Автор відомих колядок і засновник "Маслосоюзу". Чим прославився Остап Нижанківський?

Батько проти мрії

Потяг до музики в Остапа Нижанківського був змалку. Своїм кумиром вважав Миколу Лисенка. Навіть написав йому листа. Просив протекції, щоб навчатися композиції у Києві.

<p>Остап Нижанківський (1863 &ndash; 1919), світлина 1900-х років</p>

Остапів батько, Осип, – парох у селі Великі Дідушичі біля Стрия – і слухати не хотів про захоплення сина. Він вважав таке заняття принизливим. Завадили й меркантильні міркування – у той час музиканти не мали сталого доходу. Юнак пішов навчатися до духовної семінарії у Львові. Аж після смерті батька 1911-го Остап знайшов удома відповідь на свого листа. Лисенко відписав, що радо прийме талановитого юнака й підтримає його у всьому.

Більшість учнів семінарії намагалася взяти від життя якнайбільше, усвідомлюючи, що це їхні останні роки "на свободі". Натомість Нижанківський був максимально зосередженим. Він не грав у карти і не вживав алкоголю. Весь вільний час присвячував музиці. Організував хоровий гурток "Дванадцятка", який славився своїми "артистичними мандрівками" Галичиною. Після одного з виступів преса писала: "Хор розбудив дрімаючі душі галичан".

22 січня 1885 року товариство "Руська Бесіда" влаштувало вечорниці, присвячені письменнику Олександрові Кониському. Там хор під орудою 22-річного Остапа Нижанківського вперше виконав його музичні композиції – "Вітер" на слова Кониського і "Не гармати грають нині" на вірш Франка.

У боротьбі за посаду

<p>Остап Нижанківський з родиною</p>

Після закінчення семінарії Остап хотів залишитися у Львові та вчитися у консерваторії. Однак мусив їхати до Бережан, де отримав парафію. Перед висвяченням одружився з Галиною Бачинською, донькою композитора Іларія Бачинського.

Від мрії не відмовився. Керував хоровим товариством "Львівський Боян". Коли дізнався, що в чоловічій вчительській семінарії у Львові з’явилася вакансія викладача музики, екстерном закінчив Празьку консерваторію. З відзнакою склав іспит та здобув кваліфікацію "професор співу в учительській семінарії і середніх школах". Але доки був у Празі, крайова шкільна рада провела конкурс на цю посаду. Довелося повертатися до парафії.

Попри брак профільної освіти, він написав 70 музичних творів. Серед них – колядки "Бог ся рождає", "У Вифлеємі тайна явилась велика", "Во Вифлеємі нині новина", які багато хто щиро вважає народними. Писав хорові твори, клав на музику вірші Тараса Шевченка. Спеціально для Соломії Крушельницької створив солоспів "І молилася я", який вона залюбки виконувала.

Корова замість фортепіано

Року 1897 отець Остап обійняв парафію у Довжанці на Тернопільщині. Саме тоді відбувались вибори до австрійського парламенту. По округу, до якого належало село, балотувався його приятель Іван Франко. Конкурент – землевласник граф Єжи Дунін-Борковський. Нижанківський підтримав товариша. Франко вибори програв, священика перевели до злиденного села Качанівки. 

– Продав фортепіано, купив корову і пасу, – так відповідав на запитання, як у нього справи. Віддалена парафія не приносила доходу. Щоб утримувати родину, доводилося продавати домашні речі.

Від 1900 року отець Остап Нижанківський служив у Завадові біля Стрия. Там було значно краще. У нього часто гостювали Соломія Крушельницька, Іван Франко, Станіслав Людкевич. Але його син Нестор – пізніше таки став професійним музикантом – нарікав, що відчував брак музичного середовища: "В що західноєвропейський музикант вже як дитина вслухавсь, я мусив здобувати тяжкою працею. І багато ще попрацюю, заки навчусь так слухати музику, як слухає музикант, який з дитинства мав відповідне середовище". 

Конюшина як знак якості

Селяни зверталися до отця Остапа не тільки в духовних справах, а й із питаннями щодо ведення господарки. Священик розумів: люди за безцінь продають свої продукти, у які вкладають багато праці. Тоді вирішив створити організацію, яка дала б змогу успішно розвивати сільське господарство.

У жовтні 1904 року в будинку читальні "Просвіта" запрацювала перша в краю кооперативна молочарня. Спочатку місцеві побоювалися здавати продукт на переробку. Мовляв, корова не даватиме молока, бо в сепараторі "сидить нечиста сила". Згодом саме з парафії Нижанківського почався кооперативний рух, який невдовзі став справжнім економічним проривом краю.

Року 1908 на основі цих кооперативних структур створено Союз руських молочарських спілок, більш відомий як "Маслосоюз". Нижанківський очолював його до Першої світової війни. До об’єднання входила приблизно сотня молочарських спілок. Щороку селяни здавали майже вісім мільйонів літрів молока, з якого виготовляли 300 тисяч кілограмів масла. Емблема установи – чотирилисткова конюшина з літерами "МС" – стала для галичан неофіційним знаком якості.

– Я в першу чергу – священик, потім – молочар, а вже у вільних хвилинах – музика, – говорив про себе.

 Фатальна телеграма

<p>Остап Нижанківський, 1910-ті роки</p>

У вересні 1914 року в передмісті Стрия стояв легіон Українських Січових Стрільців, який мав скласти присягу на вірність Австро-Угорській імперії. Група старшин на чолі з Дмитром Вітовським склала обітницю парохові Завадова. Коли почалася війна з поляками, троє синів Остапа Нижанківського вступили до Галицької Армії. Сам священик входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.

– Мистецтво – найкращий засіб пропаганди, – вважав він.

Навесні 1919 року Стрий зайняли польські військові. Отець Остап був впевнений, що йому та родині нічого не загрожує – за час війни тут не постраждав жоден поляк. Безпеку особисто гарантував староста міста Ян Потоцький. Однак 21 травня Нижанківського арештували, а наступного дня розстріляли без суду та слідства.

За однією з версій, на нього написав донос керівник польського підпілля Ян Веркштайн. Він стверджував, що отець Нижанківський готував повстання і переховував зброю. За іншою – отця стратили на знак помсти за польського ксьондза, якого замордували в Дашаві. Пізніше виявилося, що це повідомлення було неправдою.

Також викрали 800 тисяч крон із "задаткової каси" "Маслосоюзу", які отцеві довірили на зберігання. Телеграма від львівського командування з вимогою звільнити отця Остапа прийшла через кілька годин після його смерті.