Тонка червона лінія, яка зупинила росіян

“Настав час дістати набої”

На час Кримської війни 93-й сазерлендський гірський піхотний полк (93rd Sutherland Highlanders Regiment of Foot) вважали одним із найкращих у британській армії. 

У полку служили шотландські горяни. Їхній однострій мав елементи традиційного вбрання – кілти, спорани тощо. Командиром був підполковник Вільям Ейнслі.

Полк відзначився у першій битві в Криму, на річці Альма, невдовзі після висадки військ Англії, Франції та Туреччини на півострові у вересні 1854 року. Альянти завдали росіянам поразки. Далі союзники вирушили до Севастополя, головної мети тієї кампанії.

Коли почалася облога Севастополя, британці розташувалися табором у районі Балаклави. Це містечко було важливим пунктом постачання. Шотландський полк входив до складу гірської Гайландської бригади (Highland Brigade), якою командував генерал-майор сер Колін Кемпбелл. Він очолив оборону Балаклави.

<p>Генерал-майор сер Колін Кемпбелл, 62-річний командир Гайландської бригади та відповідальний за оборону Балаклави. Вже після Кримської війни він став британським фельдмаршалом</p>

Сер Кемпбелл мав 62 роки, із них 46 служив у війську. “Командир бригади, безсумнівно, був найдосвідченішим із воєначальників, які перебували тоді на полі бою (Йдеться про битву на Альмі. – Ред.)… Він воював у всьому світі – в Іспанії, Америці, Китаї, – чотири рази поранений. Він був одночасно сміливим і талановитим. Двічі командував дивізією в Індії. Але сер Колін не був багатий і не мав зав’язків. Тому коли почалася війна з Росією, він, прослуживши бездоганно 44 роки, був лише полковником. Жоден інший командир бригади не мав такого авторитету та поваги”, – описував англійський історик Крістофер Гібберт.

У Криму Кемпбелл заслужив репутацію відважного командира, який постійно палав бажанням вступити в бій. Фраза, яку він виголосив на початку битви на Альмі, стала крилатою: “Настав час дістати набої”. Уже в розпал війни, 20 червня 1854 року, Кемпбеллу присвоїли звання генерал-майора.

Сили оборонців Балаклави були незначними. Місто прикривало шість редутів. Вони перебували під захистом турецьких солдатів і британських артилеристів. За редутами стояв табір королівської кінноти. Шлях на Балаклаву прикривав 93-й полк – приблизно 550 вояків у восьми ротах. Також у розпорядженні Кемпбелла були загін морської піхоти, батареї морської артилерії та турецький піхотний батальйон.

Балаклава має зручне природне розташування. Місто з усіх боків оточене високими стрімкими схилами, тому  було зручно його захищати.. Отож, попри малі сили, Кемпбелл запевнив командувача англійських військ лорда Раглана (повне ім’я – Фіцрой Джеймс Генрі Сомерсет), що вважає свої позиції достатньо захищеними і що його хлопцям до снаги самотужки відбити напад росіян.

Поранення – не причина

Російське командування випрацювало план наступу. Росіяни збиралися захопити передові чотири редути британців, а також завдати союзникам якомога дошкульніших матеріальних втрат.

На світанку 25 жовтня 1854 року російський генерал-лейтенант Павло Ліпранді – один із найпрофесійніших серед російських командирів – на чолі 16-тисячного війська зненацька почав атакувати союзників під Балаклавою. За півтори години росіяни захопили чотири редути, розташовані на висотах біля села Кадикой. Становище англійців критично ускладнилося.

<p>Фрагмент російської мапи битви при Балаклаві з книги 1876 року. Червоним позначена позиція 93-го полку. Перед ним намальовані позначки двох гармат, що не відповідає дійсності. Зліва від 93-го позначені британські Легка (Кардіган) та Важка (Скарлет) кавалерійські бригади. Вони також зображені дуже близько, ніж насправді знаходились стосовно 93-го полку</p>

Бійці 93-го полку прокинулися від гарматних пострілів. Крізь їхній табір із панічними криками – немов “рій потривожених бджіл” – у бік Балаклави тікали турецькі солдати. Безладна втеча виглядала як розгром.

Коли почався бій, до Кемпбелла приєдналися дві роти 93-го полку, що стояли в Балаклаві. Позиції оборонців підсилив загін із 40 поранених, які лікувалися у балаклавському шпиталі. Несподіваним підкріпленням стала дружина приблизно зі сотні поранених солдатів під командуванням підполковника Бартона Девені, які йшли з-під Севастополя до Балаклави. Їх генерал Кемпбелл поставив на лівому фланзі.

