Складнощі “колонізації”, або Як відбувалося залюднення Слобожанщини

21:00, 3 серпня 2021

ka-2.jpg

У часи складних політичних процесів та воєн, що точилися на козацьких теренах, на схід від середньої течії річки Сейм і практично до середньої течії річки Дон, утворився великий історичний регіон. Ця територія становить практично основи східноукраїнських областей — Сумської, Харківської, Луганської, Донецької і частини Курської, Білгородської та Воронезької областей Російської Федерації. Особливості цього регіону закладені ще в Козацьку добу, але початки формування нової історико-географічної області визначили великий рух населення та залюднення цього простору.

500маслійчук.jpg

Володимир Маслійчук

історик

Три претенденти

Вважають, що основним каталізатором масового переселення українців на терени, які частково контролювала Московська держава, стали події козацької революції 1648—1657 років. Але передумови та причини цього процесу давніші. До того ж, основи для функціонування козацьких полків Слобожанщини та їхньої взаємодії з московським урядом були закладені у переддень козацького повстання 1648 року. Тобто у добу, яка в історії Речі Посполитої отримала назву “золотого спокою” 1638—1647-х і яка водночас слабко виділялася в Московській державі чи Кримському ханаті, тих державах, що претендували на хистке прикордоння.

Просування на ці терени Московської держави та їхнє опанування не були послідовними. 1571-го, після того, як хан Девлет І Ґерай спалив Москву, московити створили постійну прикордонну службу, але найбільшої динаміки рух Москви на південь набув за царів Федора Івановича та Бориса Годунова. Найвідомішою їхньою спробою було закріпитися по Осколу, спорудивши великі фортеці: Валуйки, Оскол і найпівденніший Цареборисів (тепер — с. Оскол Ізюмського району Харківської області), але через Смуту на початку ХVII століття була зведена нанівець.

6-3.jpg
Сергій Васильківський “Водяний млин”, 1886 р.

Досить важливі зміни відбувалися і в основного претендента на прикордоння — Кримського ханства. Роль тюркського чинника на прикордонні очевидна. Низка місцевостей зберегла у своїй основі тюркський корінь: Охтирка, Харків, Чугуїв, Ізюм тощо. Йдеться про переселення у причорноморські степи ногайців та складні відносини з Османською імперією, що загострилися у 1620-х.

Певних успіхів на прикордонні досягли і Річ Посполита, і низка магнатських родів укупі з козацькими осідками. З приєднаної до неї Чернігово-Сіверщини (після 1614-го) розпочався бурхливий процес заселення нових населених пунктів, часто на місці інших. Такі процеси пожвавилися у 1630-х, особливо на теренах князів Вишневецьких понад Сулою та Конецпольських понад Ворсклою, та за інтенсивного колонізатора прикордоння — державця Криштофа Сіножатського, який мав неабияке поселення на Недригайлові. Тож з нового містечка Ромни люд вирушав на сезонні промисли інколи за сотні кілометрів, маючи справу з московською сторожею.

У великій контактній зоні, де виникла Слобожанщина, основну роль став відігравати незалежний від державних утворень “здобичницький” контингент: від розбійників до промисловців. Саме він і визначив майбутні колонізаційні потоки. Окрім того, початки біографій двох видатних полковників Богдана Хмельницького — Івана Богуна та Мартина Пушкаря — безпосередньо пов’язані зі степовим здобичництвом та грабунками на цих теренах якраз на початку  1640-х.

Чугуївський прецедент, салтівські Булавіни й українські переселенці

Чому ж час “золотого спокою” виявився визначальним? Поразка козацьких повстань та особливості прикордонного господарювання пожвавили рух населення Лівобережної України далі на схід. Визначальною подією в цьому випадку стало переселення гетьмана Якова Острянина з козаками на Чугуївське городище 1638-го. Московський уряд підтримав це рішення й надіслав до Чугуєва воєводу з невеликим військовим контингентом. Однак основна небезпека полягала у близькості річпосполитської Полтави та ймовірності суперечок серед переселенців, несумісності козацької вольниці та московського воєводського правління.

