над тим, щоб виїхати з міста. Боявся за майбутнє своєї сім’ї.

Володимир Цісик бачив, як радянська влада розправилася із батьком Олексою та братом Миколою. І теж схилявся до переїзду.

Квітчині батьки, Володимир та Іванна, побралися 18 липня 1944 року. На еміграції зустріли й Зенона Цісика. Кілька років прожили в Європі як біженці, поки не потрапили до табору “ді-пі” (для переміщених осіб, displaced persons) в німецькому місті Байройт. Там у подружжя 1945 року народилася перша дочка – Марія.

Згодом з’явилася можливість вирушити до Америки. 28 травня 1949 року родина перебралася до США. Спочатку емігрантам було важко адаптуватися до нового місця, вони мали труднощі з пошуком роботи – але врешті їм вдалося зажити краще.

Року 1952 Володимир Цісик став співорганізатором Українського музичного інституту в Нью-Йорку, був викладачем, а Іванна влаштувалася до банку.

4 квітня 1953 року в подружжя Цісиків народилася друга дочка – Квітослава-Орися. Коли їй було два роки, батьки врешті отримали громадянство США.

“Маємо надію, колись Україна буде вільна”

Цісики виховували дівчат у любові до України, навчали української мови та рідних традицій. Від дитячих літ Володимир Цісик вчив доньок грати на скрипці та фортепіано.

Сестра Марія Цісик (1945–2003) стала популярною піаністкою, директоркою консерваторії у Сан-Франциско. Співпрацювала з відомими виконавцями, відвідала з концертами багато американських міст. Також виступала на концертах, присвячених Тарасові Шевченку, Йосифові Сліпому, Станіславові Людкевичу.

Щоліта, від 7 до 16 років, Квітка їздила у пластунські табори. Пластуни співали українські пісні біля вечірньої ватри, навчалися національних звичаїв. Квітка належала до 30-го куреня імені Софії Галечко, організувала ансамбль “Соловейки”, який став популярним і постійно брав участь у різних святкових дійствах української громади. Зокрема їм випала честь вітати кардинала Йосифа Сліпого під час його візиту до Нью-Йорка.

Попри шалену популярність у США, в Радянській Україні Квітка Цісик була невідомою. Тогочасна влада приховувала від народу інформацію про талановиту й успішну українку, яка в Америці співає українські пісні.

У своєму інтерв’ю Квітка Цісик говорила: “Я є в Америці, але українка… Всі ми тут, поза Україною, маємо надію, що колись можна буде туди поїхати, коли Україна буде вільна і сильна”.