Серед вояків Кемпбелла найбільше було турків. Генерал мав два турецькі батальйони. Одним він оперував від початку, а другий поспіхом сформував із солдатів, яких вдалося зупинити при спробі втечі. Турки не вирізнялися високим бойовим духом. Утім Кемпбелл доручив їм прикривати фланги. Загалом під командуванням генерала опинився загін із приблизно 700 англійських і 1000 турецьких солдатів.

Військо генерала зайняло невеликий пагорб біля села Кадикой. Позицію прикривала батарея із шести польових гармат капітана Джорджа Баркера, розташована позаду й дещо правіше. Підступи до Балаклави з північного сходу стерегла третя лінія британської оборони – 1200 морських піхотинців і п'ять батарей морських гармат.

Червоні мундири шотландців привернули увагу російських артилеристів. Ворожий обстріл гарматами поранив двох оборонців. Кемпбелл наказав своїм хлопцям відійти на задній схил пагорба, аби сховатися від ворога.

“Ви маєте померти там, де стоїте”

Невдовзі після захоплення редутів, приблизно о 9-й ранку, Ліпранді кинув у бій кавалерію. Командував нею генерал-лейтенант Іван Рижов. Метою росіян був англійський табір у Балаклавській долині. Видовище наступу вражало. Чисельність кавалерії сягала приблизно двох тисячі шабель. Офіцер британської кінної артилерії капітан Шекспір згадував: “Вся рівнина кишіла кіннотою”.

<p>Донські казаки часів Кримської війни. В цьому конфлікті на боці Російської імперії брали участь 83 полка та 14 артилерійських батарей Донського казацтва</p>

Рижов розділив свою кінноту на три групи. Одна з них – три сотні 53-го Донського казачого полку полковника Александрова, котрі загалом налічували 400 вершників. У напрямку Балаклави на їхньому шляху лежав пагорб. Саме за ним перебували шотландці Кемпбелла.

Інші сили російської кавалерії атакували англійський табір і вступили в бій із важкою кіннотою.

Кемпбелл уважно спостерігав за полем бою і вчасно помітив загін російської кінноти, що наближався до його позицій. На око він точно визначив чисельність противника – “майже 400 вершників”. Тоді, коли росіяни опинились приблизно за кілометр від шотландців, Кемпбелл наказав солдатам знову піднятися на пагорб і вишикуватися у лінію по двоє.

Згідно зі статутом, для того, щоб битися із кавалерією, Кемпбелл мав вишукувати полк у каре або в лінію у чотири шеренги. Втім він усвідомлював, що фронт оборони є надто широким, а людей для таких побудов недостатньо. Після війни він згадував: “Я знав 93-й, і знав, що в цьому (Шикуватись у каре. – Ред.) немає необхідності”.

Тільки-но на відкритій місцевості з’явилася російська кіннота, обидва турецькі батальйони втекли. Зупинити їх не було змоги: для цього британцям довелося б ламати стрій. Відтак на височині залишилося менше 700 шотландців та англійців. На їхні позиції насувався загін кінноти, за яким, як вважали, йшли основні сили ворога. Фланги були оголеними. Становище виглядало безнадійним.

Кемпбелл проїхався уздовж строю і прокричав своїм солдатам: “Нема куди відступати! Тому наказу до відступу не буде, хлопці. Ви маєте померти там, де стоїте”.

Напругу дещо розрядив рядовий Джон Скотт, який саркастично порушив полковий етикет: “Так, так, сер Колін. Якщо треба, ми обов’язково це зробимо”.

Тонка лінія

Казаки стрімко наближалися до Балаклави з північного сходу, коли на їхньому шляху вигулькнула тонка лінія солдатів у червоних мундирах. Росіяни зупинилися. Вони намагалися оцінити становище і, можливо, побоювалися засідки. Александров не очікував побачити піхоти противника прямо перед собою.

Шотландці кинулися вперед із войовничими криками, коли зауважили вагання у ворожих рядах. Вони лише очікували сигналу стріляти. Проте Кемпбелл розумів, що квапитися не варто. Супротивник був усе ще надто далеко для прицільного вогню. “93-й! 93-й! Хай йому грець з тим вашим завзяттям!”, – голосно гукав сер Колін, щоби стримати горян.

