Тімоті Снайдер: “Україна допомагає нам зрозуміти себе”

18:04, 24 лютого 2022

1920.jpg

Минулого тижня професор Єльського університету Тімоті Снайдер прочитав онлайн-лекцію “Україна – нормальна країна”. У ній він зосередив увагу на тому, що ми маємо типову, звичайну для Європи історію, яку насправді дуже легко пояснити.

Снайдер застерігав від спокуси піддатися російському сценарію мітичного мислення і схвалив те, що США випереджають путінську пропаганду.

Пропонуємо стислий і адаптований конспект лекції.

272824568_2876336242656507_7513942453811349182_n.jpg

Наталя Терамае

журналістка

Танці зі скелетами

Коли я кажу, що Україна – нормальна країна, то йдеться про те, що Україна – дуже цікава і, як на мене, ефективна територія для пошуків. Її можна зрозуміти через ті самі інструменти, концепції і методи, які ми використовуємо для розуміння інших країн.

Я розповідатиму про приблизно тисячолітню українську історію. Однак усвідомлюю, що говорю про це в час, коли біля українських кордонів Росія розмістила численне своє військо. Це ненормально воювати із значно більшим, озброєним ядерною зброєю сусідом. Ненормально, що три області повністю або частково окупував цей значно більший, озброєний ядерною зброєю сусід.

Сімсот п’ятдесят українських шкіл  від 2014 року постраждали у війні. Це – не нормально. У війні, що триває від 2014 року, загинуло 14 тисяч українських громадян. Якщо спроєктувати це на параметри США, то йшлося би про понад сотню тисяч людей. Це більше, ніж США втратили в будь-якій війні з часів Другої світової.

Ми перебуваємо в неймовірно важливій точці історії. Цей конфлікт стосується минулого. Він стосується пам’яті, міту, меморалізації чи вибіркових засобів, які лідери й уряди обирають, щоби говорити про минуле і вчити свій народ думати про минуле. 

У вступі до книжки “Реконструкція націй” я пишу про взаємодію із мітами, як про танці зі скелетами. Ваші дії змушують старі кістки рухатися. Важливо натомість говорити про історію так, щоб міти втрачали центральне місце в уяві.

Щодо есею президента ПутінаСтаття “Про історичну єдність росіян і українців”. – Ред. – то проблема вже у першому слові заголовку – “про”. Тут застосовано аксіому, начебто те, що стоїть після “про”, – існує. У цьому фокус. Якщо я напишу статтю “Про мої численні шахові турніри із Гаррі Каспаровим”, але я їх ніколи не мав, то “про” – вигадка. І так само працює той есей.

Snyder_(c)IWM_Zsolt Marton _ Klaus Ranger.jpg

Тімоті Снайдер

Немає такого поняття, як “історична єдність”. Якщо ви говорите про історичну єдність Росії і України, то приписуєте історії телос, мету. Ви кажете, що історія рухається у певному напрямку до певного кінця. Але це не правда.

Коли ми читаємо цю статтю як документ, то можемо забути, звідки вона походить. А походить вона від диктатора сусідньої країни. Якщо лідер однієї країни заявляє, що іншої країни не існує, – це імперіалізм.

Метод, який використовує стаття і російська пропаганда, – це етнонаціоналізм. Мовляв, люди, які розмовляють російською, мають бути росіянами і мають підпорядковуватись російській політиці. Етнонаціоналізм чинить дві речі: розбурхує магічне мислення про мову й ідентичність, а також про мову та репресії. Але мова й ідентичність – не одне й те саме. Я говорю англійською, для багатьох із вас англійська – рідна, але багато людей тут і у світі загалом, які спілкуються англійською, – не є англійцями. І багато людей, які володіють різними мовами, і російською також, не ідентифікують себе із Російською Федерацією.