Урешті 1641-го українські переселенці вбили Остряницю, спалили місто і повернулися до Полтави та полтавських околиць. “Чугуївські” козаки стали основою неслухняного прикордонного населення з добрим знанням місцевостей, де невдало осідали. Ця невдача мала й інші наслідки. По-перше, відтепер переселенців прагнули відправляти якнайдалі від непевного кордону. По-друге, Чугуїв як південний форпост почали відновлювати, а території поблизу міста залюднювали російські служилі. Так чугуївське осадництво дісталося й до Салтівського городища.

Серед російських служилих, що заселяли простір між Чугуєвом і Салтовом, вирізнялася родина Булавіних. Із цих салтівських Булавіних і походив Кіндрат Булавін, ватажок відомого повстання донських козаків 1707—1708 років. Зрештою заселення Чугуєва призвело до створення досить вагомого анклаву усередині слобідських полків, терену, що й сьогодні має певні етнокультурні та політичні особливості. Від 1635-го Московська держава зайнялася побудовою великої укріпленої лінії на півдні з центром у Білгороді, а вже наприкінці 1630-х нові фортеці стали почасти залюднювати українські переселенці. Цей контингент у містах Короча, Костенськ, Нижегольськ, Усерд був суттєвим. Отаманом української громади Усерда (тепер — с. Стрілецьке Красногвардійський район, Білгородська область, Росія) 1644-го був майбутній кошовий отаман Іван Сірко. Однак уже наступного року він залишив службу і подався з побратимами під Азов. Значно пізніше, 1674-го, український козак із Нижегольська Мартин Старочудний почав захоплювати поселення на річці Вовчій (тепер — м. Вовчанськ, районний центр Харківської обл.). Але часто через довготривале будівництва фортеці лінії лише окреслювали з першими спорудами і покидали напризволяще на тривалий час. Так сталося і з фортецею Острогозьк, яку практично запустілу зайняли українські переселенці уже 1652-го.

7-3.jpg
Мапа Слобожанщини 1918 р.
8-3.jpg
Мапа Слобожанщини Юркевича 1932 р.

(Не)Чіткий кордон

Спроба замирення Московської держави з Річчю Посполитою після Смоленської війни (1632— 1634) робила нагальною проблему чіткого визначення східного кордону Речі Посполитої та, відповідно, західного Московської держави. Колонізаційні околиці стали місцем великих суперечок та конкуренцій. Основним західним укріпленим пунктом московської Білгородської лінії 1640-го було місто Вольний (тепер — с. Вільне Великописарівського району Сумської області). Ця фортеця на узвишшях поблизу Ворскли мала заздалегідь важливе значення. Вигляд із цих висот сягав далеко на південь аж до районів Богодухової гаті на річці Мерлі (де пізніше виник Богодухів).

У майбутньому випадок Вольного виявиться дуже цікавим. В угіддя поблизу фортеці, щоправда, з правого боку Ворскли, вклинилися українські переселенці, втікаючи від розрух із Правобережжя, які 1678-го заснували на ворсклянських старицях село Ямне. Далі від Ямного вольнянські землі з 1708-го скупив князь Дмитро Голіцин, прикажчики якого кликали українських переселенців з ближніх міст. Так виникла упродовж 1710—1712-х Велика Писарівка. Російські мешканці Вольного залишилися у меншості серед українського середовища, хоча донині зберігають мовні особливості.

Наступне важливе укріплення — Хотмизьк (тепер — село Борисівського району Білгородської області Росії) — уже на 1680-ті було малозаселеним та порослим бур’янами. Населеного пункту Карпов тепер не існує, є лише його відгалуження, що стали окремими селами.

Нова укріплена лінія (Ізюмська, 1679—1682-х) та мобілізації місцевого служилого населення звели нанівець ті міста.

 

6.jpg
Адам Кисіль (Реконструкція з портрету XVII ст.) поч. XIX ст.
4-7.jpg
Яків Остряниця. Реконструкція, поч. ХІХ ст.

Натомість спроби Московської держави закріпитися південніше особливого успіху не мали. Споруджений у 1642—1644 рр. Лосицький острожок (тепер — поблизу с. Журавне Охтирського району Сумської області) поруйнував річпосполитський магнат Ярема Вишневецький. Незважаючи на ці невдачі, московська прикордонна служба прагнула закріпитися на ширшому просторі. У 1641-му між річками Бобрик і Терн було зведено Піщаний острог (с. Піщане Білопільського району Сумської області), недалеко від нього Заводницький (с. Ворожба) і південніше Возоцький острожок на березі озера (поблизу сучасного м. Лебедин). Ці остроги були на досить конфліктних місцинах і незрідка порожніли на певний час, допоки їх не захопила українська колонізація.

Колонізаційна діяльність з боку великих латифундистів теж була вагомою. Саме в той час важливий діяч із Речі Посполитої Станіслав Конецпольський мав вагомі успіхи в осадженні на Ворсклі, позаяк саме його урядник Станіслав Гульчевський заснував у 1641 році на узвишші Охтирку. Ініціативи ж Яреми Вишневецького щодо простору понад Пслом, а особливо понад річкою Терн, загрожували Москві втратою великих територій на південь від Білгородської лінії. Від 1643-го Вишневецький збирався будувати “городки” по Терну та Виру (сучасні околиці смт Білопілля Сумської області) і доклався до заселення Недригайлівського городища та сусідніх із ним населених пунктів. Прикордонного компромісу було досягнуто у Варшаві 1644-го, коли відбувся так званий обмін Ворскли на Сулу. Тобто низка населених пунктів, захоплених річпосполитськими державцями, відходила до Московської держави (Охтирка, Мала Олешня, Недригайлів, Вільшана, Бобрик, Кам’яне). Та це були незначні надбання за відмову від претензій на нові міста Гадяч та Ромен. Почалося велике розмежування, що закінчилося напередодні початку повстання Богдана Хмельницького, його частково проводив Адам Кисіль, хрестоматійна постать української історії. Визначений нарешті кордон між Річчю Посполитою та Московською державою надалі з певними змінами став “малоросійським кордоном”, межею між Гетьманщиною та Слобожанщиною. Водночас прикордонні суперечки та постійний рух через межі зумовили й певну фіктивність цього “кордону”.

5-5.jpg
Сергій Васильківський. “Чумацький (Ромоданівський шлях)”, прибл. 1900 р.

Казуси переселень

Відносна політична стабільність сприяла промисловим ініціативам і так званій “пасічній” колонізації. Перевірка путивльського воєводи 1644-го виявила, що українські бортники промишляють у верхів’ях р. Сумки (де пізніше виникнуть Суми), а бортні угіддя по р. Мерчику, Мерлі, Братениці інтенсивно функціонували уже на 1647 рік. Тож запобігти сезонним колонізаторам було ж напевно неможливо.

Побут на нових теренах передбачав тривале порозуміння і своєрідність конфліктів як з російськими служилими, так і з татарськими кочівниками. Набіги татар були невеликими та рідкими, а на початку 1640-х зумовленими побудовою фортець Білгородської лінії, що перекривали шляхи на Москву (особливо Муравський). Нові поселенці неохоче зводили укріплення, потрібні оборонній державній машині, розходилися з нових фортець по хуторах та промислах. Укріплені містечка обростали слобідками та млинами, пасіками та гуральнями. Тобто “золотий спокій” для Речі Посполитої виявиться досить-таки неспокійним на східному прикордонні, ба більше — тим неспокоєм, що практично заклав підґрунтя для формування нового українського регіону.

Схожі матеріали

600+.jpg

Юрій Кузич: “Ми ідеалізували Україну в Чикаго”

600+.jpg

Пересе/и/ленці. Переміщені силою

600.jpg

Найвідоміший радянський підліток

Savchuk Terri 1200-630.jpg

Террі Савчук: рекорди і шрами української легенди світового хокею

600.jpg

ДНК полковника Євгена Коновальця

600.jpg

Козак українського гумору

nebyliv-tekst-2.jpg

Небилівська канадіана

mullok 1.jpg

Остання корейська принцеса – українка за походженням

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки