Ніл Ферґюсон: Сім найгірших сценаріїв війни в Україні

22:44, 6 квітня 2022

borodianka 1920.jpg

Коли і як закінчиться сучасна війна в Україні? Які можливі її найгірші сценарії ( і з ймовірністю застосування ядерної зброї)? Як російська агресія проти України може вплинути на світову політику й економіку? Яка вірогідність того, що незабаром в росії зміниться влада? А яке місце та ефективність у цій конфігурації країн Заходу та Китаю як сторін врегулювання конфлікту? Зрештою, наскільки високим є ризик розгортання Третьої світової війни?

Про це – в колонці британського історика, письменника та журналіста Ніла Ферґюсона, яку опублікувало видання “Bloomberg” 3 квітня 2022 року. 

Переклав Павло Артимишин.

49cbd6103967e1845ea3876a2875afac.jpeg

Ніл Ферґюсон

британський історик, письменник і журналіст

Більшість конфліктів закінчуються швидко, але, схоже, не цей. Його наслідки можуть варіюватися від глобальної стагфляціїкризовий стан економіки, при якому стагнація у виробництві відбувається одночасно з інфляцією до Третьої світової війни.

Розгляньмо найгірший сценарій.

Я стверджував, що сьогоднішня глобальна ситуація більше нагадує 1970-ті роки, ніж будь-який інший нещодавній період. Ми переживаємо щось на зразок нової холодної війни. Ми вже мали проблему з інфляцією. Війна в Україні схожа на напад арабських держав на Ізраїль 1973 року чи радянське вторгнення в Афганістан 1979 року. Економічний вплив війни на ціни енергоносіїв та продуктів харчування створює ризик стагфляції.

Але припустімо, що це не 1979-й, а 1939 рік, як стверджував історик Шон МакМікін. Звісно, становище України набагато краще, ніж Польщі в 1939 році. Зброя із Заходу прибуває до України. До Польщі після вторгнення нацистської Німеччини вона не потрапила. Україна стикається лише зі загрозою з боку росії; Польща ж була поділена між Гітлером і Сталіним.

З іншого боку, якщо розглядати Другу світову війну як сукупність кількох воєн, паралель виглядає правдоподібнішою. США та її союзники повинні обміркувати не одну, а три геополітичні кризи, які можуть незабаром одна за одною виникнути подібно до того, як війні у Східній Європі передувала війна Японії проти Китаю, а за нею розпочалась війна Гітлера проти Західної Європи 1940 року і війна Японії проти США та європейських імперій в Азії 1941 року. Якщо наступного року Китай вторгнеться на Тайвань і почнеться війна між Іраном та його регіональними ворогами, які все більше зближуються (арабськими державами та Ізраїлем), тоді нам, можливо, доведеться говорити про Третю світову війну, а не про Другу холодну війну.

Aris Messinis Kharkiv.jpg

Село Мала Рогань під Харковом, березень 2022 року

Фото: Aris Messinis

Що б ви відчули, якби серйозно подумали, що наближається Третя світова війна? Підлітком я жадібно читав трилогію Сартра про французьких інтелектуалів напередодні та на початку Другої світової війни, перший том якої – “Зрілий вік”. Пам’ятаю, мене переслідувало відчуття екзистенційної тривоги, яке охопило його героїв. У метафорі, яка незабутньо передає нігілізм довоєнного Парижа: перша думка головного героя Матьє, дізнавшись, що його коханка Марсель вагітна, - як зробити аборт. Настало літо 1938 року, і над усіма нависла прийдешня загибель.

Я багато років не думав про ці книжки. Вони повернулися до мене лише після російського вторгнення в Україну 24 лютого, бо я з трепетом впізнав це відчуття невблаганного наближення катастрофи. Навіть тепер, після п’яти тижнів війни, що відзначаються героїчними успіхами українських захисників проти російських загарбників, я досі не можу позбутися неприємного відчуття, що це лише початок значно більшої трагедії. 

