Скіфи очима Геродота. Міфи і реальність

Чи бував Геродот на теренах сучасної України?

<p>Мармурова римська копія (ІІ ст. н. е.) грецького бронзової статуї Геродота IV ст. до н. е.&nbsp;</p>

Найвідоміші нам дані про скіфів дійшли у записах Геродота з Галікарнасу, того самого "батька історії". Хоча істориком у сучасному розумінні терміну він не був. А був радше збирачем та упорядником різноманітних оповідей. Сумніви в достовірності його записів породили в давньогрецькому світі інше, нині менш відоме прізвисько — "батько брехні". Але це не завадило Геродотові і його твору набути популярності ще за життя автора. Наприклад, рада міста Афін вшанувала його спеціальним декретом та високою сумою у 10 талантів (більше 260 кг срібла) за читання уривків з "Історії".

Чи бував Геродот на теренах сучасної України? На сьогодні переважає думка, що він відвідував Ольвію. Залишки цього давньогрецького полісу знаходяться поблизу села Парутине Миколаївської області. Саме тут він міг записати частину розповідей про скіфів. Серед своїх інформаторів він називає такого собі Тімна: "Мені розповів Тімн, представник Аріапейта"Тут і далі використано переклад з давньогрецької мовознавця Андрія Білецького.. Той повідомив Геродотові про скіфського мудреця Анахарсія. Частина дослідників вважає Тімна скіфським намісником Ольвії, або ж ольвіополітом — громадянином Ольвії.

Сьогодні відомості Геродота про скіфів вчені оцінюють за відповідністю археологічним даним. Отже, що в нього правда, а що міф? Аналізуємо окремі пасажі "Мельпомени", четвертої з дев’яти книг "Історії".

Звідки прийшли скіфи?

Усього Геродот наводить три версії про походження скіфів. Дві з них — так звані скіфську та грецьку — можна віднести до епічних розповідей, що передавалися від батька до сина.

"Їхня країна була пустелею і перша людина, що там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая були Зевс і дочка бога ріки Борісфена. Від них походив Таргігай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб узяти, але все це золото почало горіти. Тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він узяв його собі. І старші брати погодилися передати все царство молодшому", — свідчить скіфська легенда. Їхня самоназва була "сколоти". Скіфами їх назвали елліни.

<p>Кубок з кургану Кль-Оба, IV ст. до н. е.</p>

Про важливе значення золота у житті скіфів свідчить вражаюча кількість дорогоцінностей із поховань еліти. Серед них — кубки. На двох таких є зображення змагання синів Геракла за право правити в Скіфії, про що розповідає грецька версія міфу. Ці кубки походять із групи Частих курганів поблизу Воронежа та з кургану Куль-Оба поблизу Керчі.

Сам же Геродот більше довіряв третій версії. Вона описує масштабний рух племен, внаслідок якого скіфи опиняються у Причорномор’ї. "Із кочовиками-скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською)", — описує Геродот.

На сьогодні вважається вірогідним, що частина номадів, яка стала стрижнем формування скіфської культури, прийшла з Центральної Азії. А поштовхом до міграції були ймовірно міжплемінні сутички.

Як Скіфія виглядала?

"Їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову тепер ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п'ять гирлів, а потім Тірас, Гіпаній, Борісфен, Пантікап, Гіпакірій, Герр і Танаід", — описує Геродот ті краї.

Цей опис відповідає ареалу поширення скіфської культури. А більшість названих річок існують й досі:  Істр — Дунай, Тірас — Дністер, Гіпаній — Південний Буг, Борісфен — Дніпро, Танаід — Дон. Лише Пантікап, Гіпакірій та Герр лишаються неідентифікованими. У V столітті до нашої ери із заходу на схід скіфи покривали приблизні межі від Істру до Танаіса. Значно складніше ситуація із співставленням північних та південних кордонів. Адже у описі відстаней та днів подорожей історик припускається помилок та неточностей.

За Геродотом у Надчорномор’ї мешкали такі племена: "Калліппіди, які є напів елліни і напів скіфи. Над ними є інший народ, що називається алізонами. Над алізонами живуть скіфи оратаї. Ще далі над ними живуть неври. На схід від скіфів-землеробів мешкають кочовики — також скіфи. За Герром простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть вважають інших скіфів своїми невільниками".

Щодо співставлення згаданих скіфських племен із археологічними даними була написана не одна наукова монографія. Зокрема, Варварою Іллінською разом із Олексієм Тереножкіним, Борисом Мозолевським та іншими. Проте, згоди серед науковців і досі немає.

Чи здійснювали скіфи жертвопринесення?