Магічне мислення про політику й репресії передбачає, що якщо ти розмовляєш мовою поза кордонами країни, названої на честь тієї мови, то певним чином зазнаєш утисків. Проте російськомовні у Російській Федерації більше переслідувані, аніж російськомовні в Україні.

Отже, якого біса минуле вплутане в теперішній конфлікт навколо України? Через мітичні закиди, які в Російській Федерації – особливо її еліти – роблять щодо України.

Русь і типові вікінги

Походження ранньосередньовічної Руси – досить типове для всієї Європи від 900-х до 1100-х років. Вікінги зі Скандинавії та їхні нащадки відіграли важливу роль у формуванні нових країн: чи то в Нормандії, чи то непрямо у Британії після 1066 року, чи в Україні. Особливість Руси в тому, що вікінги відіграли там трохи більшу роль.

Київ у період християнізації, як на мене, був дуже звичайний, дуже нормальний. У середньовічній та ренесансній Європі відбувався перехід у міжнародній системі письма: латина, грека та церковнослов’янська. Історія останньої починається у Візантії з ідеєю навернення у християнство слов’ян. Спочатку емісари з Візантії принесли до Моравії глаголицю. Коли їхня місія там зазнала невдачі, її перенесли до Болгарії, де встановлювалося інше письмо, назване на честь Кирила, але яке він не створив, – кирилиця. Після хрещення Києва та система прийшла до Руси. Вона стала основою Церкви і з часом базою для мови права, яку деякі вчені називають руською мовою.

Держава, створена в Києві, мала ту саму проблему, що й більшість середньовічних європейських держав, – правонаступництво. Київські князі одружували своїх синів з дочками європейських правителів, віддавали заміж дочок за європейських володарів. Найвідоміший приклад – Анна Київська. Це було типово для Європи того часу. А от зустріч із монголами у ХІІІ столітті – не типова для Європи, але типова для Євразії: це розпад Руси та спустошення монголами Києва у 1240-ві.

Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Московія: мова, армія, віра

Більшість території сучасної України, більшість території Київської Руси, увійшла до Великого князівства Литовського (ВКЛ). Це досить типово, принаймні у XIV столітті, оскільки ВКЛ було найбільшою країною у Європі. Цікаво, що у ньому ми спостерігаємо перехід цивілізаційних норм – руська мова як мова права з Києва потрапила до Вільнюса, де її використовувала вже Литовська держава.

Коли ВКЛ та Польське королівство 1569 року об’єдналися у Річ Посполиту, Україна стала частиною Польського королівства. У 1569–1648 роках Україна – звичайна, нормальна країна, частина глобальної ери відкриттів. Сировину та сільськогосподарську продукцію з України обмінювали на срібло й золото з Латинської Америки. Сама Україна інтенсивно колонізовувалася поселенцями із польської частини – поляками та євреями. Тим часом українська шляхта, великі землевласники, створювали величезні володіння. Тобто на цій території відбувалися колоніальні процеси.

У той час Україна була учасницею парадигматичного переходу європейської інтелектуальної та культурної історії – Ренесансу. Центральним тоді постало питання мови. Між латиною і народною мовою Данте обрав народну. У великих країнах народна стала мовою літератури, політики й науки, замінюючи латину. В Україні мовне питання було значно складнішим. Тут на літературну мову претендували церковнослов’янська, народна, яку ми тепер називаємо українською, і польська, мова бароко й полонізованих вельмож. У цій ситуації польська на деякий час стала в Україні мовою літератури.

Інший великий європейський тренд цього періоду – Реформація. У Західній Європі йшлося про католицизм і різні гілки протестантизму: кальвінізм, лютеранство тощо. В Україні – те саме плюс більше. Україна та той час – східнохристиянська країна, але там було багато римо-католиків, серед яких і заможні люди. Крім того, українські магнати надавали прихисток релігійним дисидентам. Тобто кожна версія протестантизму була наявна в Україні. А ще існували греко-католицизм чи уніатська Церква.

Через століття Україна мала релігійну війну 1648 року. Тоді йшлося про оборону православ’я від католицизму, але також і про соціальну складову, яку сучасні вчені можуть назвати антиколоніальною і мовною темою. Те повстання – національне чи протонаціональне. У той час вживали назву "Україна" і "українець".

Зустріч із Росією – теж характерна. Нехарактерним було те, що це трапилося швидко, приблизно 1648 року. Росія чи Московія була азійською владою, що ширилася на південь та схід ще до того, як прийти до Києва. Сюди вона добралася наприкінці 1670-х, відтоді й інші держави стикалися із Росією: Річ Посполита та Європа під час наполеонівських війн. 

Лівобережжя стало частиною Росії, а решта територій відчували загрозу з боку Росії у складі Речі Посполитої. І Україна була гіпертиповою для Польсько-Литовського королівства. Однією з проблем була олігархія, тобто магнати. Парламентською системою керувало кілька владних сімей. Особливо це було поширено на українській території.

Типова поразка національного самовизначення

У ХІХ столітті Україна також була дуже типовою, нормальною країною. Вона мала характерний національний рух на основі німецької моделі, головна увага якого зосереджувалась на народі, а не на державі. Національний рух починався у Харкові і до кінця ХІХ століття сконцентрувався у Львові – через російську імперську політику, що дискримінувала українську мову. Типово у той час було мати історика. В Україні це Грушевський, який написав історію нації як соціальну історію, а не як генеалогію правителів, тобто політичну.

Це зумовило характерний зустрічний рух: якщо нація – це люди, то де взяти лідерів? І що робити з містами, де люди розмовляють різними мовами? Значні роди, не обов’язково українські з культурного походження, обрали українську націю. Наприклад, Шептицькі чи Рудницькі. Цей аргумент, що нація – це політична, а не соціальна чи сільськогосподарська спадщина, проголосив В’ячеслав Липинський, який походив із польської аристократичної сім’ї. 

Після Першої світової Україна також була типовою, нормальною країною. Українці, як і інші народи, спробували заснувати державу на основі, як казав Ендрю Вілсон, "національного самовизначення". Таких спроб було дві – у Києві та Львові. Вони зазнали поразки, оскільки проти них на той час виступили потужні сили – "біла" Росія, "червона" Росія, польська армія. Але поразка була типова чи навіть гіпертипова. Більшість країн, що виникли після війни, припинили своє існування досить швидко, протягом 20 років: Австрія, Чехословаччина, три балтійські країні, Польща. 

Московська і Габсбурзька монархії

Загалом спадкоємність між середньовічним і сучасним – під питанням. Сучасні політичні утворення походять від різних утворень, і спроба визначити одне – не є історичним підходом. Так, Україна має багато спільного із Київською Руссю: стоячи у центрі Києва, дивлячись на Софію, ви будете думати про Київську Русь. Водночас вона має спільне і з ВКЛ, і з Річчю Посполитою.

Україна, Росія, Білорусь – всі пов’язані з Києвом, хоча Україна, ймовірно, найбільше. Походження Росії – це про зустріч із монголами. Звісно, вони певною мірою нащадки Києва, тому що їхні правителі були із правлячої родини в Києві. Але вони не вважали це важливим до XVIII–XIX століття. Їхні правителі були в Москві, якої ще не існувало в часи Київської Руси. 

Назва “Росія” – це акт пропаганди задля претендування на європейські території. Мітологічні історії краще залишити в категорії міту й почати говорити про історію. Вірю, що українська історія значно цікавіша за історії, які розказують про Україну.

Габсбурзька монархія початково була імперією, де сонце ніколи не заходило. Британія скопіювала це пізніше. У 1770–1790-х роках монархія поглинула Західну і Східну Галичину. Тут ми бачимо нормальний набір траєкторій: монархія намагалася одомашнити уніатську Церкву, яка зародилася в іншій країні, – назвала її по-іншому, успішно намагалася надати священникам габсбурзької орієнтації. Потім ми бачимо дуже типовий зразок секуляризації: часто сини цих священників ставали першими журналістами й політиками. Після 1867 року габсбурзька модернізація надала індивідуальні й національні права, що збільшили суфражизм – більше людей могли голосувати, більше політичного й національного життя. Це привело до того, що центр української діяльности перемістився до Львова. Подібне відбувалося з чехами і словенцями.

ХХ століття: більше страждань, аніж будь-де

Те, куди повернуло українське національне питання, було типовим і нетиповим водночас. Радянський Союз виник у своїй формі через національне питання – українське, яке потребувало розв’язання. Тобто 1922 року Союз виник як федерація національних одиниць. Українське національне питання врахували, але нетипово, по-радянському. Хочу звернути увагу, що на початку 1920-х усі знали про Україну. Дивно, що через сто років виникають щодо цього запитання.

Тут я доходжу до найскладнішої частини: про те, що процеси в Україні під час сталінського періоду й німецької окупації були свого роду пересічними. Сталінський проєкт модернізації великою мірою був зосереджений на Україні. Там були найродючіші в Союзі ґрунти, а країну населяли підозрілі для Сталіна селяни. Сталінська колективізація призвела до голоду, що вбив приблизно чотири мільйони людей на території радянської України.

Водночас для Гітлера український чорнозем був основним ресурсом, необхідним, щоб трансформувати Німеччину з європейської у світову силу. Таким чином, Друга світова по своїй суті була німецької атакою на Союз, щоб контролювати Україну.

У 1930–1940-х роках на цій території було більше страждань, аніж будь-де. Голокост європейських євреїв розпочато в Україні – перше масове знищення сталося у Кам’янці-Подільському наприкінці 1942 року. Німці застрелили понад 10 тисяч євреїв – місцевих, із Угорщини, Чехословаччини.

Для теперішньої російської влади важливо наголошувати, що Росія була головною чи єдиною жертвою у Другій світовій. Що це надає їм право визначати, що таке війна. Звісно, це – не правда. Українського цивільного населення під німецькою окупацією було вбито більше, ніж у Росії. Якщо страждання дає право інтерпретувати війну, то українці мають таке саме право говорити про війну, як і росіяни.

У боротьбі з німцями загинуло більше українців, аніж британців, французів і американців разом. Природно, що українська концепція війни відрізнятиметься від російської, британської, французької і американської. Якщо ми усвідомимо, що Україна була в центрі всього, тоді легше буде зрозуміти українців, коли вони говорять про війну.

Особливість сталінського політичного голоду

Політичний голод, на жаль, трапляється регулярно. Є важливі студії з цього питання, що зосереджуються на некомуністичних імперіалістичних країнах. Амартія СенІндійський економіст. Народився 1933 року. Отримав Нобелівську премію з економіки за роботи присвячені голоду, теорії людського розвитку, економіці добробуту, механізмам бідності та політичному лібералізму. Роботи Сена перекладені понад 30 мовами. Журнал "Тайм" включив Сена до 100 найвпливовіших людей світу.  написав книгу, що стала класикою. У ній йдеться про те, що політичний голод – це не про нестачу їжі, а про розподіл політичної сили.

У цій аргументації, як на мене, не вистачало прикладу з Україною 1932–1933 років, де ми маємо справу не із Британською імперією, а з Радянським Союзом. У широкому значенні цей аргумент працює: люди в Україні вмирали не тому, що не було їжі, а тому, що розподіл їжі був поза контролем на місцях. Українці мусили вимирати мільйонами, оскільки їхню їжу реквізовували й експортували з портів у Чорному морі.

Особливість Голодомору – в тогочасній пропагандистській кампанії. Вона мала на меті змінити полюси віктимности. Приміром, у випадках із політичними голодом в Індії чи Ірландії не було пропаганди, щоби подавати ірландців чи індусів як злочинців. У мемуарах Артура КестлераБританський письменник і журналіст єврейського походження, уродженець Угорщини. Найбільш відомий його роман "Ніч ополудні" (1940) про епоху "великого терору" у СРСР 1930-х років. Писав статті для Британської енциклопедії. є вражаючі спогади. Він стверджує: вони нам сказали, що українські селяни пухли з голоду на зло революції, і ми цьому повірили.

У 1932–1933 роках Мілена Рудницька намагалася привернути увагу Ліги Націй та інших міжнародних організацій до голоду в радянській Україні. Їй це певним чином вдалося, але ті спроби були перекриті зокрема дуже агресивною радянською пропагандою. Якщо ти про це говорив, ти – нацист. Ми й тепер спостерігаємо оцю підміну у ставленні до жертви. І досі тебе можуть назвати нацистом, якщо ти говоритимеш про страждання українців.

Російська пропаганда: покращення ситуації

Як на мене, перша війна [Росії проти України] 2014 року була незвичайна з історичної точки зору в радикальній диспропорції пропаганди із воєнними операціями. Польові операції майже стали частиною пропаганди. Незвичайним було те, як дописи у соціальних медіа можуть виграти війну. Американські та європейські еліти були переможені в той час.

І це теж нормально, тобто очікувано, що [з боку колишньої імперської країни] є певний опір. Сполучені Штати Америки почалися з війни, у якій імперія не сприйняла, що її колонії від’єднуються. Минуло кілька десятиліть, поки в офіційних британських документах почали визнавати, що це інша країна.

Радянський Союз був імперіалістичним. Але це не була традиційна імперія із центром і периферією. Коли Союз розпався, це радше було звільненням Росії від “тягаря інших”. Реальність у тому, що Борис Єльцин витягнув Росію із Радянського Союзу. А незвичайне – це регресія у напрямку імперії від раннього Єльцина до пізнього Путіна. 

Вважаю, що Європейський Союз [для України] значно важливіший за НАТО, і що президент Путін більше боїться ЄС. НАТО – це легкий спосіб змусити нас почуватися винними й накласти на нас відповідальність.

Я вражений позитивними відмінностями між сьогоденням і 2014 роком. Вісім років тому я стежив за висвітленням в американській пресі й усвідомив, що відбувається щось жахливо неправильне – те, як люди говорили про Майдан у мейнстрімних медіа, відрізнялося від того, що розказували люди, які там були. Під час війни нас дурили, над нами домінували.

Адміністрація Джозефа Байдена зробила дещо цікаве: вони спробували спонукати росіян захищатися, коли казали, що ті можуть зробити, і так змушували їх реагувати. Це спрацювало. В американській адміністрації є визнання, що пропаганда і подача – це важливо.

Думаю, що дуже важливо говорити про Україну. Розказувати, що там є Оперні театри, садочки, література, чорношкірий олімпієць. Не розказуйте про історію. Це парафія Путіна оповідати казки. Розказуйте про те, що відбувається сьогодні. Я переживаю, що може трапитися з українською історією, якщо вона стане відповіддю російському міту. Менший міт завжди програє більшому.

Україна – найцікавіша країна в Європі. Україна допомагає нам зрозуміти інші країни. Це не те місце, котре визначає Росія. Це місце, яке допомагає нам визначити себе.

Схожі матеріали

600.jpg

Чому Захід не виступив на захист українців, знаючи про голод 33-го?

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством

600.jpg

Як Рюриковичі родичалися з “латинянами”

60_.jpg

Приятелі приятелів: як козаки з татарами союзи укладали

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600.jpg

Битва за все та з кавовим гепі-ендом

600.jpg

Ялтинська конференція: доля світу і блощиці

600.jpg

Уявіть фінляндизовану Європу

1569078446_n_fergiuson.jpg

Ніл Ферґюсон: "Долі України і Путіна залежать від 7 історичних сил"