StevenPinker_2018.jpg

Стівен Пінкер – канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук, автор праць з популяризації науки

Фото: tedcdn.com

Останній раз, коли я був у Києві, на початку вересня минулого року, то побився об заклад із Гарвардським психологом Стівеном Пінкером. Я заприсягся, що до кінця цього десятиліття, 31 грудня 2029 року, звичайна чи ядерна війна забере щонайменше мільйон життів. Я щиро сподіваюся, що таки програю спір. Але моя тривога була і є ірраціональною. Сидячи в Києві, обмірковуючи ймовірні наміри володимира путіна та вразливість України, я бачив, що наближається війна. А війни в Україні мають “репутацію” справді дуже кривавих.

Від моменту публікації його книги “Кращі ангели нашої природи” 2012 року ми з Пінкером сперечалися про те, чи стає світ мирнішим, точніше, чи існує значуща тенденція до того, що війни стають не такими частими та не такими смертельними. Дані, які він використовує у цій книзі (у розділах 5 і 6), безумовно, дають йому підстави так думати.

Пінкер висуває дві тези. По-перше, що між великими державами існує “довгий мир” приблизно від 1945 року, що помітно контрастує з попередніми епохами повторюваних міждержавних конфліктів. А по-друге, існує також “новий мир”, який сприяє “кількісному зниженню війн, геноцидів та тероризму, які спорадично виникали після закінчення холодної війни”.

Коротко кажучи, стверджує Пінкер, “відбулося значне зменшення насильства... через політичні, економічні та ідеологічні умови”. Ба більше, він навіть ризикує передбачити, що “ймовірність того, що в наступне десятиліття виникне серйозний епізод насильства – конфлікт із 100 000 смертей за рік, або мільйоном смертей загалом – становить 9,7 відсотка”. Вважаю, що ризики вищі.

Не бракує політологів, які поділяють думку Пінкера про те, що світ став набагато менш жорстоким і, зокрема, менше піддавався на ймовірність розгортання великомасштабної війни. У статті, опублікованій у нещодавньому збірнику за редакцією Нільса Петтера Гледича з Інституту дослідження миру в Осло, Майкл Спагат і Стійн ван Візел підрахували кількість загиблих у боях на 100 000 населення світу, використовуючи набір даних міждержавних і громадянських воєн від 1816 року, і визначили структурний злам 1950 року, після якого світ став принципово мирнішим, ніж у попередні півтора століття.

Проблема з усіма такими підходами (як визнає сам Пінкер) - проста. Навіть якщо це правда, що світ став менш схильним до великих воєн від 1950 року, то статистика не може гарантувати, що ця тенденція збережеться. На цю глибоку й незрозумілу істину вперше вказав англійський учений, який народився понад 140 років тому.

Річардсон.jpg

Льюїс Фрай Річардсон (1881–1953) 

Фото: wikipedia.org

Льюїс Фрай Річардсон здобув освіту фізика і більшість своєї кар'єри працював над метеорологією. Його дослідження війн не визнали за його життя (його найвища академічна посада була в Технічному коледжі Пейслі в Шотландії). Лише 1960 року, через сім років після його смерти, знайшли видавця для його двох томів про конфлікти: “Зброя та небезпека” та “Статистика смертельних сварок”.

Річардсон визначив “смертельну сварку” як “будь-яку сварку, яка спричинила смерть людей”, включаючи не лише війни, а й “вбивства, бандитизм, заколоти, повстання”, але не непрямі смерті від голоду та хвороб. Він зіставляв втрати у смертоносних сварках в логарифмах до основи 10, щоб створити своєрідну шкалу Ріхтера смертельного конфлікту.

У його аналізі всіх “смертельних чвар” між 1820-м і 1950 роком світові війни були єдиними конфліктами з магнітудою 7 – у яких кількість загиблих сягала десятків мільйонів. Сукупно вони становили три п’ятих усіх смертей у вибірці дослідника.

Річардсон намагався знайти закономірності у своїх даних для смертельних конфліктів, які могли би пролити світло на час і масштаб війн. Чи існували довготривалі тенденції до меншої чи більшої війни? Відповідь була негативною. Дані вказували на те, що війни “розподілялися” випадково. 