<p>Зразки уніформи 93-го полку 1845-1854 років. Художник Гаррі Пейн</p>

Александров подумав, що перед ним лише тонка шерега британських солдатів, і вирішив атакувати противника всією масою. Кіннота була ударним військом; піхота не витримувала масованого штурму кавалерії. Із криками та лайкою казаки пішли в атаку.

“Було чути тупотіння копит і брязкання російських шабель внизу, у долині. Росіяни, як здалося, зупинилися на мить, а потім усією своєю величезною масою кинулися на горян. Земля летіла з-під копит їхніх коней; набираючи швидкості з кожним кроком, вони мчали до цієї тонкої червоної смуги, котра наїжачилася сталлю (Багнетами. – Ред.)”, – описував кореспондент The Times Вільям Рассел, який спостерігав за боєм із Сапун-гори.

Шотландці стояли непохитно. Коли казаки наблизились до них приблизно на 700 метрів, Кемпбелл скомандував: “Вогонь!”. Пролунав перший залп. Вояки жваво почали перезаряджати гвинтівки. Горяни мали на озброєнні новітні нарізні мушкети “Енфільд-1853”, якими вправний стрілець міг зробити три постріли на хвилину.

Другий залп пролунав з відстані приблизно 350 метрів. “Зазнали поранень декілька російських кавалеристів, проте всі залишилися в сідлі. І тут же, підкоряючись наказу невидимого командира, передовий ескадрон повернув ліворуч”, – описував Крістофер Гібберт.

– Шедвелл! – звернувся Кемпбелл до свого ад'ютанта зі здивуванням та захопленням у голосі. – А цей хлопець добре знається на своїй справі!

Різкий поворот противника вліво Кемпбелл сприйняв як спробу вдарити по правому флангу. Він зреагував миттєво й виставив проти росіян правофлангову роту капітана Росса. Чітко, як на навчаннях, горяни дали по противнику третій залп, із відстані 230 метрів.

Стійкість шотландців і чіткість їхніх маневрів показали полковникові Александрову, що прорватися йому не вдасться. Казаки відмовились від атаки та відступили. Втім організований відхід їм не вдався, бо в спину вершникам почали бити картеччю гармати батареї Баркера.

“Вони розгорнулись розвернулись і знову кинулись на нас. Ми відкрили по них вогонь утретє. Вони зупинились, розвернулись та погалопували. Ми знову почали радісно кричати. Наші важкі гармати стріляли їм навздогін. Незабаром вони повернулись за пагорб тим шляхом, яким прийшли”, – описував битву Дональд Кемерон, рядовий із роти капітана Росса.

Під радісні вигуки горяни почали підкидати свої хутряні шапки. Першу російську атаку проти британців у Балаклавській битві вдалося відбити лінією піхоти завтовшки дві людини.

Бій тривалістю півтори хвилини

Загалом шотландські стрільці здійснили по противнику два повні залпи та один обмежений. Нападники не здійснили жодного пострілу. Внаслідок стрільби шотландців жоден із росіян не випав із сідла – хоча, безперечно, серед них були поранені. 

<p>Після Криму 93-й полк служив в Індії та в 1857 році взяв активну участь у придушенні повстання сипаїв. Бойовий епізод цієї війни зображено на картині&nbsp;</p>

Після війни лікар 93-го полку на прізвище Мунро зустрівся з російським офіцером, що брав участь у цій атаці. Той засвідчив, що другий та третій залпи шотландців були влучними, серед казаків було чимало важкопоранених.

Бій 93-го полку шотландських горян із російськими казаками був коротким – тривалістю орієнтовно півтори хвилини. Зате мав велике значення. Росіяни зрозуміли, що досягнути Балаклави їм не вдасться, побачили, що британці не панікують і готові битися. Сутичка відбувалася майже одночасно з боєм британської важкої кавалерійської бригади з основними силами кінноти Рижова. Королівські драгуни завдали росіянам важких втрат і відкинули їх. Ці дві поразки змусили російську кінноту відступити. Прикінцевим акордом Балаклавської битви стала атака Легкої бригади.

Фразу “тонка червона смуга” (thin red streak), яку кореспондент Вільям Рассел використав у своєму репортажі для The Times, пізніше трансформували на “тонку червону лінію” (thin red line). Згодом цей вислів став стійким зворотом, котрий означає відчайдушну оборону з останніх сил, ставши синонімом стійкости та безстрашности. А подвиг 93-го гірського піхотного полку став культовим у воєнній історії Великої Британії.