Геродот описує наступний божественний пантеон: "Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх — Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих — Аполлона, Афродіту, Уранію і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті. Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай. Гея називається Апі, Аполлон — Ойтосір, Афродіта Уранія — Аргімпаса, а Посейдон — Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують, за винятком Арея: для нього вони це роблять". Богів скіфи вшановували жертвоприношенням тварин, обов’язково, за Геродотом, безкровним. Після цього тушу освіжували і готували, частину віддавали богам, кидаючи перед собою.

Виключенням було принесення жертв богу війни. Йому скіфи споруджували святилища з хмизу, у центр встромляли старий меч і з кожної сотні полонених вибирали жертву. Геродот так описує ритуал: "Спершу вони ллють вино на голови, а потім ріжуть людей над посудиною і відносять кров на вершину тієї купи хмизу і обливають кров'ю меч. А внизу біля священної споруди роблять таке. В усіх зарізаних людей відрубують разом із плечем правицю і кидають відрубане в повітря і, закінчивши всі обряди, відходять. А рука, куди впаде, там і лежить, а окремо від неї труп зарізаної людини".

Частини і навіть цілі скелети жертовних тварин знайдені у зольниках, курганоподібних насипах із золи. Наприклад, на найбільшому городищі скіфського часу — Більському, що знаходиться у нинішніх Полтавській та Сумській областях. Знахідки людських кісток також відомі, хоча і в суттєво менших масштабах. У одному з Ульських курганів, що нині на північнокавказькій території РФ, дослідники зафіксували незвичне поховання: чоловіка без правиці. А рука лежала на великій відстані на східному схилі платформи, яку вкривав насип кургану. Дослідник Фелікс Балонов припустив, що ця знахідка є підтвердженням розповіді Геродота про святилища скіфського Ареса. Хоча могильник був залишений меотами, а не скіфами.

Чи клялися скіфи на крові?

"Коли скіфи складають угоди з клятвами: наливають у великий глиняний глек вина і змішують його з кров'ю із стегнів обох, що складають угоду. Так роблять вони, злегка надрізуючи тіло вістрям або дряпаючи ножем. Потім занурюють у глек меч, стрілу, сокиру і дротик і, зробивши це, кажуть багато молитов. І нарешті п'ють із глека і ті, що складають угоду, і найзнатніші з тих, що їх супроводжують", — описував Геродот клятву побратимства.

Вважається, що цей ритуал зображено на золотих виробах зі скіфських поховань. Є така сцена на сахнівській пластині, знайденій біля села Сахнівка на Черкащині. На аплікаціях одягу з Бердянського кургану, це село Нововасилівка Запорізької області. А також на знахідках у знаменитих скіфських курганах Солоха та Куль-Оба.

Як скіфи доглядали за собою?

Їхні гігієнічні процедури Геродот описує так: "Їхні жінки змочують шерехатий камінь і на ньому розтирають кипарисову деревину, також кедрову деревину та ладан. І потім цією густою рідиною змазують усе тіло та обличчя. І від цього вони, по-перше, приємно пахнуть, а по-друге, коли вони потім знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає чистою і блискучою".

Підтвердження таким діям знайти нелегко. Проте нам відомо, що скіфські жінки користувалися різними косметичними засобами. Залишки фарбників переважно білого та червоного кольорів відомі у багатьох заможних жіночих похованнях. Можливо саме на кам’яних блюдах, залишених у могилах, розтирали ароматну деревину.

А ще Геродот залишив опис оригінальної скіфської лазні: "В їхній країні добре ростуть коноплі. Отже, насіння цих конопель беруть скіфи, потім залізають під вовняні тканини і сиплять насіння на розпечене каміння. І насіння, падаючи на каміння, горить, димить і дає пару таку густу, що подібної до неї не буває в жодній еллінській паровій лазні. І скіфи, задоволені паровою лазнею, кричать радіючи. Отака в них лазня, бо вони, звичайно, зовсім не миють свого тіла водою".

Є опосередковані свідчення використання конопель у подібних ритуалах. Рештки, що містили коноплі, зафіксували на золотих конусах з кургану могильника Сєнгілєєвское-2 на Ставропіллі. Датується він IV століттям до нашої ери.

Чи карали скіфи за віровідступництво?

Геродот описує такий переказ: "Вони всіляко уникають запозичати іноземні звичаї, як це доводять випадки з Анахарсієм. Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині. Його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його. Саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди".

У V століття до нашої ери така історія могла трапитися. Адже на той час грецька культура ще не сильно впливала на ритуальне життя скіфів. Швидше за все, це була настанова залишатися вірним своїм богам. Але вже у післягеродотівський час починається сильний грецький вплив, який зокрема призвів до занепаду скіфського звіриного стилю.

Отже, не зважаючи на явний вплив міфічної грецької традиції, багато свідчень Геродота мають реальну основу. Часто їх підтверджують археологічні дані. А епічні частини найімовірніше були настановами, як треба жити, щоб не розгнівити богів.