Цей висновок повторили Паскуале Сірілло та Нассім Ніколас Талеб, а нещодавно – Аарон Клаусет. Так, після Другої світової війни світ був менш жорстоким, ніж у першій половині ХХ або у  ХІХ столітті. Але, як стверджує Клаусет, “тривалий період миру не обов’язково свідчить про зміну ймовірності великих воєн … імовірність дуже великої війни [такого ж масштабу, як Друга світова] є постійною … І не швидше, аніж через сто років у майбутньому “довгий мир” може бути статистично відрізненим від тривалого, але таки випадкового відхилення від передбачуваного стаціонарного процесу”.

Якщо коротко, то поки завчасно говорити, чи означає “довгий мир” фундаментальну зміну. Зрештою, ми не можемо відкидати ймовірності Третьої світової війни, поки цей мир не протримається аж до кінця цього століття.

Інший, більш історичний спосіб думати про це, – просто сказати, що, називаючи епоху холодної війни “довгим миром”, не помічаємо, наскільки насправді близько світ підходив до ядерного Армагедону. І неодноразово. Те, що Третя світова війна не почалася, скажімо, 1962-го чи 1983 року, було радше щасливим збігом обставин, аніж людським прогресом. У світі, де щонайменше дві держави мають достатньо ядерних боєголовок, щоб знищити більшість людства, тривалий мир триватиме лише доти, доки лідери цих держав відмовляються починати ядерну війну.

Це повертає нас до питання російського вторгнення в Україну. 22 березня я висловив думку, що результат війни залежить від відповідей на сім запитань. Тепер варто оновити відповіді на ці запитання.

1. Чи вдасться росіянам взяти Київ і президента України Володимира Зеленського за два, три чи чотири тижні або ніколи?

Відповідь звучить “ніколи”.

Можливо, кремль лише тимчасово відкликав частину своїх сил із Києва. Однак тепер немає жодних сумнівів, що план змінився. На брифінгу 25 березня російські генерали вже заявили, що вони ніколи не мали наміру захопити Київ чи Харків, а атаки на цих напрямках, мовляв, мали на меті лише відволікти й послабити українські сили. А справжньою метою росії було і є отримати повний контроль над Донбасом на сході країни.

Це радше виглядає як спроби обґрунтувати важкі втрати, яких росіяни зазнали після початку вторгнення. У будь-якому випадку, вже незабаром ми побачимо, чи зможе армія путіна досягти цієї, вже більш обмеженої мети,  оточення українських сил на Донбасі і, можливо, забезпечити “сухопутний міст” із росії до Криму вздовж узбережжя Азовського моря. Впевнено можна сказати лише те, що це буде відносно повільний і кровопролитний процес, як показала жорстока битва під Маріуполем.

Маріуполь 29.03.21

Маріуполь, березень 2022 року

Фото: polkazov\telegram

2. Чи призводять санкції до такого серйозного економічного спаду в росії, що путін не може досягти перемоги?

Російська економіка дуже постраждала від західних обмежень, але я досі вважаю, що вона не зазнала достатньо потужного удару, щоб закінчити війну. Поки уряд Німеччини опирається ембарго на експорт російської нафти, путін усе ще заробляє достатньо твердої валюти, щоб утримувати свою військову економіку на плаву. Найкращим доказом цього є суттєве відновлення курсу рубля до долара. До війни за долар купували 81 рубль. Після вторгнення обмінний курс знизився до 140. У четвер (31 березня) він повернувся до 81, що переважно відображає реакцію на поєднання іноземних платежів за нафту і газ та російський державний контроль над капіталом.

3. Чи пришвидшує поєднання військової та економічної кризи двірцевий переворот проти путіна?

Як я стверджував два тижні тому, адміністрація Байдена робить ставку на зміну режиму в москві. Відтоді коли я це написав, це стало ще очевиднішим. Уряд США не лише назвав путіна воєнним злочинцем і розпочав судове переслідування російських винних у воєнних злочинах в Україні. Наприкінці своєї промови у Варшаві Джо Байден вимовив декілька слів для підручників з історії: “Заради Бога, ця людина не може залишатися при владі”.

Дехто стверджує, що вони були звичайним доповненням до його виступу. Американські офіційні особи майже відразу спростувати їх. Але варто прочитати всю промову, у якій неодноразово натякають на падіння Берлінської стіни та Радянського Союзу, пропонуючи нову битву в наш час “між демократією та автократією, між свободою та репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою”. Я не сумніваюся, що США (і принаймні деякі з їхніх європейських союзників) прагнуть позбутися путіна.

efb8d211-f6f7-4bf1-ad7d-237c7768fb4d.jpg

Президент США Джо Байден під час виступу у Варшаві, 26 березня 2022 року

Фото: polskieradio.pl

4. Чи ризик падіння спонукає путіна до відчайдушних заходів (наприклад, виконання своєї “обіцянки” щодо застосування ядерної зброї)?

Тепер це головне питання. Байден та його радники, здається, дуже впевнені, що поєднання виснаження російських військ в Україні та економічних санкцій проти росії призведе до політичної кризи в Москві, подібної до тієї, яка розвалила Радянський Союз 31 рік тому. Однак путін не схожий на близькосхідних деспотів, які втратили владу під час війни в Іраку та Арабської весни. Він уже володіє зброєю масового знищення, включаючи найбільший арсенал ядерних боєголовок у світі, а також хімічну та, без сумніву, біологічну зброю.

Ті, хто передчасно проголошує українську перемогу, здається, забувають, що чим гірші справи росії у звичайній війні, тим вище зростає ймовірність того, що путін використає хімічну зброю чи тактичну ядерну зброю. Пам’ятайте: його метою від 2014 року було не допустити, щоб Україна стала стабільною, орієнтованою на Захід демократією, інтегрованою в західні інституції, такі як НАТО та Європейський Союз. Із кожним днем смертей, руйнувань та вимушених переміщень цивільних людей путін може вірити, що досягає цієї мети: радше спустошений склеп, аніж вільна Україна.

Що ще важливіше, якщо путін вірить, що США та їхні союзники мають на меті повалити його – і якщо Україна продовжить атакувати об’єкти всередині росії, як, мабуть, це зробила вперше ввечері 31 березня, – схоже, він радше вдасться до ескалації конфлікту, ніж покірно відмовиться від посади президента росії.

154656-1_large.jpg

Пожежа на нафтобазі у російському місті Бєлгород, 31 березня 2022 року

Фото: slovoidilo.ua

Ті, хто відкидає ризик Третьої світової війни, не звертають уваги на цю сувору реальність. Під час холодної війни саме НАТО не міг сподіватися виграти звичайну війну з Радянським Союзом. Ось чому Північноатлантичний альянс мав тактичну ядерну зброю, готову запустити проти Червоної армії, якщо вона вторгнеться в Західну Європу. Сьогодні росія не матиме жодних шансів у звичайній війні з НАТО. Ось чому путін має тактичну ядерну зброю, готову запустити у відповідь на напад Заходу на росію. І кремль заявив, що такий напад уже триває.

21 лютого секретар Ради безпеки росії Ніколай Патрушев заявив, що “у своїх доктринальних документах Сполучені Штати називають росію ворогом”, а їхньою метою є “не що інше, як розпад російської федерації”. 16 березня путін заявив, що Захід веде “війну економічними, політичними та інформаційними засобами” “всебічними та кричущими”.

“Нам було оголошено справжню гібридну війну, тотальну війну”, – заявив у понеділок, 28 березня, міністр закордонних справ Сергій Лавров. Його мета –  “знищити, зламати, задушити російську економіку та росію загалом”.

5. Чи втримають китайці путіна на плаву, але за умови, що він погодиться на компромісний мир, який вони пропонують як посередники?

Сьогодні досить зрозуміло (зокрема з китайських внутрішніх повідомлень через контрольовані державою ЗМІ), що уряд Китаю стане на бік росії тією мірою, яка не спричинить вторинних санкцій США проти китайських установ, які ведуть бізнес з російськими структурами, що суперечить американським санкціям. Я більше не очікую, що Китай буде грати роль посередника миру. Це підтвердив п’ятничний (першоквітневий) “прохолодний” віртуальний саміт між лідерами Європейського Союзу та Китаю.

6. Чи з’являється на Заході “синдром дефіциту” уваги до цієї війни?

Є спокуса сказати, що це почалося після звичайного чотиритижневого циклу новин у момент, коли Вілл Сміт ударив Кріса Рока на церемонії вручення Оскара позаминулими вихідними. Втім точніша відповідь полягає в тому, що в найближчі місяці підтримка західною громадськістю української справи буде перевірена постійним зростанням цін на продукти харчування та пальне в поєднанні з помилковим уявленням, що Україна виграє війну, а не просто не програє.

7. Якими є побічні втрати?

Світ має серйозну проблему інфляції, яка поглиблюється, а центральні банки серйозно відстають від економічної кривої. Що довше триває ця війна, то серйознішою є загроза відвертої стагфляції. Ця проблема стане гострішою у країнах, які залежать від України та росії не лише в контексті постачання енергії та зерна, а й добрива, ціни на які внаслідок війни зросли приблизно вдвічі. Той, хто вірить, що це не матиме негативних соціальних і політичних наслідків, не знає історії.

“То що буде далі?”, – це питання, яке мені ставлять неодноразово. Щоб дійти до суті, повернімося до політології, починаючи з оптимістичних аргументів про те, що теперішня ситуація “це 1970-ті, а не 1940-ті”. Більшість війн –  короткочасні. Згідно зі статтею Д. Скотта Беннета та Аллана С. Стема III, яка побачила світ 1996 року, середньостатистична війна між 1816-м і 1985 роком тривала лише 15 місяців. Більше половини війн у їх вибірці (60 %) тривали менше шести місяців і майже чверть (23 %) – менше двох. А менше чверті (19 %) протрималися більше двох років. Тому є високі шанси, що війна в Україні закінчиться відносно швидко.

Українські військові біля трофейної техінки.jpg

Українські військові біля трофейної техінки, квітень 2022 року

Фото: facebook\Генштаб ЗСУ

Зважаючи на те, що росія вже намагається досягти хоча б обмеженої перемоги в Україні, здається малоймовірним, адже путін загострить ситуацію настільки, щоб це призвело до розгортання ширшого конфлікту. Тож припинення вогню ймовірне, скажімо, через п’ять тижнів – на початку травня – тому що до того часу росіяни або оточать українські сили на Донбасі, або зазнають невдачі. У будь-якому разі, їм доведеться дати своїм солдатам можливість відпочити. Процес призову та навчання резерву для ротації триває, але мине багато місяців, перш ніж нові війська будуть готові до бою.

Однак і на встановлення миру знадобиться набагато більше часу. Із кожним днем ​​українського опору позиції, здається, посилюються, особливо в територіальних питаннях (майбутній статус не лише Донецька та Луганська, а й Криму). Втім я цілком можу уявити припинення вогню, яке не буде стабільним: спроби взяти вверх, що ведуть до нових боїв, – і все це триватиме набагато довше, ніж комусь здається. Це також означає, що санкції проти росії збережуться, навіть якщо вони не стануть жорсткішими.

Цей висновок узгоджується з літературою про тривалість війни. “Коли можливості близькі до паритету, – зазначав Браніслав Сланчев 2004 року, –  стимули відкладати угоду ставатимуть найсильнішими, а війни, як правило, триватимуть довше”. У важливій статті 2011 року Скотт Вулфорд, Ден Рейтер і Кліффорд Дж. Карруба запропонували три дещо суперечливі правила:

1. Розв'язання невизначеностей через бойові дії можуть призвести до продовження, а не до припинення війни.
2. Війни… дедалі менш близькі до ймовірного закінчення тоді, коли довше тривають.
3. Цілі війни можуть зростати, а не зменшуватися з часом у відповідь на розв'язання невизначеностей.

Що може запобігти такому затяжному “миру, який не є миром”, що буде занадто жорстоким, щоб його просто кваліфікувати як “заморожений конфлікт”, як це зробила росія в Молдові та Грузії? Можливо, Байдену пощастить, і путіна замінять незадоволені представники російської політичної еліти та голодні москвичі. Але я не роблю на це ставки. (У будь-якому разі російська революція була би вигіднішою для нас чи для Китаю? Падіння Саддама Хусейна виявилося кращим для нас чи для Ірану?).

Падіння путіна, безумовно, збільшило б ймовірність міцного миру в Україні. Алекс Вайзігер з Пенсильванського університету стверджував, що “особливо в менш демократичних країнах… заміна існуючого лідера може бути частиною процесу, за допомогою якого уроки з поля бою перетворюються на зміни політики… Зміна керівництва пов’язана з урегулюванням [війн], і ... перехід до безвинних лідерів, які більш готові піти на поступки, необхідні для закінчення війни, особливо вірогідні, коли війна починає йти не за планом”.

Чудово! Тільки проблема в тому, що такі “зміни лідерів” – радше виняток, а не правило. Із 355 лідерів у великій вибірці міждержавних війн, за словами Сари Кроко з Університету Меріленду, лише 96 були замінені до закінчення війни, з яких 51-го змінили “невинні” лідери, тобто люди, які не були частиною уряду на початку війни. Іншими словами, більшість війн закінчуються з тими ж лідерами, які їх починають. Зміна режиму відбувається менше ніж у чверті війн, а “невинні” лідери з’являються лише в 14 % конфліктів.

Сподіваюся, я програю спір зі Стівеном Пінкером. Сподіваюся, війна в Україні невдовзі закінчиться. Сподіваюся, путін скоро піде. Сподіваюся, що не буде жодної хвилі конфліктів, коли війна в Східній Європі супроводжуватиметься війною на Близькому Сході та війною в Східній Азії. І насамперед я надіюсь, що в жодному з вогнищ світових конфліктів не вдаватимуться до ядерної зброї.

Однак є вагомі причини не бути занадто оптимістичними. Історія та політологія вказують на затяжний конфлікт в Україні, навіть якщо припинення вогню буде узгоджено в якийсь момент наступного місяця. Крізь їхню призму падіння путіна виглядає як малоймовірний варіант. Вони роблять період глобальної стагфляції та нестабільности високоймовірним сценарієм. І вони нагадують, що немає гарантій, що ядерна війна ніколи не вибухне.

Український прапор на знищеному будинку у Бородянці, квітень 2022, REUTERS, Gleb Garanich.jpg

Український прапор на знищеному будинку у Бородянці, квітень 2022 року

Фото: REUTERS, Gleb Garanich

Відверте називання путіна воєннимм злочинцем і його відсторонення від влади значно збільшує ризик застосування хімічної або ядерної зброї в Україні. І якщо ядерна зброя буде використана раз у ХХІ столітті, то боюся, що її використають знову. Очевидним наслідком війни в Україні є те, що численні держави в усьому світу активізовують свої прагнення до ядерної зброї. Бо ніщо так чітко не ілюструє її цінність, як доля України, яка відмовилася від неї 1994 року в обмін на нікчемні запевнення. Епоха непоширення закінчилася.

Знову ж таки, я дуже хочу програти цей спір. Але мушу нагадати вам і про останній спір Пінкера. Року 2002 астрофізик з Кембриджу Мартін Ріс публічно побився об заклад, що “до 2020 року біотерор або біопомилка призведуть до мільйона жертв в один момент”. У 2017 році Пінкер заперечив це, стверджуючи, що матеріальні “досягнення зробили людство стійкішим до природних і антропогенних загроз: спалахи хвороб не перетворюються на пандемії”.

Як я уже сказав: розгляньмо найгірший сценарій.

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Тут Україна, тут стрибай!

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством